3. Ринок землі. Рента

магниевый скраб beletage

У всі часи земля вважалася основним природним (первинним)фактором виробництва. Це пояснюється її особливою роллю в гос-подарській діяльності. Земля — першоджерело речових благ. Вонане є продуктом праці, але, будучи залученою у виробничу діяльністьлюдей, стає всезагальним засобом праці. У різних галузях суспільно-го виробництва роль землі неоднакова. В обробній промисловостіземля функціонує лише як місце, зайняте підприємством. У сільсь-кому господарстві процес виробництва безпосередньо пов'язаний зродючістю грунтів. Тут земля діє як активний фактор процесу праці іє головним засобом виробництва. Тому при такому підході під «зем-лею» потрібно розуміти лише поверхню грунту, яку можна викорис-товувати або для землеробства, або для будівництва будинків і спо-руд і як предмет купівлі і продажу на ринку землі.

Земля як специфічний господарський ресурс.Особливості пропозиції землі

Земля — специфічний господарський ресурс, цінність якого по-стійно зростає. Це пов'язано з двома обставинами: 1) збільшеннямпопиту на сільськогосподарську продукцію (як на продукти харчу-вання, так і сировину для промисловості) внаслідок зростання чи-сельності населення, його потреб; 2) скороченням природних ресу-рсів з огляду на ерозію грунтів і вилучення земель під промислове іміське будівництво. У результаті спостерігається тенденція скоро-чення господарських угідь на душу населення.

Земля є невідновлюваним фактором виробництва. При втраті ті-єї чи іншої частини земельного багатства стає неможливим відно-вити це багатство штучно. Спеціалісти вважають, що 90 % природ-них ресурсів невідновлювані.

Земля абсолютно обмежена поверхнею земної суші на планеті.Окрім цього, вона має відносне обмеження як об'єкт господарсько-го використання. Ступінь його обмеження визначається рівнем ро-звитку продуктивних сил суспільства. У процесі використання зем-ля не втрачає своїх корисних властивостей, а при розумному,раціональному споживанні не лише не зношується, але може пок-ращуватися і підвищуватися її економічна родючість, хоча кількіс-но вона може скорочуватися.

Ринок природних ресурсів та його рівновага

Рідкісність (обмеженість) і невідтворюваність природних ре-сурсів визначають специфіку ціноутворення їх на ринку. Оскількиза ринкових умов ресурси стають товаром, тобто об'єктом купівлі-продажу, то їх ціна визначається співвідношенням попиту і пропо-зиції. Ринок природних ресурсів — це сфера економічних відносинде здійснюється купівля і продаж природних ресурсів. Це стосуєть-ся і землі.

Якщо попит на земельні ділянки високий (в містах, особливо вїх центрах), то земля дорога, але якщо земля розташована у відда-лених від цивілізації регіонах, вона може мати символічну ціну.При цьому обмін землею практично неможливий, адже вона нетра-нспортабельна (її не можна перевезти з місця на місце). Пропозиціяземлі також впливає на її ціну: чим більша пропозиція, тим нижчаціна земельних ділянок, її зменшення приводить до зростання ціни.

Щодо формування ціни на природні ресурси (землю) в економі-чній теорії існують різні точки зору.

За марксистською концепцією, ціна природних ресурсів є по-няттям ірраціональним, тобто таким, що поясненню не піддається.Згідно цього підходу ціну можуть мати лише продукти праці, томущо тільки праця створює вартість, а остання складає основу ціни.Природні ресурси не є продуктом людської праці, вони — продуктприроди. Тому сама земля вартості мати не може, якщо не брати доуваги інвестицій (капітальних вкладень) на її освоєння і наступногоштучного підвищення якості (родючості), тобто витрат на осушен-ня чи зрошення, добрива, агротехніку, будівництво доріг, госпо-дарських споруд тощо. Ціна землі, за марксистською теорією, навідміну від ціни на інші товари, не може формуватися як грошовевираження її вартості.

