РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА У СПОРТІ 2.1. Зміст та структура професійної діяльності психолога у спорті

Проблемі вивчення специфіки професійної діяльності психолога і портрета «ідеального» психолога присвячено багато досліджень (Г.С.Абрамова, 1998; Ю.Б.Альошина, 2000; Н.О.Амі- нов, М.В.Молоканов, 1992; Р.Кочюнас, 1999; Р.Мей, 2001; Р.С.Нємов, 2001, К.Роджерс, 1994; Е.Є.Смирнова, 1977). У нау­кових роботах відзначається, що необхідно визначити особистіс- ні якості психолога, які забезпечують ефективність його профе­сійної діяльності (Е.Є.Смирнова, 1977). Необхідність досліджен­ня цього питання пов'язана, перш за все, з тим, що діяльність психолога у спорті дуже специфічна за своїм предметом — інди­відуальністю спортсмена. Специфіка проявляється і у тому, що сам психолог виступає як індивідуальність. Це обумовлює багато проблем, пов'язаних із соціальним статусом професії психолога, наприклад, проблему визначення критеріїв ефективності його професійної діяльності, рівня його кваліфікації, проблему підго­товки психологів для роботи у спорті.

Різні аспекти професійної діяльності психолога у спорті ви­ступали предметом наукових досліджень з різних боків аналізу цього питання.

Так, проблеми психологічної підготовки спортсменів до зма­гань досліджували у своїх роботах С.А.Арутюнов [6], П.П.Бого- молов [14], М.Ванек та І.Мацак [25], Б.А.Вяткін, А.Є.Кондаков, Б.С.Валуєв [36], В.К.Гаврилюк [37], А.Д.Ганюшкін [164], Ф.Ю.Ге- нов [42; 43], Г.Б.Горська [59], Л.П.Гримак [61], Л.П.Дмитрієнкова [70], Р.М.Загайнов та Ю.Я.Кисельов [78], І.Ф.Зоркин [81], Є.Г.Коз- лов, В.Г.Колюков, І.А.Григорьянц [96], А.А.Лалаян [112], М.Мід- лер, Д.Тишлер [135], І.М.Онищенко [145], В.В.Попенченко [154], А.Ц.Пуні [175; 179], А.В.Родіонов, В.І.Воронова [164], П.О.Рудік [194], В.Ф.Сопов [203], М.Б.Умаров [218], О.Т.Філатов [221], Н.О.Худадов [227], О.А.Чернікова [234], В.А.Шаблинський,

Б.М.Шерцис [237]. Питанням психодіагностики у спорті багато ува­ги у своїх роботах приділяли такі психологи, як З.І.Бірюкова [10], Е.Герон та С.Димитрова [44], Л.Д.Гіссен [49], В.Л. Марищук [128], В.К.Параносич та Л.М.Лазаревич [149], А.В.Родіонов [189], І.Б.Функ [225], Л.В.Юрасов [243] та інші.

Деякі аспекти вольової підготовки у спорті розкривали у своїх наукових працях І.М.Гагаєва [38], К.П.Жаров [73], А.А.Лалаян [111], А.Ц.Пуні [174; 180], О.Т.Філатов [223], Р.З.Шайхтдинов [239]. Так, психорегулююче тренування займає визначне місце в дослідженнях Л.Д.Гіссена [47; 50], Р.М.Писаренко [152], Р.Фрестнера [224]; психологічна реабілітація (реадаптація) у спо­рті розглядаютья у працях М.П.Гуменюка [63], А.В.Лупандіна [119]; психотерапевтична та психопрофілактична робота психо­лога у спортивних командах — у Л.Д.Гіссена [52], В.В.Кузьміна [107; 108], О.Т.Філатова [222].

На дослідженні такого напряму роботи психолога, як психогі­гієна у спорті, зосереджували свою увагу О.В.Алексєєв [2], Л.Д.Гіссен [53], М.П.Гуменюк та В.М.Шерцис [65], Н.Ю.Іванов [82], А.П.Козін [95] та О.С.Морозов [85].

