Чинники довіри авторитетові Досліджувані пояснювали свою поведінку такими причи­нами:

- вони попали «в пастку», погодившись з самого початку брати участь у роботі і виконувати інструкції експеримен­татора. Почавши діяти, вони вже не могли зупинитися, ви­йти з експерименту;

- давши обіцянку брати участь в експерименті, вони немов би взяли на себе обов'язок поводитися так, як вимагає екс­периментатор, і ці «етикетні» правила порушувати їм було незручно. Але ж коли ті самі дії здійснювалися з участю ще двох людей, і ті відмовлялися продовжувати експери­мент, коли з'являлась небезпека для здоров'я «жертви», то і досліджувані також відмовлялись продовжувати дослід. Це відбувалось також і в тому випадку, коли авторитет ек­спериментатора ким-небудь в групі ставився під сумнів;

- якщо насильство здійснювалось не самим досліджува­ним, а лише під його керівництвом чужими руками, бар'єр опору експериментаторові, співчуття до об'єкта впливу різко зменшувався. Крім того, неможливість безпосередньо спостерігати результати свого впливу також знижувала поріг співчуття;

- відсутність нагляду за досліджуваним приводила до зменшення ступеня слухняності;

- авторитет науки, яка немовби взяла в експерименті відпо­відальність на себе, впливав на досліджуваних у напрям­ку збільшення слухняності.

Умови, що зумовлюють підпорядкування

Опублікування результатів експериментів Міліграма при­голомшило світ. Мілграм не тільки виявляв те, до якої міри люди підкоряються авторитету, він також проаналізував умови, що викликають підпорядкування. Вирішальними факторами виявилися такі: емоційна віддаленість від жертви; близькість і легітимність авторитета, обставина, чи є авторитет інституціо- налізованим; а також вплив непідпорядкування колеги- досліджуваного. Досліджувані Мілграма діяли з меншим співчут­тям до «учнів», коли не могли їх бачити. Коли жертва знаходилася на значній відстані і «учитель» не чув її скарг, майже всі спокійно йшли до кінця. Якщо учень знаходився в тій самій кімнаті, то ли­ше 40 % застосовували найсильніший електричний струм (450 вольт). Повне підпорядкування падало до 30%, коли від «учителя» вимагали притискати руку «учня» до струмопровідної пластини.

Те ж саме відбувається і в повсякденному житті, коли легше виявити жорстокість по відношенню до того, хто знаходиться на відстані або деперсоналізований. Тоді люди можуть бути байду­жими навіть до великих трагедій. Військова етика дозволяє бом­бити беззахисне селище з висоти 12 км, але не допускає розстрілу в упор таких же беззахисних селян. Люди більше співчувають тим, хто персоналізований.

Фізична присутність експериментатора теж впливає на під­порядкування. Коли Мілграм давав розпорядження телефоном, йому підпорядковувалося лише 21 % досліджуваних. Інші досліди підтвердили, що коли той, хто надає накази знаходиться у безпо­середній близькості, то відсоток поступливих зростає.

Авторитет, однак, повинен бути законним. В одному з екс­периментів, коли після того як «експериментатор» змушений був ненадовго покинути лабораторію і інший досліджуваний, якому відводилася роль клерка («підсадного»), брав на себе роль експе­риментатора, то більшість досліджуваних (80 %) відмовлялась йому підпорядковуватись. Таке повстання проти нелегітимного авторитета різко контрастує з ввічливою поважливістю, яка звичайно виявлялася до експериментатора.

Авторитет залежить також від професіоналізму. Так зва­ний вплив здійснюється професіоналами, які володіють усім тим, що відсутнє у непрофесіоналів, які підпадають під експерт­ний вплив. Наприклад, слюсар-водопровідник, що замінює кран у квартирі, здатний здійснювати експертний вплив на хазяїв квар­тири. Експертний вплив є різновидом інформаційного впливу.

