3.2. Зумовленість міжособистісного впливу психологічними характеристиками його суб'єктів : Психологія соціального впливу : B-ko.com : Книги для студентів

3.2. Зумовленість міжособистісного впливу психологічними характеристиками його суб'єктів

Процес міжособистісного впливу значною мірою визна­чається характеристиками його суб'єктів та особливостями кон­кретної ситуації, в якій відбувається взаємовплив. Адекватне ві­дображення цих особливостей його суб'єктами суттєво познача­ється на ефективності міжособистісного впливу. Тому для цього процесу характерним є зворотний зв'язок, що регулює хід спіл­кування, а також багатство кодів, що використовується, зокрема й невербальних.

У міжособистісний зв'язок суб'єктів взаємодії тісно вплетено їх психологічні властивості. Кожен учасник взаємо­дії передбачає у своєму партнерові не якийсь об'єкт, а актив­ного діяча, і на ці його активності потрібно орієнтуватись, аналізуючи його мотиви, цілі, установки.

У процесі міжособистісного впливу включено, як міні­мум, дві людини, і кожна з них є активним суб'єктом. Розу­міння, сприйняття і пізнання партнерами один одного при вза­ємовпливі позитивно відбивається на їх взаємодії. У взаємодію вступають два суб'єкти, кожен з яких ставить перед собою певні цілі, вибирає засоби для їх досягнення, оцінює результа­ти. Взаємодіючи разом, один суб'єкт деякий момент виступає ініціюючою стороною, або агентом впливу (власне суб'єктом), а другий в цей момент стає реципієнтом (об'єктом впливу).

Завдання суб'єкта - застосувати певні соціально- психологічні засоби впливу, а завдання об'єкта - адекватно на них реагувати. Як уже відмічалося, схематичний варіант такої взаємодії суб'єкта А і суб'єкта Б розглядає В.О. Татенко.

Різні цілі і засоби впливу, які застосовують суб'єкти А і Б в цій «діалектичній спіралі» взаємовпливу, зумовлюють не­обхідність задіяння різних особистісних властивостей цих суб'єктів у різних ситуаціях (коли вони виступають в ролі суб'єкта або у ролі об'єкта впливу), що потрібно враховувати у визначенні соціально-психологічних технологій впливу.

У процесі взаємовпливу людина, на яку здійснюється вплив, є для суб'єкта впливу деякою сукупністю соціально зна­чимих ознак, завдяки яким у певній культурі транслюються пси­хологічні властивості і стани. Розпізнати індивідуально- психологічні особливості індивіда можна за мімікою, жестами, позою, рухами тіла, за фізіологічними реакціями, що супрово­джують емоції, - судинними, дихальними, секреторними.

Залежність міжособистісного впливу від психологічних характеристик об'єкта впливу

Об'єкт міжособистісного впливу - це автор повідомлення, яке приймає, інтерпретує суб'єкт. Соціальні психологи вже давно досліджують характеристики зовнішності і поведінки, які є най­більш важливими з точки зору сприйняття і розуміння.

У момент сприйняття людина, з якою взаємодіє суб'єкт, є для нього деякою сукупністю соціально значимих ознак, завдяки яким в певній культурі традиційно транслюються психологічні властивості і стани. Ці ознаки, які інколи називають «перцептивними гачками», є для даної людини певним соціальним шифром.

Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Уміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх від­тінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості осо­бистості можна за мімікою, пантомімікою, за фізіологічними реа­кціями, що супроводжують емоції, — судинними, дихальними, секреторними; по особливостям побудови тіла, рисам обличчя, рисункам икисті рук, пальців та іншими природно-біологічними ознаками.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла приписувалися різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, за­снованих на особливостях тілобудови людини.

Найбільш систематизовано одна з таких типологій представ­лена в «Трактаті про людську фізіономію» Ежена Ледо (1815), в якому описано п'ять основних типів тілобудови і дано їх психо­логічні характеристики. В основі цієї типології лежить ствер­дження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п'яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутнику, конусу.

