4.2. Зміст та структура психологічної готовності психологів до професійної діяльності у галузі спорту

магниевый скраб beletage

З науково-практичної діяльності Р.М.Загайнова [74; 75; 76; 77] виходить, що чинником ефективності професійної діяльно­сті психолога у спорті виступає здатність психолога завжди бути готовим достойно зустріти будь-який результат своєї діяльності. А це передбачає необхідність сформувати у спортивного психолога стійку психологічну настанову, основою якої є глибока любов до людини (спортсмена, тренера), а також психологічну готовність до ефективного здійснення своєї професійної діяльності.

Існує сім критеріїв оцінки ефективності професійної діяльнос­ті психолога. Розглянемо резюме ключових ідей Р.С.Кочюнаса [102]. До таких критеріїв він відносить: інтенціональність психо­лога, здатність до творчого прийняття рішень, володіння психо­логічними техніками, індивідуальна та культурна емпатія, навич­ки спостереження клієнта, здатність до інтеграції з клієнтом. Наявність у психолога сукупності зазначених ознак є передумо­вою психологічної готовності до професійної діяльності, зокрема, у спорті.

За даними соціально-психологічних досліджень основними функціями психолога у баченні тренерів є психологічна підгото­вка і психологічна реабілітація спортсменів після невдалих ви­ступів на змаганнях, травм та інше. Це обумовлено тим фактом, що учбово-тренувальний процес у спорті складається з підготов­ки до змагань (фізичної та психологічної), виступу спортсменів на змаганнях та етапу, що наступає за змаганнями.

Г.Д.Горбунов [57] визначає такі критерії ефективності профе­сійної діяльності спортивного психолога: бути корисним та по­добатися спортсменам і тренерам; а також той факт, що на пев­ному етапі роботи психолога у спорті від його послуг відмовляються. Цей парадоксальний факт свідчить про те, що ро­ки роботи психолога у спорті дали безпосередній результат та відмова від його допомоги є проявом самостійності спортсмена (тренера) у вирішенні психологічних проблем та самодостатності як результат взаємодії з психологом.

Відомі такі дослідження, в яких здійснюється спроба вивчення зв'язку і впливу певних особистісних якостей (наприклад кому­нікативної компетентності) на ефективність діяльності психоло­га, що дає можливість, враховуючи результати дослідження, оці­нювати складові певної якості як бажані чи як не бажані для психолога, тобто як ті, що сприяють або не сприяють формуван­ню психологічної готовності психолога до професійної діяльнос­ті у спорті.

У деяких дослідженнях підкреслюється необхідність розвитку у психолога для формування психологічної готовності до профе­сійної діяльності таких якостей, як емоційна стійкість, терпи­мість, стресостійкість, атракція та ін. (М.В.Молоканов, 1995, Є.Е.Смирнова, 1977, І.М.Юсупов, 1992).

Деякі дослідники зазначають негативні якості психолога, які заважають йому здійснювати ефективно професійну діяльність (Н.А.Амінов, Ю.В.Ємельянов, М.В.Молоканов, Є.Е.Смирнова ), зокрема, схильність до синдрому емоційного вигоряння, високий рівень тривожності, сором'язливість тощо.

Карл Роджерс [187], один із засновників гуманістичної психо­логії, виділив чотири якості, які обумовлюють психологічну го­товність психолога до спілкування з клієнтом. їх можна запропо­нувати у якості критеріїв оцінки психологічної готовності до психологічного консультування: конгруентність; прийняття себе; прийняття інших; емпатичне розуміння.

Розглядаючи різні наукові джерела з даної проблематики, ми наближаємося до розуміння моделі особистості психологічно го­тового до професійної діяльності психолога. Як зазначає Р.Кочюнас [12], мова йдеться, звісно, про «динамічну» модель, оскільки кожен психолог має можливість її доповнити.

У роботі Р.Кочюнаса «Психологічне консультування» [102] зазначено три постулати, сформульовані K.Scheider (1992), які можна розглядати як чинники психологічної готовності до про­фесійної діяльності психолога-консультанта: особистісна зрі­лість, що передбачає здатність психолога ефективно вирішувати свої проблеми, толерантність та відвертість по відношенню до себе; соціальна зрілість психолога, яка виражається у тому, що психолог є терпимим, відвертим по відношенню до інших. Р.Кочюнас накреслює, що зрілість психолога розуміється як ди­намічний процес, а не як стан.

