1.5. Структура соціально-психологічного впливу Суб'єкт, об'єкт, зміст впливу : Психологія соціального впливу : B-ko.com : Книги для студентів

1.5. Структура соціально-психологічного впливу Суб'єкт, об'єкт, зміст впливу

Поняття структури соціально-психологічного впливу чітко представлено в теорії комунікації.

Комунікація (від лат. communication - повідомлення, пере­дача) - це передача інформації від однієї системи до іншої через посередництво спеціальних матеріальних носіїв, сигналів. Кому­нікація - необхідна передумова функціонування і розвитку всіх соціальних систем, бо вона забезпечує зв'язок між людьми, ро­бить можливим накопичення і передачу соціального досвіду, ро­зподіл праці і організацію сукупної діяльності, управління, тран­сляцію культури. Зміст і форми комунікації відображають суспі­льні відносини і історичний досвід людей.

У суспільстві комунікація здійснюється між індивідами, групами, організаціями, державами, культурами завдяки знако­вим системам (мовам). Комунікація між людьми відбувається у формі спілкування як обмін цілісними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено знання, думки, ідеї, цінні­сні ставлення, емоційні стани, програми діяльності сторін, що спілкуються. У процесі безпосереднього спілкування між людьми комунікація нерозривно зв'язана з їх психологічною взаємодією і лише в абстракції може розглядатись як самостійна інформаційна форма міжособистісного спілкування.

Інтерес науковців до комунікативних процесів існує зі ста­родавніх часів. Уже Аристотель в «Риториці» відмітив, що будь- яке спілкування передбачає принаймні три елементи: того, хто говорить, повідомлення і того, кому це повідомлення призначено. Повне описання комунікації включає такі фази: докомунікативну, в якій відбувається формування цілей і потреб в обміні інформа­цією і намічаються способи їх реалізації; власне комунікаційну фазу, що включає створення, передачу і прийом повідомлення і післякомунікативну фазу, коли виявляються наслідки (ефекти) комунікації і утворюється зворотний зв'язок.

У теорії комунікації представлено різні структурні моделі комунікації, які по-різному виділяли як елементи комунікації, так і зв'язок між ними. Найбільшого поширення набула лінійна мо­дель комунікації, що була сформульована в 1948 р. американсь­ким соціологом Г.Д. Лассуелом. Ця модель стала основою розг­лядання соціального впливу з точки зору п'яти компонентів: суб'єкта, об'єкта, змісту, засобів та результату.

Суб'єктом соціально-психологічного впливу може бути ін­дивід, група, інформаційний ресурс, засоби масової інформації, ситуація тощо. Суб'єкт організує і реалізує дії, що спрямовують­ся на зміни в об'єкті впливу. Індивід може прагнути зробити пев­не враження на своє оточення. Група може здійснити тиск на сво­їх членів з метою підпорядкування їх груповим нормам. У ситуа­ції розвитку Інтернету суб'єктом впливу може бути певний інфо­рмаційний ресурс, що об'єднує групу користувачів, які можуть стати об'єктом вирішення завдань, які ставляться іншими група­ми користувачів інформаційного простору.

Засоби масової інформації прикладають зусилля для фор­мування своєї аудиторії, яка була б здатна сприймати певні ідеа­ли і цінності. Попадаючи в спеціально організовану обстановку, людина починає відчувати на собі її вплив, схиляючись до певної поведінки.

Об'єктом соціально-психологічного впливу може бути окремий індивід, група, суспільство, на які спрямовано тиск суб'єкта взаємовпливу. У вплив на об'єкт важливо враховувати його специфіку, від якої залежатиме ефективність застосування засобів впливу. Так, у випадку навіювання враховується рівень сугестивності особистості, а у випадку переконуючого впливу - рівень інтелектуальних здібностей і схильність до раціонального обґрунтування.

В організації впливу на групу важливо враховувати такі її особливості, як згуртованість, внутрішню структуру та ін.