Керування психологічним стресом у спортивних змаганнях як вид діяльності психолога у спорті досліджував Б.О.Вяткін [35]. Психологічне супроводження психологом спортивної діяльності у футболі розглядала В.І.Воронова [32].

Виходячи з аналізу сучасної літератури, можна виділити такі підходи до організації професійної діяльності спортивного пси­холога. По-перше, функціональний (процесний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції, результат яких є метою його діяльності. Функціональний підхід є оптимальним, коли професійні функції психолога чітко визначе­ні. Але коли психолог працює у системі спорту, то цей підхід ви­являється обмеженим, оскільки він не дає можливості зрозуміти, які функції психолога можуть бути використані і чим вони обме­жені.

По-друге, це проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характери­зується тим, що має чітко визначену мету та розглядається мож­ливість взаємодії з іншими суб'єктами. Професійна діяльність психолога у межах цього підходу може мати випереджаючий ха­рактер (так як проблема не має чітко визначеного характеру).

По-третє, це системний підхід, який полягає у системному ба­ченні психологом професійної ситуації, і є найбільш продуктив­ним. У рамках цього підходу психолог визначає, які суб'єкти (спортсмени, тренери) потребують його професійного впливу; які взаємозв'язки (спортсмен—спортсмен; тренер—тренер тощо) по­требують його впливу та підбирає адекватні способи впливу на елементи або взаємозв'язки. Способом практичного впроваджен­ня системного підходу психологом у спорті є цільовий комплекс­ний підхід.

Він починається з моделювання, метою якого є створення іде­альної моделі системи спортивної організації, що ефективно фу­нкціонує та має гармонійні взаємовідносини між членами спор­тивних команд, сприятливий психологічний клімат у групах спортсменів, тренувальний процес зі 100-відсотковою ефективні­стю, доцільний вплив тренера на спортсменів, наявність зворот­ного зв'язку у діаді тренер—спортсмен (спортивна команда) та ін.

На підставі порівняння ідеальної моделі з реальною системою у спорті психолог визначає мету та напрямки професійної діяль­ності в їх ієрархічній послідовності. А саме, спочатку розташовує великі соціально-психологічні цілі (ефективне функціонування усіх ланок спортивної організації тощо), при цьому великі цілі не складаються з маленьких а, навпаки, розпадаються на більш ма­ленькі (декомпозиція мети), внаслідок чого цілі упорядковуються за ієрархічним принципом. Після побудови ієрархічної системи цілей психолог у спорті складає конкретну програму професійної діяльності з метою їх досягнення.

Якщо визначити коротко, то сутність професійної діяльності спортивного психолога у спорті вищих досягнень полягає у психо­логічному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально- змагальний період). Професійна діяльність у такому разі передбачає здійснення психологом таких напрямків роботи, як психодіагности­ка спортсменів і тренерів; спортивний відбір, а також психодіагнос­тика спортивних здібностей; психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та негативних явищ у спортивному середовищі; психогігієна спортивної діяльності; психологічна освіта спортсменів і тренерів; психологічна підготовка спортсменів; пси­хологічна реабілітація і реадаптація спортсменів (тренерів); психо­логічна корекція негативних станів, реакцій, а також неадаптивних форм поведінки спортсменів (тренерів); психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у зіграності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів; методологічна робота психолога у спорті.

Визначаючи сутність професійної діяльності спортивного психолога, деякі автори, такі як В.М.Блудов, В.А.Плахтієнко та інші [12; 182], вказують, що однієї тільки психологічної підгото­вки (спортсмена і тренера) недостатньо для реалізації психологом його професійної діяльності у спорті, на певних рівнях тепер го­ворять про психологічне забезпечення і навіть про психологічне супроводження всієї роботи з підготовки спортсменів високого класу.

Отже, метою професійної діяльності психолога у спорті ви­щих досягнень є формування психологічної стійкості спортсме­нів до поразок та їх психологічної готовності до участі у змаган­нях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Ми виходили з того, що концепція теорії спортивного трену­вання, за дослідженнями В.О.Плахтієнко та Ю.М.Блудова [152], розподіляє багаторічний процес занять спортом на три етапи: етап базової підготовки; етап максимальної реалізації спортивних можливостей та етап спортивного довголіття.

