Оптико-кінетична система впливу

На сьогодні описано і досліджено численні форми невербаль- них знакових систем. Головні з них: кінесика, паралінгвістика, прок- семика, візуальне спілкування. Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміміку. Це властивості загальної мото­рики різних частин тіла (рук, обличчя, пози), які більш-менш чітко сприймаються. Ч. Дарвін перший застосував дослідження в галузі вираження емоцій у людини і тварин. Ця загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини, а тому включення оптико-кінетичної системи знаків в ситуацію комунікації надає їй особливої виразності. Психологи виявили, що повідомлення через мову тіла впливає на співрозмовника сильніше, ніж вербальне. На­приклад, якщо людина крізь сльози буде запевняти, що у неї все га­разд, то повірять скоріше не її словам, а сльозам.

Значимість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації досліджується спеціальною галуззю знань - кінесикою. Так, на­приклад, в дослідженнях англійського вченого М. Аргайла вивча­лася частота і сила жестикуляції в різних культурах (протягом го­дини фіни жестикулювали 1 раз, італійці - 80, французи - 120, ме­ксиканці - 180).

Шведський дослідник К. Бердвістл запропонував виділити одиницю тілорухів людини - кін, або кінему (аналогічно фонемі в лінгвістиці). Із кінем утворюються кінеморфи (щось подібне фра­зам), які й сприймаються в ситуації спілкування. На основі пропо­зицій Бердвістла було створено свого роду «словники» тілорухів, навіть з'явилися роботи про кількість кінів в різних національних культурах. З метою визначення «сітки» основних зон людського обличчя, тіла, руки тощо Бердвістл поділив усе тіло людини на 80 зон: обличчя, голова, рука права, рука ліва, нога права, нога ліва, верхня частина тіла, нижня частина тіла. Смисл побудови словни­ка в тому, щоб одиниці - кіни - були прив'язані до певних зон, то­ді і запишуться тілорухи. Подібний варіант було запропоновано для запису виразів обличчя, міміки. В літературі визначено більше як 20000 описів виразу обличчя. Щоб якось їх класифікувати, була запропонована дослідником П. Екманом методика, яка отримала назву FAST. Принцип той самий: обличчя ділиться на три зони горизонтальними лініями (очі і лоб, ніс і зона носа, рот і підборід­дя). Далі виділяються шість основних емоцій, які найчастіше ви­ражаються за допомогою мімічних засобів: радість, гнів, здиву­вання, огида, страх, сум. Фіксація емоції відповідно «зони» дозво­ляє визначити більш-менш правильно мімічні рухи. Ця методика отримала поширення в медичній (патопсихологічній) практиці.

«Контакт очей» як засіб впливу людини на людину

Специфічною знаковою системою, що використовується в комунікативному процесі, є «контакт очей», який має місце у ві­зуальному спілкуванні. Дослідження в цій галузі тісно пов'язані з загальнопсихологічними дослідженнями в галузі зорового сприй­няття - руху очей. В соціально-психологічних дослідженнях ви­вчається частота обміну поглядами, «тривалість» їх, зміна статики і динаміки погляду, уникання його і т.ін. Знаки, що подаються ру­хами очей, включаються в більш широкий діапазон ситуацій взає­мовпливу. Є роботи про роль візуального спілкування для дитини, зокрема, виявлено, що для дитини є властивим фіксувати увагу, перш за все, на обличчі людини. Експеримент з дорослими пока­зав, що найбільш жвавою реакцією є реакція на два горизонтально розташованих круги (аналог очей). Це явище має значення в робо­ті медиків, роботі педагогів, а також людей, що мають відношення до проблем керівництва. Як і інші невербальні засоби, контакт очима доповнює вербальну комунікацію, тобто повідомляє про го­товність підтримати комунікацію або перервати її.

Паралінгвістична і екстралінгвістична система знаків як невербальні засоби впливу

Паралінгвістична і екстралінгвістична система знаків

теж є «додатками» до вербальної комунікації. Паралінгвістична система - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапа­зон, тональність. Екстралінгвістична система - це включення в мову пауз, інших вкраплень, наприклад, покашлювань, плачу, смі­ху, темп мови. Всі ці доповнення виконують функцію фасцинації, тобто збільшують семантично значущу інформацію тільки не за допомогою мовних включень, а, так би мовити, «навколомовни- ми» прийомами.