7.1. Натовп як форма масової поведінки людей

магниевый скраб beletage

Серед масових форм поведінки найчастіше виділяють на­товп, масу, публіку, аудиторію та ін.

На перший погляд ці об'єднання схожі на звичні спільноти індивідів, однак вони демонструють форми поведінки, що відрі­зняються від власне групових форм і відрізняються іншою при­родою, ніж уже описані наукою звичні групи.

По-перше, вони виникають немовби випадково, несподіва­но з того чи іншого приводу.

По-друге, їх характеризує чітко виражена тимчасовість іс­нування.

А головне - вони являють собою такі чисельності індиві­дів, що відносяться до самих різних типів і видів традиційно ви­ділених груп. Таким є, наприклад, натовп людей, що зібрався десь на вулиці або в якому-небудь приміщенні. Бурхливі соціа­льні, економічні, політичні, культурні процеси, що відбуваються в сьогоденні, приносять все більше нових прикладів виникнення і існування «некласичних» спільнот: натовпу, публіки або ауди­торії масового видовища.

Передумови масовизації суспільства

Вихідною передумовою і одночасно основною базою ма- совизації, яка розпочалася з появою капіталізму, є певний рівень розвитку економіки. Крупне капіталістичне виробництво являє собою типовий приклад власне масового виробництва. Розпоча­вшись у сфері економіки, масовизація на базі розвитку машин­ної техніки, особливо новітніх її форм, пов'язаних із сучасним етапом розвитку суспільства, розповсюджується на всі інші сфери суспільства: науку, мистецтво, виробництво різного роду послуг, управління, споживання, побут, спілкування між людь­ми. Каталізаторами цих процесів стають форми масової культу­ри, стандарти духовного життя, що пов'язані з виникненням і функціонуванням у суспільстві різних видів масової інформації. Потреба у масовій інформації з боку різного роду масовізованої діяльності потребує різних засобів її виробництва і розповсю­дження: сучасну пресу, радіо, телебачення, кінематограф тощо. Не знаючи ніяких меж своєї дії - ні демографічних і соціальних, ні національних і державних, ці засоби не тільки «обслугову­ють» масові процеси, але й самі породжують, причому в глоба­льних масштабах - нові види масової діяльності, що пов'язані зі специфічними механізмами масової комунікації, з багатоманіт­ними способами оперування масовою інформацією. Процеси масовизації, подальше розгортаючись, знаходять своє виражен­ня в суттєвому збільшенні розмірів спільностей людей, які здій­снюють одну й ту ж саму діяльність. Інший важливий факт що­до розширення і поглиблення масовизації - це якісне підсилення неординарності складу спільнот, що беруть участь у різних ма­сових процесах. Воно зумовлене вже самим кількісним зростан­ням цих спільнот, особливо виходом процесів масовизації за межі власне виробничої діяльності.

Зростаюча гетерогенність складу учасників масових про­цесів стає особливо відчутною, коли масовизація вторгається у сфери споживання, дозвілля, суспільно-політичної діяльності. Як відмічає відомий зарубіжний дослідник феномена маси Г.Блумер, кінозал збирає під одним дахом багато різних індиві­дів, а біля екранів телевізора «поряд» опиняються дуже несхожі один на одного у всіх відношеннях люди.

Відповідно розширюється і сфера міжособистісних відно­син, множиться кількість контактів, в які вступають один з од­ним індивіди, що належать до одних і тих самих, а також до різ­них спільнот. Отже, сучасні процеси масовизації, що в першу чергу пов'язані з урбанізацією і розвитком mass media, зумов­люють виникнення і функціонування в сучасних суспільствах великої кількості нових утворень - як різного роду формальних і неформальних груп, так і особливо, багаточисельних «некла- сичних» масових спільностей, які складаються з великої кілько­сті людей.

Отже, сьогодні можна говорити про глобалізацію мас, про створення маси світового масштабу. Перш за все, це створення наднаціональних спільнот з гігантськими ядрами міст і ринками мільйонів людей, яких спонукають жити і споживати однотип­но. Це також розширення електронних і телевізійних мереж, які, з одного боку, зв'язують людей між собою, а з другого, прони­кають в самі надра приватного життя кожної людини. Нарешті, це політика у відношенні цих величезних співтовариств, успіх яких тепер залежить від систем мультимедіа ще більше, ніж ра­ніше. Бурхливий розвиток систем мультимедіа ще більше прис­корить процеси масовізації суспільства.

