3.2. Критерії оцінки ефективності професійної діяльності психолога у спорті

Сучасний досвід роботи практичних психологів (Г.С.Абрамова, О.Ф.Бондаренко, З.Г.Кісарчук, Р.С.Кочюнас, Л.Е.Орбан, В.Г.Панок, Т.М.Титаренко та аналіз наукової літера­тури з означеної проблеми) дозволяє виділити основні якості кваліфікованого, ефективно працюючого психолога, психологіч­но готового до професійної діяльності у спорті.

Так, ефективність консультування та психотерапії у спорті, на думку Р.С.Кочюнаса [102], визначається можливістю формуван­ня усвідомленої самоефективності особистості спортсмена (тре­нера). Підвищення рівня самоефективності сприяє позбавленню спортсменів від специфічних та ірраціональних страхів і фобій, позбавлення від залежностей (куріння, алкоголь тощо), сприяє стабілізації їх психофізичного потенціалу, зміні стилю життя, формуванню позитивної життєвої настанови у цілому.

Е.Аллен [4] виділяє такі критерії оцінки ефективності профе­сійної діяльності кваліфікованого психолога: завдання психоло­гічної допомоги, реакції практичного психолога у ситуації про­фесійної діяльності, світогляд психолога, культурна продук­тивність психолога, конфіденційність у роботі психолога у спор­ті, обмеження у діяльності психолога, міжособистісний вплив у роботі фахівця, людська гідність, узагальнена теорія та ставлення до узагальненої теорії у роботі спортивного психолога.

Зниження ефективності професійної діяльності психолога мо­же відбуватися тому, що «рольові очікування» від психолога з боку тренерів і спортсменів не співпадають з його можливостя­ми. Як зазначає у своїй статті Т.М.Титаренко [214], ефективність роботи психолога визначається також показниками його психо­логічного благополуччя. Він також констатує, що ефективність консультативної діяльності має тісні кореляційні зв'язки з такими параметрами особистості психолога, як самоактуалізація, потреба у пізнанні, спонтанність, аутосимпатія та контактність. За визна­ченням Т.М.Титаренко [214], ефективність професійної діяльнос­ті психолога та його психологічна готовність залежить від оцінки останнім власних можливостей, прагнень, уподобань. На його думку, психологічна готовність не є константою, і набувши її од­ного разу, психолог, навіть самоактуалізований та благополуч­ний, перестає бути професійно ефективним на деякий час або на­завжди.

Зокрема, як зазначає Д.Мерфі [159], ефективне психологічне інтерв'ю будується на основі використання психологом різнога- лузевих знань, актуалізації певних установок, здібностей і спеці­альних умінь, які визначають ефективність процесу взаємодії психолога зі спортсменами (тренерами).

Таким чином, виходячи з викладеного, можливо дійти висно­вку про те, що основний критерій ефективності професійної дія­льності психолога у спорті — бути корисним спортсмену та тре­неру своєю особистою участю у підготовці спортсмена. Як зазначає О.Гринь [182], для успіху психологу, перш за все, треба відмінно розбиратися в специфіці конкретного виду спорту. По- друге, слід вказати, що робота психолога передбачає достатньо тривалий контакт із підопічними. Хоча, з іншого боку, у багатьох спортсменів є тверда настанова: відкриватися ні перед ким не треба, особливо коли йдеться про власні слабкості та негаразди. Тому контакт із психологом завжди добровільний і достатньо ін­тимний. Досвід співпраці О.Гриня [182] зі спортсменами дозво­ляє стверджувати, що слід дочекатися, коли сам атлет звернеться по психологічну допомогу до психолога.

Аналіз досвіду таких психологів, як Л.Н.Жукова [41], О.П.По­пова [155], Е.Н.Суркова [211], Р.С.Узйнберга та Д.Гоулдса [219], Б.П.Яковлева і В.А.Багіна [245] та інших, що мали багатий досвід роботи у спорті, дозволяє дійти висновку про те, що ефект впли­ву психолога на спортсмена (тренера) зменшується або стає ну­льовим, коли у психолога за якихось причин знижуються психо­логічна готовність до професійної діяльності, що може бути обумовлено його стомленістю, наявністю сторонніх інтересів або зміною ціннісних орієнтацій. За таких умов у професійній діяль­ності психолога у спорті залишається лише схема. Як зазначає Г.Д.Горбунов [57], у бесідах зі спортсменами психолог втрачає яскравість почуттів та логічність аргументації, не знаходить у по­трібний момент прикладів, які можуть ефективно вплинути на стан спортсменів, не має тієї енергії, яку треба передавати спорт­сменам і тренерам, психолог втрачає ті канали за якими він «за­бирає» негативне у спортсменів.