Процес формування психологічної готовності до професійної діяльності психологів у спорті обумовлений цілою низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів, серед яких важливе зна­чення має необхідність підвищення якості підготовки спортивних психологів, конкурентоспроможних на ринку праці і використан­ня для рішення даної задачі новітніх психологічних технологій і методик. Особливе значення при цьому набуває соціальний моні­торинг. Під соціальним моніторингом розуміється процес ви­вчення соціального об'єкта (професійна діяльність психолога у спорті), аналізу й оцінки його стану, прогнозування і контроль змін, що відбуваються, за відносно стабільним блоком парамет­рів.

Елементами соціального моніторингу з метою удосконалю­вання професійної діяльності спортивного психолога можуть бу­ти: аналіз професійних ускладнень, потреб, інтересів, можливос­тей психологів; аналіз інформації про їх роботу, про форми, методи, дидактичні системи, які вони використовують у своїй професійній діяльності.

Для одержання цих даних можуть застосовуватися такі дже­рела інформації, як аналіз якості психологічної підготовленості спортсменів, рейтингова оцінка і самооцінка психологів тощо.

Методологію і методи системно-ситуативного аналізу профе­сійної діяльності розробили А.Я.Анцупов (1986), який розгля­нув вплив складних ситуацій на ефективність діяльності, та Б.Я.Шведін (1989), який описав ситуації професійної діяльності. Отже, системно-ситуативний аналіз припускає вивчення не однієї певної сторони професійної діяльності, а дослідження її об'єктивних і суб'єктивних характеристик у цілому, в системі. Тому аналіз повинен бути єдиним за всіма основними показни­ками професійної діяльності психолога у галузі спорту.

Аналіз показує, що соціальний моніторинг професійної діяль­ності спортивного психолога може здійснюватися як за конкрет­ними структурними елементами діяльності, так і за системно ці­лісними одиницями. Причому при системному підході елементи повинні братися не розрізнено, а цілісно, у єдності. Одиниця ана­лізу, виступаючи як інтегральне поняття, дозволяє аналізувати професійну діяльність цілісно, з більш конкретними рекоменда­ціями для практики психологів у спорті, у порівнянні з тим, чого можна домогтися при найдетальнішому компонентному аналізі.

Як одиниці аналізу С.Л.Рубінштейн і О.М.Леонтьєв пропону­вали «дії», В.Н.Мясіщєв — «відношення», Д.Н.Узнадзе і його школа — «настанову», Б.Я.Швєдін у якості одиниці аналізу про­фесійної діяльності пропонує «ситуацію» — найменшу, неподі­льну, системно організовану частину діяльності, у якій виявля­ються всі її основні елементи (підсистеми) у цілісному безпосе­редньому зв'язку і взаємодії. Критерієм правильності вибору одиниці аналізу є те, наскільки вона дозволяє виявляти цілісні властивості об'єкта — його структуру, зміст, динаміку розвитку, тобто здійснювати в єдності структурно-генетичний і функціона­льний аналіз професійної діяльності.

Під ситуацією професійної діяльності психолога у спорті ро­зуміється сукупність обставин взаємодії психолога зі спортсме­нами (тренерами), що вимагають ухвалення рішення і відповід­них дій або вчинків з боку учасників. Зазначені ситуації різно­манітні, але в той же час кожна з них містить типові риси. Усі си­туації виникають у результаті взаємодії між психологом і спорт­сменами (тренерами).

Отже, ситуація — це одиниця аналізу професійної діяльності психолога, цілісна частина взаємодії психолога зі спортсменами (тренерами). Вона містить у собі оцінку професійної діяльності (опис ситуації, її динаміку) і рішення задачі від початку до кінця в конкретних умовах (фактори, труднощі, засоби, результат). У діяльності психолога ситуація може змінюватися зовнішнім чи­ном, якщо обставини ставлять нову задачу, чи внутрішнім чином, якщо сам психолог змінює її. Зі зміною задачі набуває розвитку нова професійна ситуація.

Системно-ситуативний аналіз професійної діяльності психо­лога у спорті здійснювався за допомогою методу послідовної ди­намічної оцінки (МПДО), адаптованого В.В.Деркачом [68] у двох варіантах: а) для психологів; б) для спортсменів. При розробці адаптованого варіанта методу послідовної динамічної оцінки враховувалися особливості професійної діяльності психологів, обумовлені специфікою роботи у спорті.