Як зазначає у своїх дослідженнях Л.Радченко [182], професій­на діяльність спортивного психолога вищих досягнень повинна бути спрямована і на такі категорії спортсменів, як спортсмени- інваліди; спортсмени на етапі збереження вищих досягнень; ко­лишні спортсмени, життя яких після завершення спортивної кар'єри часто втрачає сенс і вони не можуть пристосуватися до нових умов; збірні команди спортсменів.

Обґрунтування теоретико-методологічних підходів дослі­дження діяльності психолога у спорті дало можливість виділити зміст, пріоритетні завдання та структуру основних компонентів практичної діяльності спортивного психолога.

Зміст практичної діяльності психолога у спорті, як зазначає Г.Д.Горбунов [57], відрізняється різноманітністю. Кожен спорти­вний психолог фактично реалізує свою особистість. Психолог з академічною освітою та науковим складом мислення займається більше психодіагностикою. У нього всі заходи заздалегідь спла­новані та здійснюються у повній відповідності до встановлених психологічних закономірностей. У якості антиподу виступає психолого-сенситивний інтуїтивіст, який більш спирається на свої сприйняття та почуття при оцінці психічних явищ і на ім­провізацію у процесі впливу на спортсменів (тренерів).

Що стосується пріоритетних завдань діяльності спортивного психолога, то можна визначити такі, як:

1. Створення системи психологічних програм, які б забезпечу­вали рішення завдань, що постійно виникають перед тренером і спортсменами при підготовці та виступах на змаганнях: виведен­ня команди, спортсмена на рівень психологічної стабільності або на пік спортивної форми; формування психічної надійності спортсмена в екстремальних змагальних ситуаціях; керуваннями психічними станами спортсменів при підготовці та участі у від­повідальних змаганнях; формування психологічної готовності тренера до управління командою та спортсменами в екстремаль­них умовах змагальної діяльності, а також технології запрова­дження їх у тренувально-змагальний процес.

2. Реконструювання методів психорегуляції спортсменів у ме­тод психоформуючого тренування, який би забезпечував вклю­чення у процес регуляції діяльності та поведінки спортсменів ме­ханізмів психологічного рівня — системи мотиваційних, емоцій­них та цільових настанов. У цьому методі повинні органічно по­єднуватися елементи самоаналізу та самонавіювання.

На думку Р.М.Загайнова [71], важливим завданням професій­ної діяльності психолога у спорті є виявлення резервів, а також слабких місць в оточенні підопічних спортсменів, серед його професійних помічників (тренерів, лікарів, масажистів та ін.) і у його особистій групі психологічної підтримки (сім'я, друзі тощо) з метою оптимізації впливу на спортсменів для досягнення най­вищих спортивних результатів.

Таким чином, грунтуючись на тому, викладеному, мож­на виділити мету роботи психолога у спорті: формування пси­хологічної стійкості спортсмена до поразок та готовності до участі у змаганнях і функціонуванні у спорті (психологіч­на підготовка) та психореабілітаційна і психопрофілактична робота.

Аналіз проблеми професійної діяльності психолога у спорті дозволяє виділити такі виробничі функції психолога у спорті, як психопрофілактика — діяльність психолога спрямована на своє­часне попередження відхилень у становленні особистості спорт­смена, міжособистісних стосунках у спортивних групах, запобі­гання конфліктам між спортсменами та тренерами тощо; психо- діагностична робота — діяльність психолога спрямована на ви­користання спеціальних методів діагностики особистості та між- особистісних стосунків для виявлення індивідуальних якостей спортсмена та тренера і їх проблем, а також особливостей спор­тивних груп по різних показниках і умов тренувального процесу.

