3.2. Відтворення матеріально-технічної базисільського господарства

магниевый скраб beletage

Система відновлення матеріально-ресурсного потенціалу ваграрному секторі економіки, як свідчить багаторічна практи-ка, є визначальною умовою відтворювального процесу у ви-робничій сфері. Тому подолання тривалої кризи в агропромис-ловому комплексі, нарощування обсягів і підвищенняефективності виробництва продовольчих ресурсів в умовахпереходу до ринкових відносин значною мірою зумовлюють-ся динамікою інвестицій в основний капітал сільського госпо-дарства, створенням відповідно до сучасних вимог матеріаль-но-технічної бази для забезпечення конкурентоспроможноговиробництва і на внутрішньодержавному, і на міждержавно-му ринках [289, с. 619]. Надзвичайну актуальність відтворен-ня матеріально-технічної бази сільського господарства з по-зицій сталого його розвитку та розширеного відтвореннявизнають практично всі дослідники даної проблеми [78, 151,167, 186, 192 та ін.].

У той же час, як свідчать дані табл. 3.8, в сільськогосподарсь-ких підприємствах України в останні роки простежується аб-солютно чітка тенденція до зменшення основних засобів. Так,у 2003 р. вони складали 52,2 млрд грн ( 36,9 % до рівня 1996 р.,і 59,6 % до рівня 2000 р). Ще більш істотно зменшилися основнізасоби сільськогосподарського призначення. Слід звернути ува-гу на найвищі темпи зменшення робочої та продуктивної ху-доби у складі основних засобів сільськогосподарського призна-чення - майже в чотири рази у 2003 р. у порівнянні з 1996 р. імайже в три рази в порівнянні з 2000 р. Така тенденція вповній мірі пояснює причини дефіциту м'яса та м'ясних про-дуктів і значного зростання цін на них на внутрішньому рин-ку України на початку 2005 р.

У цілому можна зробити висновок, що негативна тенден-ція до скорочення основних засобів сільськогосподарськихпідприємств існує і в пореформений період.

Таблиця 3.8

Види основних засо-бів

&

&

&

&

&

2003 р. у % до:

ЧО0\0\

00

9

0\

о

0

о

2

0

О

2

0

О

2

1996р.

2000р.

Основні засоби у

 

 

 

 

 

 

 

сільському господар-стві - усього

141,3

131,2

87,8

60,2

52,2

36,9

59,5

У тому числіосновні засоби сіль-

 

 

 

 

 

 

 

ськогосподарськогопризначення

121,3

111,7

74,8

47,9

41,1

33,9

54,9

З них: будівлі, спо-

 

 

 

 

 

 

 

руди та передавальніпристрої

90,6

83,2

53,6

31,3

25,7

28,4

47,9

машини й обладнан-ня

19,1

17,1

11,5

8,8

8,2

42,9

71,3

транспортні засоби

6,1

5,3

3,5

3,0

2,8

45,9

80,0

робоча та продукти-вна худоба

2,2

2,1

1,7

0,7

0,6

27,3

35,3

багаторічні наса-дження

1,5

1,3

1,2

1,0

1,2

80,0

100,0

Динаміка основних засобів всільськогосподарських підприємствах України

[196, с. 34] (у фактичних цінах на кінець року, млрд грн)

По областях України відзначається досить істотна дифе-ренціація темпів зменшення вартості основних засобівсільськогосподарських підприємств. Наприклад, за період1996-2003 рр. наявність основних засобів у сільськогоспо-дарських підприємствах !вано-Франківської області скороти-лася в шість разів, Дніпропетровської та Тернопільської обла-стей - приблизно у п'ять разів, а в сільськогосподарськихпідприємствах Житомирської області - лише на 45,3 %, Чер-нігівської - на 47,3 %, Рівненської - на 47,8 %. Диференціа-ція темпів зменшення основних засобів по районах та окре-мих сільськогосподарських підприємствах є ще більш високою.Незважаючи на це, можна стверджувати, що у переважноїбільшості сільськогосподарських товаровиробників відбуваєть-ся звужене відтворення основних засобів.

Ефективність сільськогосподарського виробництва та тен-денції його відтворення значною мірою залежать від технічноїзабезпеченості. Дослідження взаємозв'язку між обсягами ви-робництва валової і товарної продукції та наявністю окремихвидів сільськогосподарської техніки, проведене нами посільськогосподарських підприємствах Харківської області за1990-2003 рр., показало, що коефіцієнти парної кореляції коли-ваються від 0,85 до 0,95, а коефіцієнти детермінації - від 0,722до 0,902. Тобто рівень технічної забезпеченості за інших рівнихумов на 72,2-90,2% визначає обсяги виробництва сільськогос-подарської продукції [226, с. 236].

Дані табл. 3.9 переконливо свідчать про тенденції скорочен-ня чисельності усіх видів техніки в сільському господарстві Ук-раїни. За 1996-2003 рр. чисельність тракторів, використовуваниху сільськогосподарському виробництві, скоротилася з 441,7 до390,8 тис. шт. (на 11,5 %), зернозбиральних комбайнів - з 85,9до 62,1 тис. (27,7 %), кукурудзозбиральних комбайнів - з 12,0до 5,8 тис шт. (51,7 %). У порівнянні з 1990 р. скорочення наяв-ності техніки у 2003 р. було ще більш істотним: по тракторах -майже чверть, по вантажних автомобілях і зернозбиральнихкомбайнах - понад 40 % [109, с.297]. Особливе занепокоєннявикликає той факт, що і в пореформений період зберігаютьсятенденції до скорочення наявності основних видів техніки всільському господарстві.

