§ 3. Еволюція неокласичної теорії

Вчення Й. Шумпетера: теорія підприємництва ітеорія ефективної конкуренції

Йозеф Апоіз Шумпетер (1883-1950) — австрійський економіст, професор Гар-вардського університету. Народився в Моравії в сім'ї дрібного фабриканта. Закін-чив Віденський університет, де одним із його вчителів був О. Бем-Баверк. У 1908 р.він публікує першу працю «Сутність і зміст теоретичної політичної економії», а в1912 р. — одну з найвідоміших праць — «Теорія економічного розвитку». З 1925 по1932 р. Й. Шумпетер очолює кафедру державних фінансів Боннського університету.У 1932 р. Шумпетер переїжджає до США, де до кінця життя залишається професо-ром Гарвардського університету. Саме в ці роки він пише такі відомі праці, як «Еко-номічні цикли» (1939 р.) і «Капіталізм, соціалізм, демократія» (1942 р.).

Початковим пунктом у теорії корисності Шумпетера є поняття додаткової вар-тості — різниця між цінностями двох товарів, один з яких не був вироблений вна-слідок витрати ресурсів на виробництво іншого товару. Чим більше виробляєтьсятоварів певного типу, тим сильніше зростає тиск невироблених товарів і тим меншийприріст вартості. У стані рівноваги сума додаткової корисності всіх вироблених то-варів дорівнює нулю.

Теорія підприємництва за Й. Шумпетером

Підприємці займаються здійсненням нових комбінацій факторів виробництва задопомогою вкладання коштів. Шумпетер виділяє кілька видів нових комбінацій фак-торів виробництва:

створення нового блага;

використання нової технології виробництва;

освоєння нового ринку збуту;

відкриття нових джерел сировини;

використання нової технології виробництва.

Підприємництво, за Шумпетером, становить властивість людського характеру,що не залежить від класової і соціальної належності.

Підприємця характеризують такі якості:

прагнення до нововведення;

уміння ризикувати;

віра у власні сили;

відчуття власної незалежності.

Стимул підприємництва як новаторства полягає у зростанні прибутків або взменшенні витрат внаслідок інновації. Новаторська діяльність (безперервно прогре-суючи зсередини) сприяє переходу економіки з однієї рівноваги в іншу. Цей процесШумпетер назвав економічним розвитком.

Одержання грошей є свідченням завершеного процесу виробництва і збільшено-го сукупного продукту.

Кредит Шумпетер вважав важливою умовою отримання новаторами засобів ви-робництва. Відсоток за кредит — це ціна, сплачена за придбання нових продуктивнихсил.

Шумпетер визнавав лише грошову форму капіталу — платіжні кошти, які в рукахпідприємців змінюють структуру виробництва.

Шумпетеру належить динамічна концепція циклу, де циклічність розглядаєтьсяяк закономірність економічного зростання. Згідно з цією концепцією, рушійна силапроцвітання — масові інвестиції в основний капітал, які слугують втіленням певнихновацій. Найважливіша роль у теорії циклів відводиться кредиту, який створює мож-ливість залучення до економічного обороту додаткових економічних ресурсів і тимсамим реалізації нововведень.

Ділові цикли проходять дві фази:

у першій фазі економіка вийде зі стану рівноваги завдяки масовій інноваційнійдіяльності підприємців;

у другій фазі економіка рухається до стану рівноваги з урахуванням нових умовїї функціонування; цей рух зберігається до поновлення інноваційних процесів.

На відміну від традиційного, сприйнятого й марксистами, протиставлення моно-полії і конкуренції, Шумпетер бачить можливість їх позитивної взаємодії. Не будь-яка конкуренція ефективна для економічного зростання. Ефективною Шумпетервважає тільки конкуренцію, що ґрунтується на зниженні витрат виробництва і підви-щенні якості продукції за рахунок технічних, організаційних і управлінських новацій.Найкращі умови для здійснення таких новацій мають найбільші компанії і їх моно-полістичні об'єднання. Саме монополії, що володіють величезними ресурсами, маютьможливість проводити дослідницькі роботи, упроваджувати нову техніку і техноло-гію, що пов'язано найчастіше з гігантськими капіталовкладеннями та з тривалимитермінами окупності інвестицій. Якщо раніше монопольний прибуток базувався наособливих правах і привілеях, наданих владою, або на виключній власності на дефі-цитні ресурси і невідтворювані блага, то тепер він є породженням нововведень. Цейнадприбуток для кожної конкретної монополії — справа тимчасова. Вона зникає вна-слідок здійснення інших нововведень конкурентами — монополіями-суперниками.Кожна монополія дбає про приватні інтереси, але кінцевим результатом є виграшусього суспільства.

