9.6. Державна політика у сфері зайнятості

магниевый скраб beletage

Державне регулювання зайнятості населення — цездійснення заходів впливу на соціально-економічну обстановку всуспільстві за трьома рівнями: загальнодержавним, регіональним,локальним.

У країнах з розвитою економікою відомі три моделі політикизайнятості:

Європейська модель. Вона передбачає скорочення працюю-чих при поліпшенні економічної ситуації, зростанні продуктив-ності праці з призначенням високих допомог звільненим по без-робіттю.

Скандинавська модель передбачає загальну зайнятість зарахунок створення робочих місць у державному секторі. Прицьому виплачується невисока зарплата. Але при дефіциті держа-вних коштів на ці цілі відзначається спад виробництва і витокбезробіття.

Американська модель передбачає створення робочих місцьз помірною продуктивністю для значних верст економічно акти-вного населення. При цьому зростає кількість працюючих з помі-рними заробітками.

Використання таких моделей робить ринок праці більш гнуч-ким. Розширюється система підготовки і перепідготовки кадрів.

Відомі також два види політики зайнятості: активний і па-сивний.

Активна політика зайнятості передбачає такі заходи, як про-філактика звільнень, навчання, перепідготовка, фінансування,створення додаткових робочих місць і т.д.

Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттюі надання послуг з працевлаштування через державну службу за-йнятості.

Для реалізації активної політики зайнятості розробляютьсянаціональні і регіональні програми зайнятості з урахуваннямсоціально-економічної ситуації. Використовуються також не-стандартні форми зайнятості (НФЗ). Це наймання і виплати за-робітку на громадських роботах, за репетиторство, за ремонт-ні, підсобні, сезонні сільськогосподарські роботи, роботи законтрактом, надомна праця, сумісництво, гнучкі графіки робо-чого часу, самозайнятість, підприємництво в сфері малого біз-несу.

Відтік безробітних у сферу неформального сектора економікитакож впливає на рівень безробіття.

Державна політика зайнятості населення України ґрунтуєтьсяна таких принципах:

Забезпечення рівних можливостей всім громадянам (неза-лежно від походження, статі, віку, політичних переконань, релі-гії) в реалізації права на вільний вибір виду діяльності у відпові-дності зі здібностями і професійною підготовкою з урахуваннямвласних інтересів і суспільних потреб;

Сприяння в забезпеченні ефективної зайнятості, скороченнябезробіття, створення нових робочих місць, умов для розвиткупідприємництва й індивідуальної трудової діяльності;

Координації діяльності в сфері зайнятості та іншими напря-мами економічної і соціальної політики на основі загальнодержа-вної і регіональної програм зайнятості;

Співробітництво профспілок, підприємств, власників у вза-ємодії з органами державного управління по забезпеченню ефек-тивної зайнятості;

Міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайня-тості населення, включаючи працю громадян України за кордо-ном, та іноземних груп в Україні.

Держава гарантує працездатному населенню:

а)         добровільність праці і вибір виду діяльності з урахуваннямособистих можливостей;

б)         захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу,дотримання норм Кзота;

в)         безплатне сприяння у працевлаштуванні;

г)         виплату вихідної допомоги і збереження середньої зарплатискороченим працівникам;

д)         виплату безробітним у встановленому порядку допомоги побезробіттю;

е)         безкоштовне навчання новим професіям у навчальних за-кладах і системі державної служби зайнятості із зарахуваннямцього періоду в стаж роботи;

Державні органи України публікують статистичні дані й інфор-мацію про пропозицію та попит на робочу силу. Основні принципо-ві питання, пов'язані із зайнятістю населення, відбиті в Законі Укра-їни «Про зайнятість населення». У ньому визначені основніпринципи зайнятості, що додають зайнятості ринковий характер.

Перший принцип — виключне право громадян розпоряджати-ся своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примусдо праці не допускається. Цей принцип передбачає право людинипрацювати там і стільки, скільки це необхідно йому самому:

Другий принцип зайнятості — відповідальність держави застворення умов для реалізації права громадян на працю. В основіполітики зайнятості — відмова від жорсткої регламентації форм ірежимів зайнятості, обов'язковості праці, і сприяння розкриттюінтересів і потреб людини через свободу і добровільність виборубудь-якої сфери суспільно корисної діяльності.

На загальнодержавному рівні органи управління зайнятістюнаселення представлені національною службою зайнятості насе-лення України, а також центрами зайнятості в містах і районах.До обов'язків служб зайнятості входить:

аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу си-лу, інформація про стан ринку праці;

облік вільних місць і громадян, які звертаються з питаньпрацевлаштування;

консультація щодо можливостей одержання роботи і забез-печення робочою силою, вимоги до професій і працівників;

— надання послуг по працевлаштуванню;

реєстрація безробітних, надання їм допомоги, включаючивиплату допомоги;

організація розробки програм зайнятості з передбаченням уних заходів соціального захисту різних груп населення;

організація професійного навчання і перенавчання громадян.

Служба зайнятості має право:

запитувати від усіх структур інформацію про передбачува-ні зміни, які ведуть до вивільнення працюючих, та відомості пронаявність вільних місць;

направляти на всі види підприємств громадян з питаньпрацевлаштування;

направляти не зайнятих громадян за їхнім бажанням наоплачувані громадські роботи;

оплачувати вартість навчання осіб, зареєстрованих у служ-бі зайнятості.

Мета центрів зайнятості — забезпечення максимального пра-цевлаштування незайнятого працездатного населення і працівни-ків, що вивільняються, а також їх соціальний захист.

В Україні створений державний фонд зайнятості населення,який функціонує за рахунок обов'язкових страхових внесків ро-ботодавців і заробітку працівників.

Політика держави в регулюванні ринку праці спрямована настимулювання структурної перебудови і перерозподілу пра-цівників, що вивільняються, залучення безробітних у сферувиробництва, допомога у працевлаштуванні. Напрямами цієїполітики є:

працевлаштування, підготовка і перепідготовка кадрів;

правове забезпечення ринку праці;

соціальна підтримка безробітних.

Для цього застосовуються такі методи:

прямого адміністративного впливу (законодавче регулю-вання, трудове законодавство, колективні договори);

непрямого економічного регулювання (фінансова, грошова,податкова політика, створення фондів зайнятості).

Засоби з фондів зайнятості направляються на допомогу побезробіттю, на перепідготовку і громадські роботи, фінансову пі-дтримку, придбання цінних паперів, розвиток служб зайнятості,компенсацію матеріальних затрат по переїзду, оплату тимчасовоїнепрацездатності, стипендії при направленні службою зайнятостіна перепідготовку та ін.

Кошти фонду утворюються за рахунок відрахувань з доходівпідприємств.