Більшість фахівців, таких як Н.В.Блауберг та З.Г.Юдін [11], А.А.Бота лов [19], А.Д.Ганюшкін [40], Л.Д.Гіссен [50], Р.М.За- гайнов [74] та інші свідчить, що психологічна готовність до про­фесійної діяльності психологів у спорті підвищує той факт, що психолог сам займався певним видом спорту, тобто він не тільки знає специфіку конкретного виду спорту, а й глибоко його відчу­ває. Більш того, Г.Д.Горбунов [58] зазначає, що психолог має під час бесіди за спортсменами і тренерами використовувати специ­фічні, а інколи жаргонні для цього виду спорту висловлювання та специфічну термінологію (сленг).

Аналізуючи досвід практичних психологів у галузі спорту, можна дійти висновку, що важливою передумовою психологічної готовності психолога до професійної діяльності є його вміння спілкуватись, яке водночас складає основну форму його роботи. Оскільки, якщо психолог знаходить психологічний контакт зі спортсменами, тренерами, спортивними лікарями, масажистами, то, за словами Г.Д.Горбунова [58], він має «поле» для позитивно­го впливу.

О.Гринь [182] вказує на те, що ефективність професійної дія­льності психолога у спорті визначається тим, як відбувається під­готовка такого фахівця. Зокрема, він наводить приклад поглибле­ної підготовки психологів в університеті КДІФК, яка передбачає стажування при спортивних командах. Більш того, майбутній фа­хівець під час додаткового навчання залучається також і до нау­кових розробок. Освітньо-кваліфікаційна характеристика психо­лога у спорті, розроблена авторами, міститься у додатку Б.

Психологічна готовність спортивних психологів до професійної діяльності, як зазначають В.О.Бодров [15] та Т.В.Кудрявцев [106], тісно пов'язана з загальним поняттям професіоналізму та професій­ного самовизначення. Так, Є.О.Клімов [94] зазначає, що під профе­сіоналізмом слід розуміти особливу властивість людей систематич­но, ефективно і надійно виконувати складну діяльність у най­різноманітніших умовах. Для успішного виконання професійної ді­яльності, особливо в нестандартних умовах, до яких належить і спортивно-змагальна діяльність, психолог змушений залучатися до використання додаткових внутрішніх ресурсів. Ці ресурси викорис­товуються як на одержання позитивного результату, так і на компе­нсацію несприятливих впливів середовища.

Отже, можна говорити про існування у спортивного психолога деякого внутрішнього потенціалу, що є необхідною основою йо­го ефективної професіоналізації. У зв'язку з цим Л.М.Мітіна [137] виділяє дві моделі професійної діяльності психолога у спо­рті. Модель професійного функціонування психолога (адаптивне поводження) і модель професійного розвитку фахівця (творчість, особистісний і професійний ріст). За умов першої моделі у пси­холога домінує тенденція до пристосування, а частково і до під­порядкування професійної діяльності зовнішнім обставинам. У моделі професійного розвитку активується тенденція до профе­сійного самовираження, самореалізації, професійної ефективнос­ті та активності психолога у спорті.

На думку Л.М.Мітіної [137], існує деяка сукупність властиво­стей особистості психолога у спорті, яка складає його внутрішній потенціал, що забезпечує психологічну готовність до роботи у спорті, можливість успішного засвоєння професійних обов'язків, високоефективну професійну діяльність і розвиток професіоналі­зму психолога у спорті. Цю сукупність властивостей вона позна­чила як індивідуальний ресурс професійного розвитку (ІРПР) — Individual Resource of Professional Development (IRPD).

