§ 2. Олігополістичне ціноутворення

На відміну від інших ринкових структур єдиної стратегії ціноутворення на оліго-полистичному ринку не існує.

Розглянемо основні моделі олігополістичного ціноутворення.

Модель ламаної кривої попиту.

Нехай фірма в умовах олігополії перебуває в стані рівноваги. Основне припу-щення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціниокремою фірмою. При знижені ціни конкуренти будуть також знижувати ціну, щобне втратити своїх покупців, тому попит на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишаютьвласні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців, попит у цьомувипадку високо еластичний Отже, попит на продукцію фірми в умовах олігополіїбуде залежати не тільки і не стільки від неї самої, скільки від поводження її супер-ників. Якщо вони «вступають у гру» і змінюють свої ціни слідом за даною фірмою,попит низькоеластичний (крива D2) якщо ж вони залишаються осторонь, попит стаєвисокоеластичним (крива D1) (рис. 17.3). Об'єднана крива попиту має вигляд лама-ної лінії, яка складається з двох відрізків. Як наслідок, крива граничного доходу та-кож переривається, отже, граничні витрати підприємства можуть змінюватися, не ви-кликаючи зміни цін, але будуть однаково дорівнювати граничному доходу ^R = МС)за незмінного обсягу виробництва.

Модель ламаної кривої попиту дає відповідь на питання, чому підприємства в умо-вах олігополії прагнуть підтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну бороть-бу в нецінову сферу. Однак, недоліком даної моделі є те, що вона не пояснює, чому олі-гополісти підійшли до ціни Р0 (рис. 17.3) і чому вони не встановили будь-яку іншу ціну.

Модель картельної угоди. Картель — це група підприємств, що діють спільно іпогоджують рішення щодо обсягів виробництва продукції і цін таким чином, нібивони були єдиною монополією. Основна мета картелю — максимізувати прибутокшляхом фіксації цін і обмеження обсягів виробництва. Картель припускає існуваннядомовленості між декількома підприємствами про розподіл ринку і ціни.

Утворення будь-якого картелю відбувається в чотири етапи:

необхідно переконатися, що існують бар'єри для входу в дану галузь, щоб за-побігти продажу продукції іншими підприємствами після того, як ціна підвиситься;

Q

необхідно організувати зустріч всіх учасників картелю, щоб встановити спільнийорієнтир по загальному рівню випуску продукції. Зробити це можна, оцінивши ринко-вий попит і вирахувавши граничний дохід при всіх рівнях випуску (MR = МС). Вихо-дячи з цього, визначається монопольний випуск (Qm) і монопольна ціна (Рт) (рис. 17.4);

Q

PmPv

 

 

 

S

F

\ м

 

 

FK

 

 

D

 

\MR

 

 

 

            —

Qm Qk

Рис. 17.4. Модель картелюЕк — рівновага за конкуренції; Ем — рівновага за картелю

4) необхідно встановити процедуру втілення затверджених квот у життя. Цейетап є вирішальним для того, щоб зробити картель працюючим.

Члени картелю, безумовно, мають зиск, тому що виробляють менше продукціїі отримують більший прибуток, ніж при конкуренції. Але для споживачів картельозначає зменшення пропозиції продукції і більше високі ціни. На щастя, для спожи-вачів картелі виявляються досить нестабільними утвореннями.

Основною проблемою, з якої зіштовхується картель, — спокуса порушення вста-новленої квоти. Якщо один зі членів картелю збільшує випуск понад його квоту заумови, що інші дотримують домовленості, він тим самим збільшує свій прибуток іодержує цей надлишок доки інші не зроблять те саме. Якщо ж це відбудеться й всіучасники перевищать квоти, картель перестане існувати, а ціна повернеться на рівеньринкової рівноваги і відновиться ситуація вільної конкуренції.

Але оскільки відкрита угода в цей час є незаконною у більшості країн то олігопо-лісти часто вдаються до таємної змови (джентльменської угоди). У такому випадкудомовленості про ціни, квоти і розподіл ринкового простору не фіксуються докумен-тально, а тому такі картелі важко відстежити.

