8.2. Продуктивність праці і методи її виміру

Як зазначалося вище, у зарубіжній практиці викори-стовується показник продуктивності загальний, який характе-ризується співвідношенням обсягу продукції та відповіднихзатрат праці, матеріалів, устаткування, енергії, а також сумар-них затрат ресурсів. Оскільки мова йде про співвідношенняміж обсягом продукції і затратами ресурсів різних видів, доці-льно використовувати термін «продуктивність ресурсів» (пра-ці, землі та ін.).

(8.9)

де Р — продуктивність;

Q — обсяг продукції (послуг) за певний період часу в натура-льному, вартісному або іншому вимірах;

1 — витрати ресурсів, що відповідають даному обсягу продук-ції.

Наприклад, для визначення продуктивності за видами ресур-сів використовуються формули типу:

(8.10)(8.11)

Pt = Q/T,Pk = Q/K,

де Pt — продуктивність праці;

Pk — продуктивність капіталу;

T — затрати робочого часу;

K — затрати капіталу (обсяг інвестицій).

Отже, поряд із продуктивністю праці можна говорити пропродуктивність матеріалів, енергії, запасів обладнання і т.д., а та-кож загальної продуктивності, що характеризує ефективність ви-користання всіх залучених до виробництва ресурсів. Звідси, під-вищення продуктивності праці на підприємстві виражається в:

зниженні трудомісткості;

зниженні затрат зарплати на 1 грн продукції;

— зниженні частки витрат на зарплату в собівартості продукції;

підвищенні якості продукції;

зниженні часу виробництва і обсягу;

збільшенні маси і норми прибутку.

Принциповим питанням є вибір вимірника обсягу продукції,що випускається. Відомі такі з них:

Натуральні.

Умовно натуральні (середньозважені за трудомісткістю).

Трудові (через показник трудомісткості продукції).

Вартісні. Вони порівнюються відповідно до різних видівпродукції, робіт, послуг. Вони дозволяють зіставляти продуктив-ність праці на різних рівнях управління (від робітника до народ-ного господарства).

Щоб виключити вплив ціноутворюючих факторів на мікрорі-вні використовуються порівнянні (базові) ціни, середньозваженіціни певного періоду.

На мікрорівні використовується показник дефлятора ВВП (за-гальний індекс зміни цін).

Звичайно розрахунок валового випуску включає вартість то-варної (готової до реалізації продукції за цінами реалізації за мі-нусом непрямих податків ПДВ, акцизів, митних зборів та ін.),усього виробленого для власних потреб і капітального будівниц-тва, а також продукції і напівфабрикатів на складах по собіварто-сті продукції.

Товарна продукція (у зарубіжній практиці — валова кінцевапродукція) — це вартість готової продукції до реалізації в цінахреалізації.

Реалізована продукція — відрізняється від товарної на сумупідготовленої до реалізації, але не реалізованої продукції.

Чиста продукція:

а)         у вітчизняному трактуванні — товарна продукція за винят-ком матеріальних витрат і амортизації (включає зарплату з відра-хуваннями і прибуток).

б)         у зарубіжному трактуванні — валовий випуск за виняткомвартості витрат усіх факторів виробництва, крім праці.

Умовно-чиста продукція:

а)         у вітчизняному трактуванні включає заробітну плату з від-рахуваннями, прибуток, амортизацію;

б)         у закордонному трактуванні — обсяг продажів за виняткомвитрат на сировину і матеріали; товарних запасів, відсотків закредит і виплат банком, виплат стороннім організаціям.

Продуктивність праці може розраховуватися на одиницю ро-бочого часу або на одного працюючого. Обсяг продукції і затратипраці можуть бути виражені в абсолютних і відносних показни-ках. Рентабельність характеризується співвідношенням прибуткувід даного виду діяльності і відповідних затрат праці, матеріалівта інших ресурсів. Якщо в розрахунку ефективності результатихарактеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники, щоназиваються продуктивністю, а якщо результати характеризу-ються розміром прибутку, то такі показники ефективності нази-ваються рентабельністю (прибутковістю).

В умовах ринкової економіки розглянутий показник доцільновизначати як рентабельність затрат на оплату праці, або як рен-табельність сумарних затрат на персонал:

r = D - Zi/Z,     (8.12)

де ri — рентабельність праці i-го виду;

Di — додана вартість від діяльності персоналу по i-ї групі;

Z — витрати на персонал i-ої групи.

Для економіки країни величина Di відповідає частці націона-льного доходу, отриманого в результаті діяльності i-го виду (зок-рема, це може бути внесок i-ої галузі в національний доход).

