3.2. Критерії оцінки ефективності професійної діяльності психолога у спорті

Сучасний досвід роботи практичних психологів (Г.С.Абрамова, О.Ф.Бондаренко, З.Г.Кісарчук, Р.С.Кочюнас, Л.Е.Орбан, В.Г.Панок, Т.М.Титаренко та аналіз наукової літера­тури з означеної проблеми) дозволяє виділити основні якості кваліфікованого, ефективно працюючого психолога, психологіч­но готового до професійної діяльності у спорті.

Так, ефективність консультування та психотерапії у спорті, на думку Р.С.Кочюнаса [102], визначається можливістю формуван­ня усвідомленої самоефективності особистості спортсмена (тре­нера). Підвищення рівня самоефективності сприяє позбавленню спортсменів від специфічних та ірраціональних страхів і фобій, позбавлення від залежностей (куріння, алкоголь тощо), сприяє стабілізації їх психофізичного потенціалу, зміні стилю життя, формуванню позитивної життєвої настанови у цілому.

Е.Аллен [4] виділяє такі критерії оцінки ефективності профе­сійної діяльності кваліфікованого психолога: завдання психоло­гічної допомоги, реакції практичного психолога у ситуації про­фесійної діяльності, світогляд психолога, культурна продук­тивність психолога, конфіденційність у роботі психолога у спор­ті, обмеження у діяльності психолога, міжособистісний вплив у роботі фахівця, людська гідність, узагальнена теорія та ставлення до узагальненої теорії у роботі спортивного психолога.

Зниження ефективності професійної діяльності психолога мо­же відбуватися тому, що «рольові очікування» від психолога з боку тренерів і спортсменів не співпадають з його можливостя­ми. Як зазначає у своїй статті Т.М.Титаренко [214], ефективність роботи психолога визначається також показниками його психо­логічного благополуччя. Він також констатує, що ефективність консультативної діяльності має тісні кореляційні зв'язки з такими параметрами особистості психолога, як самоактуалізація, потреба у пізнанні, спонтанність, аутосимпатія та контактність. За визна­ченням Т.М.Титаренко [214], ефективність професійної діяльнос­ті психолога та його психологічна готовність залежить від оцінки останнім власних можливостей, прагнень, уподобань. На його думку, психологічна готовність не є константою, і набувши її од­ного разу, психолог, навіть самоактуалізований та благополуч­ний, перестає бути професійно ефективним на деякий час або на­завжди.

Зокрема, як зазначає Д.Мерфі [159], ефективне психологічне інтерв'ю будується на основі використання психологом різнога- лузевих знань, актуалізації певних установок, здібностей і спеці­альних умінь, які визначають ефективність процесу взаємодії психолога зі спортсменами (тренерами).

Таким чином, виходячи з викладеного, можливо дійти висно­вку про те, що основний критерій ефективності професійної дія­льності психолога у спорті — бути корисним спортсмену та тре­неру своєю особистою участю у підготовці спортсмена. Як зазначає О.Гринь [182], для успіху психологу, перш за все, треба відмінно розбиратися в специфіці конкретного виду спорту. По- друге, слід вказати, що робота психолога передбачає достатньо тривалий контакт із підопічними. Хоча, з іншого боку, у багатьох спортсменів є тверда настанова: відкриватися ні перед ким не треба, особливо коли йдеться про власні слабкості та негаразди. Тому контакт із психологом завжди добровільний і достатньо ін­тимний. Досвід співпраці О.Гриня [182] зі спортсменами дозво­ляє стверджувати, що слід дочекатися, коли сам атлет звернеться по психологічну допомогу до психолога.

Аналіз досвіду таких психологів, як Л.Н.Жукова [41], О.П.По­пова [155], Е.Н.Суркова [211], Р.С.Узйнберга та Д.Гоулдса [219], Б.П.Яковлева і В.А.Багіна [245] та інших, що мали багатий досвід роботи у спорті, дозволяє дійти висновку про те, що ефект впли­ву психолога на спортсмена (тренера) зменшується або стає ну­льовим, коли у психолога за якихось причин знижуються психо­логічна готовність до професійної діяльності, що може бути обумовлено його стомленістю, наявністю сторонніх інтересів або зміною ціннісних орієнтацій. За таких умов у професійній діяль­ності психолога у спорті залишається лише схема. Як зазначає Г.Д.Горбунов [57], у бесідах зі спортсменами психолог втрачає яскравість почуттів та логічність аргументації, не знаходить у по­трібний момент прикладів, які можуть ефективно вплинути на стан спортсменів, не має тієї енергії, яку треба передавати спорт­сменам і тренерам, психолог втрачає ті канали за якими він «за­бирає» негативне у спортсменів.

