4.3. Типи взаємовпливів: співробітництво і суперництво

Люди вступають в багато різних видів взаємодій, на основі чого в соціальній психології створено ряд їх класифікацій. Най­більш поширеним є дихотомічний поділ усіх можливих видів вза­ємодій, тобто розподіл їх на два протилежних види: кооперація і конкуренція, узгодженість і конфлікт, пристосування і опозиція, асоціація і дисоціація і т.ін. З точки зору цієї класифікації аналі­зуються два протилежних вияви взаємодії: з одного боку, такі, що сприяють організації сумісної діяльності, а з другого, - ті, що так або інакше перешкоджають їй.

Розрізняють два основних типи взаємодій: співробітництво і суперництво (конкуренція).

Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей із взаємною виго­дою для взаємодіючих сторін. Взаємодія на основі суперництва включає спроби відтворення, випередження або придушення су­перника, який прагне до ідентичних цілей.

Ці два типи взаємодій є полярними, супроводжуються про­тилежними почуттями, установками і орієнтаціями у взаємодію­чих індивідів. Якщо в умовах співробітництва виявляються по­чуття вдячності, потреби у спілкуванні, бажанні поступитися, то в умовах конкуренції часто виникають почуття страху, неприязні, ненависті, заздрощів, роздратування. У результаті повторення то­го чи іншого типу соціальної взаємодії виникають різні види від­носин між людьми.

Міжособстісний вплив в умовах співробітництва

Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною виго­дою для взаємодіючих сторін.

Співробітництво - це взаємодіяльність, яка означає координа­цію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність усіх її учасників створює певні від­носини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію. О.М. Леонтьєв звернув увагу на дві основні риси сумісної діяльності: роз­поділ єдиного процесу діяльності між її учасниками і зміну діяльно­сті кожного з них. Системоутворюючим фактором сумісної діяльно­сті, що об'єднує людей в єдину кооперацію, є загальна ціль, котра здійснює вплив на партнерів взаємодіяльності.

Важливим питанням у зв'язку з цим є з'ясування того, на якій підставі формується загальна ціль і як з нею співвідносяться індивідуальні цілі. Б.Ф.Ломов відмічає наступні моменти, важли­ві для пошуку відповіді на дане питання.

По-перше, в процесі життя у особистості формується певна система цілей, так би мовити своєрідне «поле цілей», в якому од­ні цілі займають провідне, інші - підпорядковане положення. їх співвідношення є динамічним. Завдяки існуючому в особистості полі цілей створюється можливість узгодження індивідуальних цілей і формування тієї спільної цілі, яка потрібна для організації конкретної сумісної діяльності.

По-друге, спільна ціль пов'язана з потребами групи як цілі­сного утворення, тому важливо, щоб члени групи розуміли свою роль в реалізації загальної цілі і могли її трансформувати у влас­ну ціль.

Як відмічає О.М. Леонтьєв, «спілкування не просто опосе­редковує сумісну діяльність людей, воно дозволяє презентувати кожному із учасників цієї діяльності деякі її елементи, починаю­чи з цілі і завдання діяльності і включаючи її структуру (аж до операційної), цілі окремих дій, які входять до її складу, об'єкти діяльності, використовувані в ній знаряддя, відомості про ситуа­цію, необхідні для обстановочної аферентації, узагальнені дані про ймовірний досвід окремих учасників діяльності і взагалі про психологічні особливості їх особистостей, необхідні для прийн­яття рішення сумісної діяльності в цілому.»

Внаслідок контакту і цілеспрямованої діяльності між інди­відами групи утворюються відносини змагальності, які є провід­ними в утворенні властивості, яка не мала місця стосовно індиві­дів, що входять до сукупної діяльності суб'єкта.

Цю властивість Б.Ф.Ломов характеризує як енергію сукуп­ного суб'єкта, як таку, що може значно підсилювати здібності окремих індивідів, які входять до сукупного суб'єкта. Це видно на прикладі того, як напруга примноження психічних і фізичних сил у процесі колективної виробничої діяльності стає однією з умов підвищення продуктивності праці у кооперації.