На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе сховані здібно­сті, інстинкти і емоції, які приводяться у дію або залишаються у бездіяльності залежно від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом поро­джує внутрішні конфлікти, з-за чого з'являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графоло­гія - це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливос­тями поведінки людини виявити її психологічну сутність.

Фізіогноміка розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини і властивостями її характеру, здібностями і тала­нтами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Багато емпірично­го матеріалу міститься в «Поучіннях оратору» Квінтіліана (І в.). Відомою є книга швейцарського автора І.К. Лафатера «Фізіономі­чні моменти» (1777 p.).

Австрійський лікар Ф.Й. Галь створив френологію — тео­рію, в якій намагався систематизувати і розвинути далі знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою фор­мою її черепа. Результати вивчення різних виразних рухів знайш­ли відбиття в роботах Ч. Дарвіна («Про виражені відчуття», 1872), В. Бехтерєва («Об'єктивна психологія», 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і під­свідомості, але й зовнішні вияви в діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.

У глибині тисячоліть криються джерела хіромантії - вчення про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і запа­дин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали у стародавньому Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери.

Не менше стародавню історію має астрологія, яка розробля­ла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графо­логія, яка шукала закономірні зв'язки між почерком і характе­ром індивіда.

Дослідження зв'язку між зовнішніми ознаками людини і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювалися двома напрямками: перший напрямок ставив своєю метою на основі зовнішніх ознак виявити психологічну сутність, другий - на основі внутрішніх властивостей (зокрема і психологічних) виділити типи особистості, які відрізняються зовнішніми ознаками.

На рубежі XIX і XX ст. під впливом антропологів, які звер­нули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, які побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв'язку між тілобудовою і типологічни­ми особливостями людини отримала подальший розвиток, зок­рема у французького лікаря Клода Сіго, який залежно від пере­важання в організмі однієї з основних систем (дихальної, тра- вленевої , мускульної або мозкової) виділив відповідні їм будови тіла.

Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування су­часних конституціональних теорій, які отримали поширення в психології індивідуальних відмінностей.

Найбільш відомими з цих теорій є типологія німецького психолога і психіатра Ернеста Кречмера (1888-1964), гіпотеза якого про співвідношення психічних властивостей людини з конституцією його організму дала поштовх новим дослідженням проблеми зв'язку між соматичною будовою і психічним складом особистості. Е. Кречмером було розроблено типологію тілобу- дови, що включала астенічний, пікнічний і атлетичний типи.

Окрім класифікації типів тілобудови за Е. Кречмером, іс­нує класифікація У. Шелдона, який визначив такі основні типи тілобудови (соматипи): ендоморфний тип, мезоморфний тип, ек- томорфний тип. Дослідження, розпочаті Б.Г. Ананьєвим і про­довжені М. Обозовим, дозволили уточнити типологію Е. Креч- мера і У. Шелдона на основі сучасних психологічних даних.

Так, було встановлено, що працездатність, мобільність, ре- гідність поведінки здебільшого залежить від типу тілобудови.

Дослідження, проведені В.І. Куліковим, теж підтверджують ная­вність полярних типів особистості, які мають певні морфологіч­ні і психологічні особливості. Ці типи описуються ним у роботі «Індивідний тест», «Словесний портрет» (1988).

У типологіях, які виділяються зазначеними авторами, вира­зно прослідковується виділення трикомпонентної структури людської поведінки, в якій виявляється психіка. Ця структура включає когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний, або конативний (перетво­рюючий, сенсорний) компоненти.

У людській поведінці завжди є присутніми всі три компо­ненти, однак один з них, як правило, домінує. Аналізуючи спів­відношення цих компонентів, М. Обозов виділив три типи осо­бистостей залежно від домінування одного з компонентів струк­тури особистості: «мислитель», «співбесідник», «практик».

