4.3. Типи взаємовпливів: співробітництво і суперництво

Люди вступають в багато різних видів взаємодій, на основі чого в соціальній психології створено ряд їх класифікацій. Най­більш поширеним є дихотомічний поділ усіх можливих видів вза­ємодій, тобто розподіл їх на два протилежних види: кооперація і конкуренція, узгодженість і конфлікт, пристосування і опозиція, асоціація і дисоціація і т.ін. З точки зору цієї класифікації аналі­зуються два протилежних вияви взаємодії: з одного боку, такі, що сприяють організації сумісної діяльності, а з другого, - ті, що так або інакше перешкоджають їй.

Розрізняють два основних типи взаємодій: співробітництво і суперництво (конкуренція).

Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей із взаємною виго­дою для взаємодіючих сторін. Взаємодія на основі суперництва включає спроби відтворення, випередження або придушення су­перника, який прагне до ідентичних цілей.

Ці два типи взаємодій є полярними, супроводжуються про­тилежними почуттями, установками і орієнтаціями у взаємодію­чих індивідів. Якщо в умовах співробітництва виявляються по­чуття вдячності, потреби у спілкуванні, бажанні поступитися, то в умовах конкуренції часто виникають почуття страху, неприязні, ненависті, заздрощів, роздратування. У результаті повторення то­го чи іншого типу соціальної взаємодії виникають різні види від­носин між людьми.

Міжособстісний вплив в умовах співробітництва

Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною виго­дою для взаємодіючих сторін.

Співробітництво - це взаємодіяльність, яка означає координа­цію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність усіх її учасників створює певні від­носини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію. О.М. Леонтьєв звернув увагу на дві основні риси сумісної діяльності: роз­поділ єдиного процесу діяльності між її учасниками і зміну діяльно­сті кожного з них. Системоутворюючим фактором сумісної діяльно­сті, що об'єднує людей в єдину кооперацію, є загальна ціль, котра здійснює вплив на партнерів взаємодіяльності.

Важливим питанням у зв'язку з цим є з'ясування того, на якій підставі формується загальна ціль і як з нею співвідносяться індивідуальні цілі. Б.Ф.Ломов відмічає наступні моменти, важли­ві для пошуку відповіді на дане питання.

По-перше, в процесі життя у особистості формується певна система цілей, так би мовити своєрідне «поле цілей», в якому од­ні цілі займають провідне, інші - підпорядковане положення. їх співвідношення є динамічним. Завдяки існуючому в особистості полі цілей створюється можливість узгодження індивідуальних цілей і формування тієї спільної цілі, яка потрібна для організації конкретної сумісної діяльності.

По-друге, спільна ціль пов'язана з потребами групи як цілі­сного утворення, тому важливо, щоб члени групи розуміли свою роль в реалізації загальної цілі і могли її трансформувати у влас­ну ціль.