Модель «лідерство у цінах». Ця модель ґрунтується на припущені, що одна з фірммає значну частину галузевого випуску та, відповідно, нижчу вартість виробництва.Така фірма є лідером. Вона встановлює ціну і обсяг виробництва, які максимізують їїприбуток, у той час як інші підприємства приймають цю ціну і випуск як дане.

Вивчення даної моделі в ряді галузей різних країн свідчить про те, що ціновийлідер дотримується наступної практики.

По-перше, оскільки зміни цін завжди пов'язані з деяким ризиком, що конкурентиможуть не піти за лідером, то корегування цін відбувається тільки у випадку, колиумови витрат і попиту змінюються значно для всієї галузі (підвищення заробітноїплати, збільшення податків тощо).

По-друге, про перегляді цін, що мають відбутися, ціновий лідер часто повідомляєчерез засоби масової інформації в процесі інтерв'ю тощо.

По-третє, ціновий лідер не обов'язково обирає ціну, що максимізує прибуток га-лузі в короткостроковому періоді. Він може встановити ціну на нижчому рівні з ме-тою недопущення вторгнення в олігопольну структуру нових конкурентів. Взагалітвердження, що олігополія одержує більше високий прибуток за рахунок встанов-лення більш високих цін, далеко не завжди підтверджується сучасними досліджен-нями. Хоча галузі з більше високою нормою концентрації, як правило, більше при-буткові, але джерелом цього високого прибутку можуть бути не тільки високі ціни,але й можливість зменшувати витрати за рахунок ефекту масштабу.

Модель ціноутворення за принципом «витрати плюс». В умовах цієї моделі олі-гополіст використовує формулу або методику для визначення витрат на одиницюпродукції, і до цих витрат додається надбавка. У такий спосіб встановлюється ціна.Однак витрати на одиницю продукції змінюються зі зміною обсягу виробництва, ітому підприємство повинне брати якийсь типовий, або плановий рівень виробництва.

Наприклад, величиною середніх змінних витрат підприємства може бути та, щодосягається, коли підприємство діє при, припустимо, використанні виробничих по-тужностей до 80%. При визначенні ціни до середніх змінних витрат додається над-бавка зазвичай в розмірі певного відсотка (Р = АУС + % АУС; а % AVC = АFС + нор-мальний прибуток). При цьому відсоток надбавки залежить від ступеня еластичностіпопиту на товар: чим вище еластичність, тим зазвичай нижче відсоток надбавки.

Ціноутворення з використанням надбавки до витрат гарантує підприємству до-статні надходження, щоб покрити змінні витрати, постійні витрати і альтернативнувартість використання факторів виробництва.

Проблема при застосуванні цього методу ціноутворення полягає в тому, що се-редні змінні витрати в короткостроковому періоді залежать від обсягу виробництва.Якщо ціна, що вони вибирають, призводить до попиту на меншу кількість продукції,ніж очікувалося, то середні витрати виробництва можуть виявитися вище. Більшевисокі витрати будуть означати, що за ціною, отриманої шляхом надбавки до витрат,реальний прибуток на одиницю товару буде нижче, ніж передбачалося, і отже, під-приємство не досягне запланованого прибутку.

У цілому ж, ціноутворення за принципом «витрати плюс» має особливі перевагидля підприємств, що виробляють різноманітну продукцію, тому що в іншому випадкувони зіштовхнулися би з важким і дорогим процесом визначення витрат для сотеньнайменувань товару. При цьому даний метод калькуляції цін не є несумісним із пря-мою таємною змовою або лідерством у цінах.

Жодна з наведених вище моделей олігополістичного ціноутворення не дозволяєвідповісти на всі питання, пов'язані з поведінкою підприємств на подібних ринках.Однак вони можуть бути використані для аналізу окремих аспектів діяльності під-приємств в умовах олігополії.

Основними недоліками олігополії є:

Виробництво меншого обсягу продукції та встановлення вищих цін ніж за до-сконалої конкуренції.

У зв'язку з існуванням таємних угод майже не піддається державному регулю-ванню з метою зменшення зловживання ринковою владою.

Основною перевагою олігополії порівняно з іншими ринковими структурами єте, що олігополії позитивно впливають на розвиток науково-технічного прогресу, за-стосування нової сучасної техніки і технології, що відбивається на істотному поліп-шенні характеристик товару.