Зміст впливу традиційно розуміється як певним чином по­будоване повідомлення, яке має на меті схилити адресата впливу до заданих змін у об'єкта впливу. Кваліфіковане повідомлення передбачає ретельний відбір і структурування інформації, певну послідовність її пред'явлення. Значення змісту впливу стало осо­бливо ретельно пророблятися в останні роки, про що свідчить ви­користання спеціалістів із різних галузей знань в якості експертів з побудови іміджу тощо.

Засоби соціально-психологічного впливу

Засоби соціально-психологічного впливу - це засоби, техно­логічне супроводження, прийоми, завдяки яким досягається зміна системи соціальних установок, уявлень, відносин, поведінки в об'єкта впливу. Дослідники найчастіше виділяють такі психоло­гічні засоби впливу як переконування, навіювання, приклад і на­слідування, психологічне зараження. В.О. Татенко виділяє окре­мо також санкціонування, маніпулювання, типологію [17-18,96].

Переконування

Переконування розуміється як вплив на свідомість особис­тості через звернення до її власного критичного судження. У пе­реконуючому вплив мають місце відбір, логічне упорядкування фактів і висновків відповідно до поставленого завдання. «Соціа­льно-психологічний механізм переконування передбачає, з одно­го боку, цілеспрямований, усвідомлюваний характер впливу, за­стосування аргументів і фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, апелювання до істинності і значущості, а з друго­го - свідоме, уважно-критичне ставлення реципієнта до змісту інформації, що йому пропонується, і до способу її подання» [17,62]

Основне призначення цього механізму - змінити установку реципієнта. Механізм переконування ґрунтується на силі аргуме­нтів і фактів, що підтверджують істинність змісту повідомлення. Крім того, цей механізм передбачає свідоме, критичне ставлення реципієнта до повідомлення, яке йому пропонується.

Навіювання

Навіювання (сугестія) - це вплив на людину, в якому об'єкт (сугеренд) засвоює ідеї суб'єкта (сугереста) пасивно, некритич­но, без роздумів і виконує його завдання без боротьби мотивів, довірливо сприймає словесні, зорові або символічні стимули. На­віювання - це такий процес впливу на психічну сферу людини, який пов'язаний зі зниженням усвідомленості і критичності при сприйнятті і реалізації змісту, що навіюється, з відсутністю ціле­спрямованого, активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співвіднесенні з минулим досвідом і даним станом суб'єкта.

Навіювання може бути прямим, коли мета і джерело сховані (наприклад, пропаганда ідей серед об'єктивних даних). Ефект су­гестії зростає, якщо суб'єктом є авторитетна особа або колектив; у ситуації довіри, у разі повторення сенсорної депривації або при емоційному зрушенні (страх або депресія).

Навіювання у ситуації, коли об'єкт впливу знаходиться в бадьорому стані вперше було обґрунтовано Г. Бернгеймом і В.М.

Бехтерєвим [3]. В.М. Бехтерєв показує, що навіювання є ефекти­вним способом впливу на людей у натовпі Він характеризує на­віювання як розповсюдження хвороби.

На його думку, ефективність навіювання зумовлена двома факторами. По-перше, схильністю людей до навіювання. По- друге, їх скупченням. Він також відмічав, що у натовпу в людини знижується інтелект, інтенсифікуються емоції. Він писав: «У бі­льшості випадків натовпу потрібні вожаки, які керують ним як умілі демагоги, здебільшого силою навіювання, ніж здоровим пе- реконанням»[4,280].

Особливості навіювання як засобу впливу на маси дослі­джував Г. Ле Бон. Він дійшов висновку, що схильність до навію­вання є головною причиною, яка зумовлює особливі характерис­тики натовпу. Він описував свої спостереження за поведінкою натовпу і зауважив наступне. Індивід, побувши деякий час серед діючого натовпу, дуже швидко набуває такого стану, який нага­дує стан загіпнотизованого [8,136].