Навіть в умовах простого об'єднання однорідної праці бага­тьох людей їх сумісна сила перебільшує суму індивідуальних сил цих осіб, так як в результаті контакту і змагальності, які викли­каються цим контактом, відбувається збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт викликає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, який збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб.

Значний інтерес в цьому плані складають соціально- психологічні дослідження, зокрема, О.В. Петровського, які підт­верджують існування в колективі механізмів, що приводять до підсилення індивідуальних здібностей. Під впливом взаємодопо­моги, єдності цілей, передачі трудового досвіду, стимулювання навчання у членів колективу формуються такі типові риси, як ін­терес, «смак» до розумової праці, інтерес до питань виховання, творче ставлення до праці, свідоме і принципове ставлення до громадської роботи.

Все це складає умови, які формують колективні здібності, стають фактором впливу на партнерів взаємодії. Масова діяль­ність індивідів, їх згуртованість, єдність цілі розвивають у них ті здібності, які були присвоєні підспудно.

У дослідженнях О.В. Петровського була доведена залеж­ність процесів взаємодії від змісту діяльності партнерів. Було до­ведено, зокрема, що виникаючі в колективі відносини, які опосе­редковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом сумісної діяльності, спричинюють на індивідів інший вплив, ніж відносини, що виникають в «дифузній групі». Наприклад, взає­морозуміння між деякими членами колективу, які «вболівають» за одну і ту ж футбольну команду, позитивно впливають на взає­мовідносини в колективі.

Отже, характер взаємодії визначається самим предметом ді­яльності. Г.М. Андрєєва підкреслює, що в реальній практичній діяльності людини головним питанням є питання не про те, яким чином спілкується людина, а з приводу чого вона спілкується. Розглядаючи колектив в якості суб'єкта сумісної соціально обу­мовленої діяльності, О.В. Петровський зауважує, що можна по­бачити, як суб'єкт опредметнюється в об'єкті своєї діяльності, і разом з тим, як цей об'єкт розпредметнюється в суб'єкті, в колек­тиві, опосередковуючи і перетворюючи міжіндивідуальні зв'язки і відносини.

Взаємовплив як суперництво

Взаємодія на основі суперництва включає спроби випере­дження або придушення суперника, який прагне до ідентичних цілей. Це може привести до відкритого протистояння між члена­ми взаємодії, яке виникає внаслідок взаємовиключаючих інте­ресів і позицій, тобто до конфлікту.

Проблема конфліктів розглядається не тільки в соціальній психології, а й у політології, соціології. В 60-х роках ХХ ст.. на стику соціальної психології, соціології і психології особистості виникла конфліктологія, яка орієнтується на соціальну практику, на здійснення допомоги людям у розв'язанні конфліктів, які у них виникають.

Соціально-психологічний конфлікт - це особливий вид мі- жособистісної взаємодії, в основі якої лежить об'єктивна супере­чність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рів­ні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживан­нях учасників стосовно ситуації, опонентів і самих себе.

У цьому визначенні є три важливих для розуміння суті соці­ально-психологічного конфлікту моменти. По-перше, конфлікт може розгортатися в різних системах соціальних відносин. По- друге, не все те, що масова свідомість іменує конфліктом - чвари, суперечки, нерозуміння, розбіжності т. ін. - є соціально- психологічним конфліктом, бо останній побудовано саме на су­місних, протилежно спрямованих тенденціях. По-третє, не кожна об'єктивна суперечність перетворюється в конфлікт. Вона по­винна пройти деякий шлях від власне суперечки до конфлікту як психологічної реальності, важливою складовою якої є пережи­вання учасників. Конфлікт негативно впливає на партнерів взає­модії.

Суперечність, яка лежить в основі соціально-психологічного конфлікту, породжує так звану «об'єктивну конфліктну ситуа­цію». Об'єктивна ситуація має свою структуру, яка графічно мо­же бути зображена так.

