с

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА — сукупність методів активного самовпливу з метою оптимізації психічних і фізичних функцій спорт­смена.

СИСТЕМА СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ — сукупність знань, прин­ципів, методів і спортивних досягнень, а також сама практична діяль­ність з організації й управління тренувальним процесом. Структурними одиницями цього поняття є система спортивного тренування в окремих видах спорту, у групах споріднених видів спорту.

СПРИЙНЯТТЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ — виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає у спортсмена виникнення і розви­ток глибоких специфічних відчуттів, пов'язаних зі спеціалізацією. Спе­цифіку таких сприйняттів визначають особливості виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній практиці ці спеціалізовані ви­ди називають «почуттями».

СПОРТ (у вузькому значенні) — діяльність, що історично виділилася і сформувалася переважно у сфері фізичної культури у вигляді змагань як спосіб регламентованого протиборчого виявлення, оцінювання люд­ських можливостей у самій цій діяльності, а разом з тим і якісно діючий засіб максимізації сил (здібностей, умінь) мистецьки користатися ними для реалізації досягнення; (у широкому значенні) — охоплює власне змагальну діяльність, підготовку до досягнень у ній, а також специфічні міжлюдські відносини й поведінкові норми, що виникають на основі цієї діяльності.

СПОРТ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ — специфічний вид людської діяльнос­ті, де об'єктом свідомості та волі людини є перш за все її власне тіло, а також відбувається злиття суб'єкта та об'єкта діяльності, що зумовлює велику роль потреб і мотивів спортсмена в досягненні спортивних ре­зультатів. Спорт вищих досягнень збігається зі станом максимальної реалізації спортивних можливостей спортсмена.

СПОРТ МАСОВИЙ — спорт, у якому змагання і високий спортивний результат мають місце, але більшою мірою його розглядають як засіб фізичного виховання, фізичної рекреації і рухової реабілітації.

СПОРТ ОЛІМПІЙСЬКИЙ — спорт, що має у своїй основі високі гума­ністичні традиції, що реалізують ідеали олімпізму.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНИЙ — спорт, зумовлений комерційними інтереса­ми, є матеріальним джерелом існування спортсмена.

СПОРТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ — кількісний і якісний рівень показни­ків у спорті; залежно від специфічних особливостей виду спорту спортивні результати можуть бути виражені різними показниками: перемогою, здобутою в змаганні їх серії (бокс, боротьба, фехтуван­ня, спортивні ігри та ін.); одиницями виміру часу, простору і мас (плавання, важка/легка атлетика тощо) кількістю балів, набраних спортсменами по оцінках суддів (спортивна гімнастика, фігурне ка­тання та ін.).

СИСТЕМА ФІЗИЧНОГО І СПОРТИВНОГО ВИХОВАННЯ — сукупність ідей, методів і способів, структурно організованих за єдиними принци­пами, з метою реалізації певних політичних, біологічних і соціальних ідей у сфері фізичного виховання і спорту.

СОЦІОЛОГІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ — наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільностей, відносин у них, структур, систем і організацій у сфері фізичної культури і спорту як су­спільних явищ. Вивчає такі проблеми: фізична культура і спорт та збе­реження світу; спосіб життя; система і її цінності; науково-технічна ре­волюція; вільний час; масові комунікації; конфліктні ситуації; соціальні функції фізичної культури; фізкультура і праця; зв'язок фізичної куль­тури з іншими соціальними інститутами; фізична культура, вік, здо­ров'я; зв'язок фізичної культури з розумовим, етичним і естетичним вихованням; роль фізичної культури у формуванні всебічно і гармоній­но розвинених людей; методика і техніка соціологічних досліджень у спорті; фізична культура як частина загальної культури і культурної ре­волюції; сучасний олімпійський рух; фізична культура, негативна пове­дінка і злочинність.

СПОРТИВНА ЕРГОНОМІКА. Об'єктом дослідження у спортивній ергономіці є система «спортсмен — інвентар — знаряддя — середо­вище». Системоутворюючим фактором може бути результат, а сис­тема оптимізується на основі підвищення якостей і погодженості її елементів відповідно до зовнішнього і внутрішнього середовища, ві­ку, статі і класифікації спортсмена. Спортивна ергономіка — галузь загальної ергономіки, яка виникла у 1980-х рр. у зв'язку з проник­ненням науково-технічного прогресу у виробництво спортивного ін­вентарю, снарядів, взуття, покриттів. Широко розвивається за кор­доном при спортивних фірмах і центрах. Мета ергономіки — удосконалювання спортивної діяльності людини при збереженні здоров'я і розвитку особистості.