Основні характеристики масових форм поведінки

Б.Грушин називає такі загальні ознаки масових явищ:

• статистичний характер спільноти, який виражається в тім, що дана спільнота, збігаючись із чисельністю її дис­кретних «одиниць», складає самостійне, цілісне утворен­ня, яке відрізняється за своїми закономірностями і влас­тивостями від елементів, що її складають;

• стохастична (імовірна) природа спільноти, яка знаходить вираження у тому, що «входження» індивідів у дану спі­льноту є «випадковим», неупорядкованим, здійснюється за формулою «може бути, а може й не бути», розмитими межами, невизначеним кількісним і якісним складом;

• ситуативний характер існування спільноти, який полягає в тім, що вона утворюється і функціонує виключно на базі і в межах тієї або іншої конкретної ситуації, в ре­зультаті чого є нестійким утворенням, що змінюється під дією випадковостей;

• виражена гетерогенність (різнорідність) складу спільно­ти, яка виявляється в «порушенні» меж між всіма існую­чими в суспільстві соціальними, демографічними, полі­тичними, регіональними, освітянськими та іншими гру­пами.

Говорячи про основу такої поведінки, західні соціальні психологи підкреслюють, що більшість випадків масової пове­дінки людей пояснюється їх загальними експектаціями і розу­мінням. Хоча не тільки в історії науки, а і в сучасних дослі­дженнях поняття «маса» визначається як конкретно існуюча фо­рма виявлення масової поведінки людей, проте реально не існує маси взагалі, а є конкретні форми мас.

Наприклад, такі існуючі в будь-якому сучасному суспільс­тві чисельності індивідів, як натовп, аудиторія певної телепере­дачі, громадськість, що висловлює певну думку, прихильники якого-небудь естрадного кумира. Без спеціального аналізу мож­на стверджувати, що всі вони не збігаються один з одним за сво­їми характеристиками. Однак, з іншого боку, всі вони є різними виявленнями саме маси як деякого особливого типу «некласич- них» спільнот, які відрізняються від груп у звичному вживанні цього слова. Всі вони мають дещо спільне, що робить їх різними видами спільного роду - маси.

У соціальній психології ХХ ст.. психологічні характерис­тики різних форм масової поведінки досліджуються як «колек­тивна поведінка».

Зокрема, американський соціолог Г.Блумер у роботі «Ко­лективна поведінка» (1951), визначаючи термін «колективна по­ведінка», пише, що природа колективної поведінки передбачає розглядання таких явищ, як натовп, зборисько, панічні настрої, манії, танцювальні божевілля, стихійні масові рухи, масова по­ведінка, громадська думка, пропаганда, мода, захоплення, соці­альні рухи, революції і реформи.

Психологія мас (натовпу) базується, перш за все, на різко­му протиставленні індивіда, коли він знаходиться поза натов­пом, тому індивідові в ситуації, коли він у складі натовпу.

Недивно, що одна із значних робіт у світі з соціальної пси­хології, яка вийшла в останні десятиріччя, називається «Вік на­товпу». Автор цієї роботи, видатний французький соціальний психолог С.Московічі визначив її тему як перехід від індивідуа­льної психології до психології мас. Не можна не погодитися з ним у тому, що хоча постулатом психології все ще залишається розглядання психічних явищ тільки як індивідуальних, однак на практиці відбувається і використовується психологія мас. Отже, у вік мас найважливішим об'єктом наукового аналізу в психоло­гії стають маси.

Ідеї психології мас виражають і спираються на принципи людської психіки, зокрема ті, які є прихованими, коли вони нао­динці, і гучно заявляють про себе, коли люди збираються у ма­си. Як підкреслює С.Московічі, фундаментальний факт полягає в наступному: «кожен з нас взятий окремо в кінцевому рахунку є розумним; взяті разом у натовпі, під час політичного мітингу, навіть у колі друзів, ми готові на найбільш крайні безглуздя».

С.Московічі порівнює натовп, масу з соціальною твари­ною, яка зірвалася з ланцюга, що своєю сліпою нездоланною силою може подолати будь-які перепони, зрушити гори і зни­щити творіння століть. У натовпу стираються відмінності між людьми, і люди випліскують нерідко в жорстоких діях свої при­страсті і мрії - від негідних до героїчних і романтичних.

Отже, такі маси грають «особливу» роль у наш час. «Ерою натовпу» назвав цей час французький дослідник Г.Лебон, почи­наючи дослідження його особливостей ще в кінці ХІХ ст.