У натовпу соціальне збудження сприяє домінуючій реакції, яка відбувається як загальна спрямованість почуттів і дій у дося­гненні згуртованості і солідарності, і полегшує шлях соціальному впливові один одного. Під впливом навіювання, - підкреслював Ле Бон, - людина буде скоювати дії дуже стрімко. Оскільки вплив навіювання розповсюджується на всіх, через взаємне зара­ження цей вплив посилюється. Упиратися навіюванню здатні лише люди, які мають достатньо сильну індивідуальність.

У 60-ті роки вивченню навіювання як фактора впливу прис­вятив свої дослідження Б.Ф. Поршнєв [10].

Навіювання (сугестію) він порівнював з протиставленням навіюванню (контрсугестією), намагаючись пояснити історію людства через механізми сугестії і контрсугестії. Зі сугестією пов'язана залежність людини від примусової сили колективних дій і уявлень.

Контрсугестія сприяє породженню внутрішнього світу, пси­хічної незалежності особистості. Взаємодією сугестії і контрсуге- стії він пояснював історичний процес соціальної диференціації людини - демографічної і лінгвістичної.

Демографічна диференціація - це швидке розселення людей по планеті протягом перших 15-20 тис. років нашої історії. Лінг­вістична диференціація призвела до виникнення чисельності мов. Обидва ці процеси можна пояснити тільки як результат контрсу- гестії, тобто протидії людини тягареві колективного тиску, наві­юваній силі слова в рамках стародавньої спільноти. Контрсугес- тія сприяла зародженню особистості і індивідуальності.

Багато уваги проблемі навіювання приділяє Б.Д. Паригін [9]. Визначаючи особливості навіювання, він порівнює його з пере­конанням, наслідуванням і зараженням.

Відмінність навіювання від переконання він вбачає в тім, що воно адресоване не до розуму і логіки особистості, не до її готов­ності розмірковувати, а до її готовності отримати розпорядження, інструкцію, наказ. Навіювання не потребує системи логічних до­казів і усвідомлення смислу інформації, що повідомляється.

На думку Б.Д. Паригіна, навіювання виключає рівноцінне співпереживання ідентичних емоцій індуктором і реципієнтом. Індуктор повинен залишатися на достатньо високому рівні само­контролю. Він має ідентичні емоції, але не такого ступеня інтен­сивності як реципієнт.

У соціальній психології досліджуються умови ефективного навіювання. серед яких особливе значення надається, по-перше, авторитетності джерела інформації, якою здійснюється вплив; по- друге, схильності людей піддаватися навіюванню. Серед рис, що визначають схильність до навіювання, підкреслюється недостат­ній розвиток здібностей до самостійного, логічного мислення, ві­дсутність твердих життєвих принципів, переконань, невпевне­ність в собі.

В.О. Янчук вказує на такі фактори, що визначають ефектив­ність навіювання:

1) властивості того, хто навіює (соціальний статус, поста­вність, вольова, інтелектуальна і характерологічна пе­ревага тощо);

2) особливості людини, на яку спрямоване навіювання (високий ступінь навіюваності, стан емоційного збу­дження або пригніченості; напруженість тощо);

3) відносини, що складаються між тим, хто навіює, і тим, на кого навіюють (авторитетність, довірливість, залеж­ність);

4) спосіб побудови повідомлення (імперативність, рівень аргументованості, характер сполучення, логічних емо­ційних компонентів, підкріплення іншими впливами).

У соціальній психології досліджується проблема рівнів ви­явлення сугестивності, розроблено методи шкалування сугестив­ності. Навіювання може бути підвищеним до одного стимулу (наприклад, стосовно своєї хвороби) і одночасно бути низьким для іншого (наприклад, у ділових стосунках).