 

Внутрішня позиція

Зовнішня позиція

Внутрішня позиція

Об'єкт конфлікту

 

сторона конфлікту

сторона конфлікту

 

Структурними компонентами конфлікту є: сторони конфлі­кту і його об'єкт. Сторона конфлікту представлена конкретними людьми і їх цілями, які є близькими в рамках однієї сторони і знаходяться в суперечності з цілями партнерів взаємодії - тих, хто складає іншу сторону. Кожна сторона займає в конфлікті пе­вну позицію. Позиція в даному випадку - це більш-менш точна і відповідаюча реальності відповідь учасників на питання причин участі у конфлікті. Внутрішня позиція - це сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають партнерів взаємо­дії брати участь у конфлікті. Внутрішня позиція може не усвідо­млюватись учасниками, частіше вони пред'являють собі і спосте­рігачам зовнішню позицію. Вона являє собою мотивування, яке звучить соціально і сприймається особистісно.

Об'єкт соціально-психологічного конфлікту - це реальний або ідеальний предмет, який опосередковує взаємодію партнерів. Об'єкт має властивості, які перетворюють його в епіцентр розбі­жностей. Він неподільний і, на думку опонентів, може належати тільки одній стороні весь, цілком. Він також має різний ступінь доступності для учасників. Кожен намагається засобами, що є у його розпорядженні, зробити об'єкт більш доступним для себе і менш доступним для іншого.

Переростання суперництва в психологічний конфлікт

Взаємодія, яка має у своїй основі таку структуру, має багато шансів перетворитися в психологічний конфлікт, якщо об'єктивна суперечність пройде стадії ідентифікації і формування суб'єктивного образу конфліктної ситуації.

Людина, яка включена в конфлікт, може до якогось часу не усвідомлювати його. Однак в деякий момент його кроки у досяг­ненні певної мети стають неможливими, в результаті чого вини­кає стан фрустрації. Причину цього явища людина може припи­сати чому завгодно: собі, обставинам, іншим людям. У тому ви­падку, якщо причину своїх невдач у досягненні потрібного об'єкта людина припише іншим людям, виникає ідентифікація, яка далі веде до конфлікту.

Ідентифікація може бути істинною і помилковою. В першо­му випадку людина правильно приписала іншій особі причину фрустрації. Ця людина дійсно є її опонентом і претендує на той самий об'єкт. У випадку помилкової ідентифікації опонент виби­рається неправильно. Якщо в цьому випадку опонент втягується в конфліктні відносини, то виникає так званий помилковий конф­лікт, який розв'язувати дуже важко, бо він немає ніякої об'єктивної основи, крім емоційного неприйняття.

Наступний крок у перетворенні об'єктивної суперечливості в психологічний конфлікт - це формування в опонентів образу конфліктної ситуації. Суб'єктивний образ конфліктної ситуації включає уявлення про себе в конфлікті (цілі, цінності, можливос­ті), про опонентів, про ситуацію, в рамках якої розгортається конфліктна взаємодія. Оскільки в суб'єктивних образах конфлік­ту відбувається трансформація об'єктивної ситуації конфлікту, то можливі викривлення останньої. Дослідники виділяють декілька напрямків викривлення об'єктивної конфліктної ситуації в її суб'єктивному образі.

- Схематизація, спрощення реального конфлікту. Так як конфліктні відносини надмірно експресивні, вимагають від лю­дини багато психічних сил, і на аналіз багатоманітних аспектів взаємовідносин їх не вистачає, виникає неусвідомлена тенденція до суб'єктивного звужування відносин. Людина виділяє і концен­трується на одній із ліній відносин, тій, де їй найпростіше розго­рнути конфлікт.

- Викривлення і зменшення перспективи розвитку взаємодії. У свідомості учасників конфліктні відносини немовби заверша- ють, втрачають своє майбутнє. Небезпека такого викривлення в тім, що опоненти, здійснюючи свої дії щодо один до одного, не прораховують, ігнорують їх наслідки, що приводить до ескалації проблеми.

