4. Національне багатство

магниевый скраб beletage

Національне багатство — це сукупність створених і накопиче-них в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівняосвіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдаруваннянаселення за всю його історію.

Масштаби, структура і якісний рівень національного багатствавизначають економічну могутність країни, потенціал її подальшогосоціально-економічного розвитку (що входить в структуру націо-нального багатства: див. схему «Національне багатство»).

Основними складовими національного багатства є: 1) суспільне,тобто створене працею, речове багатство; 2) природні ресурси;3) нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий,культурний, організаційний потенціали).

До речового багатства входять створені і накопичені в країнівиробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні.

Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать про-тягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох ви-робничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Обо-ротні фонди (предмети праці), навпаки, використовуються пов-ністю протягом одного виробничого циклу і вимагаютьбезперервного поновлення. Оборотні фонди не нагромаджуються,тому на схемі виділені лише основні виробничі фонди, які нагрома-джуються. До них відносяться будинки і споруди виробничого при-значення, дороги, транспортні магістралі, трубопроводи, машини,обладнання, механізми, інструменти тощо. До основних невиробни-чих фондів відносяться основні фонди соціальної сфери — школи таінші навчальні заклади, лікарні і санаторії, житло, об'єкти культуриі спорту тощо. Певну роль відіграє і особисте майно громадян (до-машніх господарств).

У більш широкому розумінні до національного багатства відно-сять і нематеріальні — духовні і культурні цінності. До них нале-жать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досяг-нення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, творимистецтва і літератури. Сучасний розвиток суспільства, який знач-но прискорюється науково-технічним прогресом, супроводжуєтьсяпідвищенням ролі і значення нематеріального багатства в житті су-спільства.

Національне багатство з точки зору сучасної науки не зовсім ві-рно розглядати лише як матеріальні блага і природні ресурси. Такахарактеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічногоспособу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці,тобто економічній системі минулих і першої половини XX ст. Сьо-годні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації єлюди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим осві-ченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм івища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багат-ство, як правило, визначається матеріальним багатством нації.

Першу спробу обчислити рівень професійної підготовки робіт-ників та інші елементи «живого багатства» у 20-х роках XX ст. зро-били німецький економіст Г. Лош, англійський економіст Дж. Ста-мпа та ін. Вони визначили його як «вартість виробництва людей»,тобто як витрати на здобуття освіти, підтримання здоров'я, на ви-ховання тощо. За цими розрахунками середня вартість людини ста-новила в 1911 році у США 23,6 тис. фр., у європейській частині Ро-сії — 10,1 тис. фр. На початку 90-х вартість складної робочої силиу США становила до 400 тис. дол., а науково-технічного працівни-ка — до 800 тис. дол.

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство (скажімо,внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів (як це нині спо-стерігається в Україні та інших країнах СНД), вона безповоротновтрачає певну частину ВВП (втрата 1 % її населення веде до втратикількох відсотків ВВП), а отже, і можливості у нагромадженні бі-льшого національного багатства. Те ж саме буде спостерігатися іпри зниженні інтелектуального рівня нації (зокрема, при погіршен-ні якості навчання, скороченні асигнувань на науку і освіту).

За роки економічної кризи в Україні відбувалося руйнування ін-телекту нації. Найбільших збитків економіці України, її майбут-ньому завдає відплив значної кількості кадрів високої освіти і ква-ліфікації. Якщо виходити з оцінок про середню вартість створю-ваної однієї складної робочої сили в США (понад 400 тис. дол., аінженера — до 800 тис. дол.), то у разі постійного виїзду з країнитаких спеціалістів (а тим більше кандидатів чи докторів наук) дер-жава-експортер зазнає відчутних збитків. Адже підготовка одногоученого, за міжнародними оцінками, обходиться державі майже у1,5 млн дол. Працюючи за кордоном за спеціальністю, такий еміг-рант на відповідні суми одразу ж збільшує величину національногобагатства країни-імпортера (оскільки освічена, кваліфікована лю-дина-працівник — основна форма національного багатства країни).А за офіційними даними у середині 90-х років XX ст. з Україниемігрувало щорічно до 50 тис. фахівців з вищою освітою або — ди-пломованих фахівців.