Досліджувані в експериментах С. Мілграма не були профе­сіональними психологами, а тому виникає питання: чи може професійність протистояти впливові авторитета? Роберт Чалдіні відповідає, що не може, наводячи з цього приводу приклади дос­ліджень у галузі медицини, де помилка авторитета може мати за­надто важкі наслідки. Але, як виявилося, саме в медицині тиск авторитетів є найбільш сильним. Р. Чалдіні посилається на дослі­дження, яке провели самі медики, яких непокоїло бездумне вико­нання медсестрами вказівок лікарів. Експеримент полягав в на­ступному. Один з дослідників зателефонував на 22 медичних по­сти, які знаходились в хірургічних, терапевтичних, педіатричних і психіатричних відділеннях лікарень. Той, хто телефонував, на­звався лікарем і наказав сестрам, які відповідали по телефону, ввести 20 мг наркотику астроген одному з хворих, який знаходи­вся у відділенні. В даній ситуації медсестри не повинні були під­порядковуватися розпорядженню, так як, по-перше, воно було дано по телефону, що є порушенням лікарняних правил; по- друге, не було дозволу до застосування препарату: по-третє, доза, про яку йшлося, була занадто високою, про що свідчила анотація на упаковці, в якій стверджувалося, що максимально допустимою одноразовою дозою є 10 мг, тобто половина того, що було приз­начено; по-четверте, розпорядження надавала людина, якої жодна медсестра ніколи раніше не бачила і навіть не розмовляла по те­лефону.

Результати цього експерименту були разючі. У 95 % випад­ків сестри брали призначену дозу астрогену і направлялися в па­лати, щоб ввести хворому ці ліки. І лише в цей момент їх зупиняв дослідник, який до того непомітно спостерігав за тим, що відбу­вається.

Отже, незалежно від того, якого роду авторитетом є джере­ло повідомлення - чи це є відома особистість, чи це високий чин, чи це професіонал, інформація від авторитета сприймається не­критично навіть самими професіоналами. Вплив авторитета ґрун­тується на довірі, яку він викликає в об'єкта впливу.

Кожного разу, коли стикаємось з дією надзвичайно сильного мотивуючого фактора, є підстави вважати, що така могутня моти­вація не може не мати відповідної соціальної бази. Система влади авторитетів надає суспільству величезні переваги. Вона дає мож­ливість розвиватися складним структурам, що регулюють матеріа­льне виробництво, а також структурам соціального контролю. Ін­ша альтернатива, анархія, навряд чи сприяє прогресу.

Ми з дитинства навчені думати, що підпорядкування визна­ним авторитетам є правильним, а непідпорядкування - неправиль­ним. Схильність громадян до підпорядкування і лояльності владі має велику соціальну цінність.

Як вважає Мілграм, згода з диктатом авторитетних фігур ду­же часто має реальні практичні переваги. В дитинстві нам здається, що ці люди (батьки, учителі) знають більше, ніж ми, і ми здебіль­шого вважаємо їх поради корисними: частково через те, що ми вважаємо своїх наставників досить мудрими, частково через те, що це вони вирішують, коли нас потрібно нагороджувати, а коли ка­рати.

Ці ж фактори продовжують відігравати важливу роль і тоді, коли ми дорослішаємо, хоча авторитетними для нас тепер стають підприємці, судді і члени уряду. Оскільки ці люди мають набагато більший доступ до інформації і влади ніж ми, нам здається логіч­ним підпорядковуватись їх вимогам. Такий погляд на речі приво­дить до того, що ми часто підпорядковуємось авторитетам навіть тоді, коли це не має смислу.

У всіх випадках, коли нами стає легко керувати, з'являються «професіонали поступливості», щоб мати з цього користь. Так, на­приклад рекламодавці часто використовують нашу повагу до зірок спорту і естради, які розповідають про користь тієї або іншої про­дукції. Це робиться тому, що у свідомості людей ці зірки асоцію­ються зі здоров'ям, силою і вродою.