- Поляризація оцінок і суджень. Стосовно власної поведінки і намірів партнера починають діяти чорно-білі категоричні су­дження.

- Комунікативні викривлення. В комунікації опонентів спрацьовують різноманітні бар'єри, які фільтрують інформацію, надають словам вигаданого смислу.

- Атрибутивні викривлення. Виявляються у приписуванні собі і іншому мотивів, особистісних властивостей, намірів, в спрощенні відносин. У процесі розвитку конфлікту часто гіпер­болізуються недоліки і негативні риси особистості опонента, свій же образ наділяється позитивними рисами.

У теоретичній моделі, що розроблена у вітчизняній психо­логії Л.А. Петровською, соціально-психологічний конфлікт про­ходить чотири стадії розвитку: виникнення об'єктивної конфлік­тної ситуації, інциденту, конфліктних дій, завершення.

На першій стадії конфлікт як психологічна реальність ще не представлений, однак уже існує його зародок. Люди, почавши діяти і усвідомивши неефективність дій, почнуть пояснювати для себе цю фрустрацію. Інциденти і є формами фрустрацій. Це різні події, які демонструють учасникам взаємодії існування деякої проблеми. Суть проблеми може бути ще не виясненою, але викликає напруга, супе­речки. Саме на цій стадії виникає істинна або помилкова ідентифі­кація і починає формуватись образ конфлікту.

Стадія конфліктних дій є центральною. На цій стадії відно­сини опонентів бурхливо розвиваються, що приводить до зміни практично всіх структурних компонентів конфліктної ситуації. Об'єкт конфлікту має тенденцію до розростання, у конфлікт втя­гується все більше учасників. Будучи драматичною і напруже­ною, третя стадія не може тягнутися дуже довго, і конфлікт ви­пливає на стадію завершення.

Існують дві можливості розв'язання конфлікту: створення умов, які не допускають подальших інцидентів, і розв'язання са­мої об'єктивної суперечності.

Зняття інцидента - це спроба погасити конфлікт або че­рез переведення його на стадію усвідомлення (без конфліктних дій), або на стадію неусвідомленої конфліктної ситуації. Тут мо­жливі такі способи:

- Забезпечення виграшу одній стороні. Це можливо лише тоді, коли сторона, яка прагне отримати виграш, прийняла свою поразку. Проте, необхідно пам'ятати, що перемога однієї сторони - це завжди тимчасовий стан, який зберігається до найближчого серйозного інциденту.

- Зняття конфлікту за допомогою брехні. Такий спосіб лише дає сторонам відстрочку у вирішенні своїх проблем.

- Зміна цільових установок хоча б одним з учасників. Ця си­туація, коли одна зі сторін більше не бажає володіти об'єктом конфлікту.

- Зникнення самого об'єкта конфлікту з волі учасників або поза їх бажанням.

Умови розв'язання конфлікту

Розв'язання конфлікту відбувається через спеціально орга­нізовану роботу у знаходженні загальних інтересів і цілей, через звуження зони розбіжностей до мінімуму і укладення угод про співробітництво. За своїм змістом таке завершення конфлікту стосується, як правило, ділових конфліктів, які зачіпають соціа­льні або матеріальні інтереси учасників взаємодії. На цій стадії завершення найбільш виявляється те, що кожен конфлікт втілює в собі дві сторони: руйнівну і конструктивну.

Американський соціальний психолог М. Дейч, один з най­більш видатних теоретиків конфлікту, виділяє два основних типи конфліктів: деструктивні і конструктивні конфлікти.

Деструктивний конфлікт - це такий конфлікт, який пе­решкоджає взаємодіяльності. Деструктивний конфлікт, як прави­ло, переводить причини, що створили перешкоду у взаємодіяль- ності, на «особистості», чим і пояснюється специфіка його розви­тку: розширення кількості його учасників, примноження негати­вних установок на адресу один одного, а також його ескалація (зростання напруги, упередженості проти партнера). Розв'язання такого конфлікту є дуже складним.