Слід звернути увагу на формування в пореформений пері-од протилежних тенденцій у відтворенні сільськогосподарськоїтехніки в різних категоріях господарств. Наприклад, якщо всільськогосподарських підприємствах за період з 2000 по2003 рр. чисельність тракторів скоротилася з 318,9 тис. шт. до250,7 тис. шт. (на 21,4 %), то в господарствах населення їхкількість зросла з 101,3 до 140,2 тис. шт. (на 38,4 %). Подібнітенденції спостерігаються і по інших видах техніки. На жаль,така закономірність пояснюється збільшенням не стільки об-сягів інвестицій, здійснюваних господарствами населення дляпридбання нової техніки, скільки обсягів передачі частини тех-ніки сільськогосподарськими підприємствами селянам, які ви-рішили вилучити здані в оренду свої майнові паї, або викупомзношеної техніки за залишковою вартістю.

Таблиця 3.9

Наявність техніки в сільському господарстві(всі категорії господарств) [196, с.37]

 

&

&

&

&

&

2003 р.

Види техніки

юо\

оо

о

(NО

СІ

о

у % до

 

о\

о

(N

о

(N

О

(N

о

(N

1996р.

2000р.

Трактори

441,7

420,2

413,6

404,3

390,8

88,5

93,0

Вантажні автомобілі

 

 

 

 

 

 

 

(у с.-г. підприємст-вах)

262,2

224,4

205,1

186,7

166,5

63,5

74,2

Зернозбиральні ком-байни

85,9

67,4

65,6

64,0

62,1

72,3

92,3

Кукурудзозбиральнікомбайни

12,0

7,9

7,1

6,4

5,8

48,3

73,4

Бурякозбиральнімашини

18,3

13,0

12,0

11,2

10,2

55,7

78,5

Картоплезбиральнімашини

6,8

3,6

3,2

2,9

2,6

38,2

72,2

Певною мірою це положення підтверджується значним пе-ревищенням обсягів зменшення кількості сільськогосподарсь-кої техніки в сільськогосподарських підприємствах над обся-гами її збільшення в господарствах населення. Наприклад,якщо за 2000-2003 рр. чисельність тракторів у сільськогоспо-дарських підприємствах скоротилася на 68,3 тис. шт., то в гос-подарствах населення вона зросла лише на 38,9 тис. шт.; чи-сельність зернозбиральних комбайнів - відповідно на 11,7 тис. шт.і на 6,4 тис., кукурудзозбиральних комбайнів - на 2,2 тис. шт. і на0,1 тис. шт. Оцінюючи тенденцію збільшення кількості техні-ки в підсобних господарствах населення, варто мати на увазі,що за період 2000-2003 рр. площа сільськогосподарських угідь,на яких здійснюють виробництво господарства населення,збільшилася з 8,5 до 12,7 млн га (в 1,5 раза).

Ефективність сільськогосподарського виробництва та йоговідтворення визначається не загальною кількістю наявної тех-ніки, а рівнем забезпеченості нею, який характеризується першза все наявністю технічних засобів у розрахунку на одиницюземельної або оброблюваної площі (зворотний показник - на-вантаження земельної або оброблюваної площі на одиницютехніки). Як свідчать дані табл. 3.10, рівень забезпеченостісільськогосподарських підприємств України тракторами та ос-новними видами збиральних комбайнів (за винятком бурякоз-биральних машин) у 2003 р. дуже істотно знизився в по-рівнянні з 1990 р. Рівень забезпеченості тракторами знизивсяна 26,7 %, зернозбиральними комбайнами - на 22,2 %, а куку-рудзозбиральними комбайнами - більш ніж у п'ять разів.Підвищення ж рівня забезпеченості сільськогосподарськихпідприємств бурякозбиральними машинами обумовлене більшшвидким скороченням площ посіву цукрових буряків у по-рівнянні зі скороченням чисельності наявних бурякозбираль-них машин. Наприклад, чисельність бурякозбиральних машину 2003 р. скоротилася в порівнянні з 1990 р. на 40 %, а площазбирання за той же період зменшилася майже на 60 %. Збере-ження і навіть підвищення рівня технічної забезпеченості у2003 р. у порівнянні з 2000 р. також у значній мірі пояснюєть-ся більш швидким зменшенням площ земельних угідь і посівівокремих культур у сільськогосподарських підприємствах у по-рівнянні з темпами скорочення чисельності наявної техніки.

Існує дуже висока диференціація в рівні забезпеченостіокремими видами техніки по регіонах України і ще більше поокремих господарствах. Наприклад, у 2003 р. наявність трак-торів на 1000 га ріллі у сільськогосподарських підприємствах За-карпатської області складала 45 одиниць, Івано-Франківської - 30,Львівської - 28, Волинської - 26, а в Запорізькій області на1000 га ріллі припадало сім тракторів, у Дніпропетровській,Кіровоградській, Луганській, Херсонській - вісім. Отже, наван-таження ріллі на один трактор у сільськогосподарськихпідприємствах варіює по областях України від 22 до 143 га.Наявність зернозбиральних комбайнів у сільськогосподарськихпідприємствах у розрахунку на 1000 га посівів зернових безкукурудзи коливалася від 16 шт. у Волинській, Івано-

Таблиця 3.10

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств Українитракторами та збиральними комбайнами [196, с.37]

 

&

&

&

&

2003 р. у % до

Показники

оо\о\

ю

9

о\

ооо

(N

о

2

1990р.

1996р.

2000р.

Трактори

(на 1000 га ріллі)

15

14

11

11

73,3

78,6

100,0

Зернозбиральнікомбайни (на 1000

 

 

 

 

 

 

 

га посіву зерновихбез кукурудзи)

9

7

6

7

77,8

100,0

116,7

Кукурудзозбиральнікомбайни (на 1000

 

 

 

 

 

 

 

га посіву кукурудзи)

21

33

8

4

19,0

12,1

50,0

Бурякозбиральнімашини (на 1000 га

 

 

 

 

 

 

 

посіву буряків)

11

14

16

16

145,5

114,3

100,0

Франківській, Львівській областях до 4 шт. в Автономній Рес-публіці Крим, Дніпропетровській, Луганській, Херсонській обла-стях. Навантаження на один зернозбиральний комбайн посільськогосподарських підприємствах в областях України варіюєвід 250 до 62 га посівів зернових. (для порівняння: у США на1 трактор припадає 28 га ріллі, а на один зернозбиральний ком-байн - 67 га посівів зернових культур, у Великобританії - відпо-відно 13 і 71 га, у Франції - 12 і 63 га, в Німеччині - 5 і 36 га, і цеза умов, що техніка в цих країнах є більш продуктивна і якісноюза своїми технічними параметрами, ніж в Україні [358, с. 400].

