§ 1. Спільні підприємства, їх природа та функції : Економічна теорія : B-ko.com : Книги для студентів

§ 1. Спільні підприємства, їх природа та функції

Міжнародний бізнес — це частина загальної системи міжнародних економічнихвідносин, що відповідає стосункам, пов'язаним з діловою діяльністю промислового,комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів. Кожна форма міжнароднихекономічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, і виходячи з них можнаговорити про такі види міжнародного бізнесу, як валютний, промисловий, фінансово-кредитний, торговий, аграрний, — кожен з яких, має свої підвиди.

Найпоказовішим проявом міжнародного бізнесу є спільне підприємництво татранснаціональний бізнес.

Спільне підприємництво — це діяльність в якій бере участь спільний капітал, щоутворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійсню-ють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподі-ляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того де, з ким, з якою част-кою участі партнерів і з якою метою вони створюються. З обліком цього можна ви-ділити 4 основних ознаки для характеристики спільних підприємств, а також їхньоїкласифікації:

Місцезнаходження спільного підприємства. При організації спільного під-приємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави.

По ознаці приналежності учасників до різних країн спільні підприємства можнаподілити на 4 типи:

а)         промислово розвинуті країни — промислово розвинуті чи країни відносини«Захід — Захід»;

б)         промислово розвиті країни і країни, що розвиваються — відносини «Північ-Південь»);

в)         колишні країни соціалістичного табору і промислово розвиті капіталістичнікраїни — відносини «Схід — Захід»;

г)         колишні країни соціалістичного табору і країни, що розвиваються.

Структура партнерів. Можуть бути розглянуті 3 основних типи спільних під-приємств:

а)         за участю лише приватного капіталу (переважно в розвитих капіталістичнихкраїнах);

б)         за участю приватних фірм і державних підприємств і організацій. Цей варіантрозповсюджений при створенні СП у країнах що розвиваються соціалістичних кра-їнах. Створені також підприємства з місцезнаходженням у західних країнах з метоюзбуту і після продажного обслуговування експортної продукції партнера з колишніхсоцкраїн;

в)         за участю національних і міжнародних організацій.

Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства. Тут також розгля-даються 3 варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

а) Участь на паритетних засадах. Ця форма розповсюджена в промислово роз-витих країнах, коли СП створюється майже винятково з підприємницьких мотивів

при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі СП розгля-дається як доказ рівноправного співробітництва і взаємного визнання партнерів і тимсамим представляється ідеальним рішенням організації СП. Однак таке співробітни-цтво має і негативну сторону в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взя-ти на себе відповідальність за рішення якого-небудь питання (відсутність «лідера» уконфліктних ситуаціях).

Створення СП на паритетних засадах може також бути наслідком правового ре-гулювання, по якому участь закордонного партнера не повинне перевищувати часткумісцевого партнера. У зв'язку з цим можна відзначити, що місцеві уряди усе більше ібільше прагнуть до націоналізації економіки, тому існує тенденція до встановленнябільшої частки капіталу місцевого партнера.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СПнеобхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів

(звичайно місцевий) не в змозі збільшити частку своїх капіталовкладень з ме-тою збереження паритету. Така ситуація може привести і до конфлікту, якщо більшаучасть іноземного капіталу заборонено в законодавчому порядку;

б)         Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний парт-нер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю СП. Більша участьіноземного капіталу необхідно також у тому випадку, коли місцевий партнер не має усвоєму розпорядженні фінансові засоби, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають поді-бне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому внаданні визначених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємцінамагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне керування СП, своювласну діяльність обмежуючи контролем. У цьому випадку в оперативні відносини здержавними органами вступає тільки місцевий партнер;

в)         Менша частка участі іноземного партнера. Такого роду участь у СП, на дум-ку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західнихфірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюютьстрогий взаємозв'язок між долею капіталу і правом контролю, щоправда, без облікуспеціальних застережень в угоді. Так, наприклад, К. Зайберт у книзі «Спільні підпри-ємства як стратегічний інструмент у міжнародному маркетингу», пише, що «право накерування може бути встановлено договором про порядок діяльності спільних під-приємств поза залежністю від частки капіталу, чи навіть шляхом висновку угоди вобласті «ноу-хау», чи ліцензійної угоди». Додаткові угоди такого роду легше укластив тому випадку, якщо місцевий партнер має потребу в технології і «ноу-хау» інозем-ного учасника.

Закордонні інвестори були змушені часом упокорюватися з меншою часткоюсвого в капіталі СП, особливо в країнах, де починаються значні заходи для націона-лізації економіки. У противному випадку вони могли понести збитки внаслідок дис-кримінації, офіційних регламентацій, що обмежують діяльність СП.

СП, у капіталі якого іноземний партнер має меншу частку участі, за своїм харак-тером є більш близьким до національних підприємств і внаслідок цього користуєть-ся різними пільгами, наданими державою, місцевими владою, повніше використовуємісцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевомуринку. В даний час ці обмеження усунуті.

4. Вид діяльності. У залежності від цільових настанов партнерів розглядаютьсянаступні типи СП:

а)         СП науково-дослідного характеру, створювані з метою об'єднання досвіду і ре-зультатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, «ноу-хау»,устаткування і т.п.;

б)         СГТ виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має наметі зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції. Можуть застосову-ватися різні форми корпоративних зв'язків, наприклад, об'єднання окремих комп-лектуючих вузлів інвестора і місцевого партнера, технології, досвіду організації ви-робництва, наданих інвестором, і сировини, робочої сили місцевого походження і т.д.;

в)         закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку більш де-шевої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продуктуна підприємствах закордонного партнера;

г)         збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні міс-цезнаходження СП, так і в третіх країнах;

д)         комплексні СП, при яких сполучаються різні види діяльності.

Окремі види СП відбивають розходження інтересів партнерів, а також форму-ються в рамках дуже складних і різноманітних законодавчих і нормативних регла-ментацій у країнах місцезнаходження СП.

СП можуть приймати різні організаційні форми, що залежить від різних факто-рів, у тому числі і від мети партнерів. Для багатьох західних корпорацій міжнарод-на господарська кооперація стала однієї з провідних стратегій розвитку і вирішенняпроблем виходу на нові ринки, подолання протекціоністських бар'єрів, прискореннянауково-технічного прогресу, зменшення ступеня ризику капіталомістких проектіввиробництва нових продуктів, полегшення доступу до джерел сировини і матеріалів.У практиці світогосподарських зв'язків використовують чотири головні організацій-ні форми спільних підприємств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою від-повідальністю, командитні товариства та холдинги.

Незалежно від мотивів, спільне підприємство представляє собою засіб досягнен-ня ділових і економічних цілей, що виходять за рамки можливостей кожного учас-ника окремо. Це є головною відмінною рисою й основною перевагою такої формиспівробітництва.

При організації спільного підприємства партнери надають внесок у вигляді ма-теріальних і нематеріальних цінностей у власність такого підприємства в обмін направо участі в ньому. Звичайно цей внесок обкладається податком. Кожен партнерволіє зробити свій внесок у виді чи технології інших матеріальних і нематеріальнихцінностей, що мають більш низький рівень їх податкового обкладення.

СП є формою співробітництва, що повинна дотримувати довірою і чесним по-водженням партнерів між собою. Поряд з юридичними виробничо-економічними ітехнічними аспектами не можна також недооцінювати цей соціальний аспект. Навітьнайкращий договір не зможе замінити цей фактор.