Таким є взаємозв'язок між духовним, інтелектуальним і матері-альним багатством нації.

Для нарощування національного багатства велике значення маєраціональне використання природних ресурсів країни, бережливеставлення до природи. Хижацьке винищення природних багатствкраїни — втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися підводойми, рудники, заводи, забруднення атмосфери, землі і вод шкі-дливими відходами виробництва, бездумне вирубування лісів іосушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильськоголиха — призвело до втрати значного національного багатства, якимуже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.

Структура і якість складових частин багатства нації — суттєвийчинник суспільного відтворення (відновлення) виробництва і про-дукту, умов життя людей. Від їх раціонального використання зале-жать темпи зростання суспільного продукту (ВВП) і, відповідно,добробут нації, фізичний і духовний розвиток людини.

У процесі відтворення національне багатство не лише зростає,але й постійно відновлюється (це стосується, насамперед, засобіввиробництва і об'єктів її соціальної сфери), що виступає передумо-вою і результатом економічного прогресу суспільства.

Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в на-рощуванні економічної могутності свідчить структура національ-ного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи ненайменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціалкраїни, що представлений основними і оборотними фондами, кад-рами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал ві-дображає здатність даного суспільства забезпечити той чи іншийрівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використанняекономічного потенціалу, його постійне нарощування і вдоскона-лення — один із магістральних напрямів економічного прогресу.

Приклад того, як використовувати і примножувати економічнийпотенціал, не маючи значних природних ресурсів, показують востанні десятиліття країни Південно-східної Азії (Південна Корея,Сінгапур, Тайвань, Таїланд та інші). Вони здійснили вражаючийстрибок в своєму економічному розвитку, обійшовши за його тем-пами найбільш розвинені країни світу. Ще раніше такий же вража-ючий ривок здійснила Японія. А природні ресурси усіх цих країнвкрай бідні.

Як відомо, природне багатство — фактор дуже важливий і ко-рисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досяг-нення високого рівня добробуту. Цей фактор ефективно викорис-товують деякі арабські країни (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн,ОАЕ, Оман, Ірак та інші).

Отже, національне багатство є основою економічного прогресу,рівня добробуту населення країни. Але як визначити рівень добро-буту?

Експерти ООН вважають, що рівень добробуту найточніше роз-кривається за допомогою особливого показника — індексу розвит-ку людини, що відображає три головних параметри: 1) середнютривалість життя; 2) ступінь грамотності; 3) дохід на душу насе-лення.

За даними ООН, Україна в 1994 році посідала 45 місце у світі заіндексом людського (ІЛР) розвитку, а в 1997 — 95.

Найважливішим є показник виробництва національного доходуабо ВНП на душу населення. За даними Європейського центру ма-кроекономічного аналізу ВНП в Україні в 1990 році становив надушу населення 2467 дол. У США цей показник дорівнював 24,7 тис.дол., ФРН — 21 тис., Канаді — 20,4 тис., Франції — 19,4 тис., Іта-лії — 18,1 тис., Великобританії — 17,7 тис., Таїланді — 6390, а вРосії — 5240, Китаї — 2120, в Індії — 1250 дол. У 2000 році ВНПна душу населення в Україні скоротився до менш як 650 дол., вна-слідок чого вона увійшла до групи країн, що розвиваються — країнз найнижчим рівнем економічного розвитку.

Структура національного багатства свідчить також про ефекти-вність економіки, спрямованість економічного розвитку країни.Чим вищий рівень економічного розвитку, тим більше виробленогопродукту спрямовується на зростання основних невиробничих фо-ндів, тобто житла, шкіл, лікарень, культурних і соціальних об'єктівтощо. Зокрема у більшості країн ринкової економіки основні виро-бничі фонди у структурі національного багатства складають меншетретини — 29—30 %, а основні невиробничі фонди — 47—50 %.Для порівняння — на початку 90-х років в колишньому СРСР вонистановили до 60 %, у США — 32 %, в Україні — 62,3 %. Основніневиробничі фонди у колишньому СРСР становили у той періодприблизно 43 % від загального обсягу основних виробничих фон-дів, у США — до 63 %, в Україні — 33 %. Це свідчить про неспри-ятливу структуру народного господарства України (перенасиче-ність промисловим виробництвом, низький рівень сфери послуг).