Отже, рівень технічного забезпечення сільськогосподарсько-го виробництва в Україні не відповідає сучасним світовим стан-дартам і має тенденцію до звуженого відтворення, що підтвер-джується і попередніми нашими дослідження [220, 233]. „Зтакою техніко-технологічною базою виробництво конкурентос-проможної продукції та гідне місце в СОТ унеможливлюється"[214, с. 268].

Низька забезпеченість сільськогосподарською технікоюпризводить до порушення оптимальних строків виконання тех-нологічних операцій і як наслідок до зростання втрат продукції.Наприклад, „лише через подовження строків збирання врожаюранніх зернових до 30 днів проти нормативних 10 днів щорічнівтрати зерна в 2001 і 2002 роках досягли 4 млн тонн, що завартістю еквівалентне 2500-3000 нових вітчизняних зернозби-ральних комбайнів" [299, с. 8]. Унаслідок переходу від запобі-жного до післявідмовного обслуговування техніки господарствавтрачають 7,33 % продукції рослинництва [181].

Використання техніки ускладнилося роз'єднанням еле-ментів продуктивних сил. Практично типовою стала ситуація,коли власники землі - це один склад людей, власники майна -вже інший, а персонал сільгосппідприємства - ще інший. черезце використання техніки стає дорогим, не завжди господарствовільно розпоряджається орендованою технікою. Значно склад-нішим і дорожчим для сільгосппідприємства є користуваннятехнікою, яка належить окремим особам, приватним фірмам.Сільгосппідприємства, які змушені залучати машини зі сторо-ни, потрапляють у значно гірші умови, ніж виробники, які за-безпечені власною технікою або оформленою як орендована[106, с. 537].

Не менш гострою проблемою є рівень зносу наявних основ-них засобів, зокрема сільськогосподарської техніки. Як булопоказано в підрозділі 3.4, рівень зносу основних засобів маєчітко виражену тенденцію до підвищення, причому його зрос-тання відбувається певною мірою циклічно. Високий рівеньзносу техніки обумовлений перш за все віковим її складом(табл. 3.11). Понад три чверті сільськогосподарської техніки вХарківській області відпрацювала у 2002 р. більше 10 років,тобто по одному і більше амортизаційних періодів.

Головною причиною зниження рівня технічного забезпечен-ня сільськогосподарського виробництва в Україні є значне ско-рочення обсягів закупівлі сільськогосподарської техніки. „До1990 р. на придбання сільськогосподарської техніки щорокуспрямовувалося понад 2 млрд карбованців інвестицій. Щоро-

Таблиця 3.11Основні види сільськогосподарської технікиза строками експлуатації в Харківській області. 2002 р.

 

До 3-х років

До 10-ти років

Понад10 років

и

д

о

ь,

н

Види техніки

ількість оди-ниць

> до загальноїкількості

ількість оди-ниць

> до загальноїкількості

ількість оди-ниць

і до загальноїкількості

альна кількісниць

 

к

 

к

 

к

eN

а

m

Трактори

109

0,7

2355

15,2

13033

84,1

15497

Зернозбира-льні комбай-

 

 

 

 

 

 

 

ни

71

2,5

639

22,4

2144

75,1

2855

Кукурудзо-збиральнікомбайни

2

0,6

47

14,3

283

85,1

332

ку сільськогосподарські підприємства купували понад 50 тис.тракторів, 15-16 тис. зернозбиральних комбайнів, 30-35 тис.плугів, до 50 тис. культиваторів, 30-40 тис. тракторних сівалокта багато інших сільськогосподарських машин. Коефіцієнт онов-лення виробничих фондів складав 7,0-8,5 %, а машинно-трак-торного парку - 10-12 %. В теперішній час такі темпи відтво-рювального процесу є для аграрного сектора України простоутопічною мрією" [309, с. 235]. Такий висновок у повній міріпідтверджується даними табл. 3.12, в якій наведено динамікуобсягів інвестицій в основний капітал по основних галузяхекономіки України.

У 2002 р. обсяги інвестицій в основний капітал сільського гос-подарства складали лише 7,4 % від обсягів інвестицій у 1990 р. Посільському господарству відбулося найбільше скорочення об-сягів інвестицій у порівнянні з іншими основними галузямиекономіки, а по торгівлі і громадському харчуванню інвестиціїза цей період зросли майже втричі. Разом з тим слід звернутиувагу на деяке зростання обсягів інвестицій у пореформенийперіод - з 690 млн грн (у порівнянних цінах) у середньому за1996-2000 рр. до 880 млн грн. у 2002 р. Тенденція до зростанняобсягів інвестицій збереглася і в 2003р.: обсяги інвестицій уфактичних цінах склали 2054 млн грн проти 1854 млн грн у2002 р.

Таблиця 3.12Інвестиції в основний капітал по основнихгалузях економіки України

[29, с. 664] (у порівнянних цінах, млн грн.)

 

 

У середньому

 

 

2002 р. у %до 1990 р.

Галузь

1990 р.

за1991-1995рр.

за1996-2000 рр.

2001 р.

2002 р.

