3. Теорії грошей : Економічна теорія : B-ko.com : Книги для студентів

3. Теорії грошей

Теорії грошей — це сукупність поглядів різних напрямів світо-вої економічної думки про роль і місце грошей в економіці. У сві-товій економічній думці існує два напрями теорії грошей:

класичний, неокласичний та сучасний монетаристський;

кейнсіанський, неокейнсіанський та посткейнсіанський.

Перші спроби теоретично осмислити сутність грошей та їх міс-це в економічному житті суспільства належать античним мислите-лям Ксенофонту, Платону, Аристотелю. Ідеї Аристотеля набулирозвитку в економічній теорії XVI—XVIII ст. — кількісній теорії.її основоположники — французький економіст Ш. Монтеск'є і анг-лієць Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості,їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу.Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни і навпаки. Це тверджен-ня розповсюджувалося як на металеві, так і на паперові гроші.

Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують не лише функ-цію грошей як міри вартості, а й функцію грошей як скарбу, яка ре-гулює кількість грошей при металевому обігу. На початку XIX ст.кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на відміну відінших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорієютрудової вартості.

З переходом до системи паперових грошей кількісна теоріяотримує все більше розповсюдження, адже вона дуже органічнопоєднує природу і закони обігу паперових грошей. У цих умовахкількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової масив країні як спроба впливу на рівень товарних цін і стан господарсь-кої активності. Методи цього впливу розробив Дж.М. Кейнс, якийвважав: зростання в обігу грошової маси і обсягу кредитних ресур-сів тягне за собою пожвавлення економіки, зростання інвестицій тадоходу і повну зайнятість. Сьогодні кількісна теорія переживаєдругу молодість в економічному вченні монетаристів.

Монетаризм — економічна теорія, згідно якої кількість грошейв обігу є фактором, що визначає формування господарськоїкон'юнктури, визнає прямий зв'язок між зміною грошової маси вобігу і обсягом ВНП (ВВП).

Ця модифікація розпочалася з досліджень І. Фішера — глави мо-нетаризму. Він розробив свою версію кількісної теорії, центральнемісце в якій належить рівнянню обміну Фішера. Суть цього рівнянняполягає у тому, що сума грошей, виплачених за товари і послуги, єдобутком кількості реалізованих товарів і послуг і рівня їх цін.

MV = PQ,

де M — пропозиція грошей;

V — швидкість обігу грошей;

P — загальний рівень цін (індекс цін);

Q — пропозиція товарів і послуг (реальний сукупний про-дукт — Y).

З даної залежності І. Фішер зробив висновок: ціни товарів (Р)знаходяться в прямій пропорційній залежності від кількості грошейв обігу (М) і оберненій пропорційній залежності від кількості това-рів і послуг (Q).

Р = ML

Q

Тому рівень цін повинен зростати або знижуватися залежно відзміни кількості грошей в обігу, якщо водночас не відбуваютьсязміни у швидкості їх обігу (V) або у кількості товарів, які обміню-ються. Це дозволяє обчислити потрібну грошову масу в обігу, фор-мула якої одержала назву закону Фішера:

м = PQQ

V

Останнє рівняння показує, що кількість грошей не може бутидовільною (невмотивованою). Так, якщо зростають ціни, то при не-змінному обсязі виробництва і незмінній швидкості обігу грошей їхмаса повинна бути збільшеною. Якщо ж швидкість обігу грошейзростає, а ціни і обсяги виробництва незмінні, то країна може обхо-дитися меншою кількістю грошей.

Рівняння «обміну Фішера» стало основоположним для монета-ризму. Запозичивши основну ідею теорії Фішера, сучасні монета-ристи внесли в неї ряд доповнень, застосувавши для її обгрунту-вання новітні методи статистичного аналізу, тому що формулаФішера охоплює лише загальний принцип кількісної теорії й неможе бути застосована до конкретних, специфічних обставин. Ни-ми було внесено ряд нових моментів — вони відмовилися від твер-дження про пропорційність динаміки грошової маси; почали врахо-вувати зміну товарної маси при організації довготривалих процесів;визнають важливість врахування швидкості обігу грошей в еконо-міці; пов'язують грошову теорію з виробництвом при поясненніциклічних коливань економічного розвитку, визнаючи грошово-кредитну (монетарну) економічну політику найефективнішим ва-желем регулювання економіки.