Конструктивний конфлікт виникає у випадку, коли зітк­нення стосується не особистісної несумісності, а виявлення різ­них точок зору на якусь проблему і способи її вирішення. У цьо­му випадку конфлікт сприяє формуванню більш глибокого розу­міння проблеми, а також мотивації партнерів. Факт права на іс­нування точки зору опонента сприяє становленню кооперативної взаємодії всередині конфлікту. Тим самим стає можливість його розв'язання шляхом дискусії.

Аналізуючи конфлікти Д. Майерс відмічає, що взаємовідно­сини або організації, в яких немає конфліктів, очевидно, прире­чені на згасання. Конфлікти породжують відповідальність, рішу­чість і небайдужість. Будучи зрозумілими і розв'язаними, вони можуть стимулювати оновлення і поліпшення відносин між лю­дьми. У відсутності конфліктів люди рідко усвідомлюють і вирі­шують свої проблеми. Світ - це результат творчо розв'язаного конфлікту, коли сторони долають те, що здавалось їм несуміс­ним, і досягають справжньої узгодженості у взаємодії.

Соціальні дилеми та їх вирішення

У соціально-психологічних дослідженнях виявлено декілька причин конфліктів. Дослідники зазначають, що на всіх рівнях со­ціальних конфліктів (міжособистісні, міжгрупові, міжнародні) ці причини одні й ті ж самі. Однією з причин конфліктів є соціальні дилеми. Соціальні дилеми полягають у наступному. У разі, коли індивідуально вигідні стратегії поведінки ведуть до колективного програшу, то постає проблема: як узгодити благополуччя індиві­дів, включаючи і їх право мати свої особисті інтереси, і благопо­луччя всього суспільства в цілому. Багато проблем виникає через те, що різні групи прагнуть реалізувати свої вузькоегоїстичні ін­тереси, але при цьому вони шкодять загальнолюдським інте­ресам. Наприклад, з точки зору егоїстичного інтересу очисні спо­руди не вигідні. Кожен може думати, що від викидів шкідливих речовин тільки одного підприємства багато шкоди не буде. Але ж і всі інші можуть розмірковувати подібним чином, і в результаті повітря і вода стають отруєними.

Щоб ізолювати і вивчити цю дилему соціальні психологи використовують лабораторні ігри, які відображають сутність ба­гатьох реальних конфліктів в соціумі. Показуючи, яким чином позитивно мислячі люди попадаються в пастку взаємно деструк­тивної стратегії поведінки, вони одночасно демонструють пара­докси людського життя, які підпадають під розряд «соціальних дилем». Найбільш відомими є лабораторні ігри, що отримали на­зву «дилема в'язня» і «трагедія громадських випасів».

«Дилема в 'язня». Ця дилема ілюструється історією двох пі­дозрюваних, яких поодинці допитує окружний прокурор. Обидва вони винні, однак у прокурора є докази їх провини у скоєні мен­ших злочинів. Тому він пропонує окремо кожному зі злочинців зізнатися: якщо зізнається один, а другий ні, то прокурор гаран­тує імунітет тому, хто зізнався (а його зізнання використає для обвинувачення іншого в більш тяжкому злочині). Якщо зізнають­ся обидва, кожен отримає помірне покарання. Якщо жоден не зіз­нається, то покарання обом буде незначним. Щоб мінімізувати власний термін покарання, багато хто зізнається, не зважаючи на те, що сумісне зізнання веде до більш суворого вироку, ніж обо­пільне незізнання. Якщо другий зізнається, перший ув'язнений, зізнавшись теж, отримає помірний термін, а не максимальний. Якщо другий не зізнається, перший зможе вийти на свободу. Зро­зуміло, що кожен з них розмірковує по-своєму і обидва попада­ються в соціальну пастку.

