2. Менеджмент фірми

магниевый скраб beletage

Підприємницька діяльність здійснюється на мікроекономічномурівні на підприємстві, яке є первинною ланкою економіки. Саметут відбувається поєднання факторів виробництва, виробляєтьсяпродукт, вирішується доля технічного прогресу. Щоб підприємствофункціонувало нормально, воно повинно укомплектовуватися пра-цівниками багатьох професій, які в сукупності утворюють трудо-вий колектив. Трудовий колектив — складний механізм, до струк-тури якого і входить підрозділ управління. Завдання управлінняполягає у координації і узгодженості дій усіх структурних елемен-тів цього механізму.

Управління підприємством — особливий різновид продуктивноїпраці, яка спрямована на організацію працівників з метою досяг-нення заданого результату (товарів, послуг, інформації, науковихрозробок тощо).

Управління виражає владні відносини, тобто відносини власнос-ті. Це означає, що власник на свій власний розсуд обирає методи ісистему управління своєю фірмою. Водночас усі підприємства пос-тійно шукають оптимальну модель управління, адже змінюється нелише середовище, в якому діють фірми, а й сама діяльність фірм.

Проблема керівництва — одна із найважливіших проблем су-часного бізнесу. У всіх дослідженнях питань, що стосуються орга-нізаційних змін, виділяються три складові (аспекти) — люди, впливі цілі. Це зумовлено тим, що керівник, так чи інакше, завжди пра-цює з людьми всередині компанії, членами інших компаній, здійс-нює на них вплив для досягнення певної цілі. Отже, лідерство (ке-рівництво) можна визначити як здатність індивіда впливати наінших людей для досягнення організаційних цілей. Керівництво єдинамічним процесом і включає в себе використання влади.

В літературі останнього часу з'явилося багато публікацій проспіввідношення менеджменту і лідерства. З проведених дослідженьможна зробити такі висновки:

менеджмент (управління) і лідерство (керівництво) є однако-во важливими для діяльності організації;

—ефективний менеджер зобов'язаний бути лідером (володітипевними лідерськими здібностями);

менеджмент і лідерство доповнюють один одного різнимиякостями, при чому ці якості забезпечують різні переваги для орга-нізації.

Визначаючи відмінності якостей лідера і менеджера, американ-ські дослідники відзначають різні набори їхніх характеристик. Так,лідер — це «душа», переважання душевних, емоційних якостей.Иому притаманні такі риси, як мрійництво, небайдужість, твор-чість, гнучкість, уміння надихати людей, новаторство, рішучість,уява, схильність до експериментів, ініціатива у здійсненні змін,особиста влада. Менеджер — це «розум», переважання раціональ-ності і реалістичності. Иого характеризують: раціональність, схи-льність давати поради, наполегливість, уміння вирішувати пробле-ми, аналітичний склад мислення, застосування структурногопідходу, обережність, владність, уміння стабілізувати ситуацію, по-садова влада[18].

Однак, зазначений поділ цих характеристик є відносним і до-сить умовним, оскільки в дійсності необхідні для керівництва іуправління якості і навички можуть поєднуватися в одній людині, атой чи інший їх набір може переважати. Тому, прагнучи удоскона-люватися, менеджер повинен намагатися формувати крізь призмусвоєї особистості баланс якостей лідера і управлінця. Одна з голов-них відмінностей між керівником і менеджером стосується джерелвлади, а також залежного від них рівня підпорядкування співробіт-ників.

Влада — це потенційна здатність індивіда впливати на поведін-ку людей. Джерелом влади менеджера є його посада в організації.Так як ця влада походить з організаційної структури, вона спрямо-вана на підтримання стабільності, порядку і вирішення проблем вструктурі. Влада ж лідера, з іншого боку, виходить з особистихджерел, які хоча і використовуються на благо організації, все ж за-лишаються особистими. Це такі джерела, як особисті інтереси, цілі,цінності. Влада лідера на відміну від влади менеджера спрямованана розвиток бачення можливостей, творчості, здійснення змін.

Як правило, в організаціях виділяють п'ять видів влади: закон-на, заснована на винагороді, заснована на примусі, експертна і ре-ферентна. Для даних видів влади джерелом інколи є посада, яку по-сідає менеджер в організації, в інших випадках — особисті якостілідера.

Посадова влада.

Традиційні управлінські повноваження виходять від організації.Менеджер отримує право заохочувати або карати підлеглих з ме-тою дії на їх поведінку разом з посадою. Існують такі види посадо-вої влади: законна влада, право на винагороду, право на примус.

Законна влада — це влада, що витікає з офіційної посади мене-джера. Тому отримані разом із посадою повноваження називаютьзаконною (легітимною) владою.

Влада, заснована на винагороді — влада джерелом якої є наданаменеджеру можливість офіційно заохочувати підлеглих (підвищен-ня зарплати, висунення на підвищення у посаді, похвала, подяка,виявлення уваги, визнання).