Історія дослідження психології мас

Сто років тому на переломі ХІХ і ХХ ст. в полі зору соціа­льної науки опинилися факти сумісної поведінки людей, до яких критерії «класичного» групового підходу є неспроможними. Цей період можна назвати епохою відкриття психології мас.

Потреба у дослідженні психології мас зумовлювалась осо­бливістю соціальних відносин того часу. Соціально-політичні події, що пов'язані з революціями у Франції, сколихнули суспі­льну думку. То була епоха масових рухів, революційного на­строю мас. Саме цей динамізм суспільства, його бурхливість викликали інтерес до масових явищ психіки, зумовили появу нових концепцій, в яких розроблялось нове коло проблем, пов'язаних з психологією мас. Ці концепції визначили цілий етап розвитку соціальної психології.

У 1878 р. М.К.Михайловський у журналі «Отечественние за­писки» публікує статтю «Сила наслідування», яка була присвячена психології натовпу. Через шість років, в 1885 р. Г.Тард видав книгу «Закони наслідування», а в 1892р. - «Думка і натовп». В 1892 році французький юрист С.Сигеле видає книгу «Злочинний натовп», а в 1895р. Г.Лебон випустив у світ свою знамениту роботу «Психоло­гія натовпу». Отже, незалежно один від одного в Росії і у Франції виникає нова наука - психологія натовпу.

Масові явища завжди привертали увагу політиків, представ­ників громадської думки. На зломі ХІХ-ХХ ст. предметом ретель­ного вивчення багатьох учених різних країн стали явища навію­вання, наслідування, поведінки особистості в натовпу, взаємодії лі­дера та маси. Найбільш відомими роботами з цієї проблематики є роботи французьких дослідників Г. Тарда і Г. Лебона.

Інтелектуальні та наукові підґрунтя психології мас не є одно­рідними. З одного боку, це - прийоми і концепції сугестії. Антон Месмер (1733-1815), який умів вводити людей в транс, об'явив, що може управляти універсальною силою («тваринним магнетиз­мом»), що зміцнює життєві сили і здоров'я. Гіпнотичне навіюван­ня - як це було названо потім, повинно було знижувати рівень сві­домості пацієнта, роблячи його розум більш «примітивним». Гіп­нотизм став однією з важливих моделей соціального навіювання і на ранньому етапі був запозичений психологією мас для пояснення ірраціональності, емоційності і «примітивності» натовпу.

Інша медична модель, ще більш «патологічна» за своїм по­ходженням і формою, була взята з епідеміології. Незадовго до цього було доведено факт передачі інфекції через посередницт­во вірусу завдяки дослідженням Луї Пастера (1822-1895) і Робе- рта Коха (1843-1910). Аналогічно цьому психічну інфекцію ста­ли вважати відповідальною за розповсюдження афектів і «ана- мії» (упадок нравів) в людських збориськах або в будь-якому збудженому натовпі.

Ще одним науковим обґрунтуванням психології мас стала криміналістика. Те, що в медичній інтерпретації мало статус пі­дсвідомого і афективного, з юридичної точки зору уявлялось як знижена відповідальність індивіда, який є включеним у натовп. Основним положенням цього медико-правового підходу було те, що у натовпі людина стає більш примітивною і інфантиль­ною, а тому - менше розумною і менше відповідальною.

Психологія мас в концепціїГЛебона

Всі ці ідеї було викладено в серії італійських і французьких публікацій ще до 1895 року, але Г. Лебон (1841-1931) популяр­но виклав їх у своєму бестселері «Психологія народів і мас» (1895). У цій книзі Лебон виокремлює такі чинники, що зумов­люють напрямок суспільного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взаємне зараження. «Психічна інфе­кція» - це ключове поняття, яким Г. Лебон визначає психологі­чний механізм взаємодії мас. Головними ознаками маси, на ду­мку Лебона, є знеособленість, втрата інтелекту та особистої від­повідальності, домінування почуттів.

Концепція натовпу виходить із ідеї аномальності, яка асо­ціюється або з хворобою, або зі злочинністю і в кращому випад­ку допускаються пом'якшувальні обставини.

