3.3. Відтворення трудових ресурсівсільського господарства

магниевый скраб beletage

Розширене відтворення в сільському господарстві передба-чає збільшення виробництва валової продукції завдяки удос-коналення техніки, технології, використанню принципово но-вих засобів виробництва, високій кваліфікації кадрів.Об'єктивною закономірністю є абсолютне та відносне скорочен-ня чисельності працівників зайнятих у галузі. Причому „...чимдосконалішими є ринкові відносини, чим інтенсивніше є впро-вадження досягнень науково-технічного прогресу, тим швидшезростає надлишок робочих рук" [198, с.8]

Проблема забезпеченості сільського господарства трудо-вими ресурсами й ефективності їх використання була однієюз найактуальніших для дослідників відтворення аграрного ре-сурсного потенціалу ще за часів колишнього СРСР. Так, одназ концепцій оцінки виробничого потенціалу виходила з того,що „виробничий потенціал втілений у працівниках, озброє-них засобами виробництва" [126]. Умовно фактори вироб-ництва можна поділити на дві частини: праця й умови її при-кладання. Лише праці належить активна, творча, об'єднуючароль у процесі виробництва. „Вивчення передового досвідупоказує, що в період становлення ринкової економіки вижи-ває не стільки той, хто має великий виробничий потенціал,скільки той, хто зміг точно визначити та врахувати кон'юн-ктуру ринку, ефективно використати ресурси, тобто той, хтоє найспритнішим у реагуванні на зміни макро- та мікроеко-номічних умов" [342, с. 140] Не випадково, результатисільськогосподарського виробництва в господарствах, якізнаходяться в однакових природнокліматичних умовах імають однаковий рівень забезпеченості виробничими ресур-сами, досить часто істотно відрізняються. Це зумовлюєтьсяперш за все рівнем професіоналізму, відповідальності, заці-кавленості працівників [353].

Відомий радянський економіст академік В.В.Новожиловпідкреслював, що праця обмежується інакше, ніж умови її докладан-ня. Витрати праці люди намагаються зменшити, а умови її докла-дання максимально використати. В цьому і полягає закон економіїпраці - один із найбільш загальних економічних законів [207].

У сучасних умовах місце країни у світовому господарствівсе більше визначається і надалі визначатиметься якістюлюдського капіталу, станом освіти, рівнем використання до-сягнень науки та техніки у виробництві [83, с.27]. Один ізтворців теорії постіндустріального суспільства Д.Белл основ-ним ресурсом постіндустріального суспільства вважає людсь-кий капітал [49].

Отже, розширене відтворення та нагромадження у сільсько-му господарстві нерозривно пов'язані з відтворенням трудо-вих ресурсів.

Демографічною основою формування трудового потенціа-лу сільського господарства є відтворення населення в сільськіймісцевості [328, с. 122] (табл. 3.16).

Таблиця 3.16Динаміка чисельності наявного населенняв сільській місцевості України

[29, с. 67]

Роки

Кількість сільськогонаселення, тис. чол.

До загальної кількостінаселення, %

1913

28,4*

81,0

1960

22618,0

53,2

1970

21468

45,5

1980

19034,6

38,1

1990

16969,3

32,7

1995

16609,6

32,1

2000

15914,3

32,0

2001

15754,0

32,0

2002**

15882,7

33,0

2003

15675,1

32,7

2004

15551,2

32,7

* Млн чол.

** За матеріалами Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

Дані табл. 3.16 підтверджують тезу про абсолютне та віднос-не скорочення чисельності сільського населення в Україні.Якщо на початку минулого століття у 1913 році сільське насе-лення України складало 28,4 млн чоловік, або 81 % від загаль-ної кількості населення, то у 2003 р. сільське населення дорів-нювало 15,6 млн чол., або 32,7 %. Абсолютне скороченнячисельності сільського населення в Україні відбувалося як зачасів Радянського Союзу, так і в незалежній Україні. За рокинезалежності чисельність сільського населення скоротилася на1,1 млн чол. Питома вага сільського населення в загальнійкількості населення у 1990-2003 рр. залишалася досить стабіль-ною і складала 32-33 %. Така тенденція пояснюється зменшен-ням загальної кількості населення України.

Зміни чисельності сільського населення обумовлюютьсяприродним його приростом або скороченням, міграційнимифакторами та змінами внаслідок адміністративно-територіаль-них перетворень (табл. 3.17).

Таблиця 3.17

Динаміка формування приросту (+) або скорочення (-)чисельності сільського населення України [29, с. 73]

й£

Населення на початокроку, тис. чол.

Зміни за рік, тис. чол.

Населення на кінецьроку, тис. чол.