Неокласична концепція розглядає ціну землі похідною від ціникінцевих продуктів, які на землі вирощувалися. Якщо, наприклад,ціна пшениці знизилася, то і ціна землі, на якій ця пшениця виро-щувалася, повинна знизитися. П. Самуельсон, пояснюючи цей вза-ємозв'язок, відзначає: — «Невірно, що ціна зерна висока тому, щовисока ціна землі, яка використовується для вирощування зерна.Фактично більш справедливим є обернене твердження: ціна землітому висока, що високі ціни на зерно».

Ціна землі та інших природних ресурсів визначається орендноюплатою (рентою), яку прагнуть одержати землевласники.

Розглянемо механізм встановлення рівноважної ціни природнихресурсів на ринку їх послуг, аналізуючи попит на них та їх пропо-зицію і відволікаючись від їх якості. Ціна природних ресурсів будевизначатися на графіку як результат взаємодії кривої сукупногопопиту усіх фірм на природні ресурси «D» (англ. demand — попит)з кривою їх загальної пропозиції «S» (англ. supply — пропозиція)(див. статтю до графіка «Рівновага ринку послуг природних ресур-сів»).

Таким чином, земля як об'єкт власності приносить своїм влас-никам фіксований дохід у формі земельної ренти. Власники землі,продаючи її, намагаються зберегти рівень свого доходу. У цьомурозумінні ціна землі стає капіталізованою рентою, тобто, продаю-чи свою земельну ділянку, її власник передає покупцеві право наотримання земельної ренти. При цьому продавець землі повиненотримати таку суму грошей від продажу, щоб, поклавши їх в банк,отримувати стійкий дохід у формі процента, який не може бутименшим від ренти. З іншого боку, покупець земельної ділянки по-годиться на купівлю лише в тому випадку, коли його дохід у форміренти не буде нижчим від процента, якби ці гроші він поклав добанку. Отже, ціна землі — це капіталізована рента, покупець наза-вжди купує право отримувати земельну ренту. З цих позицій цінуземлі можна розглядати як дисконтовану вартість аналогічно зпридбанням будь-якого капітального блага, що приносить регуляр-ний дохід. Поняття дисконту розглядалося вище (у попередньомурозділі).

Потрібно зазначити, що купівля землі передбачає отримуваннядоходу (ренти) не протягом 1, 2 чи 10 років, а протягом невизначе-ного часу. Відповідно при розрахунку ціни землі величина t (факторчасу) не враховується.

Величина ренти (орендної плати)Ціна землі =       -           -           100.

Норма процента

Однак рівень ціни землі на практиці коректується додатковимичинниками, такими як попит на землю, швидка урбанізація, інтен-сифікація сільськогосподарського виробництва, інфляція, державнерегулювання економіки тощо.

Протягом XX ст. ціни на змелю у ринковій економіці неухильнозростають. Так, у США середня ціна у 1968 році складала 300 дол.за га, а через 20 років піднялася до 400 дол., що у 10 разів переви-щило середній рівень 1940 року. У Токіо ціна невеликої ділянки підбудинок сьогодні сягає 37 середньорічних доходів громадян, у Ки-єві одна сотка землі коштує 5 тис. дол.

За підрахунками економістів, середня вартість одного га сільсь-когосподарських угідь в Україні в середині 90-х років становила від15 до 20 тис. дол. Загальна вартість українських чорноземів — до5,5 трлн дол. .

Економічна природа рентних відносин

Економічна рента — це дохід не тільки від фактору виробницт-ва «земля», але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого об-межена. Таким є визначення ренти класичною школою.

Слово «рента» у перекладі з французької (rente) означає «пове-ртаю», «сплачую», тобто цим підкреслюється факт передаваннячастини доходу виробника власнику.

Поняття «економічна рента» ширше поняття «земельна рента».Економічну ренту отримують не лише земельні власники і земле-користувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних папе-рів. У зв'язку з використанням цих факторів виникають рентні від-носини.

Рентні відносини — відносини між економічними суб'єктамистосовно використання у виробництві фактора землі і одержаннядоходу у формі ренти.