Для успішного виконання психодіагностики психологу у спо­рті необхідне знання теорій психології — психодіагностичні знання; особливостей спортсменів (виду спорту), з якими прово­диться психодіагностика; високий рівень оволодіння певними те­стами та методиками; уміння коректно інтерпретувати отримані результати, мати навички розробки висновків та рекомендацій, а також програм корекції, розвитку та профілактики на основі да­них психодіагностики; корекційна робота — система засобів впливу психолога на особистість спортсмена чи тренера, що сприяють їх психологічній і поведінковій гармонізації, усуненню відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, а також усу­ненню психологічних проблем спортсменів; розвиваюча робота — системна робота психолога з метою розвитку у особистості спортсмена (тренера) необхідних психологічних якостей, здібно­стей; психологічна просвіта — підвищення рівня психологічної компетентності основних суб'єктів діяльності у спорті (спорт­сменів та тренерів), а також директорів закладів фізичної культу­ри та спорту; психологічне консультування — зміст цієї роботи полягає у консультуванні спортсменів та їх тренерів з питань психологічного компонента тренувального та змагального проце­сів; створенні сприятливих психологічних умов для розвитку особистості спортсмена; у наданні допомоги при вирішенні про­блем психологічного характеру у спортсменів, тренерів та керів­ників спортивних закладів; консультування може проводитися в індивідуальній чи груповій формі; психологічна реабілітація — робота психолога по наданню психологічної допомоги спортсме­нам і тренерам після психотравмуючої ситуації, а також після пе­ренесеного стресу, тяжкої хвороби, фізичної травми чи вимуше­ної тривалої відсутності у спорті; психологічна експертиза — участь психолога в оцінці нових технологій тренувального про­цесу дітей, підлітків, молоді і спортивних інновацій, визначенні доцільності їх впровадження з психологічної точки зору; сприян­ня розробці та використанню нових спеціальних діагностичних методик для роботи у спортивних закладах; психологічна про­гностика — створення моделей поведінки спортивної групи та окремого спортсмена, прогнозування їх психічного розвитку у рі­зних умовах тощо; психологічна підготовка — комплекс заходів спрямованих на оптимізацію психологічного стану спортсмена перед спортом в умовах тренування; складання психологічних характеристик спортсменів.

Таким чином, можна виділити такі аспекти діяльності психо­лога у спорті. По-преше, науковий. Передбачає розробку психо­логом наукових проблем, які створюють основу для практичної діяльності у спорті: психодіагностичних, психокорекційних, пси­хопрофілактичних і розвиваючих методів. Основу наукового ас­пекту складає вміння коректно проводити кожний вид практич­ної діяльності як наукове дослідження: визначається тема дослідження; його мета; концептуальні засади; методи і засоби дослідження. По-друге, це — прикладний аспект — сприяння ви­користанню психологічних знань та вмінь основними суб'єктами спортивного процесу (спортсменами та тренерами). По-третє, практичний аспект — безпосередня робота зі спортсменами й ба­тьками, спортивними командами, тренерами, адміністрацією за­кладу, де працює психолог, націлена на вирішення конкретних проблем.

Сучасний стан розвитку спорту висуває високі вимоги до осо­бистості психолога у спорті. Зокрема, зупинимося на вимогах, які ставляться до знань спортивного психолога. Отже, психолог у спорті повинен мати знання в обсязі вищої освіти за спеціальніс­тю «Психологія»; повинен мати досконалі знання з психології спорту; повинен знати спеціальні особливості психолога у спорті, основні напрямки розвитку сучасної психологічної науки, методи самостійного засвоєння психологічних знань; володіти основами психокорекційної роботи; має знати загальну, соціальну, вікову, педагогічну, експериментальну, клінічну (медичну) психологію, психологію особистості, психофізіологію.