За Шумпетером, ефективна монополія — джерело позитивного динамізму еконо-міки. У цьому відношенні його теорія прямо протилежна марксистській, що бачить умонополіях причину господарського застою і регресу.

Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна

Едвард Чемберлін (1899-1967) — американський економіст. Народився у штатіВашингтон у сім'ї священика. Закінчив Айовський університет. У 1922 р. Е. Чембер-лін вступає до докторантури Гарвардського університету і, закінчивши її, залишаєть-ся тут викладати. У 1933 р. вчений публікує працю «Теорія монополістичної конку-ренції», яка стала згодом класичним твором.

«Теорія монополістичної конкуренції» Чемберліна була викликом традиційнійекономічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключ-ні поняття.

Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка єнеобхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи по-єднання монополії з конкуренцією:

створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наяв-ності двох або невеликого числа продавців;

ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, щомають особливі ознаки.

За технічне й організаційне новаторство, монополію, що забезпечує надприбутокза рахунок новаторської діяльності, Чемберлін іменує ефективною монополією. За-пропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:

число продавців досить велике;

кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;

товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговоюмаркою конкретних продавців;

вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений. У результаті кож-ний продавець має криву попиту за заданих цін.

Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікро-ринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренціїз боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається втрьох напрямках:

маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбуваєтьсяпорушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшенняобсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей,зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);

внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;

впровадження реклами.

Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції.

Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлінвідніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.

Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон

Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983) — англійський економіст. ЗакінчилаКембриджський університет, а з 1965 по 1971 р. займала посаду професора в цьому жуніверситеті. Світову популярність їй принесла книга під назвою «Економічна теоріянедосконалої конкуренції», що вийшла у 1933 р.

Загальний підхід до аналізу макроекономічних процесів Дж. Робінсон перейнялау Дж. М. Кейнса, а підхід до основних категорій аналізу (відсотка, заробітної плати,проценту, капіталу) — у Д. Рікардо і А. Маршалла.

У теорії недосконалої конкуренції Робінсон намагалася встановити механізмформування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєїпродукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядаєконкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в міс-цях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополі-зованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку.

У недосконалій конкуренції Робінсон бачила порушення рівноважного стануконкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

За недосконалої конкуренції продукції випускається менше, ніж за досконалоїконкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:

домовленості між фірмами;

обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави векономіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополіяєдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом можебути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав'язаними нею умовами.У результаті заробітна плата може бути нижчою від граничного продукту, а це свід-чить про наявність відносин експлуатації. Тому в цих умовах необхідно узаконитимінімальний розмір заробітної плати. З іншого боку, якщо могутні профспілки до-магаються значного збільшення заробітної плати, що зменшує нормальний прибутоквласників капіталу, то вже самі робітники експлуатують дрібних власників.

Чиста монополія — це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продук-ту, для якого немає близьких замінників. Фірма-монополіст отримує повний конт-роль над ціною. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів длявходження в галузь, із монополією виробників сировини і т. ін. Для Робінсон чистамонополія є явищем не тільки ринку, а й концентрованого виробництва. Останнє, надумку автора, є економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат,що припадає на одиницю продукції, зі зростанням обсягів виробництва знижується.

Олігополія — стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існуванняреальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалоїконкуренції й абсолютної монополії.

Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Інши-ми словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при форму-ванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу напопит і регулювання збуту. Вона ввела поняття «дискримінація в цінах» — розподілмонополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст,випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, обслуговуючи най-більш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучаєменш спроможних покупців, і при цьому, незважаючи на зниження ціни, прибутокбуде високий, оскільки попит збільшиться.