Гетеросугестія означає, що джерело сугестії знаходиться у зовнішньому середовищі і їй протиставляється. Аутосугестія означає, що джерело знаходиться всередині об'єкта впливу. Од­нією з форм аутосугестії є аутогенне тренування, яке давно вико­ристовується психологами у різних сферах життєдіяльності. Су­гестивність - наслідування поведінці, що навіюється, - належить до рис особистості в її зв'язках із зовнішньою та внутрішньою ситуаціями. Деякі форми поведінки у повсякденні є результатом гетеросугестії з боку батьків, педагогів, повсякденного оточення, засобів масової інформації. Вони формують неусвідомлені моти­ви поведінки.

Існує точка зору, яка обмежує афекти навіювання особли­вими фактами, наприклад, ентузіазмом колективу або панікою, тобто підкреслюється індукція афекту, проте не виключається контрсугестія окремих осіб.

В юриспруденції розглядається відповідальність осіб, які скоїли злочин в наслідок навіювання, навіюване лжесвідчення, неусвідомлена роль слідчого як сугерестора стосовно підлітків, у яких сугестивність є підвищеною.

Найбільш повно складні сугестії виконуються в гіпнотич­ному стані. Навіювання є постійним супутником міжособистіс- них відносин з часів раннього антропогенезу, який включено в тріаду: сугестія - контрсугестія - контрконтрсугестія.

Уміле використання навіювання у сполученні з перекону­ванням визначає ефективність навчання, виховання і керівництва.

Навіювання - обов'язковий компонент психічного заражен­ня, а самонавіювання - вид навіювання, в якому одна особа в той же самий час є сугестор і сугеренд.

Наслідування

Наслідування - механізм соціально-психологічного впливу через сприйняття прикладу, зразка наслідування. Існує не тільки в соціумі, але й серед тварин. Воно може бути невимушеним і вимушеним. Наслідування - один з основних механізмів транс­формації і формування особливостей і рис особистості. Завдяки наслідуванню дитина оволодіває різними навичками, способами і формами поведінки, що вироблені суспільством.

Наслідування має велике значення в процесах соціалізації дитини. Воно спрямоване на відтворення індивідом певних зов­нішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, а не внутріш­нього психічного стану і настрою, як у випадку навіювання і за­раження.

Під впливом наслідування формуються не тільки простіші навички діяльності, але й духовні цінності - ідеї, смаки, схильно­сті, манери поведінки. Наслідування є основою емпатії, механіз­мом формування самосвідомості.

Вивчаючи соціальні процеси в суспільстві, французький юрист і соціолог Г. Тард у книзі «Закони наслідування» (1885) описав явище наслідування, за допомогою якого намагався пояс­нити всі суспільні процеси, вважаючи його основним механізмом соціальної взаємодії. «Прагнення людини до наслідування, - пи­сав Г. Тард, - одна з найбільш яскравих рис її природи. Весь со­ціальний світ являє собою різнорідні види наслідування: насліду­вання - мода або наслідування - звичка; наслідування - симпатія або наслідування - підкорення; наслідування - освіта або наслі­дування - виховання; нарешті, добровільне рефлексивне насліду- вання»[16,88]. Суспільство - це наслідування, а наслідування - рід сомнамбулізму, зробив він висновок [16,88].

Г. Тард виділяв декілька видів наслідування. За ступенем усвідомленості є логічне і нелогічне наслідування. За механізмом наслідування рухів і їх послідовності існує внутрішнє і зовнішнє наслідування. За соціальною природою існує наслідування всере­дині спільноти і наслідування однієї спільноти іншій.

Згідно з Г. Тардом, функції наслідування полягають у відт­воренні, розповсюдженні і уніфікації винаходів. «У суспільному відношенні все виявляється винаходами і наслідуваннями; наслі­дування - це річки, що витікають з тих гір, що являють собою винаходи» - писав він [16,92]. Завдяки суспільному наслідуванню забезпечується прогрес і стабільність соціальних відносин, відбу­вається розповсюдження нововведень і збереження традицій.

