§ 4. Типи, види й форми власності

магниевый скраб beletage

В історії розвитку суспільства виділяють два типи власності: приватну та сус-пільну (рис. 5.1).

Приватна власність в усіх своїх формах є потужним фактором розвитку суспіль-ства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшен-ня особистого, а отже, й суспільного багатства, надає економічну свободу вибору,право наслідування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Розрізняють два види приватної власності: трудову та нетрудову.

Перший вид приватної власності означає, що власність заснована на власній пра-ці власника або членів його сім'ї. Основними формами трудової власності є дрібно-товарне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник ви-ступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова власність означає, що використовується праця найманих працівників.Вона передбачає відокремлення власника від процесу виробництва, а найманого пра-цівника — від засобів виробництва, тобто цим закладається певний антагонізм міжпрацівником та власником засобів виробництва. Формами нетрудової власності іс-торично були: рабовласницьке господарство, феодальне господарство, приватнокапі-талістичне господарство.

Трудова власність включає в себе індивідуально-трудову, сімейну, індивідуальнуз використанням найманої праці, партнерську і корпоративну форми власності

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в під-приємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і своюробочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має ви-гляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й пра-цю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чиюридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожнийучасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чимайна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випускуі продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, ство-реного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті госпо-дарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вонапоєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є при-ватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковійціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через роз-порошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні ка-піталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління ка-піталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння,розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власни-ки акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження йуправління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власни-ками контрольного пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капіталом акці-онерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективнуформу її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси ак-ціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за рамки класичної приватноївласності. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднуєв собі риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його ре-зультатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправніспіввласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стаєрозподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній Державнавласність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпо-рядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка неподіляється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічногопроцесу.

Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і обороннихфункцій. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води,повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, закла-ди національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпоря-дженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу,створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність коо-перативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів ідоходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативумає однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до вне-сеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншимсуб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди),яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власністьможе існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство ви-куплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власністьколективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистихдоходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Власність громадських та релігійних об'єднань створюється за рахунок власнихкоштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного май-на. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви таінші громадські організації.