Тобто економічні відносини, пов'язані з використанням землі,формуються і розвиваються насамперед під впливом відносин вла-

1 'Устенко О. А., Мочерний С. В. Основи економічної теорії. Навчальний посі-бник. Тернопіль: Астон, 2001. — С. 310—311.

сності на землю. У зв'язку з цим необхідно розрізняти землеволо-діння і землекористування.

Землеволодіння — це фактичне володіння землею на певнихюридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов'язкиземлевласників. Землеволодіння базується на реальній наявностіземлі й певній суспільній формі володіння (власність на землю чи їїоренда) нею.

Землекористування — система господарського та іншого вико-ристання землі, що склалася у країні під дією об'єктивних чинниківабо запроваджена державою. Мета землекористування — отриман-ня найвищого ефекту від землі за дотримання вимог її збереженняй поліпшення.

Земельна рента — це окремий випадок економічної ренти, томущо являє собою дохід від використання землі та інших природнихресурсів, пропозиція яких обмежена (інакше кажучи, це плата завикористання цих ресурсів).

Рента — особливий вид відносно сталого доходу, безпосеред-ньо не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. У зв'язку з цимрозрізняють абсолютну і диференціальну ренти.

Ренту, яку отримують всі власники землі незалежно від її якос-ті, К. Маркс назвав абсолютною, а М. Г. Чернишевський — бездія-льною.

Власник землі, володіючи монопольним правом привласнюватиземлю, отримує економічну (абсолютну) ренту — своєрідну дани-ну, яка збирається з гірших і всіх решта ділянок землі. Таким чи-ном, монополія приватної власності на землю виступає причиноюабсолютної ренти. Оскільки ринкова ціна на сільськогосподарськіпродукти включає абсолютну ренту, це веде до її подорожчання.По суті, купляючи таку продукцію, все суспільство сплачує данинуземельним власникам. Тому вже в XIX ст. висувалися різні пропо-зиції для відміни власності на землю. Так, в «Маніфесті Комуніс-тичної партії» (1848) К. Марксом і Ф. Енгельсом пропонується пе-редавання землі у власність держави («експропріація земельноївласності») і спрямування ренти на покриття державних витрат.Генрі Джордж у книзі «Прогрес і бідність» (1879) вважав за необ-хідне ввести 100-вий податок на земельну ренту. Досвід колишніхсоціалістичних країн показав, що націоналізація землі призвела дозниження ефективності її використання, а державне регулюваннямало ще більш негативні наслідки, ніж періодичні кризові станиринку.

Земля розрізняється («диференціюється») за якістю (за родючіс-тю) і за місцезнаходженням — віддаленістю від ринків збуту сіль-ськогосподарської продукції.

Завдяки більш сприятливими виробничим умовам на кращих ісередніх за якістю ділянках землі собівартість одиниці продукціїнижча, ніж на гірших ділянках. Якщо скласти таку відносно низькусобівартість одиниці продукції із звичайним прибутком, то на най-кращих ділянках її індивідуальна ціна виробництва буде нижче ри-нкової, суспільної ціни. Тому фермери, які господарюють на кра-щих ділянках, отримують при продажу продукції за ринковоюціною додатковий надприбуток. Такий диференціальний надприбу-ток — різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищенівиробничі витрати на гірших земельних ділянках, індивідуальноюціною одиниці продукції, що складається на найкращих і середніхза якістю землях.

Монополіст земельної власності прекрасно обізнаний про якістьналежної йому землі. Тому різнісний прибуток дістається йому увигляді диференційованої ренти. Така рента буває двох видів.

Власник землі отримує диференційну ренту I (першого роду)(лат. differentia — різниця) з найкращих ділянок, які відрізняютьсябільшою природною — незалежною від людини — родючістю ікращим місцерозташуванням, порівняно із землями з нижчою ро-дючістю і гіршим розташуванням. Здаючи землю в оренду, він ворендному договорі передбачає таку орендну плату, яка вилучає найого користь відповідну різницю надприбутку.