Крім морфологічних і гуморальних типологій людини, що стосуються, в основному, різних характеристик типу темпера­менту, існують ще так звані функціональні типології, в основі яких лежать відмінності основних психологічних функцій або властивостей (мислення, емоцій, волі, відчуття, інтуїції, здібнос­тей і т.ін.). До числа функціональних типологій належать спе­цифічні людські типи І.П. Павлова, класифікація особистостей О.Ф. Лазурського, психологічні типи К.Г. Юнга, акцентуйовані особистості К. Леонгарда та ін.

Кожен з виділених у наведених класифікаціях типів особи­стості можна фіксувати також і на основі морфологічних ознак. Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, ра­ціональність - ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя .

Раціональні профілі більш різко окреслені, більш кутасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг і т.ін.); «ірра­ціональні» - мають більш м'які і плавні лінії профіля обличчя.

Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їх обличчя нага­дує скоріше овал, ніж коло.

Сенсорні типи - круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо і високий, то скошений назад. Розумовий і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий - ниж­ньою (посмішка, зуби, щоки).

Розумові типи більш «кісткасті», у емоційних - перева­жає брюшина і низ грудної клітини, у сенсорних - м'язова маса тіла (кращі культуристи, штангісти, борці, як правило, відно­сяться до сенсорного типу). Інтуїтивні типи мають серед усіх інших найбільш довгі ноги. їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

Знання зовнішніх ознак людини, їх зв'язку з іншими особливостями особистості дуже необхідне психологу, взагалі кожному спеціалісту, діяльність якого пов'язана зі спілкуван­ням з людьми.

Розпізнавання індивідуально-психологічних особливос­тей особистості шляхом безпосереднього візуального сприй­няття, як уже зазначалося, має велике значення в процесі міжо- собистісної взаємодії. Тому не дивно, що і сучасна наука ви­являє неабиякий інтерес до досліджень «мови тіла». Тільки в останній час вийшло майже одночасно декілька важливих робіт різних спеціалістів у галузі невербальної комунікації, серед яких широко відомі книги Д. Ньюренберга, Г. Валеро, А. Штангля, А. Піза та інші.

Візуальна психодіагностика як система оцінки об'єкта впливу за його зовнішніми ознаками

На основі використання досліджень сучасної психології з різних типологій і класифікацій, заснованих на виявленні і сис­тематизації характерних зовнішніх відмінностей людей, а та­кож результатів етнічних антропологічних і лінгвістичних досліджень, основних положень загальної і диференціальної психології, психологами створена візуальна психодіагностика як система практичних знань і технік пізнання людей за їх зов­нішніми ознаками.

Візуальна психодіагностика досліджує всі зовнішні вияв­лення вигляду і поведінки людини з метою визначення її особис- тісного змісту. Візуальна психодіагностика (термін уведено укра­їнським психологом Г.В. Щекіним у 1989 р.) є сугубо приклад­ним знанням, яке особливо потрібне спеціалістам, що працюють з людьми, для діагностики їх особистісних, індивідуально- типових і професійно важливих якостей.

З візуальної психології вийшло ряд робіт, написаних Г.В. Щекіним, які мають своїм призначенням задоволення потреб спеціалістів кадрових і соціально-психологічних служб у знаннях для розробок методик підбору, підготовки і раціонального вико­ристання персоналу в різних галузях виробничої і невиробничої сфери суспільного життя.

Практична спрямованість і відносна доступність візуальної психодіагностики, необхідність широкого втілення прикладної психології в різні галузі суспільної діяльності передбачає можли­вість проведення окремих обстежень особами без спеціальної психологічної підготовки: педагогами, лікарями, керівниками рі­зних рівнів, спеціалістами по роботі з персоналом та ін.

У зв'язку із застосуванням технік візуальної психодіагнос­тики виникає проблема точності міжособистісної перцепції. З цього приводу В.Г. Щекін зазначає, що правильна діагностика, яка спирається на наукову інтерпретацію даних обстеження, ре­зультати комплексного вивчення людини в рамках особистісного підходу, глибокий аналіз змісту отриманих в діагностичному об­стеженні відомостей, може бути забезпечена тільки висококвалі­фікованими спеціалістами, які мають знання в галузі теоретичної психодіагностики, психометрії, теорії психологічних вимірювань, варіаційної статистики.