Аналізуючи основні вимоги до ефективно працюючого психо­лога у спорті, що характеризується високим рівнем психологічної готовності до професійної діяльності, слід розглянути феномен формування у досвідчених психологів індивідуального стилю професійної діяльності, який складно підігнати під загально­прийнятий стандарт чи профіль. В.І.Вачков [28] зазначає, що за­гальна логіка формування індивідуального стилю професійної ді­яльності психолога у спорті передбачає такі етапи:

1.Спочатку спортивний психолог спирається на ті здібності та вміння, якими він вже володіє, поступово пристосовуючи їх до вирішення своїх професійних завдань у спорті.

2.На основі актуально-розвинених якостей та вмінь психолога у спорті формуються нові, раніше відсутні професійно значущі якості.

3. Поступово формується складна взаємопов'язана система адап­тованих та нових професійно важливих якостей спортивного психо­лога. Зазначену систему якостей В.С.Мерлін [133] назвав симпто- мокомплексом, стверджуючи при цьому, що: «...індивідуальний стиль діяльності слід розуміти не як набір окремих якостей, а як до­цільну систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягаєть­ся певний результат. Окремі дії складають цілісну систему саме за­вдяки доцільному характеру їх зв'язку.» [133, 166—167].

Слід звернути увагу на те, що у повноцінному формуванні ви­сокого рівня психологічної готовності психолога до роботи у спорті важливу роль відіграє орієнтація фахівця на певну ціль (ідею), що мобілізує як конкретні знання і вміння, що їх набув психолог під час навчання у вищому навчальному закладі, так і досвід самостійної практичної роботи, який психолог поступово накопичує [28].

В залежності від рівня сформованості професіоналізму мож­ливо виділити основні етапи формування індивідуального стилю професійної діяльності психолога у спорті:

1. Засвоєння професійної діяльності за вже виробленими схе­мами та процедурами, що гарантує ефективне виконання постав­лених професійних завдань. На даному етапі можливо виділити такі фази, як загальне орієнтування у професійній діяльності, ко­ли починаючий психолог «в цілому» вже знає (або уявляє), як треба працювати у галузі спорту, але саму роботу при цьому ви­конувати ще не може; засвоєння окремих професійних дій та операцій, а також відпрацювання окремих процедур, прийомів та методик роботи психолога у спорті; засвоєння професійної діяль­ності за нормативно схваленим взірцем.

2. Вже більш досвідчений психолог може дозволити собі де­яке відходження від нормативно-схвалених еталонів праці: вини­кнення загальної ідеї щодо того, як можна ефективно виконувати професійні завдання інакше, ніж це робиться; випробування та засвоєння окремих дій за новою розробленою самостійно схе­мою; поступове проектування та засвоєння всієї професійної дія­льності по-новому, тобто формування свого індивідуального сти­лю професійної діяльності у спорті [28].

Як правило, психологи, які тільки починають працювати у спорті, намагаються підвищити свою психологічну готовність до професійної діяльності у галузі спорту, приділяючи більше уваги розвитку своїх знань, а при можливості й умінь.

Більш досвідчені психологи в процесі свого професійного розвитку поступово переключаються з розвинення власних знань та вмінь на ціннісно-смислові аспекти професійної діяльності. В.І.Вачков із співавторами [28] стверджує, що у процесі профе­сійного розвитку психолога недоречними є будь-які стандартні підходи, оскільки всі психологи-спеціалісти — різні, а отже, і те­рміни «дозрівання» у них також різні. А у певних психологів процес такого «дозрівання» може і не відбутися, хоча сам психо­лог при цьому може ефективно виконувати свою професійну дія­льність і навіть вважати себе «зрілим» психологом.

Проблема постає у тому, що більш важливим результатом професійної діяльності психолога у спорті є розвиток особистості самого психолога, а цей розвиток пов'язаний, перш за все, з роз­витком ціннісно-смислової сфери особистості. Так, А.К.Маркова [130], виділяючи рівні професіоналізму психолога, вказує на те, що у якості такого вищого рівня виступає «рівень супер-профе- сіоналізму», де головним етапом є «етап творчого самопроекту- вання себе як особистості професіонала».

Саме на цьому етапі психолог по справжньому досягає свого «акме», тобто верхівки професійного розвитку [130] та вищих рі­внів психологічної готовності до професійної діяльності у спорті.

Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що психолог як професіонал — це людина в цілому (і біологічний індивід, і особистість, і суб'єкт діяльності). Тому при вивченні ІРПР спор­тивного психолога варто враховувати всі рівні людини: фізіоло­гічний рівень (конституцію, тип нервової системи); рівень особи­стості (мотивацію, самооцінку, систему відносин і т.ін.); суб'єктивний рівень (професійні знання, уміння, навички) і рі­вень індивідуальності (індивідуальний стиль професійної діяль­ності, особливості адаптації, життєвий досвід та ін.)

У сучасній науковій літературі є передумови для розгляду внутрішніх ресурсів (потенціалу) особистості як джерел психоло­гічної готовності до професійної діяльності. Так, у соціології праці використовується поняття «особистісний потенціал праців­ника». Він характеризує внутрішню фізичну і духовну енергію фахівця, його діяльну позицію, спрямованість на творче вира­ження і самореалізацію. У межах особистісного потенціалу фахі­вця, за словами О.В.Ромашова [192], виділяють психофізіологіч­ний, трудовий і творчий потенціал. До складу психофізіоло­гічного потенціалу включають задатки, тип нервової системи, темперамент, емоційно-вольову сферу індивіда, його працездат­ність. Трудовий потенціал також пов'язують зі здібностями і психологічною готовністю спеціаліста до праці в різних умовах, професійними знаннями й уміннями, професійними навичками, мотивами трудової діяльності, а також ідентифікацією з колекти­вом. До творчого потенціалу психолога віднесені його інтелект, креативні і лідерські здібності тощо.

Розглядаючи проблему професіоналізму психолога у спорті як інтегральну здатність, що забезпечує ефективність його профе­сійної діяльності та психологічну готовність до неї, та пов'язану з рішенням професійних задач (виконання роботи) у плині задано­го часу, як вказує О.В.Ромашов [192], можна відзначити аналогії розглянутого поняття з поняттям працездатності. Працездатність визначається як соціально-правова категорія, що відображує зда­тність індивіда до праці та обумовлена рівнем його психофізич­ного і духовного розвитку, а також станом здоров'я, професійни­ми знаннями, уміннями і досвідом. Розрізняють загальну і профе­сійну працездатність. Загальна працездатність — це здатність до некваліфікованої праці в звичайних умовах, а професійна — це здатність людини до праці за своєю або за іншою адекватною їй професією і кваліфікацією.

Отже, виходячи з аналізу досліджень С.О.Дружилова [72], працездатність розглядається з трьох сторін, як властивість лю­дини, що відбиває її здатність виконувати певну роботу, як тото­жність певному оптимальному функціональному стану організму (готовність, у тому числі, психологічну) та як здатність забезпе­чувати певний заданий рівень діяльності на рівні ефективності.

А.І.Кітов [90] характеризує працездатність як деяку специфіч­ну здатність індивіда до роботи, як здатність, потрібну для вико­нання робочих завдань, як творчих, так і не творчих. Автор [90] наводить точку зору щодо розходження понять «працездатність» і «професійна майстерність». За його словами, працездатність — це потенційна можливість особистості до підвищення ефективно­сті праці, а професійна майстерність характеризує ту саму особи­стість, але з погляду резервів підвищення якості професійної дія­льності.

В основі зазначених підходів до поняття працездатність ле­жать професійні здібності особистості. Так, В.О.Бодров [15] ви­користовує поняття професійні здібності, визначаючи їх як інди­відуально-психологічні можливості людини успішно засвоювати і виконувати професійну діяльність протягом всього професійно­го шляху з урахуванням особливостей розвитку особистості і змін умов праці.