Рис. Дилема в'язня

У кожній клітині число над діагоналлю показує вирок в'язня «А». Так, якщо обидва зізнаються, обидва отримують по п'ять ро­ків. Якщо жоден не зізнається, обидва отримують по одному року. Якщо зізнається тільки один, його відпустять на волю за вдячність у показаннях, які дозволять внести вирок другому до десяти років ув'язнення. Як показано на рис., у кожній заздалегідь вибраній стратегії другого гравця (в'язень «Б») першому (в'язень «А») вигі­дніше відособитись (бо в цьому випадку він експлуатує готовність співробітничати другого гравця або захищає себе від експлуатації з його боку). Проте, не співробітничаючи, обидві сторони отри­мують набагато більше, ніж якщо б вони довіряли один одному і мали взаємну вигоду. Ця дилема заганяє учасників взаємодії у психологічну пастку, коли обидва усвідомлюють, що вони могли б взаємно вигадати; але, не довіряючи один одному, вони «зацик­люються» на відмові від співробітництва. У подібних дилемах прагнення до егоїстичних цілей може стати згубним для всіх учас­ників взаємодії.

Багато соціальних дилем включають більше як двох учасни­ків. Парниковий ефект, який пророкують, може виникнути з-за вирубки лісів та вуглекислого газу, що випускається в атмосферу. Внесок в цю проблему кожного автомобіля, що спалює бензин, дуже малий, а шкода від нього розповсюджується на багатьох лю­дей. Для моделювання таких соціальних ситуацій дослідники роз­робили лабораторні дилеми, які охоплюють багатьох учасників взаємодії. Метафоричним відображенням природи такого роду со­ціальних дилем виступає названа так екологом Гарретом Харди- ном (1968) «трагедія громадських випасів». Він запозичив цю на­зву у пасовищ, що розташовані серед стародавніх англійських по­селень, але «громадськими» можуть бути також повітря, вода, тваринний світ та інші загальні обмежені природні ресурси.

Уявіть собі 100 фермерів навколо вигону, який може прого­дувати 100 корів. Якщо кожен пасе одну корову, громадське пасо­вище використовується оптимально. Але потім хтось вирішує пус­тити на вигін ще одну корову, і так поступає кожен з фермерів, думаючи, що із 1% зайвого випасу шкоди не буде. Результатом стає трагедія громадських випасів - витоптаний майданчик без єдиної травинки.

Багато реальних ситуацій є аналогічними цій. Деякі елементи громадської дилеми можна вивчати в лабораторних умовах, на­приклад, за допомогою гри «Гайки» Джуліана Едні (1979). Гра полягає в наступному. Декілька людей сидять навколо блюда, в якому лежить спочатку 10 гайок. Експериментатор пояснює, що ціллю досліджуваних є зібрати якомога більше гайок. Кожен з до­сліджуваних може забрати скільки захоче гайок, і кожні 10 секунд кількість гайок, які лежать на блюді, буде подвоюватись. Виникає запитання, чи залишать досліджувані в блюді гайки, так би мовити «на розвід», забезпечуючи тим самим максимальний урожай для всіх? Дослідження Едні показали, що якщо не давати досліджува­ним часу на те, щоб домовитись і виробити стратегію, то 65 % на­віть ні разу не дочекались першого 10-секундного подвоєння.

Як і більшість конфліктів в реальному житті, дилема в'язня і дилема громадських вигонів є «іграми з нульовою сумою». Сума виграшів і програшів обох сторін не обов'язково рівняється нулю. Обидва ігроки можуть виграти, обидва можуть програти. В кожній групі безпосередні інтереси індивідуума протиставляються групо­вому благополуччю. Кожна з цих ігор - соціальна пастка, яка де­монструє, яким чином, навіть при «раціональній» поведінці інди­відуумів, вони в результаті можуть спричинити собі шкоду.

Вирішення соціальних дилем можливе декількома способа­ми. Одним з них є схилити людей до співробітництва заради їх взаємної вигоди в ситуаціях, які є соціальними пастками. Дослі­дження лабораторних дилем виявили декілька способів забезпе­чення співробітництва. По-перше, це - регулювання. Закони і уго­ди, які приймаються в суспільстві, - це регулювання процесом взаємодії в ситуаціях соціальних дилем. Скажімо, ситуація з пода­тками. Якщо податки були б зовсім добровільні, багато хто не ви­плачував би їх. Тому сучасне суспільство побудоване так, що не залежить від добровільних пожертв у задоволенні своїх потреб у соціальній і військовій безпеці. Закони з охорони природи (якщо вони виконуються) теж накладають рівний тягар на всіх, і якесь підприємство може не боятись, що його конкуренти вирвуться вперед, порушуючи екологічну відповідальність. Подібним чином учасники лабораторних ігор часто знаходять способи регулювати свою поведінку, знаючи, що це на користь загальній справі.