Щоб зрозуміти, чому колективна поведінка трактується як аномальна або навіть «анемічна», потрібно згадати соціальну і політичну ситуацію, в якій створювалися ці концепції, а саме: революції (1789, 1830, 1848, 1871 у Франції); радикальні еконо­мічні і соціальні зміни, які привели до урбанізації і індустріалі­зації; підйом «революційного руху мас»; зростаюча роль проф­спілок і соціалістів, страйки і першотравневі демонстрації і т.ін. Все це загрожувало стабільності політичномого, суспільного і етичного порядку. Як стверджує Берроуз (Barrows, 1981), в ті роки з'явилося загальне відчуття занепаду у відсутності бажан­ня нести за це відповідальність. Маси були «виявлені» (Моско- вічі), їх стали боятись як причину всіх неприємностей, і наука була зобов'язана проаналізувати випадкові зв'язки між феноме­ном мас і суспільними бідами.

І криміналістське, і психіатричне, і епідеміологічне тлума­чення однаково відповідало духові часу. Описуючи банди і при­сяжних засідателів, масові демонстрації і парламенти, злочинні і релігійні організації, Лебон підводив всі ці групи під категорію «натовпу».

Зазначимо, що сьогодні ми зовсім інакше тлумачимо по­няття натовпу, соціальних рухів, аудиторій і суспільних інсти­туцій. Але вже тоді, в кінці ХІХ ст., французьким соціологом Габрієлем Тардом (1843-1904) була проведена диференціація між натовпом і публікою. Якщо перше мало на увазі фізичні ко­нтакти і обмеженість місця у натовпу, то друге означало, що пу­бліка не знаходиться у просторовій близькості і може створюва­ти «суспільну думку» завдяки сучасним засобам комунікації.

Дослідження Г. Тарда

У 1890 році вийшла робота Г. Тарда «Закони наслідуван­ня», в якій він визначив основні положення соціальної психоло­гії - науки, створити яку він поставив своєю метою.

Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є сві­домість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взає­модії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один од­ному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін. Виходячи з цього, він поставив своєю ціллю створити науку - со­ціальну (колективну) психологію, яка повинна вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. На думку Тарда, від індивідуальної психології (інтрацеребральна психологія) соціальна психологія (ін- терпсихологія) відрізняється тим, що займається виключно відно­синами нашого «Я» до інших «Я», їх взаємними впливами. В цій дії одного духу на інший і потрібно бачити елементарний факт, із якого випливає все соціальне життя.

Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механі­зму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини. Завдання науки полягало у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство, з одного боку, підтримує своє існування в якості цілісності, з другого, розвивається завдяки виникненню і розпо­всюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи - це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили мову, господарство, державу, релігію тощо. Акти творчості і наслідування діють подіб­но колам на воді: нові винаходи - нові хвилі наслідування. Завдан­ня науки полягає у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство підтримує своє існування.

І хоча за життя Тарда його ідеї не отримали широкого роз­повсюдження, сьогодні він вважається одним із засновників со­ціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток нау­ки про міжособистісні стосунки та їх механізми, досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми пси­хологічного зараження і навіювання. Тард сприяв також вклю­ченню в арсенал соціально-психологічної науки емпіричних ме­тодів дослідження - аналізу історичних документів і статистич­них даних.

Концепція психології мас 3. Фрейда

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли розуміння у З. Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища в групах у роботі «Масова психологія і аналіз людського «Я». З. Фрейд активно використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відіг­равало навіювання, наслідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені колективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психології сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернення до проблематики групо­вої психології не було випадковим, а базувалося на нагрома­дженому ним досвід.

З.Фрейд розмірковує над великими проблемами суспільст­ва, виникненням світових релігій і суспільних рухів. Він намага­ється розв'язати проблему: чому індивід в умовах включення його у натовп думає і поводиться зовсім інакше, ніж можна було б від нього очікувати. Сучасне суспільство придушує і витісняє природні інстинкти людини. У натовпу ж придушення безсві- домих тенденцій зменшується. Моральні заборони зникають, панують інстинкти і емоційність. Все це засвідчує регресію пси­хіки у натовпу. Головне явище масової психології - несвобода в масі окремої людини. Кожен емоційно пов'язаний у двох на­прямках, з одного боку, він пов'язаний з вождем, з другого, - з іншими масовими індивідами.

На короткий період у масі зникає нетерпимість людей один до одного. В масі з'являється обмеженість себелюбства. Сут­ність маси полягає у новоутворених прив'язаностях учасників маси один до одного. Механізм емоційної прив'язаності Фрейд означив терміном «ідентифікація».

