§ 1. Сутність і структура суспільного виробництва : Економічна теорія : B-ko.com : Книги для студентів

§ 1. Сутність і структура суспільного виробництва

Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення мате-ріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історичновоно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів довиробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змі-нюється спосіб та вид виготовлення благ і послуг, але відбувається і моральне вдоско-налення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетво-рювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальнихблаг, необхідних для їх існування та розвитку.

Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспіль-ний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й не-матеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.

Праця — це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створеннятих чи інших благ з метою задоволення потреб людей. Праця є процесом функціону-вання робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини,які вона використовує у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина можеудосконалювати свої трудові навички, набувати виробничий досвід, накопичуватитеоретичні і практичні знання, що поліпшує якість робочої сили. Робоча сила можефункціонувати лише в системі певних виробничих відносин і є головною продуктив-ною силою суспільства, визначальним елементом продуктивних сил.

Виробничі відносини — це сукупність матеріальних економічних відносин міжлюдьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від вироб-ництва до споживання. Виробничі відносини є необхідною стороною суспільного ви-робництва.

В процесі праці виникають відносини, обумовлені потребами технології і органі-зації виробництва, наприклад, відносини між працівниками різних спеціальностей,між організаторами і виконавцями, пов'язані з технологічним розподілом праці все-редині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Тому існує певна класи-фікація виробничих відносин.

Техніко-економічні відносини. Це відносини між людьми, що виникають з приводувикористання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогоюяких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу за-стосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом:відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, кон-центрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед, це відносини власності в еконо-мічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в еконо-мічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того,відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соці-альну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини влас-ності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економіч-ній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникаютьв залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функ-ціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвитокпродуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвиткувиникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими ви-робничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничихвідносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами.

Продуктивні сили — це система суб'єктивних (людина) і матеріальних елементів,які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного ви-робництва. Продуктивні сили відображають активне відношення людини до природи,що заключається в матеріальному та духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ходіякого відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення ірозвитку самої людини. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певнівиробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Породженнямрозуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробницт-ва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомо-гою яких людина діє на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людинавпливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосу-вання і створення засобів праці — характерна риса трудової діяльності людини.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з ме-тою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці,що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, назива-ється сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробни-цтва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, твариннемасло в кондитерській промисловості). Визначальна роль у засобах праці належитьзнаряддям праці. У міру їх розвитку і вдосконалення росте технічне озброєння праці,міняється роль людини в процесі виробництва, зростає його панування над приро-дою. Засоби праці є виробничою фундацією народного господарства, що використо-вуються на користь всього суспільства. Переважне зростання виробництва засобівпраці в порівнянні з виробництвом предметів споживання — економічний закон роз-ширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві. Засобипраці і, особливо, знаряддя праці є мірилом рівня розвитку робочої сили і, в певніймірі, показником тих відносин, за яких здійснюється праця. Засоби виробництваутворюють матеріально-технічну базу, виробниче багатство суспільства. Окремі за-соби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в од-них галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), ав інших — як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом працілюдини є природа в цілому.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяютьна три великі сфери, або блоки галузей:

основне          виробництво;

виробнича інфраструктура;

соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньовиготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспіль-ного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основневиробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво тазабезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народ-ному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних,консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сфе-ру матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються не-матеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють ви-рішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових тафізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рів-ня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров'я та фізичну культуру,освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мисте-цтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструкту-ра) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвиткомсуспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку нау-ки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особли-во продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробни-ча і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва.Розширюється структура продуктивної праці — продуктивною стає праця у сфері нелише матеріального , а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдностідумок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться заоснову при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікаціївзяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виді-ляються:

доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними булипримітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і ро-бітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини іметалу тощо, виконувалася вручну, і їм відповідала велика кількість ручнихзнарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування ману-фактурного виробництва;

індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механі-зованій праці. Характерними ознаками періоду становлення індустріального

способу виробництва були: спеціалізація праці і виробництва, тобто виділенняокремих операцій, видів, підвидів технологічних операцій тощо; концентраціяпраці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу;централізація власності і управління власністю; приватизація, тобто розши-рення і поглиблення інституту приватної власності; капіталізація, яка сприяластворенню умов для швидкого розвитку виробництва.

• постіндустріальне виробництво. Постіндустріальне виробництво базується наавтоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва поча-лося у другій половині ХХ ст. Цей процес до сьогоднішнього дня є незаверше-ним. Для сучасного постіндустріального виробництва характерним є розвитоктаких процесів, як посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розви-тку процесів диференціації; посилення диверсифікації виробництва, тобто наодному підприємстві виготовляється продукція різних галузей; розвиток про-цесів прямо протилежних конкуренції — деконцентрації, яка виражається у ро-зукрупненні великих підприємств; поглиблення інформатизації виробництва;зростаюча роль науки у процесі виробництва; посилення процесів соціалізаціївиробництва, що виражається у підвищенні рівня соціальної направленостірозвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потребчленів суспільства.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, абофаз:

власне виробництво;

розподіл;

обмін;

споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, ма-теріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспіль-ства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживанняздійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосередньо-го виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те,що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та по-слуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характеррозподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва,в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим(пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбуваєть-ся розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів абофакторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

розподіл засобів виробництва;

розподіл трудових ресурсів;

розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чиокремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що не-обхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого під-розділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявля-ється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Обмін виступає в трьох видах:

обмін діяльністю і здібностями;

обмін засобами виробництва;

обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використанняпродукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і не-виробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовують-ся засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робо-ча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. Вйого процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, ввиробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищують-ся. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) іспоживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесіособистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуван-ні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби вуправлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживанняматеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способузадоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічнопов'язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, вироб-ництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Цедає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системиекономічних відносин.