Промисловість

19088

10707

4899

6871

7287

38,2

Сільське

11799

4853

690

753

880

7,4

господарство

 

 

 

 

 

 

Транспорт і зв'язок

5344

3244

2203

3810

3402

63,7

Будівництво

1926

788

235

572

896

46,5

Торгівля і громад-ське харчування

340

168

198

656

992

291,8

Разом з тим абсолютно очевидно, що таких обсягів інвес-тицій недостатньо навіть для простого відтворення основнихзасобів сільськогосподарських підприємств. За розрахункамиННЦ „Інститут аграрної економіки" лише для оновлення ма-шинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні техно-логічної потреби необхідно щорічно купувати машини й облад-нання на суму понад 15 млрд грн, з них на оновлення паркутракторів - 6 млрд грн.; зернозбиральних комбайнів - 3,5-4,0;бурякозбиральних машин - 0,35-0,40; кормозбиральних - 1,0-1,2;машин для тваринництва -1,6-1,7; техніки загального призна-чення - на 3,5-4,0 млрд грн. Для підтримання машинно-трактор-ного парку в робочому стані необхідно мати 2,0-2,5 млрд грн. назакупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів [337, с. 34].Указані напрями інвестування не враховують капітальні вкла-дення на будівництво виробничих об'єктів, витрати на форму-вання основного стада тварин та ін. Отже, реальний обсяг інве-стицій у сільське господарство України не перевищує десятоїчастини від загальної потреби.

Ще однією проблемою є галузева структура інвестицій усільському господарстві (табл. 3.13).

Домінує рослинництво. За період з 1999 по 2002 рр. пито-ма вага інвестицій у цю галузь збільшилася з 50,1 до 75,1 % відзагальної суми інвестованих коштів у сільське господарство.Збільшення повністю відбулося за рахунок скорочення інвес-тицій в інші виробництва. Питома вага інвестицій у тваринниц-тво хоч і залишається стабільною, але їх обсяг у 2002 р. був уп'ять разів меншим від обсягу інвестицій у галузі рослинницт-ва. Це знову підтверджує висновок про те, що дефіцит продукціїтваринництва, зокрема м'яса, на продовольчому ринку Украї-ни на початку 2005 р. виник не випадково.

Таблиця 3.13

Галузева структура інвестицій в основний капіталсільського господарства України

(у фактичних цінах) [29, с. 666]

 

1999 р.

2000 р.

2001 р.

2002 р.

Показники

 

 

 

 

 

 

 

 

млнгрн.

%

млнгрн.

%

млнгрн.

%

млнгрн.

%

Сільське

 

 

 

 

 

 

 

 

господарство -всього

814

100

871

100

1552

100

1854

100

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

 

рослинництво

408

50,1

508

58,3

1104

71,1

1393

75,1

тваринництво

118

14,5

142

16,3

305

19,7

286

15,4

інші

 

 

 

 

 

 

 

 

виробництва

288

35,4

221

25,4

143

9,2

175

9,5

У цілому такі зміни структури інвестицій означають, що нейдеться не про розвиток переробних виробництв, допоміжнихвиробництв і промислів, не про розвиток вертикальної інтег-рації виробництва та ефективну його диверсифікацію. Отже,сільське господарство все більше перетворюється на виробни-ка сировини, який все більше залежить від ринкової кон'юнк-тури та позиції переробних підприємств і все менше стає захи-щеним від них.

Проблема матеріально-технічного забезпечення сільсько-го господарства пов'язана з вирішенням ще одного важливо-го питання: орієнтація має бути на національних виробниківсільськогосподарської техніки та знаряддя чи на їх імпорту?Кожна країна в умовах світового поділу праці та формуван-ня світових ринків вирішує проблему, що їй економічнобільш вигідно - створювати та розвивати власну базу вироб-ництва сільськогосподарської техніки, чи купувати зарубіж-ну. Для країн, в яких така техніка не вироблялася і все по-трібно починати з „нуля", можливо, більш вигідно купуватисільськогосподарську техніку. Для України, в якій вже ство-рена база для виробництва сільськогосподарської техніки, єсвій метал у достатній кількості, надлишок робочої сили ви-сокої кваліфікації, в соціальному й економічному аспектахжиттєво необхідно виробляти різноманітну сільськогоспо-дарську техніку. Більше того, вона вже виробляється, але внедостатній кількості. Масове виробництво техніки дало бзмогу значно знизити ціни і вона стала б більш доступноюдля аграрних товаровиробників. Адже зарубіжна технікакоштує дорого [169, с.192]. До того ж засилля різноманітноїіноземної техніки призводить до розвалу місцевих ремонт-но-постачальних підприємств. А закони ринку невблаганні:здавши одну позицію, втрачаємо дедалі більше. Кожна зару-біжна фірма, закріпившись на нашому ринку, прагне створи-ти розгалужену мережу свого технічного сервісу. Цей процеснабирає темпів. І якщо йому нічого не протиставити, вінможе стати необоротним [272, с.302].

На жаль, тенденції зменшення в Україні в останні 14 роківобсягів виробництва тракторів і сільськогосподарської технікище більш вражаючі, ніж зменшення обсягів сільськогосподарсь-кого виробництва (табл. 3.14).

Таблиця 3.14

Динаміка виробництва тракторів та сільськогосподарсь-ких машин в Україні, од. [196, с.43; 301, с. 133]

 

 

 

 

 

 

 

2003 р.

Види техніки

1990 р.

1995 р.

2000 р.

2001 р.

2002 р.

2003 р.

у % до1990 р.

