Стратегія виклику почуття провини

магниевый скраб beletage

Поведінкова стратегія виклику почуття провини націлена на те, щоб репрезентувати себе перед іншим взірцем для на­слідування. Людина, що застосовує цю стратегію, сама себе ставить у приклад оточуючим, прагне підкреслити свою зразко­вість. Це робиться для того, щоб людина на цьому фоні усвідоми­ла свою малозначимість і відчула за це провину. Людина, яка від­чуває провину, прагне позбавитися цього відчуття і тому нею лег­ко управляти.

Стратегія прохання

Взаємні прохання та їх задоволення є, напевне, найбільш розповсюдженим видом соціальної взаємодії, бо жодна людина не може обійтися без того, щоб не звертатися до інших з якимось проханням.

Стратегія прохання використовується тими, хто бажає ви­кликати у партнера почуття співчуття, пробудити в ньому турбо­ту. Співчутлива людина стає м'якою, лагідною, нею легко мані­пулювати. Це використовують ті, хто демонструє свою неміч­ність, слабкість, свою залежність від інших, несамостійність.

Проте ситуація, в якій опиняються прохач і адресат прохан­ня, є дискомфортною як для одного, так і для іншого.

Правда існують типи людей, які не відчувають дискомфорту в ситуації прохача. Це, так би мовити, люди, що існують «все життя з протягнутою рукою», це люди, які мають психологію професійного жебрака (вони зовсім не є незаможними). Якщо не брати до уваги таких типів, то стан прохача для людей є неприєм­ним з цілого ряду причин. М.І. Семечкін називає декілька таких причин. По-перше, він може бути несумісним з самосвідомістю людини. Більшість людей усвідомлює себе незалежними, самос­тійними, самодостатніми індивідами, тому їм важко усвідомлю­вати себе прохачами. По-друге, людям не подобається показувати свою залежність від інших, виявляючи безпомічність, невміння або неможливість вирішувати свої проблеми самостійно. По- третє, звертаючись з проханням, людина завжди боїться отримати відмову. Для багатьох людей відмова є стресовою обставиною, бо людина почувається приниженою. До цього відчуття додаються негативні почуття, які викликані фрустрацією [16].

Становище адресата прохання на перший погляд виглядає більш виграшним, проте воно теж пов'язане з внутрішньою на­пругою, що може створюватися необхідністю відмовити у про­ханні. Хоча як відмова, так і згода виконати прохання інколи мо­жуть бути формою самоствердження, між тим виказане про­хання є прагненням вплинути на людину, змінити її поведінку або наміри. Отже, ситуація прохання обтяжена психологічними проблемами як для прохача, так і для адресата прохання.

Проте люди навчилися виходити з цієї проблемної ситу­ації завдяки застосуванню таких правил і способів взаємодії, які значною мірою нейтралізують негативні ефекти прохання.

Згідно з одним досить відомим принципом людської поведін­ки, коли людина просить кого-небудь зробити їй послугу, то доб'ється більшого успіху, якщо скаже про причину свого прохан­ня. Людям подобається знати причину того, що вони роблять.

Соціальний психолог Е.Лангер продемонструвала це на експе­рименті, попросивши про маленьку послугу людей, що стояли в чер­зі, щоб скористатися в бібліотеці копіювальною машиною. Коли прохання було сформульовано так, що в ньому була інформація про причину прохання, то в цій ситуації погодилося 94% тих, кого вона просила. А в ситуації, коли в проханні не йшлося про причину послу­ги, на нього відгукнулось тільки 60% тих, хто стояв у черзі.

Отже, ввічливість є ефективним засобом домогтися поступли­вості.