§ 3. Регулювання міжнародної торгівлі : Економічна теорія : B-ko.com : Книги для студентів

§ 3. Регулювання міжнародної торгівлі

Для регулювання МЕВ держава користується цілою системою економічних ін-струментів. Відповідно до способу дії інструменти можна розділити на такі, що без-посередньо впливають на об'єкт регулювання (інструменти прямої дії) та інструмен-ти опосередкованої (непрямої) дії.

До інструментів прямої дії відносяться:

державні витрати (на створення нового виду послуг або якогось фізичногооб'єкту);

безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання кількіснихобсягів імпорту та експорту, встановлення максимально можливих рівнів цінчи валютних курсів);

різного роду законодавчі постанови (напр. декрети про націоналізацію чи при-ватизацію певних підприємств.

Характерною рисою більшості інструментів непрямої дії є те, що вони впливаютьна вартісні пропорції господарства. Так, з допомогою податків можна знизити рівеньспоживання певних товарів чи послуг, а підвищення процентної ставки стимулюєзаощадження. Девальвація національної валюти створює сприятливі умови для екс-портерів.

Важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні та-рифи. Тарифами або митними зборами називаються податки, які встановлюються наімпортні товари з метою підвищення їх ціни на ринку країни-імпортера.

Загалом мотиви, якими керуються держави при застосуванні тарифів, можнаумовно розділити на три основні групи.

До першої групи належать міркування економічного характеру. Класичним при-кладом таких міркувань є аргументація на користь захисту молодих, недостатньорозвинутих галузей чи видів виробництва. Цей аргумент вперше з'явився у Велико-британії, а потім розвинувся в Німеччині.

Другу групу мотивів складають міркування неекономічного характеру, до якихвідносяться аргументи на користь активного втручання держави в економіку взагалі.Саме такі мотиви лежать в основі тарифного захисту галузей економіки, які маютьстратегічний характер.

Окремі дослідники, крім зазначених двох груп виділяють і такі міркування, якіможна умовно назвати економічно немотивованими.

Головна мета митних тарифів — це захист національного ринку. Їх використаннямає сім основних економічних наслідків (ефектів), які потрібно враховувати при ви-робленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

Виробничій ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару,який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає., оскільки аналогічні імпорт-ні товари дорожчі і не можуть задовольняти існуючий попит.

Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладаєтьсямитом, знижується.

Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значенняяких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. Але тут є певні об-меження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні над-ходження.

Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає у тому, що національні виробникив умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірмможуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки.

Конкурентний ефект. Цей наслідок застосування тарифів забезпечує ефектив-ну діяльність обмеженої кількості національних виробників. Разом з тим вилученняз економічного змагання іноземних фірм може призвести до втрати національнимивиробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін.

Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять доскорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати закордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за іншихрівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушуєіноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у своючергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами.

Закон України «Про єдиний митний тариф» базується на міжнародно визнанихнормах, передусім рекомендаціях і рішеннях СОТ, і спрямовується на максималь-ну відповідність загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правиламмитної справи. Він являє собою систематизований перелік ставок мит, які встанов-люються на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України абовивозяться за межі цієї території.

Закон визначає такі головні види мита:

адвалерні, що розраховуються в процентах до тарифної вартості товарів;

специфічні, які обчислюються в установленому грошовому розмірі на одини-цю товарів, на які сплачується мито;

комбіновані, що об'єднують обидва вищезгадані види мита.

Законом запроваджується порядок обчислення ввізного, вивізного та сезонногомита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних,антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок об-числення і сплати мита, тарифні пільги і преференції.

Важливо розрізняти ввізне і вивізне мито. Перше нараховується на товари приввезенні на митну територію України. Друге нараховується на товари при вивезенніза межі митної території України.

На окремі товари може встановлюватись сезонне ввізне і вивізне мито на строк небільше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Спеціальне мито застосовується:

як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію у таких кількос-тях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизня-ним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів.

як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які по-рушують загальнодержавні інтереси діяльності України.

Антидемпінгове мито застосовується в разі ввезення на митну територію това-рів за ціною, значно нижчою за конкурентну ціну в країні експорту на момент цьогоекспорту, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняним виробникам. Цей вид митазастосовується також в разі вивезення за межі митної території України товарів заціною, значно нижчою за ціни інших експортерів.

Компенсаційне мито застосовується в разі ввезення на митну територію товарів,виробництво яких прямо чи побічно субсидувалося.

Поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовують-ся також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень — це квотуван-ня (контингентування) та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування — це обмеження державною владою ввозу товарів певноюкількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть встановлюва-тися шляхом укладання двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні тількидля країн, що підписали цю угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний(глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Слід розрізняти тарифні контингенти, котрі дозволяють ввозити певну кількістьтоварів за зниженим митом або безмитно. Товар, який ввозиться понад тарифнийконтингент, обкладається звичайним митом, встановленим у митному тарифі.

Введення імпортних квот переслідує дві основні цілі: захист національних вироб-ників від іноземної конкуренції та зменшення імпорту з метою поліпшення торговогобалансу.

Результати застосування імпортних квот подібні до ефекту від митних тарифів,хоча між ними, як відзначають економісти, зберігаються певні відмінності.

По-перше, імпортні квоти по-іншому впливають на державні доходи. Якщо імпорт-ні ліцензії розподіляються безкоштовно, то в цьому випадку безпосередньо виграє ім-портер. Якщо ж ліцензії на імпорт продаються, то держава отримує у вигляді доходучастину різниці між ціною товару на світовому ринку та ціною на національному ринку.

По-друге, якщо захист національного виробництва здійснюється за допомогоюмитних тарифів, то надмірне підвищення цін національних виробників на свої товарипризведе до того, що споживачі почнуть купувати імпортні вироби і спроба обмежен-ня іноземної конкуренції зазнає невдачі. У випадку використання імпортних квот об-межується загальна кількість товару на ринку і відповідно створюються передумовизначного підвищення цін.

По-третє, застосування імпортних квот веде до появи всіляких адміністративнихускладнень, пов'язаних з їх розподілом.

Крім імпортних тарифів і квот, у національному регулюванні зовнішньоеконо-мічних зв'язків важливу роль відіграють податки на експорт, добровільні експортніобмеження, експортні субсидії.

Добровільні експортні обмеження застосовуються, як правило, в результаті не-формальних домовленостей між заінтересованими сторонами і не мають справді до-бровільного характеру, оскільки приймаються країною-експортером під загрозоюзастосування певних санкцій. Такі обмеження застосовуються США та деякими кра-їнами ЄС проти японського експорту автомобілів, експорту електронних виробів здеяких країн Азії тощо.

Експортна субсидія — це певна грошова винагорода, яка виплачується експорте-ру. Такі субсидії використовуються для заохочення розвитку експортних виробництві сприяють переорієнтації діяльності національних фірм з внутрішнього на зовнішнійринок. З метою протидії країна-імпортер може застосовувати так звані компенсацій-ні податки, тобто податки на імпорт, спрямовані на зниження конкурентної переваги,отриманої іноземною фірмою завдяки експортній субсидії.

Важливим інструментом регулювання зовнішньої торгівлі є різні стандарти татехнічні норми. Деякі з них мають чітко виражений протекціоністський характер,інші, хоча і не належать до інструментів захисту національного ринку, але на практи-ці діють як протекціоністські бар'єри.

Істотну роль відіграють також державні закупки певних товарів.