Влада, заснована на примусі — влада, що є протилежністю пра-ву на винагороду, тобто можливість застосовувати покарання (пов-новаження звільняти або понижувати у посаді працівника, крити-кувати його дії, або накладати матеріальне стягнення).

Слід враховувати, що різні види посадових повноважень лідеравикликають у підлеглих певну реакцію. Так, здійснення законнихповноважень і права на винагороду викликає у співробітників згодуі підкорення. Підкорення означає, що працівники згодні виконуватинакази і розпорядження навіть якщо вони можуть бути незгодні зними. Навпаки, застосування примусу часто викликає супротив,коли працівники навмисно уникають виконання розпоряджень, абоне підкоряються наказам.

Особиста влада

Суттєвою відмінністю особистої влади від посадової є те, що во-на, як правило, виникає завдяки внутрішнім ресурсам індивіда, та-ким як професійні знання та його особисті якості. Особиста владакерівника є одним із важливих його інструментів і доповнення офі-ційної влади. Підлеглі підтримують менеджера тому, що поважаютьу ньому лідера, захоплюються ним. Відчувають його турботу проних. Розрізняють два види особистої влади: експертна і референтна.

Експертна влада — це повноваження, що виникають внаслідоквисоких професійних знань керівника, його компетенції. Підлегліпогоджуються з розпорядженнями такого керівника, оскільки він єсправжнім спеціалістом і визнають його перевагу.

Референтна влада — виникає внаслідок особистих якостей ке-рівника, завдяки яким його виокремлюють і поважають, захоплю-ються і хочуть бути схожими на нього. Даний вид влади залежитьне стільки від формальної посади, скільки від індивідуальних якос-тей керівника, і найбільш яскраво він виявляється у діяльності ха-ризматичного лідера.

Наслідком здійснення експертної і референтної влади в органі-зації є відданість підлеглих лідеру в ній.

Вивчення природи успіху лідерів привернуло увагу дослідниківдо їх особистісних властивостей і характерних рис. Значущими длякерівників рисами були визначені фізичні характеристики, особли-вості характеру, робочі якості, розумові здібності, соціальні харак-теристики й соціальні передумови (див. табл. № 2.1)

Першою моделлю управління фірмою вважається «системаТейлора» — наукова система організації праці, яка була запрова-джена на підприємствах США на початку 20-х років XX ст. інже-нером Ф. Тейлором.

Тейлор Фредерік Вінслоу (1856—1915) — американський інже-нер, автор наукового управління на мікрорівні (рівні окремого під-приємства, організації). Стояв біля витоків першої наукової школив менеджменті.

Тейлоризм — це система капіталістичної організації праці, метаякої — отримання прибутку шляхом максимального підвищенняінтенсифікації праці. Ця система заснована на глибокому поділіпраці (конвеєр), раціоналізації трудових рухів тощо. Тейлор розг-лядав управління як мистецтво точних знань про те, як вироблятинайкращим і найдешевшим способом. Дана система ґрунтуваласяна управлінських функціях, поділених на 4 групи: вибір цілі (мети),вибір засобів її досягнення, підготовка засобів, контроль результа-тів. Головна ідея системи Тейлора — усунення зайвих витрат праці,економія ресурсів. Усе відбувається за гаслом: кожна хвилина —виробництву, оплата праці — за її результатами.

Таблиця 2.1

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЯКОСТІ ЛІДЕРІВ

Фізичні характе-ристики

ЕнергійністьВиносливість

Особливості харак-теру

Упевненість у собічесність і відвертістьЕнтузіазмБажання керуватиНезалежність

Характеристики, щопов'язані з участю впроцесі праці

Прагнення досягнень додосягнення результату,до переваги Сумлінністьу досягненні цілейЗдатність працювати не-зважаючи на труднощі,наполегливість

Розумові здібності

Інтелект, когнітив-на здатністьЗнання

Розсудливість, рі-шучість

Соціальні характе-ристики

Товариськість, навич-ки міжособистісногоспілкуванняЗдатність залучати доспівробітництва ін-ших людейТактовність, дипло-матичність

Соціальні передумови

ОсвітаМобільність

Це була надто жорстка система управління, недаремно її назвали«потогінною». У ній перевага надавалася технічним і технологічнимфакторам, а людині відводилася роль додатку до машини, її праця бу-ла напруженою і монотонною (за злим, але справедливим висловомтого часу: людина у виробництві стала «дресированою горилою»).

У 30—40-х роках XX ст. в ринкових країнах став поширюватисяновий напрямок в управлінні підприємством, в якому наголос робив-ся на людині, гуманні відносини між працівниками фірми, на демок-ратизм, повагу до особистості, задоволення соціальних і економіч-них потреб (так звана м'яка система управління). У рамках новоїконцепції управління сформувалася відносно самостійна його сфера,що одержала назву менеджмент (англ. manage — упра-вляти).