Б.Д. Паригін досліджує дію механізму наслідування у натовпі. Він пояснює особливості його виявлення. Якщо людина не розуміє, що відбувається, не зовсім виразно усвідомлює оточуючий світ і не дуже чітко диференціює оточуючі предмети, тоді вона покладається на те, що, у крайньому випадку, інші розуміють смисл того, що від­бувається, і вона робить теж саме, що й вони.

Психічне зараження

Серед засобів соціально-психологічного впливу особливу роль відіграє психічне зараження. Під психічним зараженням розуміється процес передачі емоційного стану від одного індиві­да до іншого на психофізіологічному рівні контакту всупереч власне смисловому впливу або ж додатково до нього.

Вперше явище психічного зараження найбільш повно дослі­джував Ле Бон. Він досліджував дію зараження у натовпі. Ле Бон писав: «Зараження, або зараза є таким явищем, на яке легше вка­зати, але не пояснити; його відносять до розряду гіпнотичних явищ. У натовпу всяке почуття, всяка дія заразлива, причому на­стільки, що індивід дуже легко приносить у жертву свої особисті інтереси інтересу колективному. Людина здатна на таку поведін­ку лише тоді, коли вона є часткою натовпу»[8,196].

Заразливість людей у натовпу є наслідком їх сприйнятливості до навіювання. У натовпу найбільш сильно виявляється ефект соціа­льної фасилітації. Соціальне збудження сприяє домінуючій реакції, яка полягає в загальній спрямованості почуттів і дій, у досягненні згуртованості і солідарності. Через взаємне зараження посилюється навіювання вождя і вплив почуттів і дій один на одного.

На думку Ле Бона, зараза є найсильнішим засобом впливу вожаків на маси людей. «У натовпу ідеї, почуття, емоції, віруван­ня отримують таку могутню силу зарази, яку мають окремі мік- роби»[8,198]. Всі емоції і дії у натовпу швидко стають заразли­вими. Цим пояснюється, наприклад, розповсюдження паніки і ро­зумових розладів, які також є заразливими.

Ле Бон вважав, що наслідування, яке вивчав Г. Тард, по суті, є лише одним з проявів зарази. Він описував численні історичні приклади, коли думки, вірування і почуття шляхом зараження охоплюють величезні маси людей. "Дії зарази настільки сильні і могутні, - підкреслював він, - що їй поступається будь-який осо­бистий інтерес [8,200].

Особливо велика роль психічного зараження серед великих груп населення. До таких явищ можна віднести захоплення мо­дою, різні течії в мистецтві, літературі, медицині тощо. Зміст цих домінуючих емоцій визначає зміст психічного зараження.

При наявності зворотного зв'язку зараження здатне нарос­тати завдяки взаємній індукції, набуваючи вигляду циркулярної реакції, тобто циклічного, зростаючого підзаряжування один від одного учасниками масової дії. Ця реакція сприяє ефективним масовим акціям, публічному сприйняттю ораторських виступів, творів мистецтва тощо і допоміжним фактором згуртування, поки не перевищить деякої оптимальної соціальної ефективності.

Психічне зараження відіграє велику роль у суспільному житті. Вміле використання психічного зараження - важливий компонент роботи педагога, керівника і взагалі будь-якого вихователя.

Результат соціально-психологічного впливу

Коли йдеться про результат соціально-психологічного впли­ву, то маються на увазі ті зміни, які відбуваються в об'єкта впли­ву в цьому процесі. Прийняття особистістю або групою вихов­них, управлінських, пропагандистських, рекламних та інших впливів можливе завдяки тому, що як особистість, так і група є податливими до зовнішніх впливів або схильні до них.

Ця особливість властива всім людям, хоча і в різній мірі. Під дією психологічного впливу відбувається перебудова системи со­ціальних установок, аттітюдів, уявлень, ставлень, відношень, по­ведінки особистості або групи. Ця перебудова може бути різною як за широтою охоплення, так і за своєю стійкістю.