Термін «ідентифікація» перший раз Фрейд ввів у 1921 ро­ці, роздумуючи про взаємовідносини індивіда і маси. Ідентифі­кація означає почуття прив'язаності (прихильності, симпатії), спільності з іншими людьми.

«Кожен індивід - це складова частина багаточисельних мас, він з різних сторін пов'язаний ідентифікацією і створив свій «Ідеал «Я».

Чисельним способом індивід пов'язаний з масою через ідентифікацію. Він побудував свій ідеал «Я» за різними зразка­ми. Окрема людина - учасниця багатьох масових душ: своєї ра­си, церковної громади, стану, державності і т.ін. Але володіючи часткою багаточисельних душ мас, переборюючи їх, індивід може піднятися до рівня незалежності і оригінальності.

З.Фрейд виділяв два типи ідентифікації: еротичну і міме- тичну.

Еротична означає ідентифікацію з людьми, якими ми ба­жаємо володіти. Міметична - це ідентифікація з людьми, які втілюють те, якими ми хотіли б бути. Ерос не залежить від Мі- месиса, а Мімесис - від Ероса. В психіці індивіда еротична іден­тифікація переважає над міметичною. В психіці маси - навпаки. Отже, сутність маси і її здатність впливати на психіку людини Фрейд пояснює через процес ідентифікації.

Фрейд підкреслює, що попадаючи у натовп, окрема люди­на відмовляється від свого «Ідеалу «Я» і замінює його масовим ідеалом, який втілено у вожді. В масі виникає подвійний вид зв'язку - ідентифікація і заміщення «Ідеалу «Я» особистістю вождя.

Отже, основна ідея психоаналітичної концепції в тім, що маса людей виникає і функціонує через механізм міметичної ідентифікації людей між собою і вождем. Психічне перетворен­ня людини в масі полягає в тім, що вона відмовляється від прав на власну особистість, передає її функції вождеві. В результаті цього контроль свідомості над безсвідомим слабшає, витіснені раніше елементи психіки і інстинкти вириваються на свободу і регулюють поведінку людини.

Розглядаючи питання групової психології, З. Фрейд та його послідовники виходили з розробленої ними методології психоана­лізу, екстраполюючи поняття та принципи, розроблені в практиці лікування неврозів, на сферу соціально-психологічних явищ. За основу інтерпретації міжособистісних і міжгрупових відносин бра­лися психологічні механізми такої групи, як сім'я. Особливо це стосується аналізу взаємин лідера та маси. Соціальна група розгля­дається як сукупність індивідів, які вважають лідера своїм ідеалом. Індивіди замінюють свій ідеал «Я» масовим ідеалом, що втілюєть­ся у вожді. Якщо вождь у психології натовпу є суб'єктом своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав'язуванні іншим свого образу, то стає можливим, за особливого стану людей у натовпі нав'язати свій образ через ідентифікацію себе з лідером як своїм ідеалом. Відбувається ідентифікація одного індивіда з іншим. Згід­но зі схемою З. Фрейда, відносини з лідером будуються за аналогі­єю дитини з батьками.

У концепції «психології мас» маса протиставляється вож­дю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Розглядаючи натовп як сліпу, некеровану силу, Г. Тард, Г. Лебон, З. Фрейд шукали шляхи перетворення його на таку спільноту, яка позбулася б своїх негативних руйнівних сил. Окрім волі, інтелекту, свідомості лідерів, вони бачили й інші можливості подолати суперечності між індивідом і суспільст­вом. Так, ефективним засобом коригування психічних дефектів натовпу вони вважали його організацію, об'єднання в групу.

Ідея наслідування як основи соціального життя наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. була дуже поширеною. Відомий російсь­кий психолог і фізіолог В.М. Бехтерєв теж відводив механізмові наслідування суттєву роль у своїх наукових поглядах.

Один з видатних соціальних психологів М. Болдуін сприяв широкому розповсюдженню ідеї наслідування в США. Для ньо­го наслідування виступало основою всякого навчання. Ця ідея набула нового і стійкого звучання в теоріях необіхевіоризму, потім - соціобіхевіоризму, що розглядав наслідування моделі як основний шлях соціального учіння (А. Бандура).

Концепція «психології мас» стає підґрунтям для створення перших підручників із соціальної психології, якими були «Соці­альна психологія» - підручник американського соціолога Е. Росса та англійського психолога В. Мак-Даугалла «Вступ до со­ціальної психології», які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної пси­хології як науки.