Менеджмент — цілеспрямована система впливу на працівниківта координацію операцій фірми в умовах ринку для досягнення по-ставленої мети. Менеджмент виконує такі основні функції:

стратегічне управлінське планування, визначення перспекти-ви розвитку фірми з урахуванням досягнень НТП, змін кон'юн-ктури ринку та інших факторів, що можуть вплинути на результатидіяльності фірми;

організація найбільш доцільної структури і системи управ-ління фірмою;

координація діяльності усіх підрозділів фірми, найбільш ра-ціональне використання існуючих виробничих ресурсів;

управління людьми, турбота про їх професійне зростання,створення відповідних умов праці і стимулів з метою найповнішоговикористання їх потенціалу.

Теорія і практика менеджменту зазнає постійної еволюції, напередній план висуваються то одні, то інші завдання. Сьогодні,коли ринкове суспільство вступило в інформаційну стадію розви-тку, впроваджується нова інформаційна концепція менеджменту,яка ґрунтується на системному інформаційному підході. Данаконцепція розглядає фірму як відкриту систему, успіхи якої зна-ходяться в зовнішньому середовищі, до якого їй необхідно прис-тосуватись. При цьому стратегічне управління доповнюється пла-нуванням стратегії на основі прогнозу майбутнього станусередовища.

Нова концепція менеджменту спрямована на людину, на повнуреалізацію її можливостей. Фірма розглядається як живий організм,що складається з людей, які об'єднані спільними інтересами і цін-ностями, тобто як своєрідна кланова структура. Фірма повинна по-стійно оновлюватися і пристосовуватися до зовнішніх факторів, го-ловним з яких є споживач.

Однак побутує і точка зору, згідно якої не існує універсальноїмоделі управління фірмою. Кожна фірма повинна знайти свою,специфічну, оптимальну саме для неї модель залежно від її масш-табів, виду продукції, зовнішнього середовища тощо. Водночас фі-рма повинна дотримуватися спільних принципів управління —простоти, гнучкості, конкурентоспроможності, малої кількості рів-нів і підрозділів управління, орієнтації на споживача.

Форми і методи наукового управління підприємством

Однією з функцій менеджменту є вибір оптимальної, тобтонайефективнішої структури управління фірмою. У сучасних умовахвиділяють такі види організаційних структур управління: функціо-нальна, лінійна, лінійно-функціональна, програмно-цільова, дивізі-ональна, матрична, регіональна.

Функціональна структура управління базується на ієрархії ор-ганів, що управляють спеціальними роботами і використанням різ-них ресурсів. Так, відділ планування управляє такими ресурсами якчас, відділ кадрів — людьми, відділ фінансів — грошима, відділінформаційних систем — інформацією тощо. Цю організаційнусхему можна зобразити схематично (див. схему «Функціональнаструктура управління»).

Лінійна структура управління ґрунтується на принципі єдностірозподілу доручень. Суть її полягає в тому, що від керівництва під-приємством до найбільш низової ланки ієрархії проводиться єдиналінія управління, яка проходить через кілька проміжних ланок. Цяструктура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістювзаємин ланок та працівників управління. Вона в основному засто-совується на невеликих підприємствах, де відсутня спеціалізаціяробіт (див. схему «Лінійна структура управління»).

Лінійно-функціональна структура управління усуває недолікифункціональної системи управління такі як відсутність єдності приотриманні розпоряджень (оскільки накази надходять від кількохкерівників); погіршення координації в управлінській діяльності іззростанням складності виробничого процесу й поглибленням спе-ціалізації. За лінійно-функціональною структурою управлінняуправлінські рішення розробляють висококваліфіковані й досвід-чені спеціалісти, а розпорядження віддають по лінійних ланках.

В основі всіх трьох названих форм лежить принцип, згідно зяким у кожного підлеглого може бути лише один начальник.

Матрична організаційна структура управління поєднує ліній-ну, програмно-цільову та функціональну форми. Вона відображаєкомпроміс між поділом і групуванням робіт навколо ресурсів і на-вколо результатів. Відмінною рисою цієї структури є формальнаприсутність водночас двох керівників із рівними правами. Так,члени проектної групи підпорядковані як керівникові проекту, так ікерівникам тих функціональних відділів, де вони працюють пос-тійно (див. схему «Матрична система управління»).

Регіональна структура управління формується за географічнимрозташуванням підприємства. Так, збутові підрозділи підприємстваможуть бути розташовані в різних регіонах України і навіть світу(її схематично зображено на схемі «Регіональна структура управ-ління»).

Дивізіональна структура управління поєднує процес управлінняза продуктовими і регіональними принципами. Це структурауправління фірмою, компанією, в якій чітко розмежовано управ-ління окремими продуктами й окремими функціями. Головнийелемент цієї форми управління — відділи (англ. division), які наді-лені оперативною самостійністю, вступають в договірні відносиниміж собою, і на основі отримання прибутків здійснюють самофіна-нсування. Вище керівництво за цієї форми управління приймаєстратегічні рішення, що визначають розвиток компанії на тривалуперспективу (постановка довготривалих цілей, розширення масш-табів виробництва, модернізація підприємств, впровадження у ви-робництво нових видів продукції тощо).