1. Монополістична конкуренція і олігополія

магниевый скраб beletage

Монополістична конкуренція відзначається такими рисами:

на галузевому ринку діють кілька десятків переважно серед-ніх фірм, що конкурують між собою;

конкуренти випускають диференційований продукт (продуктодного типу, але з певними, лише йому властивими, особливостя-ми), кожна з фірм володіє монопольним правом випуску свого осо-бливого продукту;

на даний ринок достатньо легко проникають нові конкурентиз власним диференційованим продуктом;

пануючою є нецінова конкуренція, що проявляється у рекла-мі, існуванні торгової марки;

контроль над ціною існує у дуже вузьких межах (лише на ці-ну власного диференційованого продукту).

Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у су-часній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплюєвиробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, пер-сональних комп'ютерів, канцелярських товарів, кондитерських ви-робів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчо-вої промисловості, побутового обслуговування тощо.

Іншою поширеною формою недосконалої конкуренції поряд ізмонополістичною конкуренцією є олігополія (гр. oligos — нечислен-ний і poleo — продаю, торгую). Вона репрезентує такий тип ринко-вої структури, якому властиві такі відмінності:

наявність в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7—10);

конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (одно-типний), так і диференційований (відмінний за якостями, зручнос-тями, естетикою) продукт;

існують суттєві перешкоди для проникнення у галузь ще од-ного конкурента, насамперед через великі розміри капіталів;

контроль над ціною обмежений або значний (при змові кон-курентів про рівень цін, ринки збуту тощо);

незначна кількість фірм олігополістичного ринку примушуєдо широкомасштабного застосування нецінових методів конкуренції.

В умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресур-сів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмов-ляється від застосування цінових методів впливу на суперника,оскільки це, по-перше, обходиться дуже дорого, адже кожен виро-бник усвідомлює, що коли він зважиться на зниження ціни своготовару, то конкурент зробить те ж саме (від такого цінового манев-ру, коли конкуренти знають усе один про одного, можуть бутитільки втрати доходу); по-друге, практично не змінює ринкової по-зиції. Економічно вигідніше використовувати нецінове суперницт-во. З середини 50-х років — періоду розгортання НТР — найваж-ливішими методами ведення внутрішньогалузевої конкуренціїстають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на ринок; по-ліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм за-лучення та обслуговування покупців, застосування методів ціновоїдискримінації.

Цінова дискримінація — одночасний продаж однакових товаріврізним категоріям покупців за різними цінами, коли різниця цін невиправдана різними витратами виробництва; цінова практика, щооголошується злочинною (наприклад, за законом Клейтона у США)у випадку, якщо вона обмежує конкуренцію. Існують різні способирозмежування фірмами покупців на тих, хто може платити дорож-че, і тих, хто може купляти лише за низькими цінами. Потенційніклієнти фірми з більш еластичним попитом на товар — об'єкт длязастосування знижок, а клієнт з менш еластичним попитом —об'єкт для застосування цінової дискримінації.

Найбільш характерною особливістю олігополістичної моделі,що фокусує в собі дію усіх попередніх, є залежність поведінкикожної фірми від реакції та поведінки конкурента.

Ця особливість вперше була відзначена ще в 30-х роках XIX ст.французьким економістом А. Курно, який вважається фундаторомтеорії олігополії. Розглядаючи взаємодії олігополістів, він показав,що кожна фірма буде прагнути до продажу такої кількості продук-ції, яка максимізує її дохід (див. статті до графіків «Олігополія.Модель Курно. Ламана крива попиту Суїзі», «Олігополія. Ломанакрива попиту»).

Для вимірювання ступеня монопольної влади в економічнійтеорії використовують індекс Лернера, індекс Гарфінделя-Xіршмана, правило «Великого пальця» (див. статті до графіків«Показник монопольної влади. Індекс Лернера. Індекс Гарфінде-ля-Xіршмана», «Правило «Великого пальця» при ціноутвореннідля монополіста»).

Олігополістичні ринки також дуже поширені. Вони існують угалузях виробництва сталі, чавуну, прокату, алюмінію, цементу,спирту, мінеральних добрив (однорідні продукти), а також побуто-вої техніки, автомобілів, кораблів, у сфері оптової торгівлі тощо.

Якщо на ринку монополістичної конкуренції немає особливихперешкод для здійснення міжгалузевої конкуренції, то на олігопо-лістичному ринку її обмеження дуже суттєві. Тому застосовуютьнові методи міжгалузевої конкуренції: диверсифікацію виробницт-ва, вертикальну інтеграцію і конгломерацію.

Диверсифікація виробництва передбачає появу дуже великихфірм, які діють у кількох споріднених між собою галузях. Цим во-ни обмежують залежність від постачальників ресурсів і комплек-туючих виробів, послабляючи позиції галузі-конкурента. Вертика-льна інтеграція проявляється в об'єднанні в рамках однієї фірмитехнологічного ланцюга у виробництві продукту від початковихетапів до його реалізації. Конгломерація — об'єднання капіталів непов'язаних між собою галузей в одній величезній фірмі.

Все це зумовлює появу величезних багатопрофільних фірм, щодіють переважно на різних олігополістичних ринках. Тут міжгалу-зева конкуренція здійснюється, як правило, через внутрішньофір-мове переміщення капіталів.

Згідно досліджень англійського економіста М. Е. Портера, станконкуренції на будь-якому конкурентному ринку можна охаракте-ризувати п'ятьма конкурентними силами:

суперництво конкуруючих продавців;

конкуренція товарів;

загроза появи нових конкурентів;

економічні можливості і торговельні здібності постачальників;

економічні можливості і торговельні здібності покупців.

Ці п'ять сил конкуренції у кінцевому рахунку визначають умо-ви, за яких функціонує кожен ринок і економічні одиниці (фірми),що його складають. Стан кожної сили та їх спільна дія визначаютьможливості конкретного типу ринкової структури в конкурентнійборотьбі та його потенціал.

Теоретичні моделі конкурентних ринків були розроблені у 30—50-х роках XX ст. (ефективної конкуренції — австрійським теоре-тиком И. Шумпетером; монополістичної конкуренції — американ-цем Е. Чемберліном; олігополії — Е. Черберліном та його співвіт-чизником Дж. М. Кларком; недосконалої конкуренції — англій-ським теоретиком Дж. Робінсоном), коли виникла необхідністьподолання монополістичної ринкової структури.

Підсумовуючи розгляд різних моделей ринку, можна зробити ви-сновок, що в сучасних умовах найбільшого поширення набули такітипи ринкової структури як монополістична конкуренція та олігопо-лія. Тобто сучасна конкурентна модель є різновидом так званої «ро-зумної конкуренції» (за висловом П. Самуельсона). Справа у тому,що потужні фірми завжди прагнули і будуть прагнути до монополіс-тичного становища на ринку. Тому ефективне функціонування су-часної ринкової системи обов'язково передбачає свідоме державнерегулювання, стимулювання «усвідомленої», розумної конкуренції.

Це регулювання здійснюється шляхом обмеження (а іноді і за-конодавчі заборони) тих масштабів концентрації і централізації ка-піталу, за якими розпочинається монополія, тобто розумна конку-ренція — це свідомо підтримуваний державним регулюваннямрівень конкуренції, який стає на перешкоді монополізації економіки.