У структурі МПДО виділені дев'ять основних блоків: опис си­туації, динаміка, фактори, труднощі, рішення, засоби, результат, самооцінка, соціально-демографічні дані. Причому вид системно- ситуативного аналізу — ретроспективний (вивчення ситуацій, що мали місце в минулому) чи актуальний (вивчення ситуацій, що відбуваються в даний час) — обирався самими учасниками ситу­ацій у залежності від досвіду і важливості, що надається реаль­ним умовам професійної діяльності психолога у спорті [68].

При ситуативному підході аналіз професійної діяльності припу­скає, насамперед, вивчення ситуацій, характерних для даного виду діяльності — тих, котрі зустрічаються найбільш часто, чи ж тих, ко­трі зустрічаються дуже рідко, але тільки в даному виді діяльності. Виникає питання, якою повинна бути потужність бази даних, необ­хідна для одержання достовірних висновків і результатів. Усе зале­жить від конкретного виду професійної діяльності у спорті і спів­відношення в ньому числа стандартних і нестандартних ситуацій, тобто таких, яких немає в досвіді даного психолога.

Нестандартних ситуацій (НС) професійної діяльності психо­лога у спорті, як правило, більше, ніж стандартних ситуацій (СС), тому що навіть рішення стандартної (відомої) задачі, але в неста­ндартних (нових) умовах приводить до виникнення нестандарт­ної ситуації. Як показує досвід досліджень В.В. Деркача [58], ста­тистично значущі результати і висновки можна одержувати: а) при числі ситуацій = 100, якщо співвідношення СС/НС > 0,5; б) при числі ситуацій = 200, якщо співвідношення СС/НС < 0,5.

Системно-ситуативний аналіз професійної діяльності психо­лога у спорті вимагає постійного нарощування банку ситуацій. Як наслідок буде відбуватися уточнення висновків і рекоменда­цій, а також обов'язкове удосконалювання самого методу МПДО і теоретичних постулатів, що лежать у його основі. Тобто, прин­циповим є положення, що ні сам системно-ситуативний підхід, ні метод МПДО, розроблений на його основі, не виступають як щось раз і назавжди дане і незмінне. Вони повинні розвиватися паралельно з розвитком емпіричної бази і нагромадженням знань про особливості професійної діяльності психологів, зокрема у спорті.

Без застосування сучасних комп'ютерних засобів системно- ситуативний аналіз виявляється неможливим у практичній реалі­зації, тому що в даному випадку доводиться мати справу зі знач­ними обсягами емпіричної інформації, яка аналізується не за од­ним десятком показників. Реєстрація, збереження та обробка такої інформації вручну — дуже складна справа.

Підставою для типології ситуацій професійної діяльності пси­хологів у спорті є: а) суб'єкт діяльності — психолог; б) об'єкти діяльності — спортсмени і тренери; в) змагально-тренувальний процес (діяльні ситуації); г) процес спілкування (міжособистісні ситуації) [68].

Загальна особливість полягає в тому, що ситуація, будучи результатом взаємодії, має першопричину (детермінуючий фа­ктор). Отже, спортивно-психологічні ситуації можна розділити на дві групи: ініційовані психологом та ініційовані тренерами (спортсменами). Для рішення ситуацій другого типу потрібно, насамперед, виявити ініціатора, який подав ідею ситуації, і всіх її учасників та визначити справжні цілі і мотиви дій, у ре­зультаті яких вона виникла. Психологічна готовність психоло­га, як зазначив В.В.Деркач [68], в момент сприйняття, осмис­лення і рішення спортивно-психологічної ситуації полягає в його здатності миттєво оцінювати обстановку і приймати адек­ватні рішення.

Психологічна готовність до професійної діяльності психолога у спорті є досить складними поняттям, що визначається багатьма показниками. Таким чином, сутність та структуру професійної діяльності психолога у спорті, а також чинники її ефективності можна подати у вигляді схеми (рис. 4.1).