Диференційна рента II (другого роду) утворюється внаслідоктого, що землекористувач підвищує економічну родючість землі.Він вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні за-ходи. У цьому випадку проводиться інтенсифікація сільськогоспо-дарського виробництва. Вона означає збільшення виробництвапродукції без розширення земельних ділянок шляхом кращого ви-користання засобів виробництва і робочої сили. Такі заходи підви-щують ефективність додаткових капітальних затрат, в результатічого собівартість одиниці продукції знижується. Продаючи проду-кцію за ринковою ціною, що встановилася і яка відповідає умовамвиробництва на гірших землях, фермер отримує новий різніснийприбуток. Він являє собою різницю між ринковою ціною одиниціпродукції та індивідуальною ціною, яка знизилася внаслідок інтен-сифікації господарства на орендованій ділянці.

Другий диференційований надприбуток з самого початку діста-ється підприємцю, чиї капітальні витрати виявилися більш ефекти-вними. Це спонукає орендаря покращувати землекористування ізбільшувати продуктивність сільського господарства. Цей надпри-буток орендар може отримати до закінчення строку договору орен-ди. Коли ж власник землі укладає з підприємцем орендний договірна новий строк, то він враховує результати капіталовкладень у по-ліпшення землі, здійснені без будь-якої його участі, і призначаєбільш високу орендну плату. У результаті новий надприбуток пере-творюється в диференційну ренту II (другого роду). Інтереси фер-мера, який намагається отримати вигоду від своїх нововведень, івласника землі, який бажає скористатися плодами чужої праці, зіш-товхуються. Підприємець намагається отримати землю на як мож-ливо більш тривалий строк оренди, а власник земельної ділянкинамагається скоротити цей строк, щоб швидше отримати диферен-ційну ренту.

Спочатку земельна рента була настільки «шанованою» катего-рією, що економісти XVII—XVIII ст. (Д. Норс, Дж. Локк, А. Тюр-го) навіть позичковий процент виправдовували земельною рентоюі виводили за аналогією з нею. Пізніше ролі змінилися. Політичнаекономія XIX ст. (Г. І. Кері та інші) для виправдання земельноїренти проводить аналогію з позичковим процентом. НавітьК. Маркс у томі III «Капіталу» спочатку розглядає капітал, щоприносить проценти, і лише потім перетворення додаткового при-бутку в земельну ренту. Така увага з боку політичної економії доаграрної сфери взагалі і до земельної ренти зокрема пояснюваласятим, що 150 років тому в аграрній сфері провідних країн ЗахідноїЄвропи і Північної Америки створювалося не менше 50 % націо-нального доходу, близько половини якого привласнювалося земе-льними власниками. Сьогодні частка національного доходу, ство-рюваного в аграрній сфері, обчислюється декількома процентами,а приватні земельні власники отримують ще менше. В США, на-приклад, менше 1 % (хоча офіційна статистика занижує цей пока-зник).

Проблема земельної ренти вивчалася різними теоретичнимишколами. Неокласики часто використовують терміни «рента» і«орендна плата» як синоніми. У дійсності рента складає лише час-тину суми, яку орендар сплачує земельному власникові.

Орендна плата (лат. arrendare — здавати в наймання) вклю-чає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди (які знаходятьсяна землі), а також процент на вкладений капітал. Якщо власник зе-млі зробив якісь поліпшення, то він повинен відшкодувати вартістьцих споруд і отримати процент на витрачений капітал (адже він мігпокласти капітал у банк і спокійно жити, отримуючи проценти).Будівництво будівель і споруд на землі, витрати, пов'язані з пок-ращанням родючості, розвиток інфраструктури призводять до того,що в складі орендної плати дедалі більшу частку складають амор-тизація і процент на капітальні вкладення — рента «розбухає». Ві-дбувається це тому, що земельний власник намагається врахуватиці вкладення, підвищуючи орендну плату.

