4. Грошово-кредитне регулювання : Економічна теорія : B-ko.com : Книги для студентів

4. Грошово-кредитне регулювання

Якщо раніше (ще в середині ХХ ст.) державне регулюванняекономіки знаходилося у тіні фінансового регулювання, то в сучас-ний період воно стало однією з провідних форм державного впливуна ринкову економіку. Основна його мета — допомогти економіціу досягненні повної зайнятості і подолання інфляції. На відмінувід фінансового, цей вид регулювання є антиінфляційним. Грошо-во-кредитне регулювання пов'язане з монетарною політикою дер-жави.

Монетарна політика — система заходів держави з використан-ням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулю-вання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей векономіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, то-му що, з одного боку, — сучасна грошова система є системою кре-дитних грошей, а з іншого — пануючою формою сучасного креди-ту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулюваннямають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог зага-льної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Ця рівновага фіксується рівнянням обміну, відомим ще як рів-няння Фішера:

MV = PQ,

де М — пропозиція грошей;

V — швидкість їх обігу;

P — загальний рівень цін;

Q — пропозиція товарів.

Регулювання грошової маси здійснюється центральним емісій-ним банком країни такими методами:

операції на відкритому ринку;

встановлення облікової процентної ставки;

зміна обов'язкових резервних вимог.

В Україні використання названих важелів макроекономічногорегулювання знаходиться ще у зародковому стані, тому особливоцінним для нас є осмислення і критичний аналіз досвіду застосу-вання форм грошово-кредитного регулювання, набутого країнамиіз розвинутою ринковою системою господарства.

Операції на відкритому ринку грунтуються на тому, що держа-ва, купуючи чи продаючи власні цінні папери на відкритому ринку,збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які, усвою чергу, обслуговують зустрічний рух товарів і послуг. Для зро-стання грошової маси центральний банк скуповує державні цінніпапери (облігації і скарбничі векселі) в комерційних банків і насе-лення, тим самим запускаючи в обіг додаткові гроші. Коли ж вима-гається стримати ділову активність, держава через центральнийбанк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу.

Отже, маневруючи операціями купівлі і продажу скарбничимицінними паперами, держава має змогу реально впливати на динамі-ку валового національного продукту. Вона стимулює економічнезростання на стадії рецесії і стимулює його, коли насувається небе-зпека надмірного зростання і порушення економічної рівноваги.Довгострокові боргові зобов'язання державної скарбниці (державніцінні папери) випускаються державою в обіг і для вирівнюваннядефіциту державного бюджету. Продаючи свої облігації, державастає боржником комерційних банків, які їх купують.

Важливою формою грошово-кредитного регулювання є змінапроцентної ставки обліку векселів центральним банком, що допов-нює операції на відкритому ринку. Облікова процентна ставкацентрального банку пов'язана із обліком веселів при кредитуваннікомерційних банків. З моменту появи центральних банків з'явля-ється можливість активного впливу держави на механізм ринковогоформування позичкового процента. Центральний банк стає креди-тором комерційних банків та інших інституцій кредитної системи.Він бере на себе функцію банку банків. Зокрема, центральний банкнадає позику кредитним установам під заставу векселів. Така опе-рація центрального банку отримала назву обліку (дисконту) вексе-лів. Кредит при цьому надається за встановленою обліковою проце-нтною ставкою.

За умов підвищення облікової ставки проценту обсяги кредиту-вання комерційних банків центральним банком зменшуються, акредит для функціонуючих капіталів (наданий комерційними бан-ками) стає дорожчим. При зниженні облікової процентної ставкикредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика гро-шей для функціонуючих капіталів стає дешевою. Таким чином, ко-ристуючись важелем процентної ставки обліку векселів, державаможе активно впливати на загальну інвестиційну ситуацію в країні.

Особливою формою грошово-кредитного регулювання є змінанорм обов'язкового резервного покриття. Для сучасної кредитноїсистеми розвинутих країн звичайною практикою стало утриманняцентральним банком частини резервів усіх інших кредитних уста-нов. Це означає, що комерційному банку законодавчо забороненовикористовувати усі 100 % депозитованих клієнтами грошових ко-штів. Якщо, наприклад, ставка обов'язкових резервів дорівнює12 %, то 88 грошових одиниць на кожну сотню депозиту банк маєправо використати для позики своїм клієнтам, а 12 грошових оди-ниць — зобов'язаний утримувати на безпроцентній основі у цент-ральному банку. Практика резервування є необхідною формою під-тримання ліквідності та страхування усієї кредитної системи відбанкрутства. Якби на початку 30-х років ХХ ст. індустріальні дер-жави мали відлагоджену систему банківського резервування, щобпослабити обвальний циклічний спад виробництва у роки «Великоїдепресії», то уся історія людства отримала б шанс розвиватися даліу іншому руслі.

