Причини соціальних лінощів та їх вплив на індивідів

Однією з причин лінощів було встановлено те, що індивіди розчинюються у великій групі. І якщо людина впевнена, що її ді­яльність не фіксується і не оцінюється, то можна працювати як- небудь. Адже для багатьох людей є важливим, щоб їх діяльність помітили і оцінили. а в умовах групи зусилля залишаються не поміченими. Отже, втрати продуктивності праці в групі Рінгель- манна можна віднести за рахунок двох факторів.

1. Мотиваційні втрати, тобто схильність перекласти ви­конання роботи на інших, з вигодою для себе, використовуючи те, що внесок кожного не піддається підрахуванню, а сам процес створення групового продукту робить корисним для кожного члена групи частково або повністю утриматися від власного вне­ску. Такий тип мотиваційної втрати лежить в основі багатьох проблем суспільного вибору.

Наприклад, кожного з нас більше приваблює покласти на інших платити податки, піклуватися про оточуюче середовище, оскільки це має подвійну вигоду: людина утримується від внеску в загальне благо і разом з тим користується ним (наприклад, сус­пільним добробутом або чистою водою) скільки потрібно. У сфе­рі суспільних відносин ці мотиваційні втрати отримали назву «ефект паразитизму». Кожен індивід стикається з соціальною ди­лемою: в інтересах кожної людини не робити внеску в загальне благо, але якщо ніхто не вносить, кожному буде гірше, ніж якби вкладали всі.

2. Координаційні втрати, тобто члени групи можуть не тя­гнути вантажа (каната) в тому ж напрямку, або в потрібний мо­мент можуть не прикласти своєї потенційної сили. Виникає пи­тання, яким чином можна запобігти даних втрат. Дослідження показують, що коли учасники співдіяльності думають, що їх вне­сок може бути оцінено через порівняння з внеском інших, то гру­пова продуктивність стає рівною потенційній продуктивності членів групи.

Щоб збільшити мотивацію членів групи, в практиці часто застосовується стратегія ідентифікації індивідуальної продуктив­ності. Деякі футбольні тренери так і поступають, знімаючи на плівку і оцінюючи кожного гравця. Незалежно від того, чи знахо­дяться вони в групі чи ні, люди докладають більше зусиль, коли їх особистий результат може бути визначений. Так, наприклад, плавці команди будуть пливти швидше, якщо хтось засіче і об'явить їх особистий час.

Соціальна лінощ в повсякденні

Результати лабораторних досліджень про розповсюдження соціальних лінощів можна перенести на продуктивність звичай­них працівників у повсякденному житті. В СРСР приватні садиби в сільському господарстві займали 1 % земель, але давали 27 % радянської сільськогосподарської продукції. В Угорщині приват­ні ділянки складали 13 % всієї землі, але давали 1/3 всієї сільсь­когосподарської продукції. В США телеглядачі ніяк не реагують на прохання телекомпанії зібрати гроші для телестудії. На фаб­риці, де роблять консерви огірків, головна робота - підібрати з конвеєра однакові за розміром огірки, складати в банки, але вони беруть огірки іншого розміру.

Умови, за яких зменшуються соціальні лінощі у групах:

1. Неординарно важкі проблеми, які можуть згуртувати гру­пу і стимулювати кожного її члена працювати з повною віддачею.

2. Зацікавленість усіх членів групи в кінцевому результаті сумісних зусиль(академічні гребці).

3. Наявність у групі хороших ділових стосунків.

4. Врахування і оцінка внеску кожного члена групи в зага­льну працю, тобто відсутність знеособлення.

5. Наявність спеціальної домовленості в групі працювати на повну силу.

6. Наявність загальногрупового еталона діяльності і продук­тивності, якому всі члени групи прагнуть відповідати.

7. Наявність не тільки важкого, але й цікавого для всіх за­вдання.

Отже, «ефект паразитизму» або соціальні лінощі, виникає то­му, що індивід немовби ховається в групі. Група здатна забезпечува­ти анонімність своїх членів. Втрачаючи індивідуальну відповідаль­ність, вони відчувають те, що названо деіндивідуалізацією.