§ 3. Особливості інтеграційних процесіву Північній та Латинській Америці

Інтенсивно інтеграційні процеси розвиваються в Північній Америці. В зовніш-ньоекономічному плані США також включились в інтеграційну модель міжнародноїекономічної взаємодії. Так, уся територія Північної Америки охоплена Північноа-мериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА), укладеною в 1992 р. (набулачинності в 1994 році).

Протягом тривалого часу (1988-1992 рр.) інтеграційні процеси відбувались тутпереважно на корпораційному та галузевому рівні і не були пов'язані з міждержавним(наддержавним) регулюванням. Про масштаби економічної взаємозалежності цихкраїн на основі взаємної торгівлі, руху капіталів та виробничого співробітництва мож-на судити на підставі таких даних: на початку 1990-х років США реалізувалось близь-ко 80% канадського експорту (або 20% ВНП Канади), що трохи менше частки ЄС. ДляСША канадський ринок також є найбільшим серед зарубіжних — 70% імпорту Канадистановлять американські товари. Мексика — це величезний потенційний ринок спо-живчих товарів, тут також найнижчий рівень зарплати. При сукупному населенні цихтрьох країн понад 360 млн. чоловік торговельний обіг між ними становив у 2002 р.626 млрд. доларів. Торговельний обіг лише між Канадою та США набагато перевищуєобсяг будь-якої двосторонньої торгівлі в світі, а в майбутньому він зросте ще більше.

Зона вільної торгівлі за участю трьох названих країн робить їх повністю незалеж-ними від зовнішніх поставок енергоресурсів. Виробники кожної з трьох країн отри-мують необмежений доступ на ринки двох інших. Сільське господарство і промисло-вість Канади та Мексики значно виграють, якщо, використовуватимуть розробленів США технологічні процеси. Поширення сучасної технології особливо сприятливедля Мексики, оскільки воно вплине на зниження рівня безробіття, яке в неї особли-во велике. Винесення ж у Мексику американських виробництв дозволить північно-американській продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, ЗахідноїЄвропи та Південно-Східної Азії. Експерти пророкують, що найбільші виробництвапереселяються в США, а найбільш спеціалізовані — в Канаду. Вільний приплив по-рівняно нескладних товарів у США з Мексики істотно вплине на матеріаломісткі ітрудомісткі галузі промисловості, змушуючи або модернізувати їх, або переключитиресурси на більш складне виробництво. Угодою про вільну торгівлю передбачалосяусунення всіх обмежень до 1998 р., полегшення взаємних капіталовкладень. Кожнакраїна — учасниця угоди встановлює свої зовнішні тарифи.

Процес лібералізації торгівлі в НАФТА відбувається поступово. З 1994 р. зни-жено митні податки в торгівлі промисловими і продовольчими товарами; в наступні5 років зниження становило ще 5%. Остаточно митні податки були усунені в 2003 р.;таким чином, процес усунення всіх обмежень тривав на 5 років довше, ніж передба-чалося угодою (до 1998 року).

Створення північноамериканського спільного ринку відкриває нові горизонтиекономічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки. Спочатку цевідбуватиметься через зв'язки Мексики, яка має режим вільної торгівлі з п'ятьмадержавами Центральної Америки, а потім вибудується нова модель відносин іншихлатиноамериканських країн з могутніми північними сусідами.

Тристороння угода про вільну торгівлю передбачає також порядок урегулюванняторговельних конфліктів, які виникають між його учасниками.

Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували:

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яка була створена в1960 р. і проіснувала до 1980 р.;

Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена в 1965 р. іпроіснувала до 1973 р.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала представлених цілей:

поступової ліквідації торговельних бар'єрів;

зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху виявилось те, що країни-учасниці цих угрупу-вань торгували більше із США, ніж одна з одною. А відтак усередині цих органі-зацій відсутніми були стимули, які працювали в ЄС.

Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт, абоКартахенська угода), створена в 1969 р. і деякими колишніми членами ЛАВТ(Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше,ніж лише вільна торгівля. Так Андська група передбачає:

єдині зовнішні тарифи;

обмеження припливу іноземних інвестицій;

інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах.

Ці ж цілі ставлять перед собою такі об'єднання:

Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), створений у 1960 р.,який включив п'ять країн (Коста-Ріку, Сальвадор, Гватемалу, Гондурас,Нікарагуа);

Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну(КАРІКОМ), створе-ний у 1973 р.; включає 14 країн.

Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений в бе-резні 1991 року: включає чотири країни (Аргентину, Бразилію, Парагвай,Уругвай).

Перелічені вище угруповання також не базуються на стабільних загальнихстимулах, притаманних ЄС.

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і роз-міщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх по-дальшому розвитку, але регіональні політичні та економічні проблеми завадилигрупі повною мірою скористуватися перевагами інтеграції, оскільки менше 5%сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їхню торгівлю одназ одною. В 1987 р. група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваю-чись залучити додатковий капітал. Крім того, вихідна мета створення регіональ-ної промисловості перетворилась в практику надання допомоги дрібним та се-реднім підприємствам регіону. До кінця 1960 р. ЦАСР вдалось усунути приблизно80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощівє те, що вигоди від інтеграції непропорційно перепливали до більш багатих і розвину-тих країн-учасниць. Більше того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджалиподальшому прогресу.

14 членів Карибського співробітництва (КАРІКОМ) розширили співробітни-цтво, поставивши за мету досягнення повної економічної інтеграції. Планом передба-чається вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніхтарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізація інвестицій-них стимулів, координація політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансовоїполітики, створення кредитно-грошового союзу. Швидкість змін в Європі та високітемпи зростання економіки ряду країн в Азії спонукали членів КАРІКОМ усвідоми-ти, що їм залишається або швидко просуватися, або опинитись далеко позаду.

Країни-учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж усі країни, що розви-ваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки активізаціїта розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами-учасницями,підвищення якості і конкурентоспроможності їхніх товарів, широкого залучення іно-земних інвестицій, створення координуючого органу — Ради спільного ринку.

Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, які пов'язані з ве-личезними зовнішніми боргами їхніх учасників, високим рівнем інфляції та «за-критістю» економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкритуекономіку, тоді як у Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадіїрозвитку. Двом останнім країнам знадобиться чимало часу, щоб збалансувати гос-подарські структури і модернізувати промисловість, яка сьогодні поки що не в змозіконкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що цей розрив векономічному розвитку країн може поставити Уругвай і Парагвай у залежність відАргентини та Бразилії.