У сучасній психологічній науці, як стверджують О.О.Мака- ренко та інші психологи [120; 166], також використовується по­няття адаптаційних здібностей (чи адаптивності) фахівця. Адап- тивність психолога у спорті розглядається як індивідуально- психологічна властивість особистості, що є умовою успішного пристосування до змін профсередовища і визначається адекват­ною поведінкою фахівця вимогам його профсередовища та як ефективна взаємодія з умовами даного середовища без надмірної нервово-психічної напруги. О.Г.Маклаков [101], аналізуючи по­няття особистісного адаптаційного потенціалу психолога у спор­ті, який характеризує адаптивні здібності професіонала, зазначає, що особистісний адаптаційний потенціал — це взаємозалежні між собою психологічні особливості фахівця, які визначають рі­вень його психологічної готовності, ефективність його адаптації й імовірність збереження здоров'я в умовах професійної діяльно­сті. Як зазначає О.Г.Маклаков [121], складовими особистісного адаптаційного потенціалу психолога у спорті є рівень нервово- психічної стійкості, рівень конфліктності, моральні якості та орі­єнтація на існуючі норми поведінки.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що адаптаційний потенціал професіонала, як зазначає Г.О.Балл [7], — це інтегра­льна здатність людини, що дозволяє їй не тільки пристосуватися до різноманітних умов професійного середовища, а й активно протистояти негативним впливам різних видів, забезпечуючи та­ким чином стабільно високу ефективність професійної діяльності та високий рівень психологічної готовності до неї.

У зміст адаптаційного потенціалу психолога у спорті як деякої інтегральної здатності повинен, входити інтелект, який обумов­лює адаптацію людини до нових умов і ефективність для більшо­сті видів професійної діяльності. Ми розглядаємо інтелект відпо­відно до концепції «інтелектуального порогу» Г.Перкінса [166], у якій стверджується, що для кожної професії існує нижчій кор­донний рівень інтелекту. Якщо інтелект у фахівця нижче цього рівня, він не зможе працювати, однак перевищення інтелекту «кордонного» рівня не дає приросту ефективності професійної діяльності. Остання буде визначатися психологічною готовністю, мотивацією, особистісними рисами, системою цінностей психо­лога у спорті тощо. У зв'язку з розглядом ІРПР професіонала звернемо увагу на твердження В.О.Бодрова [15] про те, що осно­вною функцією мотивів є мобілізація здібностей, функціо­нальних можливостей та професійного досвіду психолога на до­сягнення поставлених цілей і результатів діяльності у спорті.

Вітчизняні психологи Є.М.Борисова та Г.П.Логінова [17], С.О.Дружилов [71], В.С.Згурський [79], Л.М.Мітіна [137] підкре­слюють, що в професійному розвитку людини природне і суспі­льне, біологічне і соціальне — це, насамперед, передумови, з яких індивід сам будує свій професійний шлях. Основним же фа­ктором професійного розвитку є внутрішній світ людини, його активність, потреба в самореалізації. На думку закордонних до­слідників (M.London, E.M.Moon, 1987; A.Howard, D.W.Bray, 1988; D.T.Hall, P.H.Mirvis, 1995), професійний ріст здійснюється завдяки особливим, так званим метанавичкам (meta-skills), до яких відносять: швидке засвоєння нових способів навчання і са­монавчання; розвинуту здатність до саморефлексії; високу адап- тивність; високий рівень самоефективності, іншими словами, ви­сокий рівень готовності до професійної діяльності як усвідомле­ну здатність фахівця долати різні ситуації в ході здійснення ним професійної діяльності.

Таким чином, можна виділити основні методологічні принци­пи, на які необхідно спиратися при обґрунтуванні і визначенні принципів ефективності професійної діяльності психолога у га­лузі спорту:

1. Системний підхід (Б.Ф.Ломов та ін.), у якому стверджують­ся закони взаємозв'язку і взаємозумовленості компонентів сис­теми «людина—професія».

2.Діяльний підхід (О.М.Леонтьєв та ін.), який дозволяє вста­новити причинно-наслідкові зв'язки на різних рівнях макростру­ктури професійної діяльності і проникнути в сутність явищ, що визначають особливості формування психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті.

3.Положення особистісного підходу (К.К.Платонов), що до­зволяють пов'язати ефективність професійної діяльності психо­лога не тільки з його професійними характеристиками, а й з осо­бливостями мотиваційної, когнітивної, емоційно-вольової, характерологічної та іншими сферами особистості.

4.Принцип комплексності, що вимагає проводити оцінку ефе­ктивності професійної діяльності психолога у спорті за допомо­гою набору валідних і надійних методик.

5.Принцип наукової обґрунтованості, відповідно до якого ме­тодичні рекомендації, отримані для конкретної професії, зокрема до професійної діяльності психолога у спорті, не можуть бути використані для інших, навіть близьких за зовнішніми ознаками професій без спеціальної наукової перевірки й адаптації.