М. Фрідмен доповнив концепцію І. Фішера. У його версії вартовиділити такі основні елементи:

новий варіант кількісної теорії грошей, що обгрунтовує при-чинний зв'язок між зміною кількості грошей в обігу і рівнем товар-них цін;

монетарну теорію економічних циклів, згідно якої усі триваліколивання господарської кон'юнктури визначаються попереднімизмінами цін;

особливий «передаточний» механізм впливу кількості гро-шей на реальні фактори відтворення (не через норму процента, яквважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін);

положення про неефективність державних заходів економіч-ного регулювання у зв'язку з наявністю лагіс (запізнень) між змі-нами грошових показників і реальних факторів виробництва;

монетарне (грошове) правило, яке передбачає автоматичнезростання грошової маси (готівкової і безготівкової) в обігу всьогона кілька процентів (3—4) на рік незалежно від стану економіки,фази економічного циклу;

— систему «плаваючих» валютних курсів для саморегулюваннязовнішньоекономічної рівноваги.

Отже, головним інструментом монетаризму є грошова маса таїї агрегати. Кількість грошей в обігу має вирішальне значення длянормального функціонування економіки.

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо обгрунту-вали теорію трудової вартості. Вони визнавали стихійне похо-дження грошей, визначали їх товарну природу. Вагомий внесок врозвиток теорії грошей зробив К. Маркс. Він поєднав у ціліснуструктуру теорію трудової вартості й теорію грошових відносин,розглядаючи гроші не просто як товар, а як особливий товар, щовиконує в системі економічних відносин специфічну функцію —роль загального вартісного еквіваленту. Він довершив теорію тру-дової вартості щодо виникнення й розвитку грошей, їх місця та ро-лі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтво-рення, а також пов'язані з цим наукові визначення механізміввикористання грошових відносин. Ця теорія стала методологічноюосновою для визначення генетичних основ вартості. Водночас тео-рія трудової вартості не може розглядатися як універсальна. Вихо-дячи з принципу історизму, ця теорія правильно характеризує на-самперед той період існування грошей, коли основу утвореннясуспільного продукту становили витрати здебільшого фізичної пра-ці. Це свідчить про певну обмеженість Марксової грошової теорії.

Теорія граничної корисності (маржиналізм) започаткувала неок-ласичний напрям. Її сутність полягає у тому, що вартість товарівпов'язана не стільки з витратами праці або факторами виробництва,а з суб'єктивною оцінкою їх цінності покупцем. Л. Вальрас висунувідею про кількісне вимірювання вартості на негрошовій основі тавикористання умовно розрахункової одиниці, яка могла б бути базоювимірювання корисності товарів та послуг. Тому неокласичний на-прям економічної думки повернувся до постулатів номіналістичноїтеорії, яка розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутріш-ньої вартості. Номіналістична теорія заперечує товарну природугрошей, розглядає їх виникнення як результат згоди людей з метоюполегшити обмін або ж як наслідок державних законодавчих актів.Згідно цієї теорії, вартість грошей не залежить від їх матеріальногозмісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія,на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей із золотом.

Об'єктивною основою виникнення номіналістичної теорії пос-лужив перехід від зливкового золотого обміну до монетного, колигроші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. З виник-ненням паперових знаків грошей вплив цієї теорії посилився. З по-дальшою демонетизацією золота номіналістична теорія стала па-нуючою теорією грошей. Перші уявлення про гроші як номінальнізнаки для полегшення товарного обміну відносяться до рабовлас-ницької епохи. Але систематичний розвиток номіналістична теоріянабула з XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Беркліта ін.). Найбільш детально її розробили в XX ст. німецький еконо-міст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником даної теорії став і Дж. М. Кейнс та його послідо-вники. Дж. М. Кейнс оголосив золоті гроші «варварським пережит-ком», а у випуску в обіг паперових грошей бачив важливий засібзабезпечення «ефективного попиту» і «повної зайнятості».

Одним з центральних положень кейнсіанської теорії є положен-ня, згідно з яким недостатність грошового попиту — одна з голов-них причин розвитку кризових явищ, спаду виробництва і зростан-ня безробіття. Тому стимулювання грошового попиту внаслідокзастосування політики «дешевих грошей» і відповідно використан-ня норми відсотка мало не лише теоретичну, а й практичну основу.Обмеженістю кейнсіанської теорії є спрямованість на її ефективневикористання лише під час кризових явищ в економіці.

У кейнсіанстві існує кілька течій і одна з них неокейнсіанство,яке базується на ідеї про активну функцію грошей в системі держа-вного регулювання виробництва, з одного боку, а з іншого — від-носна стабілізація економіки послужила поштовхом до переглядунеокейнсіанцями важливих методологічних положень теорії гро-шей про обмежені можливості ринкових саморегуляторів та їх не-спроможність автоматично, без державного втручання забезпечитиекономічну рівновагу. Гроші знову перетворюються на фактор еко-номіки, що вносився в економічну структуру ззовні.

У другій половині 60-х років XX ст. сформувалося посткейнсі-анство. Це нова течія в розвитку кейнсіанської теорії яка поєдналаідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кей-нсіанської теорії. Посткейнсіанці стверджують, що аналіз теоріїгрошей логічно може грунтуватися лише на вивченні структурнихсуперечностей ринкової економіки.