Для комерційного банку утримання значних коштів у виглядірезервів є очевидною втратою, адже це зменшує частку тих коштів,які банк міг би використати з прибутком. Але, з іншого боку, утри-мання низької резервної ставки посилює ризик банкрутства. Міраризику залежить як від форми депозиту, так і від маси депозитив-ного капіталу. Так, центральний банк ФРН на початку 90-х роківутримував найвищі ставки обов'язкових резервів щодо іноземнихбезстрокових депозитів. Вони коливалися від 11,0 до 14,5 %. Набезстрокові депозити національних кредитних установ, залежно відрозміру вкладу, ставки обов'язкових резервів коливалися від 6,6 до12,0 %, на строкові вклади — від 4,5 до 7,15 % та на ощадні вкла-ди — від 4,2 до 4,5 %.

Завдяки політиці контролю грошової маси, держава має змогувпливати на динаміку національного виробництва. Якщо виникаєнеобхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, центра-льний банк підвищує ставку обов'язкових резервів. Кредитні мож-ливості комерційних банків звужуються, обсяги інвестицій стаютьменшими. Якщо ж потрібно подолати економічний спад і розшири-ти інвестиції, держава через зменшення норми обов'язкового резе-рвування розширює кредитні можливості комерційних банків.

Інвестування може здійснюватися готівкою і безготівковимигрошовими засобами. Готівка знаходиться у розпорядженні цент-рального банку (нею він кредитує комерційні банки). Безготівковічекові гроші в обіг випускають комерційні банки (так звана креди-тна емісія). Основою їх забезпечення є поточні (позастрокові) бан-ківські рахунки. Кредитувати усі їх засоби небезпечно, це може за-кінчитися банкрутством банку, якщо клієнти захочуть забратигроші з поточних рахунків, а їх нема в наявності — вони кредито-вані. Саме це змусило утворити часткові банківські резерви. Готів-ка і обов'язкові резерви складають активи центрального банку.

Політика контролю грошової маси спрямовується на регулю-вання грошового обігу і кредитного забезпечення з метою гаранту-вання стабільності національної валюти, що, у свою чергу, є моне-тарною передумовою рівноважного економічного зростання ідотримання високого рівня зайнятості.

Гроші, перебуваючи у формі поточних (позастрокових) депози-тів, спричиняють ланцюгову реакцію самозростання через кредит-ну емісію. Міра цього самозростання або мультиплікації залежитьвід трьох змінних:

норми обов'язкових резервів;

частки готівки у загальній грошовій масі;

обсягу активів центрального банку.

їх певне співвідношення визначає обсяг грошової маси в обігу:

М1 =   1          г • А,

C + r(1 - С)

де М1 — грошовий агрегат, що включає готівку і безготівкові чеко-ві гроші;

C — готівка;

r — норма обов'язкових резервів;

А — активи центрального банку.

Вираз 1          т представляє коефіцієнт грошової мультиплі-

C + r(1 - С)

кації або грошовий мультиплікатор (К). Тоді М1 = К • А. Отже, кре-дитна емісія (випуск безготівкових грошей комерційними банками)визначається величиною мультиплікатора, а останній — нормоюобов'язкових резервів.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарнуекономічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретнихметодів грошового і кредитного регулювання, виходячи із постав-лених цілей. Виділяють два основних варіанти монетарної (грошо-во-кредитної) політики: політика «дешевих грошей» і політика«дорогих грошей».

Політика «дешевих грошей» має на меті зробити кредит «деше-вим» і легкодоступним. Політика «дорогих грошей» полягає в об-меженні пропозиції грошей, «подорожчанні» кредиту.

Коли центральний банк проводить політику «дешевих грошей»,він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

купівля державних облігацій в комерційних банків і населення;

зниження резервної норми або зниження облікової ставкипроценту. Але це не означає, що усі ці дії відбуваються одночасно.Як результат — зростання інвестицій, чистого експорту, націона-льного доходу і зайнятості. Політика «дешевих грошей», як прави-ло, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагна-ції економіки.

Політика «дорогих грошей», тобто зменшення грошової пропо-зиції, досягається такими діями:

— продаж державних облігацій;

зростання резервної норми або підвищення облікової проце-нтної ставки.

Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, інвес-тицій, сукупного попиту і зайнятості. Цей напрям грошово-кредитної політики застосовується для подолання інфляції попиту вперіод економічного зростання.

Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови длязаміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що бан-ківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у креди-туванні, особливо в період економічного спаду.