Більшість фахівців, таких як Н.В.Блауберг та З.Г.Юдін [11], А.А.Бота лов [19], А.Д.Ганюшкін [40], Л.Д.Гіссен [50], Р.М.За- гайнов [74] та інші свідчить, що психологічна готовність до про­фесійної діяльності психологів у спорті підвищує той факт, що психолог сам займався певним видом спорту, тобто він не тільки знає специфіку конкретного виду спорту, а й глибоко його відчу­ває. Більш того, Г.Д.Горбунов [58] зазначає, що психолог має під час бесіди за спортсменами і тренерами використовувати специ­фічні, а інколи жаргонні для цього виду спорту висловлювання та специфічну термінологію (сленг).

Аналізуючи досвід практичних психологів у галузі спорту, можна дійти висновку, що важливою передумовою психологічної готовності психолога до професійної діяльності є його вміння спілкуватись, яке водночас складає основну форму його роботи. Оскільки, якщо психолог знаходить психологічний контакт зі спортсменами, тренерами, спортивними лікарями, масажистами, то, за словами Г.Д.Горбунова [58], він має «поле» для позитивно­го впливу.

О.Гринь [182] вказує на те, що ефективність професійної дія­льності психолога у спорті визначається тим, як відбувається під­готовка такого фахівця. Зокрема, він наводить приклад поглибле­ної підготовки психологів в університеті КДІФК, яка передбачає стажування при спортивних командах. Більш того, майбутній фа­хівець під час додаткового навчання залучається також і до нау­кових розробок. Освітньо-кваліфікаційна характеристика психо­лога у спорті, розроблена авторами, міститься у додатку Б.

Психологічна готовність спортивних психологів до професійної діяльності, як зазначають В.О.Бодров [15] та Т.В.Кудрявцев [106], тісно пов'язана з загальним поняттям професіоналізму та професій­ного самовизначення. Так, Є.О.Клімов [94] зазначає, що під профе­сіоналізмом слід розуміти особливу властивість людей систематич­но, ефективно і надійно виконувати складну діяльність у най­різноманітніших умовах. Для успішного виконання професійної ді­яльності, особливо в нестандартних умовах, до яких належить і спортивно-змагальна діяльність, психолог змушений залучатися до використання додаткових внутрішніх ресурсів. Ці ресурси викорис­товуються як на одержання позитивного результату, так і на компе­нсацію несприятливих впливів середовища.

Отже, можна говорити про існування у спортивного психолога деякого внутрішнього потенціалу, що є необхідною основою йо­го ефективної професіоналізації. У зв'язку з цим Л.М.Мітіна [137] виділяє дві моделі професійної діяльності психолога у спо­рті. Модель професійного функціонування психолога (адаптивне поводження) і модель професійного розвитку фахівця (творчість, особистісний і професійний ріст). За умов першої моделі у пси­холога домінує тенденція до пристосування, а частково і до під­порядкування професійної діяльності зовнішнім обставинам. У моделі професійного розвитку активується тенденція до профе­сійного самовираження, самореалізації, професійної ефективнос­ті та активності психолога у спорті.

На думку Л.М.Мітіної [137], існує деяка сукупність властиво­стей особистості психолога у спорті, яка складає його внутрішній потенціал, що забезпечує психологічну готовність до роботи у спорті, можливість успішного засвоєння професійних обов'язків, високоефективну професійну діяльність і розвиток професіоналі­зму психолога у спорті. Цю сукупність властивостей вона позна­чила як індивідуальний ресурс професійного розвитку (ІРПР) — Individual Resource of Professional Development (IRPD).

Аналізуючи основні вимоги до ефективно працюючого психо­лога у спорті, що характеризується високим рівнем психологічної готовності до професійної діяльності, слід розглянути феномен формування у досвідчених психологів індивідуального стилю професійної діяльності, який складно підігнати під загально­прийнятий стандарт чи профіль. В.І.Вачков [28] зазначає, що за­гальна логіка формування індивідуального стилю професійної ді­яльності психолога у спорті передбачає такі етапи:

1.Спочатку спортивний психолог спирається на ті здібності та вміння, якими він вже володіє, поступово пристосовуючи їх до вирішення своїх професійних завдань у спорті.

2.На основі актуально-розвинених якостей та вмінь психолога у спорті формуються нові, раніше відсутні професійно значущі якості.

3. Поступово формується складна взаємопов'язана система адап­тованих та нових професійно важливих якостей спортивного психо­лога. Зазначену систему якостей В.С.Мерлін [133] назвав симпто- мокомплексом, стверджуючи при цьому, що: «...індивідуальний стиль діяльності слід розуміти не як набір окремих якостей, а як до­цільну систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягаєть­ся певний результат. Окремі дії складають цілісну систему саме за­вдяки доцільному характеру їх зв'язку.» [133, 166—167].

Слід звернути увагу на те, що у повноцінному формуванні ви­сокого рівня психологічної готовності психолога до роботи у спорті важливу роль відіграє орієнтація фахівця на певну ціль (ідею), що мобілізує як конкретні знання і вміння, що їх набув психолог під час навчання у вищому навчальному