Чим коротший у часі контракт, тим швидше можна підвищитиорендну плату, мотивуючи це покращеними якостями землі або ро-звинутою інфраструктурою господарства. Тому орендарі намага-ються здійснити такі вкладення, які повністю окупляться за періодоренди. Звідси відома протилежність інтересів. Власники землі на-магаються скоротити строки оренди, а орендарі намагаються її збі-льшити. Невипадково у Західній Європі склалася традиція здаванняземлі під будівлі строком на 99 років. За цей період вартість моглабути цілком списана, а сама будівля приходила у повну непридат-ність. Орендний договір у Бельгії (де на початку 90-х років оренду-валося 68 % всіх земель) укладається, зазвичай, на строк не менше9 років, хоча у цій країні існує практика договорів і на більш трива-лий строк.

Сучасна економічна теорія поняття орендної плати відносить нелише до землі, але і до решти факторів виробництва, маючи на ува-зі, що кожний фактор використовується у певний час і береться не-мов би на прокат. У цьому значенні виступає ціна праці як ціна ви-користання робочої сили за певний час. Ціна засобів виробництварозглядається як своєрідна прокатна оцінка. Таким чином, оренднаплата має на увазі ту ціну, яку слід сплачувати за користуваннябудь-яким фактором виробництва. Такий підхід дозволяє вичлени-ти чистий дохід підприємця, який повинен піднятися над цими ве-личинами, забезпечуючи підприємству необхідну конкурентоспро-можність.

Неокласична школа розширила розуміння рентних відносин,вони довели, що їх не можна обмежувати лише послугами землі ірозповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів,пропозиція яких є обмеженою (фіксованою). З цих позицій, еконо-мічна рента — не просто дохід від виробничого фактора землі, адохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нее-ластичною.

Представники неокласичної школи (А. Маршалл) вважають, щоповна рента створюється за допомогою трьох факторів:

природна родючість грунту;

поліпшення землі за рахунок капіталовкладень;

— фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ді-лянки (шляхи, залізниці тощо).

Маршалл вважав, що капітал буде вкладатися до того моменту,поки додаткові капіталовкладення не перестануть давати додатко-вий дохід. Витрати на капіталовкладення включаються в ціну про-дукції і повертаються до підприємця. Така ситуація характерна длядовготривалого періоду часу. А для короткого періоду часу, на йо-го думку, характерна квазірента.

Квазірента — це додатковий дохід підприємця за використанняагротехніки та інтенсивне використання землі, її ще називають до-ходом на поточні інвестиції.

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий до-датковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержуютьвнаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витратина придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійс-нені попередньо. Якщо людина володіє виключними природнимиздібностями і обдаруваннями, які не є результатом її особливих зу-силь чи жертв, здійснених заради майбутніх вигод, це дозволяє їйодержувати додатковий дохід порівняно із тим, який очікують зви-чайні люди за аналогічних витрат праці і капіталу.

Отже, доходи від рідкісних здібностей неокласики розглядаютьяк квазіренту. Наприклад, оперні співаки чи професіональні футбо-лісти одержують квазіренту завдяки своїм рідкісним здібностям.Футболіст, що заробляє 2 млн доларів на рік, добре грав би і за50 тис. доларів, якби це було звичайною ціною за його послуги. Рі-зниця у 1,95 млн доларів і буде квазірентою, яку футболіст одержуєзавдяки нееластичності (обмеженості) пропозиції гравців його класу.

Економічна рента, за неокласичними уявленнями, — це різницяміж фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресу-рсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принестиза умов його альтернативного використання.

Світова квазірента означає надприбуток, який отримують ТНК,країни і цивілізації, які першими освоїли нові, більш ефективні ви-находи та іновації, покоління техніки і технології (технологічнаквазірента), способи ведення господарства і форми підприємництва(організаційно-господарська квазірента), фінансові і валютні меха-нізми (фінансово-валютна рента) і ін. Квазірента — тимчасовеявище: вона реалізується до того часу, поки нові технології, спосібгосподарювання, фінансовий механізм не стануть загальнопошире-ними, такими, що визначають рівень світової ціни на товар чи пос-лугу, які реалізуються на світовому ринку. Інша картина спостері-гається у формуванні і розподілі світової квазіренти, якуприсвоюють країни, що постачають на світовий ринок більш ефек-тивні прилади, устаткування, сучасні матеріали, високотехнологіч-ні послуги. Частка цих товарів і послуг на світовому ринку швидкозбільшується, як і об'єм технологічної квазіренти.