Назвемо галузі психології, які повинен знати психолог у спор­ті, і їх зв'язок з проблемами спортивної діяльності. Серед них — соціальна психологія, яка займається вивченням групової дина­міки — взаємодії і взаємовпливу людей. Проблеми соціальної психології, пов'язані зі спортом, такі як суперництво та співробі­тництво; групова динаміка; згуртованість, психологічний клімат; лідерство; глядачі або інші соціальні впливи на спортсменів; со­ціально-культурний вплив на зовнішній вид і поведінку спорт­сменів. Наступна — вікова психологія вивчає процес розвитку і старіння до смерті у зв'язку із поведінковими очікуваннями. Особливий інтерес при цьому викликають статево-вікові різ­ниці в особистісних характеристиках. Психолог у спорті зітк­неться з такими проблемами у напрямку психології, як: набут­тя раннього життєвого досвіду і його вплив на успіх подальших занять спортом; роль генетичних і середовищних факторів у результативності спортивної діяльності; оптималь­ний вік для оволодіння спеціальними навичками руху; най­більш сприятливий вік для виступів на змаганнях в тому чи іншому виді спорту; статево-вікові різниці у постанові та дося­гненні певного результату; найбільш прикладною галуззю пси­хології, яка охоплює широке коло питань, є педагогічна психо­логія. Стосовно умов спортивної діяльності мова може йти про різні аспекти навчання: навчання методам цілісного або роз­членованого використання рухів; використання кінозйомки, відеозапису та інших технічних засобів; найбільш доцільна по­слідовність у засвоєнні навичок; вправи, тренування з простим повторюванням або проблемне навчання; проблеми виховання спортсмена.

У центрі уваги клінічної (медичної) психології лежать про­блеми адаптації, поведінкових порушень і проблеми психічного здоров'я людини. У спортсмена, як і у інших людей, може спо­стерігатися будь-який поведінковий синдром. Можна навести та­кі приклади, як спортсмен, який постійно отримує травми, певно під впливом психологічних факторів; спортсмен, який система­тично здобуває поразки на важливих змаганнях, хоч і вважається одним із фаворитів; спортсмен, який не вміє пристосуватися до нових, незнайомих умов чи вимог; спортсмен, який у складних умовах припинає боротьбу; спортсмен з незвичайними мотивами вибору того чи іншого виду спорту для спеціалізації. Експериме­нтальна психологія займається дослідженням питань навчання, мотивації, збереження і перенесення засвоєних знань та навичок. У роботах цього напрямку аналізуються також різні характерис­тики діяльності. Психолога у спорті цікавлять режим тренування — розподілення часу, призначеного для роботи і відпочинку; вико­ристання різних форм заохочування; спортивна мотивація; пере­несення рухових навичок; міцність засвоєного; процес форму­вання рухових навичок; Наступна дисципліна — психологія осо­бистості. Останнім часом досліджувалася низка особистісних чинників, за допомогою яких можна встановити різницю між ви­датними спортсменами та спортсменами середнього рівня; спортсменами і тими, хто не займається спортом; представника­ми різних видів спорту; станами організму внаслідок системати­чних занять різними видами спорту і недостатньою руховою ак­тивністю; спортсменами, які є представниками напрямків у системі підготовки [5, 18—20].

Аналіз наукових джерел з теми дозволяє сформулювати такі вимоги до знань психолога у спорті, як: повинен володіти осно­вами психопрофілактики, психотерапії, психогігієни, засобами діагностики і корекції психічного розвитку особистості спорт­смена; має знати вимоги до нормативного забезпечення спортив­но-тренувального процесу та специфіку конкретних видів спорту; повинен знати індивідуальні характеристики спортсменів та ви­хованців спортивних шкіл, з якими працює, а також соціальні, культурні та психологічні умови тренувального процесу; має зна­ти основні напрямки і перспективи спорту, Закон України «Про спорт» та документи обласного значення, наприклад: «Розпоря­дження голови обласної державної адміністрації № 654 від 02.11.98 Про комплексну програму «Фізичне виховання — здо­ров'я нації» в Запорізькій області на 1999—2000 рр.» та інші за­конодавчі і нормативно-правові акти й документи з питань фізи­чної культури і спорту; має знати державну мову відповідно до чинного законодавства про мови в Україні; повинен знати психо­логічні умови досягнення спортсменом високих показників сили, витривалості, спритності рухів та ін., закономірності ефективного формування рухових навичок та умінь, шляхи та способи розви­нення спеціалізованого сприйняття (почуття часу, дистанції, м'яча, води); повинен розумітися у питаннях розвитку тактично­го мислення і творчого уявлення у спорті; повинен знати психо­логічні основи підготовки спортсменів; повинен мати знання про проблеми, пов'язані з участю спортсменів у змаганнях: психічні стани спортсменів перед початком змагань, особливості виявлен­ня емоцій під час проведення змагань і після їх завершення, спе­цифічні стани «мертвої крапки» та другого дихання; вплив спор­тивних навантажень на психіку тих, хто бере участь у змаганнях, психологічні аспекти безпосередньої підготовки до виконання окремих спортивних рухів, психічні стани спортсменів у зв'язку з перемогою або поразкою у змаганнях; має володіти знаннями у галузі загальних питань спортивної діяльності (цілі і мотиви за­нять спортом, виникнення і розвиток інтересу до спорту, загальні і спеціальні умови формування навичок у тих чи інших видах спортивної діяльності); повинен володіти засобами підвищення мотивації до спортивної діяльності, засобами підвищення ефек­тивності спортивного тренування; повинен знати проблеми осо­бистості спортсмена; має володіти знаннями особливостей взає­мовідносин тренера зі спортсменами.