Виходячи з викладеного можна дійти висновку про те, що в основі психологічної готовності психолога до професійної дія­льності у спорті лежить феномен настановлення [116; 216]. Проблема психологічної готовності стала об'єктом спеціальних досліджень не так давно, на першому етапі (кінець XIX — поча­ток XX ст.) її вивчали з проникненням у психічні процеси лю­дини. Саме в цей період склалося розуміння психологічної готовності як настановлення. Другий етап — дослідження пси­хологічної готовності як певного феномена стійкості людини до зовнішніх та внутрішніх впливів. Таке розуміння зумовлене ін­тенсивним дослідженням нейрофізіологічних механізмів регу­ляції та саморегуляції поведінки людини. Третій етап вивчення поняття психологічної готовності пов'язаний з дослідженнями у галузі теорії діяльності. Саме в цей період воно розглядається у зв'язку з емоційно-вольовим та інтелектуальним потенціалом особистості щодо конкретного виду діяльності. Психологічна готовність характеризується як якісний критерій саморегуляції на різних рівнях проходження процесів: фізіологічному, психо­логічному, соціальному. Дослідження окремих та конкретних характеристик цього феномену сприяли створенню кількох кон­цепцій психологічної готовності (М.І.Дяченко та Л.А.Кандибо- вича, Н.Д.Левітова, А.Ц.Пуні). Принципова відмінність між ни­ми полягає в тому, з якими рівнями життєздатності людини співвідноситься це явище.

В основі всіх вищезгаданих підходів лежить феномен наста­новлення як готовність до активності у певному напрямі, що ви­никає на основі взаємодії потреби і середовища, яке впливає на людину у даний момент. Неусвідомлене настановлення передує свідомим процесам, які розвиваються на її основі.

Зміст настановлення психолога на професійну діяльність у спор­ті залежить від місця в структурі професійної діяльності об'єк­тивного фактора, який обумовлює таке настановлення. Залежно від того, на який об'єктивний фактор професійної діяльності спрямова­не настановлення (мотив, мета, умови діяльності), виділяють три іє­рархічні рівні регуляції діяльності — рівні смислових, цільових та операційних настановлень. Смислове настановлення психолога на професійну діяльність у спорті — це відношення, яке виявляється в його діяльності до тих об'єктів, які мають особистісний смисл. За походженням такі настановлення похідні від соціальних. Вони вмі­щують інформаційний компонент (погляди на світ і образ того, до чого психолог прагне); емоційно-оцінний компонент (антипатії та симпатії до певних об'єктів); поведінковий компонент (готовність діяти щодо об'єкта, який має особистісний смисл). За допомогою смислових настановлень психолог приєднується до системи норм та цінностей певного спортивного середовища (інструментальна фун­кція), вони допомагають зберегти його статус-кво в напружених си­туаціях (функція самозахисту), сприяють самоствердженню спорти­вного психолога (ціннісно-експресивна функція), що виражається в прагненні особистості привести до системи особистісні смисли знань, норм, цінностей, які в них містяться (пізнавальна функція). Виникнувши в професійній діяльності психолога у галузі спорту, ці знання, норми, цінності можуть проявлятися та визначати поведінку психолога в широкому колі подібних ситуацій. Такі смислові наста­новлення стають узагальненими та перетворюються на риси харак­теру і діяльності.

Цільові настановлення викликаються метою професійної ді­яльності та визначають стійкий характер протікання дій. Опе­раційні настановлення мають місце в ході розв'язання пси­хологом завдань на основі врахування умов конкретної профе­сійної ситуації і вірогідного прогнозування цих умов, що спи­рається на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях. Вони (операційні настановлення) виявляються в стереотипнос­ті мислення спортивного психолога, його конформності, у вла­стивостях особистості.

Таким чином, серед психологічних утворень, пов'язаних із го­товністю психологів до професійної діяльності у спорті, нами об­рані смислові настановлення суб'єктів діяльності.

Резюмуючи викладене, слід зазначити, що для більш чіткого фо­рмулювання завдань визначаємо декілька вихідних положень. По- перше, наявність негативних смислових настановлень по відношен­ню до важливих (з особистої і соціальної позиції) сфер професійної діяльності психолога у спорті неминуче призведе до зниження пси­хологічної готовності до цієї діяльності, навіть дезадаптації. По- друге, спрямованість особистості психолога часто супроводжує ви­біркове зниження психологічної готовності діяльності і вибіркову дезадаптації. По-третє, наше завдання полягає в тому, щоб розроби­ти методи психодіагностики смислових настановлень суб'єктів дія­льності у спорті, зокрема психологів, а також навчитися діагносту­вати їх з метою розробки методів корекції.