Застосування тестів, експертних оцінок не є методиками прямої реєстрації численних якостей особистості іншої людини, вони не знімають основного недоліку - відсутності можливості перевірити точність сприйняття людини через пряме зіставлення з даними об'єктивних методик. Це змушує шукати інші підходи до самої проблеми і шляхів її вирішення. Один з них - осмислен­ня сукупності «перешкод», які стоять на шляху міжособистісної перцепції.

Однією з перешкод є надзвичайна розповсюдженість різних «ходячих уявлень» відносно зв'язку фізичних характеристик лю­дини і їх психологічних особливостей. Довільні уявлення про зв'язок різних характеристик людини отримали назву «ілюзор­них кореляцій». Ці ілюзорні кореляції є своєрідними стереоти­пами, які виникають на основі спрощених уявлень про взає­мозв'язок між зовнішніми ознаками людини та її особистісними особливостями.

Стереотипи виникають у результаті уявлень, побудованих на уривках знань із психологічних концепцій фізіогноміки, типо­логії особистостей та інших теорій про зовнішні вияви особли­востей людини, які функціонують у побутовій свідомості людей у викривленому вигляді. О.О. Бодалєв отримав в цьому відношенні цікаві дані: з 72 опитуваних ним людей стосовно того, як вони сприймають зовнішні риси інших-людей, 9 відповіли, що квад­ратне підборіддя - ознака сильної волі, 17 - що високий лоб - ознака розуму, 3 - ототожнюють жорстке волосся з непокірним характером, 16 - повноту з доброзичливістю, для двох товсті гу­би - символ сексуальності, для п'яти малий зріст — свідчення владності, для однієї людини близько посаджені очі означають запальність, а для п'яти інших врода - ознака дурості.

Дуже давно в соціальній психології з'явилась ідея знай­ти різні засоби розвитку перцептивних здатностей у людей. Незважаючи на те, що питання про можливості навчати людину мистецтва більш точного сприйняття іншої людини є дискусій­ним, все ж таки зусилля з цього приводу здійснюються. Вони пов'язані з використанням для цих цілей соціально- психологічного тренінгу.

Поряд з тим, що тренінг застосовується для навчання мистецтва спілкування загалом, його спеціальні прийоми орієн­товано на підвищення перцептивної компетентності, тобто точності сприйняття. У вітчизняній психології перші такі тре- нінги розроблено Л.А. Петровською (1989).

Залежність міжособистісного впливу від психологічних характеристик суб'єкта впливу

Міжособистісний вплив зумовлюється не тільки особливо­стями об'єкта впливу, але й здатністю суб'єкта (агента) впливу адекватно сприймати, оцінювати та інтерпретувати цей об'єкт. Досліджувалися такі якості суб'єкта, як стать, вік, професія, осо- бистісні властивості, самооцінка, установки, рівень культури, які дають можливість певним чином інтерпретувати зовнішні вияви у поведінці людей у їх співвідношенні з особистісними особливостями.

На сприйняття впливає також рівень рефлексії, інтелекту, особистісної зрілості особистості, який дозволяє відійти від его- центристської позиції в оцінці дій об'єкта впливу, розвести свої упередження і установки з реальними основами поведі­нки, яка спостерігається в об'єкта.

Суттєве значення в цьому процесі мають психологічні особливості суб'єкта міжособистісного впливу. Образ «Я» і са­мооцінку можна назвати психологічним фундаментом, на якому базуються різні фактори, що впливають на взаємовідносини лю­дей. Результат процесу впливу визначається тим, як була сприйнята і інтерпретована його суб'єктом ситуація, бо залежно від цього ним буде застосовано ті чи інші механізми соціального впливу.