Залежно від критерію широти охоплення змін, які відбува­ються в об'єкта впливу, розрізняються парціальні і більш загальні зміни. Під парціальними змінами розуміються зміни одного або невеликої кількості компонентів, наприклад, аттітюдів. Вихова­тель, застосовуючи педагогічні методи впливу, може перебудува­ти ставлення учня до певного учбового предмету. Про більш за­гальні зміни можна говорити тоді, коли перебудовується ціла си­стема уявлень, наприклад, світогляд.

Залежно від критерію стійкості зміни можуть бути тимчасо­вими і більш-менш постійними, стійкими.

Процес психологічного впливу часто набуває характеру психологічної взаємодії, тобто є з'єднанням двох сполучених ак­тів, коли індивід А впливає на індивіда Б, який не тільки реагує на цей вплив, але, в свою чергу, здійснює вплив на індивіда А. В цих випадках суб'єкт і об'єкт впливу, а точніше - суб'єкти взає­модії, немовби послідовно міняються місцями. Це відбувається тоді, коли суб'єкт А зацікавлений у тому, щоб між ним і Б утво­рилися відношення співробітництва, партнерства тощо. Для цьо­го він повинен, насамперед, пересвідчитися у тому, наскільки і в якому відносини Б є суб'єктом, тобто креативним і моральним автором свого життя [17,71].

На думку В.М. Кулікова, соціально-психологічний вплив за своєю внутрішньою сутністю являє собою три взаємопов'язаних і послідовних етапи.

Це, по-перше, так званий операційний етап, який полягає у дії однієї особистості або групи на іншу особистість або групу. Другим є процесуальний етап, тобто процес прийняття або не­прийняття особистістю або групою здійсненого на них впливу.

Вибірковість відношення особистості і групи до психологі­чних впливів пов'язана з тим, що на шляху цих впливів стоїть психологічний захист, який є своєрідним «фільтром», що відділяє бажані впливи від небажаних, корисні від шкідливих, тих, що ві­дповідають переконанням, потребам і ціннісним орієнтаціям осо­бистості або групи і вимогам їх соціального оточення від тих, що суперечать їм.

Нарешті третій етап - результативний, який є реакцією об'єкта впливу у відповідь на нього. Необхідність і доцільність застосування в практичній площині тих чи інших способів впли­ву зумовлена конкретною ситуацією. Хоча різні соціально- психологічні способи впливу існують автономно, проте в реаль­ному житті вони діють на людину в сукупності.

Можна погодитися з В.О. Татенка в тім, що «той чи той соціа­льно-психологічний механізм впливу набуває структурно- функціональної визначеності і відносної самостійності, а сукупність цих механізмів може розглядатися як системне утворення, якщо в ос­нову їх інтеграції буде покладено критеріальну психологічну модель людини як суб'єкта діяльності і спів діяча» [17,71].

Включеність соціально-психологічних засобів впливу в процеси праці, виховання, пропаганди та інші сфери життєдіяль­ності людей робить актуальною проблему етики впливу.

Проблема етики постає особливо гостро у випадках викори­стання спеціальних технік - навіювання, МЛП, субсенсорних впливів. Здійснювані впливи ніяким чином не повинні зачіпати сутнісно-смислового ядра особистості всупереч її бажанню.

І навіть якщо отримано згоду об'єкта впливу, потрібно ро­зуміти, що він не завжди усвідомлює можливі рецидиви і недо­статньо повно уявляє те, що передбачається, покладаючись тіль­ки на оцінку з позицій здорового глузду або бажання змін, яке пригнічує і інстинкт самозбереження.

Тому досить гострою є проблема персональної відповідаль­ності суб'єкта впливу за його результатами. Будь-який цілеспря­мований вплив людини на людину повинен гарантувати останній можливості вільного самовизначення і перетворення себе самої за своїми власними законами. Винятком можуть бути лише лікува­льні, корекційно-реабілітаційні, профілактичні впливи на люди­ну, в якої це ядро деформовано.