В економічній теорії і практиці відомо два поняття продук-тивності праці: продуктивність суспільної та індивідуальноїпраці.

Продуктивність суспільної праці виражає рівень затрат робо-чого часу у виробництві за середньою кваліфікацією, інтенсивні-стю. При визначенні продуктивності суспільної праці врахову-ються затрати уречевленої і живої праці, тоді як при оцінці інди-відуальної праці — тільки праці живої. І дійсно, якщо замінаручного відбою вугілля добувними комбайнами збільшила видо-буток одним забійником, скажімо, у 300 разів, підвищивши про-дуктивність індивідуальної праці одного робітника у забої в 300разів, то продуктивність суспільної праці зросла від цього значноменше.

При оцінці рівня затрат суспільної (живої й уречевленої) праціварто враховувати також працю машинобудівників, що створилидобувний комбайн, працю металургів, що виплавили метал, пра-цю добувачів залізної руди, енергетиків та ін.

Економічний закон підвищення продуктивності суспільноїпраці, за визначенням К. Маркса, виражається в наступному:«Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що часткаживої праці зменшиться, а частка минулої праці збільшиться, алезбільшиться так, що загальна сума праці, що міститься в товарі,зменшується; отже, кількість живої праці зменшується більше,ніж збільшується кількість минулої праці».

Звідси, індекс продуктивності суспільної праці в масштабідержави (Іпт.о) визначається за формулою:

іпт.о = f^,        (8.13)

п.м.в

де Іввп — індекс росту внутрішнього валового продукту;

Іпмв. — індекс зміни чисельності працівників матеріальноговиробництва. П. Шлендер і Ю. Кокін у своїй книзі наводять схе-му класифікації приватних показників продуктивності (ресурсо-віддачі і ресурсоємності), у якій відображені: способи зміни ви-пуску; види ресурсів, що враховуються, і спосіб їх виміру; метавиміру показників; рівень виміру показників (рис. 9.1).

Дисципліна «Економіка праці і соціально-трудові відносини»вивчає продуктивність суспільної праці в масштабі суспільства, атакож індивідуальної праці в конкретному виробництві, що є по-казником ефективності використання робочого часу.

Отже, продуктивність праці — показник ефективності, результа-тивності робочого часу, що характеризується співвідношенням об-сягу продукції робіт або послуг, з одного боку, і кількістю робочогочасу, витраченого на виробництво цього обсягу — з іншого. У за-лежності від співвідношення цих величин розрізняють два показни-ки рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток (Ввогр) — визначається кількістю продукції (робітпослуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого ча-су і розраховується за формулою:

Ввогр = Q/T,   (8.14)

де Q — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т — витрати праці на випуск відповідного обсягу продукції(робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може вимірюватися різними спо-собами в залежності від одиниць виміру обсягу продукції і затратпраці, а саме натуральними показниками (у штуках, тоннах, мет-рах і т.д.), якщо асортимент продукції одноманітний. Натуральніпоказники точні і наочні, проте ними неможливо оцінити різно-рідну продукцію. Якщо підприємство випускає кілька видів схо-жої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-на-туральних показниках, що приводять різну продукцію до одноговиміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовнепаливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосу-вання цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці домінуючу роль відіграють показникивиробітку, у яких обсяг продукції вимірюється у вартісному ви-раженні. Ці показники найбільш універсальні, вони дозволяютьпорівнювати продуктивність праці при виробництві різноманіт-ного асортименту продукції.

Продуктивність індивідуальної праці розраховується трьомаосновними способами: натуральним, вартісним і трудовим.

Натуральний метод виміру продуктивності праці (Ппр) показуєрівень виробітку (Q) за одиницю робочого часу (t):

Ппр = Q,         (8.15)

де Q — обсяг випущеної продукції в натуральних показниках;

t — сумарні витрати робочого часу за аналізований період(годину, зміну, місяць, рік).

Приклад розрахунку: виробіток одного робітника складає:Q = 40 шт.; t = 8,0 людино-год.:

П 40 5 /

Ппр = y=5 шт./год.

Для оцінки продуктивності праці в масштабі підприємства, щовипускає багатономенклатурну продукцію, до уваги береться ви-пуск товарної і реалізованої продукції за певний відрізок часу (угрошовій оцінці) (QTO„), а також середньоспискова чисельністьпромислово-виробничого персоналу (Чппп):

Ппр = -Q^2^- (8.16)

ппп

Приклад розрахунку: підприємство за рік випустило 5600 шт.виробів «А» за ціною 250 грн./шт.; 7900 виробів «Б» за ціною 380грн/шт.; і 79 000 шт. виробів «У» за ціною 10,2 грн/шт. Серед-ньоспискова чисельність працівників ППП склала 264 чол.