Якщо в процесі тривалого спілкування відносини між лю­дьми стають індивідуальними, які важко якось схематизувати, то на перших етапах взаємодії значну роль відіграють різні уза­гальнені схеми, стереотипи сприйняття вчинків і почуттів іншої людини. В цій ситуації об'єкт сприймається як носій певної ро­лі, це, так би мовити, ситуація рольової взаємодії.

У цій ситуації, як правило, ставиться завдання наділення об'єкта певними ознаками, на основі яких може бути побудовано первинний контакт. Ця ситуація визначається як монологічна, об'єктна, бо інша людина сприймається крізь призму соціально сформованих рольових і міжгрупових уявлень, узагальнень.

Механізми сприйняття, що релевантні такому завданню, - це схеми першого враження, стереотипізація, внутрішньогруповий фаворитизм. У ситуації формування першого враження про лю­дину виникає ряд ефектів, які зумовлюють особливості сприй­няття суб'єктом об'єкта.

Це перш за все, так званий ефект ореола або «Гало-ефект». Суть його полягає в тому, що при сприйнятті людини образ створюється не на основі безпосередньо сприйнятого, а вбудову­ється в деяку попередню інформацію про людину, яка оточує її певним ореолом (позитивним або негативним). Ореол виступає фільтром, через який пропускається лише обмежена кількість якостей, або позитивних, або негативних.

З цим ефектом пов'язані два інших - ефект «первинності» та «новизни», які зумовлюють створення образу людини, що сприймається, залежно від порядку пред'явлення інформації про неї (які якості називаються спочатку і які - потім). Ці ефекти пов'язані зі складною системою організації інформації.

У дослідженнях ефекту ореола виділяються три основних фактори виникнення оціночної помилки і, відповідно три схеми формування першого враження, які визначаються присутнім у ситуації знайомства певним фактором: перевершеності партнера, привабливості партнера і схожістю об'єкта сприйняття з суб'єктом.

Перша схема - це схема соціальної перцепції в ситуації, коли суб'єкт відчуває перевершеність партнера за якимось важливим для нього параметром — розумом, зростом, матеріальним ста­новищем та ін. Сутність помилки у сприйнятті людини, яка перевершує суб'єкта сприйняття за важливим параметром, поля­гає в тім, що об'єкт оцінюється ним значно вище і за всіма інши­ми значимими параметрам.

Кажучи інакше, відбувається його загальна особистісна пе­реоцінка. Наприклад, якщо об'єкт оцінюється як розумний, то він також буде оцінюватись і як порядний, і як хороший спів­розмовник і т.ін. І навпаки, якщо людина, яку суб'єкт сприймає як такий, що поступається йому в значимому параметрі, теж по­падає в поле дії фактора перевершеності, він незалежно недооці­нюється спостерігачем.

Друга схема пов'язана зі сприйняттям партнера як над­звичайно привабливого зовнішньо. Помилка привабливості по­лягає в тому, що зовнішньо приємну людину люди схильні пере­оцінити за іншими важливими для них психологічними і соціа­льними параметрами. Це було підтверджено експерименталь­но. Соціальні психологи Бершайд і Уостер показали, що більш гарних на фотокартках людей оцінюють як більш впевнених в со­бі, щасливих і відвертих, а гарних жінок чоловіки схильні оціню­вати більш турботливими і порядними.

Третя схема сприйняття партнера спрацьовує за умови йо­го схожості з суб'єктом сприйняття. Помилка полягає в тому, що людей, які добре ставляться до людини або поділяють якісь ва­жливі її ідеї, він схильний оцінювати вище і за іншими психоло­гічними показниками. Інакше кажучи, люди, які є близькими до суб'єкта сприйняття своїми переконаннями, виявляються для нього кращими за людей, які мають протилежні погляди.

На цьому феномені створено відомі техніки маніпулятив- ного впливу, скажімо такі, як правило трьох «так»: зроби так, щоб людина в розмові три рази підряд відповіла на твої запитання «так» (навіть дуже прості), і ти можеш розраховувати на його бі­льшу прихильність у вирішенні принципових питань.