Трактори

106221

10386

4034

3640

2980

4531

4,3

Плуги тракторні

89158

1712

3142

3528

3312

4233

4,7

Сівалкитракторні

57066

1505

2008

3820

4906

7449

13,1

Машини для

 

 

 

 

 

 

 

внесення

 

 

 

 

 

 

 

мінеральнихдобрив і вапна уГрунт

13850

148

6

1051

649

737

5,3

Машинибурякозбиральні

8600

362

74

159

116

246

2,9

Жаткирядкові

58830

1043

883

1166

1196

835

1,4

У 2003 р. було вироблено тракторів і сільськогосподарськихмашин значно менше, ніж у 1940 р. У передвоєнному році вУкраїни було вироблено 10,4 тис. тракторів, 19,8 тис. трактор-них плугів, 11 тис. тракторних сівалок [309, с. 235]. Незважаю-чи на це, ми поділяємо точку зору багатьох дослідників [57, 299,350], що „Україна „приречена" орієнтуватися на виробництвосвоєї сільськогосподарської техніки" [169, с. 192].

Зменшення обсягів виробництва та закупівлі сільськогос-подарськими товаровиробниками тракторів і сільськогоспо-дарської техніки аж ніяк не означає, що на техніку та на зна-ряддя відсутній попит. Як зазначає Л.В.Романова, в Українііснує величезний попит на сільськогосподарські машини, ус-таткування, добрива, ядохімікати й інші матеріали, але він незабезпечений фінансовими можливостями сільськогоспо-дарських товаровиробників [280, с. 417]. Однією з головнихпричин їх фінансової неспроможності є дуже істотне пору-шення паритету цін на сільськогосподарську та промисловупродукцію (табл. 3.15).

Таблиця 3.15

Співвідношення цін на деякі види сільськогосподарськоїта промислової продукції [29, с. 177]

Види

 

Кількість сільськогосподарської продукції,необхідної для придбання одиниці

Рік

 

промислової продукції, т

 

продукції

Зер-

Цук-ровібуряки

Соняш-

Моло-

Ялови-

Сви-

 

 

но

ник

ко

чина

нина

Трактор

1990

37,8

233,8

25,1

27,4

3,9

4,3

Т-150К

1996

454,0

1026,3

218,0

246,3

56,4

26,8

 

2002

440,0

1070,9

163,0

254,2

47,1

26,9

Зернозбираль-

1990

34,2

211,7

22,7

24,8

3,6

3,9

ний комбайн

1996

486,3

1099,7

233,6

263,9

60,5

28,8

СК-5 „Нива"

2002

556,8

1358,3

206,2

326,6

59,6

34,0

Бензин авто-

1990

0,6

4,0

0,4

0,5

0,1

0,1

мобільний

1996

5,1

11,4

2,4

2,7

0,6

0,3

 

2002

5,1

12,3

1,9

2,9

0,5

0,3

Дизельне

1990

0,2

1,3

0,1

0,2

0,02

0,02

пальне

1996

4,0

9,1

1,9

2,2

0,5

0,2

 

2002

4,6

11,2

1,7

2,6

0,5

0,3

За період 1990-2002 рр. співвідношення цін на зерно та цінна вказані промислові товари погіршилося більш ніж у десятьразів, на цукрові буряки - у 3-8,6 раза, на соняшник - у5-17 разів. У цілому купівельна спроможність сільськогоспо-дарської продукції знизилася за 1990-2003 рр. майже у шістьразів [77, с.10]. Виходячи з цього, як один з основних напряміввирішення проблеми матеріально-технічного забезпеченнясільськогосподарських товаровиробників можна розглядатихоча б часткове подолання диспаритету цін на сільськогоспо-дарську та промислову продукцію, яка споживається в сільсько-му господарстві. Але ця проблема потребує самостійного по-глибленого дослідження і буде висвітлена в підрозділі 6.1.

Ще однією з головних причин занепаду матеріально-техніч-ної бази сільського господарства є недосконала амортизаційнаполітика [238]. Справедливою є критика сучасної амортизацій-ної політики, висловлювана багатьма провідними вченими [72,283]. В умовах виживання сільського господарства амортизаціявтратила свою відтворювальну функцію. Реформування бухгал-терського обліку призвело до втрати чинності амортизаційногофонду: він не створюється на підприємствах [265, с. 120].

У теоретичному плані амортизація являє собою об'єктивнийпроцес поступового перенесення вартості засобів праці в міруїх зносу на створюваний ними продукт. В Україні амортизаціявизначається податковим законодавством, згідно з яким амор-тизація є поступовим віднесенням витрат на їх придбання,виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованогоприбутку платника податку у межах норм амортизаційнихвідрахувань [335, с. 25]. З точки зору відтворення основнихзасобів амортизація може розглядатися як джерело простого їхвідтворення. Але, як зазначають Ю.Ф.Наумов та І.ГЛотохова,щорічний знос основних засобів в аграрних підприємствахмайже в 10 разів перевищує їх відновлення [202, с. 52]. В уза-гальненому вигляді така ситуація може бути пояснена двомаголовними причинами - зменшенням сум нарахованої аморти-зації (питома вага амортизації в структурі виробничих витратза 1990-2003 рр. скоротилася вдвічі - з 9,8 % до 4,9 %) і знов-таки майже шестиразовим порушенням паритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію.

Про десятиразовий розрив між рівнем зносу основних засобіву сільському господарстві та темпами їх оновлення свідчать й іншідані. Як уже зазначалося, за розрахунками Інституту аграрної еко-номіки УААН, для оновлення машинно-тракторного парку аграр-них підприємств на рівні технологічної потреби необхідно щоріч-но купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд грн.Нині джерела фінансування формуються за рахунок прибутку -0,5 млрд грн., амортизації - 1,5 млрд грн., сторонніх інвестицій -0,5 млрд грн. [337]. З року в рік через причини, які не залежатьбезпосередньо від сільськогосподарських товаровиробників,перші два джерела постійно скорочуються. Прибутки зменшу-ються у зв'язку з постійно зростаючим диспаритетом цін напромислову продукцію, використовувану в сільськогосподарсь-кому виробництві, та на сільськогосподарську продукцію, а та-кож у зв'язку зі збільшенням витрат на поточні ремонти стар-іючої техніки, що позначається на собівартості продукції.