Сучасна економічна теорія твердить, що рента — це дохід відфактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента мож-лива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створю-ється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень вінші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різ-них галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різнівиди ренти. Гірська рента виникає при використанні родовищ ко-рисних копалин; екологічна рента створюються завдяки якості на-вколишнього середовища, наприклад, на ринку житла, рекреацій-них зон тощо; рента рідкісності стосується використання талантуабо виняткових здібностей певних людей.

Рента може виникнути також при штучному підтриманні обме-женості ресурсів (зміна прав власності, введення тарифів на корис-тування певними благами, квотування, ліцензування тощо). Ренту,яка виникає під впливом політичних факторів, називають фальши-вою. Вона виникає, наприклад, у вигляді хабарів або витрат на по-літичні кампанії за право отримати державні субсидії або правопридбати певні ресурси тощо.

Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продук-ту та від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це озна-чає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншимисловами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й оберненопропорційна величині банківської процентної ставки. Це означає,що власник землі продасть її за таку суму, яка, будучи покладеноюв банк під проценти, буде давати дохід не менший, ніж рента.

Питання для самоконтролю:

Що ви розумієте під інфраструктурою ринку? Як вона формується?

Чи може бути ефективною економіка неринкового типу?

Чому існує об'єктивна необхідність переходу України до ринковоїекономіки?

Яке значення має співвідношення ринкового попиту і ринкової про-позиції для формування мікро- і макроекономічних пропорцій?

Чим зумовлюється напрям і нахил графічних кривих ринкового по-питу і ринкової пропозиції?

Яка роль ціни рівноваги у формуванні економічних зв'язків вироб-ника і споживача?

Як розраховуються коефіцієнти еластичності попиту і пропозиції взалежності від ціни?

Які товари «еластичні» а які «нееластичні» і від чого це залежить?

Що таке маркетинг підприємства та які його функції?

Перелічіть складові економічного середовища діяльності підприєм-ства в умовах ринкового господарювання.

Що таке менеджмент фірми?

Які рівні управління характерні для підприємства?

Які фактори впливають на мотивацію поведінки фірми?

Що відноситься до факторів виробництва?

Чим відрізняється бухгалтерська та економічна оцінка діяльностіфірми?

Дайте визначення альтернативних витрат.

У чому відмінність зовнішніх та внутрішніх витрат?

Охарактеризуйте сутність постійних витрат.

Побудуйте графік сукупних витрат.

У чому полягає сутність механізму витрат?

Розкрийте економічний зміст граничних витрат.

Покажіть відмінність економічного та бухгалтерського прибутку.

Дайте кількісне та якісне визначення категорії «прибуток».

Який економічний зміст норми прибутку? Назвіть чинники, щовпливають на його норму.

У чому полягає необхідність і особливість розподілу доходу міждержавою і підприємством?

У чому полягають переваги і недоліки монопольної організації ри-нку над організацією типу досконалої конкуренції?

З якими економічними процесами пов'язане формування олігопо-лістичної структури ринку?

Охарактеризуйте роль держави в регулюванні ринково-конкурентних відносин.

Чому конкуренція обов'язкова для ринкової економіки?

Які форми і методи здійснення ринкової конкуренції?

Якими методами фірма-лідер галузі утримує своє монопольне ста-новище?

Чому відбувся перехід від монополістичної ринкової системи досучасної «змішаної» економіки?

Розкрийте сутність заробітної плати.

Що визначає розмір мінімальної заробітної плати?

Які є форми і системи заробітної плати?

Чому вирішальним мотивом діяльності підприємства ринковоїекономіки є зростання капіталу?

Які умови необхідні для зростання капіталу?