СПОРТ МАСОВИЙ — система спортивних занять так чи інакше моди­фікується (будується з певними особливостями) стосовно специфіки ті­єї чи іншої сфери; має фізкультурно-оздоровчу спрямованість.

СПОРТ ШКІЛЬНИЙ — практика використання спорту в шкільній сис­темі загальної освіти, де спортивні заняття підлеглі, насамперед, зага- льнопедагогічним принципам і будуються відповідно до єдиної логіки й умов організації багатоскладового навчально-виховного процесу.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНИЙ — практика використання спор­ту в прикладній підготовці до обраної професійної діяльності (вироб­ничої, військової, службової тощо).

СПОРТ ФІЗКУЛЬТУРНО-КОНДИЦІЙНИЙ — спорт зрілих континген­тів населення, у яких не домінують чисто спортивні настанови, заняття будуються головним чином за типом фізкультурно-спортивного трену­вання, що сприяє збереженню набутої раніше кондиції, із суворого рег­ламентованою участю в змаганнях.

СПОРТ ОЗДОРОВЧО-РЕКРЕАТИВНИЙ — практика використання еле­ментів спорту як засобу і методу досягнення ефекту здорового відпочи­нку — розваги, активного відновлення оперативної працездатності й організації цікавого, емоційно насиченого дозвілля. Зрозуміло, ця прак­тика тільки дуже умовно може бути віднесена до спорту, оскільки в ній виражені лише деякі його типові риси, причому у вкрай модифіковано­му видгляді.

СТАН ПУБЛІЧНОЇ САМІТНОСТІ — визначається умінням «відключа­тися» від навколишнього оточення і водночас робити його змоціоген- ним фактором; одночасно бути в середовищі змагання й зовсім не за- лежити від його впливу, брати від нього інформацію і бути господарем становища в цій складній обстановці. Цей стан регулюється образами, думками і почуттями спортсмена.

СТАН СПОРТСМЕНА ПЕРЕДСТАРТОВИЙ — особливий психічний стан спортсмена, що виявляється у момент готовності до змагань. За ступенем переважного прояву цих процесів можна виділити 4 типи ста­ну змагальної готовності спортсмена.

СТАТУС СПОРТСМЕНА ПРОФЕСІЙНИЙ — соціально-правове стано­вище, у яке добровільно ставить себе спортсмен, що уклав контракт чи трудову угоду з роботодавцем. С.с.п. зобов'язує його постійно підтриму­вати високий рівень своєї спортивної майстерності й виступати на зма­ганнях за певну винагороду. Факт прийняття С. с. п. є формою продажу своєї робочої сили і юридично становить собою найом на роботу за дого­вором. У своїх трудових угодах спортсмен-професіонал залишається ма- лозахищеним через відсутність правових знань чи підтримки професійної спілки. Щоб правильно користуватися С. с. п., спортсмену необхідна професійна консультація юриста.

СТОМЛЕННЯ У СПОРТІ — фактор, який стимулює мобілізацію функ­ціональних процесів спортсменів, визначає межі раціонального обсягу тренувальних впливів і участі у змаганнях, а також забезпечує ефектив­ність протікання адаптації у спортсменів, успішність змагальної діяль­ності та профілактику переадаптації.

СТРАТЕГІЯ — визначає загальні закономірності підготовки і ведення змагань у спорті.

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНА. Виді­ляють такі якості, як цілеспрямованість (ясне бачення перспективної мети), рішучість і сміливість (схильність до розумного ризику у поєд­нанні зі своєчасністю й обдуманістю рішень), наполегливість і завзя­тість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні цілей і подоланні перешкод), витримка і самовладання (лег­кість розуму; здатність керувати своїми думками і діями в умовах емо­ційного напруження), самостійність й ініціативність.

СТАН СПОРТИВНОЇ ФОРМИ — стан готовності спортсмена до досяг­нення, що забезпечує найвищий прояв тренованості і підготовленості, можливий на даному етапі.

СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНА включає такі елементи:

1) формування стійкості спортсмена до стресової ситуації тренува­льної й особливо змагальної діяльності;

2)ступінь досконалості кінестетичних і візуальних сприйняттів спортсменом різних параметрів рухових дій і навколишнього середо­вища;

3)здатність сприймати, організовувати і переробляти інформацію в умовах дефіциту часу;

4)досконалість просторово-тимчасової антиципації як форма під­вищення ефективності техніко-тактичних дій спортсмена;

5)здатність до формування у структурах головного мозку випере­джальних реакцій, програм необхідність якої зумовлена вимогами ефе­ктивної змагальної боротьби.