Досить швидкими темпами скорочується й амортизація.Це обумовлене декількома причинами: по-перше, щорічнимзменшенням кількості та вартості наявної техніки; по-друге,залученням певної частини техніки у сільськогосподарське ви-робництво через систему лізингових угод і послуг МТС; на-рахована амортизація передається власникам техніки, асільськогосподарські товаровиробники знову залишаються безнеї; по-третє, використанням значної кількості техніки черезсистему орендних відносин стосовно майнових паїв колишніхчленів КСП; на цю техніку в багатьох господарствах аморти-зація зовсім не нараховується; по-четверте, застосуванням су-часних методів нарахування амортизації, більшість з якихвстановлює норму амортизації від залишкової вартості. Оск-ільки залишкова вартість техніки складає близько 20 %, то за-стосування норми амортизації 15%, яка, згідно з податковимзаконодавством, діяла у 2002 р., дасть суму амортизації 3 % відпервісної вартості техніки ((20х15):100). Це має означати, щотехніка повинна використовуватись у сільському господарстві33 роки, що не відповідає дійсності та сучасним завданням, якістоять перед аграрним сектором економіки. Не поліпшили си-туацію і зміни до Закону України "Про оподаткування при-бутків підприємств", прийняті Верховною Радою 24 грудня2002 р. Підвищення ставки амортизації по основних фондахІІІ групи, до якої належить сільгосптехніка, з 15 до 24 % річнихпризведе до того, що при залишковій вартості техніки 20 %сума нарахованої амортизації складе 4,8 % від її первісної вар-тості - цього також недостатньо для створення фінансовихджерел хоча б для простого відтворення техніки. Утворилосяхибне коло: техніки не вистачає через недостатність фінансо-вих джерел для її оновлення, а недостатність фінансових дже-рел певною мірою обумовлена недостатньою кількістю наяв-ної техніки [231].

Амортизаційна політика сільськогосподарського підприєм-ства значною мірою відображає амортизаційну політику держа-ви. Вона базується на встановлених державою принципах, ме-тодах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим кожнепідприємство має можливість здійснювати індивідуальну амор-тизаційну політику [58].

У розвинутих країнах органи державного управління середнайважливіших інструментів активізації інвестиційної діяль-ності широко використовують реформування системи аморти-зації. Так, під час серйозної економічної кризи у США в 1970-1975 рр. велику стабілізуючу роль відіграла нова амортизаційнаполітика, яка ґрунтувалася на розширенні масштабів викорис-тання прискореної амортизації. Вона була введена у 1971р. іпроіснувала без змін до 1981 р. У перші два роки після її вве-дення спостерігався справжній інвестиційний бум. Щорічнийприріст інвестицій у порівнянних цінах був зареєстрований урозмірі 8-10 % [254, с. 34]. Слід звернути увагу на те, що при-скорена амортизація в США застосовувалася з моменту, колиз'явилися перші ознаки зниження обсягів виробництва, алерівень забезпеченості підприємств основними засобами тарівень їх придатності були досить високими. Невипадково вонамала такий позитивний вплив на тенденції інвестиційного про-цесу. У даному випадку амортизаційна політика відігравалароль антициклічного регулятора економічного розвитку.

З формальної точки зору в Україні здійснюється прогресив-на амортизаційна політика, оскільки згідно з Положенням(стандартом) бухгалтерського обліку № 7 „Основні засоби"підприємствам надано право обирати будь-який метод нараху-вання амортизації з п'яти наведених у стандарті. Це такі мето-ди: прямолінійний, зменшення залишкової вартості (залишку,який зменшується), прискореного зменшення залишкової вар-тості (залишку, який зменшується за подвійною нормою), ку-мулятивний (суми чисел), виробничий (амортизація нарахо-вується пропорційно обсягу продукції або послуг) [269].

Знов-таки з формальної точки зору три з названих методівнарахування амортизації можуть бути віднесені до прискоре-них, а перший та останній до неприскорених за умови, що амор-тизаційний період дорівнює економічно раціональному строкуслужби основних засобів. До того ж стандартом передбаченоможливість використання податкового методу нарахуванняамортизації, який за своїм змістом також може бути віднесенийдо методів прискореної амортизації.

В Україні ж протягом 1997-2001 рр. вартість основних за-собів сільськогосподарських підприємств зменшувалася в се-редньому за рік на 13,9 млрд грн., унаслідок чого загальний їхобсяг скоротився в 1,6 раза [298]. Загальні капітальні вкладен-ня у сільське господарство за період з 1990 по 2000 рр. скоро-тилися більш ніж у 20 разів [209]. Основними машинами сільськегосподарство забезпечене на 48-66 % [298], а стан машинно-трак-торного парку та ґрунтообробних знарядь на 60-80 % дійшов домежі, за якою їх експлуатація стала просто неможливою [140].Отже, прискорена амортизація в Україні запроваджувалася вумовах різкого зменшення вартості основних засобів і значно-го зростання рівня їх зносу. Дуже стрімко скорочувалися сумиамортизації як в абсолютному, так і у відносному вимірі. На-приклад, у 2003 р. сума нарахованої амортизації по сільськогос-подарських підприємствах Харківської області склала 58,7 млнгрн. - 36,7 млн грн. у рослинництві і 22,0 млн грн. у тварин-ництві. Питома вага амортизаційних відрахувань у структурі ви-робничих витрат скоротилася з 14,1 % (1999 р.) до 4,5 % (2002 р.).Амортизаційні відрахування в рослинництві у 2003 р. склали врозрахунку на 1 га ріллі в середньому по області 33,7 грн., а вцілому по сільськогосподарському виробництву - 53,9 грн.

Отже, нинішня амортизаційна політика є не до кінця вива-женою, контрольованою та прогнозованою, що призводить пев-ною мірою до порушення економічної суті самого амортизац-ійного процесу [209, с. 50].