5600 • 250 + 7900 • 380 + 79 000-10,2Ппр =           = 19 726 грн./людино-год.

пр        264

Декілька років тому в промисловості проходив випробуванняметод для розрахунку продуктивності праці умовно-чистої, нор-мативно-чистої або чистої продукції. З метою уникнення повтор-ного рахунку вартість продукції «очищували» від затрат минулоїпраці, ділили на середньоспискову чисельність ППП, одержувалирівень продуктивності праці ціновим методом.

Для оцінки продуктивності праці трудовим методом викорис-товується показник трудомісткості продукції (t шт):

tnrr = Or,         (8.17)

де Тр — робочий час, затрачений на випуск виробленої продукції,людино-год.;

Онат — випуск продукції в натуральних показниках. Прикладрозрахунку: Тр = 240 людино-год., 0нат = 100 шт.

240

С,т =   = 2,4 людино-год./шт.

шт 100

Між зміною виробітку (ДПпр) і трудомісткістю продукції (Мщ..)існує така залежність:

АП = —^—ioo;           (8.18)

пр 100 -AtmT

Atшт =—АПр—ioo .  (8.19)

шт 100 + АПтр

Приклад розрахунку: Аішт = 6,0 %

АП =—6,0—100 = 6,4 %;пр 100 + 6,4

6,4

Atшт = 2          100 = 6 %.

шт' 100 + 6,4

У залежності від складу трудових затрат і їх ролі в процесі ви-робництва розрізняють наступні види трудомісткості продукції:

а)         технологічна трудомісткість (^ехн.) — включає затрати праціосновних (технологічних) робітників;

б)         трудомісткість обслуговування виробництва (Тобсл.) — вклю-чає затрати праці робітників, зайнятих технічним і організацій-ним обслуговуванням виробництва;

в)         трудомісткість управління виробництвом (Ту) — включаєвитрати праці керівників, фахівців, службовців, охорони.

Сума технологічної трудомісткості продукції і трудомісткостіобслуговування виробництва визначає рівень виробничої трудо-місткості (Тпр).

Повна трудомісткість продукції (Тп) визначається як сума всіхїї видів:

тп = ТтеХН + Тобсл + Ту.     (8.20)

За характером і призначенням затрат праці розрізняється нор-мована, планова і фактична трудомісткість продукції:

нормована трудомісткість встановлюється за діючими нор-мами праці і видами трудомісткості;

планова складається із затрат праці з урахуванням знижен-ня трудомісткості продукції в плановому періоді;

фактична трудомісткість враховує фактичні затрати ПППна одиницю продукції. Вона встановлюється щомісячно з ураху-ванням обсягу робіт і відпрацьованого часу.

При випуску на підприємстві одного виду продукції затратипраці обслуговуючих робітників, як і затрати основних техно-логічних робітників, безпосередньо відносяться на цей про-дукт. При випуску кількох видів продукції затрати праці пообслуговуванню розподіляються за асортиментом або пропор-ційно технологічній трудомісткості чи пропорційно наданимпослугам.

Розрахунки по трудомісткості управління виробництвом про-водяться аналогічно розрахункам по трудомісткості обслугову-вання виробництва.

Зміна продуктивності праці розраховується за коефіцієнтами(у відсотках):

а)         фактичного рівня звітного періоду до рівня попереднього(базисного) періоду;

б)         фактичного рівня звітного періоду до планованого рівня(виконання плану);

в)         планового рівня звітного періоду до фактичного рівня бази-сного року і т.д.

Наприклад, зміна фактичного рівня продуктивності праці що-до рівня базисного періоду (ДПпр факт) визначається за формулою:

АПфракт = 100 ±АВпфакт100 -100, (8.21)

пр 100 ±АЯфаКт        V '

де ДВп.факт — зміна фактичного рівня випуску продукції, %;ДRфaКT — зміна фактичної чисельності працюючих, %.

АВп = ^^100 -100,     (8.22)

Вп.баз

де Вп.факт — фактичний випуск продукції в звітному періоді (уприйнятих одиницях виміру);

Впбаз — те саме, у базисному періоді:

R

АЯфакт =-fM00 -100,            (8.23)

"баз

де "факт — середньоспискова фактична чисельність працюючих,чол.;

"баз — те саме, у базисному періоді, чол.Приклад розрахунку: Вп.факт = 6630 тис. грн; Впбаз = 5600 тис. грн;"факт = 885 чол.; "баз = 900 чол.

АВпфакт = ^100-100 = 18,39 %;

п.факт 5600

АПфакт = 100 +18,39100 -100 = 20,4 %.^ 100 -1,67

+1