Загалом знання психолога у спорті можна поділити на дві групи:

1) загальнопсихологічні знання, якими повинен володіти ко­жен спеціаліст-психолог, зокрема до них можна віднести знання таких наук, як загальна психологія та окремі її школи (гуманісти­чна психологія; когнітивна психологія; біхевіоральна психологія; психодинамічна психологія (фрейдизм та неофрейдизм); вікова, педагогічна та інші розділи психології; психологія управління; визначившись зі своєю «концепцією особистості», оволодіти аде­кватними засобами консультування, терапії та тренінгу;

2) спеціальні знання таких дисциплін, як психологія спорту; організаційні основи діяльності спортивних установ, організацій, шкіл; законодавчі і нормативно-правові акти й документи з пи­тань фізичної культури і спорту.

Вимоги до умінь спортивного психолога можна охарактери­зуйте таким чином. Психолог у спорті повинен уміти ефективно застосовувати професійні знання в практичній діяльності; моде­лювати, планувати, ефективно виконувати та аналізувати власну професійну діяльність; самостійно обирати теоретичний напря­мок власної професійної діяльності; складати психологічну хара­ктеристику особистості спортсмена, колективу на основі застосу­вання методів соціальної психології; давати практичні рекомен­дації тренерам на основі аналізу їх діяльності; застосовувати ме­тоди дослідження розвитку особистості спортсмена, проводити діагностику до занять спортом, досліджувати структуру міжосо- бистісних стосунків у спортивних колективах, надавати тренерам та спортсменам рекомендації за підсумками діагностичних об­стежень; впізнавати конкретні клінічні нахили особистості; за­стосовувати методи психокорекції; проводити психологічний аналіз емоційних явищ та станів спортсменів; аналізувати ефек­тивність та вчасність використаних методів та засобів.

Аналіз наукових даних та досвіду роботи практичних психо­логів у спорті дозволяє виділили такі вміння, якими повинен во­лодіти психолог (у порядку зменшення їх у відсотковому відно­шенні): вміння застосовувати знання на практиці; сприяння в оптимізації спортивного процесу; вміння покращувати спортивні результати (налаштовувати спортсмена на високі досягнення); вміння встановлювати довірчі стосунки зі спортсменами і трене­рами та вміння спілкуватися з різними категоріями спортсменів; здійснення своєї професійної діяльності на високому рівні; вмін­ня позбавити спортсмена від наслідків стресу, хвилювання; вмін­ня психологічно підготувати спортсменів до змагань; вміння орі­єнтуватися у складних умовах; вміння по-творчому підходити до вирішення проблем; вміння аналізувати ситуацію; вміння викла­дати знання; вміння організовувати, мобілізувати та заспокоюва­ти спортсменів; вміння робити все, чого потребує ситуація; рухо­ві вміння та навички, тобто сила, витривалість, гнучкість згідно з віком.

Серед найбільш важливих особистісних характеристик психо­лога такі: комунікабельність, гнучкість у спілкуванні; об'єктив­ність; незалежність; любов до спорту; відповідальність; працьо­витість; ненав'язливість; компетентність; неупередженість; кри­тичність мислення; рішучість; енергійність; ініціативність; доб­рота; витривалість, терпіння; зібраність; відкритість.