Пошук шляхів вирішення вказаних проблем слід розпоча-ти саме з аналізу суті прискореної амортизації. Як зазначаютьП.Орлов і С.Орлов [254, с. 34], під системою прискореної амор-тизації слід розуміти сукупність таких методів її нарахування ітакий порядок переоцінки засобів праці, коли протягом першихроків або всього амортизаційного періоду, який не перевищуєекономічно раціонального строку служби, забезпечується випе-реджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відра-хувань порівняно з дійсними темпами втрати засобами праціспоживчих властивостей і вартості. Але, як було показано вище,застосування податкового методу нарахування амортизації,який за формальними ознаками також належить до методівприскореної амортизації, не дозволяє в сучасних умовах забез-печити навіть пропорційне нагромадження амортизаційнихвідрахувань порівняно з дійсними темпами втрати основнимизасобами своєї вартості, отже, не забезпечує створення необхі-дних джерел для простого відтворення основних засобів.

Зниження розміру амортизаційних відрахувань призводитьдо штучного зменшення витрат виробництва і на цій основідо зниження собівартості продукції та завищення прибутків.Через це чимало господарств, нібито прибуткових, такими, нажаль, не є [209, с. 51].

Певні пропозиції з удосконалення амортизаційної політи-ки держави було передбачено в Указі Президента України „Проконцепцію амортизаційної політики" від 7 березня 2001 р. Ос-новною метою Концепції є підвищення зацікавленостісуб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основнийкапітал за рахунок власних амортизаційних відрахувань.Концепція передбачає розмежування амортизаційних відра-хувань відповідно до їх економічної та податкової ролі. Еко-номічна роль амортизації полягає у фактичному відшкоду-ванні діючих основних фондів, а податкова - у фінансовомувідшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшенняоподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відра-хувань та одержання податкової знижки.

Одним із заходів, спрямованих на реалізацію основної метиконцепції, є затвердження максимальних граничних рівнів по-даткової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищува-ти обсяг економічної амортизації.

Аналізуючи можливості застосування основних положеньКонцепції стосовно сільськогосподарських підприємств, слідзробити декілька зауважень. По-перше, стимулюючу дію маєвиконувати саме податкова амортизація. Але більшість сільсько-господарських підприємств не є платниками податку на при-буток (його заміняє фіксований сільськогосподарський пода-ток), отже, вони не можуть одержати податкові знижки абовідшкодування від нарахування амортизації. По-друге, з метоюпідвищення граничного рівня податкової амортизації, як зазна-чалося вище, у грудні 2002 р. Верховною Радою було внесенозміни до Закону України „Про оподаткування прибутківпідприємств" і значно підвищено норми амортизації. У той жечас, згідно із законом України „Про державний бюджет Украї-ни на 2004 рік", з метою покриття ризиків втрат бюджету, по-в'язаних з проведенням податкової реформи, для досягненнярентабельності і збалансованості державного та місцевих бюд-жетів було зупинено на 2004 р. дію підвищених норм аморти-зації, встановлених законом України „Про внесення змін дозакону України „Про оподаткування прибутку підприємств"для основних фондів груп 1, 2, 3, за винятком дії цих норм доамортизації витрат, здійснених платником податку після 1 січня2004 р. у зв'язку з придбанням (виготовленням) нових основ-них фондів груп 1, 2, 3.

Для підвищення економічної ролі амортизації вчені пропону-ють перейти до нарахування амортизації за прямолінійним методом,з визначенням строку корисного використання кожного об'єкта нарівні економічно раціонального строку служби засобів праці. Од-нією з передумов здійснення ефективної амортизаційної політи-ки є також регулярна переоцінка об'єктів основних засобів та при-ведення їх початкової вартості у відповідність до відновної(ринкової) вартості цих засобів [209, 254].

Такі заходи певною мірою підвищать ефективність аморти-заційної політики стосовно сільськогосподарських товаровироб-ників в Україні. Але вони не зможуть забезпечити в повномуобсягу створення фінансових джерел простого відтворенняосновних засобів виробництва. Цей висновок ґрунтуєтьсяперш за все на тих фактах, які вже було наведено вище: забез-печеність сільськогосподарських підприємств основними маши-нами складає близько 50% від технологічної потреби (причомузначна частина машин та обладнання морально застаріла), арівень їх зносу наближається до 80-90 %. Отже, нарахуванняамортизації за прямолінійним методом від первісної вартостінаявної техніки, оціненої за ринковою вартістю, буде створю-вати фінансові джерела для відтворення техніки на рівні поло-вини від технологічної потреби.

З метою відновлення реальної ролі амортизаційних фондіву технічному переоснащенні сільського господарства потрібнібільш радикальні рішення [157, с. 5]. Без державної підтримкиінвестицій у сільське господарство, у тому числі і шляхом удос-коналення амортизаційної політики, вирішити це питання не-можливо [32, 152]

Якщо уявити на мить, що сільськогосподарські товаровироб-ники успішно подолали кризову ситуацію, здійснили технічнепереозброєння виробництва з урахуванням сучасних технологіч-них вимог, повністю задовольнили свої потреби у техніці та зна-ряддях, то це, з одного боку, означало б необхідність відтворенняданої матеріально-технічної бази і в подальшому, а з іншого - ав-томатично призвело б до значного збільшення сум нарахованоїамортизації. Наприклад, якби забезпеченість сучасними зернозби-ральними комбайнами у сільському господарстві складала 10 ком-байнів на 1000 га посівів зернових, що вище сучасного рівня за-безпечення, але значно нижче рівня в найбільш розвинутих країнахсвіту, то при строку служби комбайнів 10 років і прямолінійномуметоді нарахування амортизації на кожний гектар посівів зерно-вих необхідно було б нарахувати лише по комбайнах близько150 грн. амортизації, але це для добре випробуваних СК-5 „Нива".У разі використання комбайнів марки „ДОН" сума амортизації на1 га зросла б до 400-450 грн., а при використанні комбайнів „ДжонДір" взагалі б перевищила 1000 грн/га.