Назвіть відмінні риси між марксистським і неокласичним підхода-ми до встановлення джерел зростання капіталу.

Чим займаються комерційні банки? їх відносини з центральнимбанком.

Що таке кредит? Охарактеризуйте його основні форми і функції.

Що економічна теорія відносить до природних ресурсів?

Чи знизяться потреби в економічних ресурсах, якщо буде відбува-тися економічне зростання?

Що таке абсолютна рента? З чим пов'язане її існування?

Що таке квазірента?

Наведіть формулу визначення ціни землі.

Назвіть основні завдання аграрної реформи в Україні.

РОЗДІЛ IIIМАКРОЕКОНОМІКА

Економічна система (або матеріальне виробництво) в кожнійкраїні складається з двох рівнів: мікро- та макроекономіки.

Якщо мікроекономіка — це економіка окремого підприємствачи галузі, динаміка ринкових цін на той чи інший товар, то макрое-кономіка (гр. мakros — великий) — вивчає закони і суперечності ро-звитку економіки країни в цілому, механізм взаємодії різних сферсуспільного відтворення та способи впливу держави на функціону-вання економічної системи.

Даний розділ присвячений дослідженню великомасштабних на-родногосподарських проблем, таких як формування обсягу і струк-тури валового національного продукту, фактів і механізмів еконо-мічного зростання і рівноваги національної економіки, природи інаслідків інфляції, безробіття, циклічності тощо.

При аналізі даних макроекономічних проблем використовуютьагреговані поняття: національний дохід, темп інфляції, загальнийрівень цін, дефіцит державного бюджету і платіжного балансу тощо.

Макроекономіка тісно пов'язана з мікроекономікою, тому що намакрорівні вивчають народногосподарські наслідки, до яких приз-водять рішення, які приймаються на мікрорівні фірмами і домаш-німи господарствами. Тут же аналізується реакція фірм і домашніхгосподарств на рішення, що приймаються органами державного ре-гулювання.

Хоча макро- та мікроекономічні процеси та їх показники різ-няться між собою, їх не слід протиставляти, бо між ними існує ли-ше діалектична єдність окремого і загального.

Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємця за-лежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноеко-номічної кон'юнктури і навпаки. Тому потрібно узгодження й ре-гулювання цих процесів з метою підтримання економічноїдинаміки та рівноваги.

Тому саме держава в сучасних умовах покликана забезпечуватимакроекономічну стабільність і це є однією з основних її функцій.Лише за цих умов може успішно функціонувати приватний бізнес.Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних — втіленнянових форм організації праці, управління, інвестиційних, інфляцій-них тощо) зумовлює логіку поведінки підприємств.

Макроекономіка — відносно молодий розділ економічної теорії,який швидко розвивається, оскільки він вивчає сумісну діяльністьусіх економічних суб'єктів і узагальнюючі результати цієї діяльно-сті. Макроекономіка почала формуватися з 30-х років ХХ ст.її основоположником став англійський економіст Джон МейнардКейнс. З цього часу усі макроекономічні дослідження почали про-водитися з врахуванням ідей Кейнса.

Так, президент США Ф. Д. Рузвельт, рятуючи країну й системуприватного підприємництва під час «Великої депресії» 1929—1933 років, спирався саме на використання макроекономічних ва-желів. Він повною мірою використав силу державного впливу наекономіку і, як писали тоді американські газети, приймав законо-проекти більш більшовицькі, ніж будь-який закон, що існував у ра-дянській Росії, що повністю відповідало концепції Дж. М. Кейнса, вцентрі якої лежало дослідження не індивідуального, а суспільноговідтворення макроекономічних показників.

У 80—90-і роки ХХ ст. представники неокейнсіанського і неок-ласичного напрямів економічної теорії почали приділяти особливуувагу проблемам мікроекономічного обгрунтування макроекономі-чних закономірностей функціонування національної економіки.Такий аспект дослідження отримав назву «нова макроекономіка».

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА її НАЙВАЖЛИВІШІПОКАЗНИКИ