Існує й інший спосіб вирішення соціальних дилем: змен­шення розмірів групи. В маленьких спільнотах кожна людина від­чуває себе більш відповідальною і ефективною, більшою мірою ідентифікує свій успіх з успіхом групи. Будь-які обставини, завдя­ки яким у людей виникає «ми-відчуття», сприяють співробітницт­ву. Так само в малих, а не в великих групах, індивіди найчастіше схильні не перевищувати ту долю ресурсів, яка їм може належати. Як зазначав ще Аристотель, чим більшій кількості людей нале­жить загальне, тим менше піклування про нього. Наприклад, доб­ровільна економія електроенергії, тепла та ін. у великих за розмі­ром спільнотах, скажімо, у містах, малоймовірна, оскільки шкода від однієї людини розподіляється між багатьма, кожен може не брати себе в розрахунок. Деякі політологи і соціальні психологи (Едні, 1980) доводять, що суспільство краще розподіляти на неве­личкі територіальні спільноти. Ще російський революціонер П. Кропоткін у книзі «Взаємна допомога серед тварин і людей», яка вийшла в 1902 році, висловлював думку про доцільність у суспі­льстві маленьких громад, які одностайно приймають рішення за­ради загальної справи. Раціональна ідея в ній є.

Комунікація - це теж один із способів уникнути соціальної па­стки. Комунікація дозволяє групі набагато поліпшити кооперацію. Обговорення дилеми підвищує групову ідентичність, що підсилює піклування про благополуччя групи. Обговорення дозволяє людям зважитися на співробітництво. Співробітництво є взаємовигідним, але воно потребує ризику. Відкрите, вільне обговорення часто зме­ншує недовіру. Відсутність співробітництва підсилює недовіру. В експериментах комунікація зменшує недовіру, дозволяючи людям досягти узгодженості, яка забезпечує їх взаємну вигоду.

Отже, в реальному житті, як і в лабораторних експериментах, ми можемо уникнути соціальних проблем, встановлюючи прави­ла, що регулюють егоїстичну поведінку; зберігаючи соціальні групи малими, щоб люди відчували відповідальність один за од­ного; поліпшивши комунікацію, що зменшить недовіру; змінивши матрицю гри у бік більшої окупності співробітництва і апелюючи до норм альтруїстичної поведінки.

Коли люди конкурують через обмежені ресурси, людські стосунки часто стають ворожими. В своїх знаменитих експериме­нтах Музафер Шеріф виявив, що змагання «я виграв - ти програв» швидко перетворює незнайомців у ворогів, породжуючи відкриту конфронтацію навіть у нормально чесних хлопчаків.

Конфлікти виникають і тоді, коли люди відчувають, що з ними обходяться несправедливо. Згідно з теорією балансу вкладу і доходу, люди визначають справедливість як розподіл винагород пропорційно внеску кожного. Конфлікти виникають тоді, коли люди не погоджуються з оцінками своїх внесків і сумніваються у справедливості винагород. Деякі теоретики стверджують, що лю­ди інколи визначають справедливість не як баланс, а як зрівнялів­ку або навіть уврахування потреб. Конфлікти часто мають невели­ке ядро несумісних цілей, що оточені товстою мантією викривле­ного сприйняття мотивів і цілей супротивника. Часто у конфлік­туючих сторін виникає дзеркальне сприйняття. Коли обидві сто­рони впевнені, що «ми миролюбні - вони агресивні», кожна може звертатися до іншої таким способом, який провокує підтверджен­ня цих очікувань.