Виходячи з цього і враховуючи специфіку сільськогоспо-дарського виробництва, особливо рослинництва, найбільш ра-дикальним шляхом удосконалення сучасної амортизаційноїполітики держави стосовно сільського господарства могло бстати запровадження нормативної амортизації в розрахунку на1 га посіву відповідної культури. Такі нормативи амортизацій-них відрахувань можуть бути визначені на основі технологіч-них карт [325], які відображають прогресивні технології виро-щування сільськогосподарських культур, повний набір техніки,необхідний для даної культури, її реальну ринкову вартість,прогресивні норми амортизації, передбачені чинним законодав-ством, а також нормативне навантаження сільськогосподарськоїтехніки. Проведені нами розрахунки показали, що нормативиамортизації по окремих культурах коливаються від 147 грн. на1 га багаторічних трав на сіно до 700 грн. на 1 га посіву озимоїпшениці (додатки А.1 - А.7), а в середньому складають 507 грн.на 1 га посівної площі. Це приблизно в 10 разів більше фактич-них обсягів нарахованої амортизації у 2003 р. Але ж, як булопоказано вище, реально нарахована амортизація забезпечуєлише десяту частину простого відтворення техніки.

Абсолютно очевидно, що запровадження такого методу на-рахування амортизації призведе до зменшення сум скоригова-ного прибутку сільськогосподарських товаровиробників. І якщонараховані суми амортизації не будуть відшкодовані цінамипродажу продукції, тобто якщо амортизаційна політика не будеузгоджена з ціновою політикою, то збільшені суми амортизаціїавтоматично перетворяться у збитки сільськогосподарськихтоваровиробників. Але це питання слід вирішувати при фор-муванні державної цінової політики стосовно аграрного секто-ра економіки.

Слід також зауважити, що більш високі норми амортизаціїна сільськогосподарську техніку, які реально застосовуються врозвинених країнах світу, лягають на більш високий рівеньефективності й інтенсивності сільськогосподарського вироб-ництва, в результаті це не призводить до значного подорожчан-ня сільськогосподарської продукції, а внаслідок високої продук-тивності сільськогосподарської техніки та скорочення втратпродукції, навпаки, може супроводжуватися зниженням со-бівартості продукції. Але абсолютно очевидно, що тимчасовепідвищення собівартості продукції за умови запровадженнязапропонованого методу нарахування амортизації поступовобуде зменшуватись у міру оновлення матеріально-технічноїбази сільськогосподарського виробництва та підвищення на ційоснові рівня економічної ефективності виробництва.

Отже, запровадження нормативної амортизації за умовивідшкодування її цінами продажу сільськогосподарської про-дукції дозволило б, з одного боку, за чотири-п'ять років повер-нути амортизації функцію створення фінансових джерел дляпростого відтворення засобів праці, а з іншого, поставило б врівні умови сільськогосподарські підприємства з різним рівнемзабезпечення технікою й основними засобами. Більше того, втакому випадку було б неможливим штучне зменшення амор-тизаційних відрахувань і збільшення прибутків, а амортизаціябула б більш ефективним важелем антициклічного регулюванняекономічного розвитку. В умовах спаду та економічної кризи невідбувалося б істотного скорочення розміру амортизаційнихвідрахувань та інвестування у відтворення матеріально-техніч-ної бази було б більш рівномірним. Як свідчать наші досліджен-ня навіть при існуючому рівні технічного забезпечення, госпо-дарства та райони, які в більшій мірі забезпечені технікою, більшефективно протистоять посиленню циклічних коливань у роз-витку аграрного сектора економіки [236].

Поряд із забезпеченням відтворення основних засобів неменш важливе значення має відтворення оборотних засобів.Оборотні засоби є найбільш рухомим елементом ресурсногопотенціалу аграрних підприємств. Специфіка їх полягає в тому,що вони беруть участь лише в одному виробничому циклі іповністю переносять свою вартість на вироблену продукцію.Відповідно до цього вони повинні знов і знов відтворюватисяв кожному виробничому циклі. На жаль, сільськогосподарськіпідприємства в останні роки відчувають надзвичайно гострунестачу оборотних засобів. У першій половині 90-х років цянестача значною мірою пояснювалася високими темпамиінфляції та низькою швидкістю обігу оборотних засобів усільському господарстві. Але в міру подолання інфляції, змен-шення її темпів на перше місце, з точки зору формування про-блем відтворення оборотних засобів, виходить забезпеченняпаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

Унаслідок поглиблення диспаритету цін і нестачі обіговихкоштів різко зменшилися обсяги споживання окремих видівоборотних засобів. Як уже зазначалося, внесення мінеральнихдобрив скоротилося в 15 разів, споживання моторного пальногозменшилося з 6514,0 тис.т (1990 р.) до 2330,3 тис.т (2000р.),споживання електроенергії - з 7670,5 до 2088,8 млн кВт/год.[28].

З точки зору реальних економічних зв'язків і структурибухгалтерського балансу, основними шляхами збільшення обо-ротних активів є трансформація інших видів активів абозбільшення джерел їх формування [234, с. 27]. Зменшення нео-боротних активів з метою збільшення наявності оборотних за-собів не може розглядатися як прийнятний шлях для вирішен-ня проблеми, тим більше що, як зазначалося вище, основнізасоби сільськогосподарських підприємств і так скоротилися докатастрофічного рівня. Реальне збільшення джерел формуван-ня оборотних активів може здійснюватися або за рахунокзбільшення прибутків, що практично не можливо за умов на-явного диспаритету цін, або за рахунок розширеного залучен-ня позикових коштів і в першу чергу банківських кредитів.Певні зрушення є, але залишається чимало невирішених питань,які більш детально будуть розглянуті в підрозділі 4.3.