Темпи приросту(скорочення) населення зарік, %

Природний приріст(скорочення)

Міграційний приріст(скорочення)

за рахунок

адміністративно-

територіальних

Т1.ЧЛ.. Т І1.ЧЛ..І1І

Загальний приріст(скорочення)

1960

22618,0

313,9

-283,4

-198,3

-167,8

22450,2

-0,7

1970

21468,0

87,8

-248,5

-43,9

-204,6

21263,4

-1,0

1980

19034,6

-14,2

-195,8

-5,8

-215,8

18818,8

-1,1

1990

16969,3

-57,5

-70,7

18,1

-110,1

16859,2

-0,6

1995

16609,6

-131,7

13,0

10,7

-108,0

16501,6

-0,7

2000

15914,3

-153,9

12,1

-18,5

-160,3

15754,0

-1,0

2002

15926,5

-158,7

-24,7

-0,6

-184,0

15742,5

-1,2

У період з 1960 по 2003 рр. відбувалося щорічне скороченнячисельності сільського населення і коливалося воно від108 тис. чол. (1995 р.) до 215 тис. чол. (1980 р.). Незважаючи нате, що абсолютне скорочення чисельності сільського населенняу 1990-2002 рр. було меншим від рівнів скорочення у 1970 та1980 рр., велике занепокоєння викликає тенденція до прискорен-ня темпів відносного скорочення - з 0,6 % (1990 р.) до 1,2 %(2002 р.). Ще більш негативним фактом є головна причинаскорочення чисельності сільського населення в останні десяти-річчя - перевищення кількості померлих над кількістю народже-них, або природне скорочення. Якщо у 1960-1970 рр. для сільськогонаселення України був властивий природний приріст, то, почи-наючи з 80-х років, природне скорочення чисельності сільськогонаселення, причому його темпи постійно зростають.

За оцінками експертів, чисельність сільського населенняУкраїни буде зменшуватися до 2026 р. За різними варіантамипрогнозу межа коливання чисельності селян становитиме 14,2-14,8 млн чол., а питома вага сільського населення у 2026 р. скла-де 31,6-33,8 % [374, с. 203].

Головним чинником, який впливає на формування природно-го приросту або на скорочення чисельності населення, є співвідно-шення кількості народжених і померлих (табл. 3.18). У 2003 р.природне скорочення чисельності сільського населення було най-вищим за досліджуваний період - 163,3 тис. чол. (280,6 % до рівня1990 р.). У розрахунку на 1000 жителів темп збільшення природ-ного скорочення чисельності сільського населення був ще більшвисоким і склав у 2003 р. 308,8 % до рівня 1990 р. Головною при-чиною прискорення темпів природного скорочення чисельностісільського населення є абсолютне та відносне скороченнякількості народжених. Якщо у 1990 р. кількість народжених скла-дала 214, 3 тис. чол., то у 2003 р. вона зменшилася до142, 2 тис.чол. (більш ніж на третину). У той же час кількість по-мерлих збільшилася з 272,5 до 305,5 тис. чол. (на 12,1 %). У роз-рахунку на 1000 жителів абсолютне скорочення чисельностісільського населення зросло з 3,4 чол. (1990 р.) до 10,5 чол.(2003 р.). Коефіцієнт життєвості сільського населення (співвідно-шення кількості народжених і кількості померлих) у 2003 р. уцілому по Україні склав 0,47. Сучасний рівень народжуваності всільській місцевості найнижчий за весь післявоєнний період вУкраїні. У 1996-2001 рр. у 3,1 тис. (10,7 %) сільських поселень ненародилося жодної дитини, в кожному п'ятому селі немає дітей,підлітків і молоді до 28 років [291, с. 8].

Таблиця 3.18

Динаміка природного руху сільського населення [29, с. 73]

Рік

Кількість, тис. чол.

На 1000 жителів, чол.

народжених

померлих

природний

приріст

(скорочення)

народжених

померлих

природний

приріст

(скорочення)

1990

214,3

272,5

-58,2

12,7

16,1

-3,4

1995

184,5

316,2

-131,7

11,1

19,1

-8,0

2000

147,1

301,0

-153,9

9,3

19,0

-9,7

2001

139,2

295,6

-156,4

8,8

18,6

-9,8

2002

141,8

300,5

-158,7

9,0

19,1

-10,1

2003

142,2

305,5

-163,3

9,1

19,6

-10,5

2003% до:

 

 

 

 

 

 

2002

100,3

101,7

102,3

101,1

102,6

104,0

2001

102,2

103,3

104,4

103,4

105,4

107,1

2000

96,7

101,5

106,1

97,8

103,2

108,2

1995

77,1

96,6

124,0

82,0

102,6

131,2

1990

66,4

112,1

280,6

71,7

121,7

308,8

Має місце істотна диференціація темпів природного скорочен-ня, а відповідно і коефіцієнта життєвості по окремих регіонах Ук-раїни. Наприклад, по Закарпатській області коефіцієнт життєвостісільського населення у 2002 р. склав 0,96, а природне скороченняна 1000 жителів - 0,6 чол.; у Рівненській області - відповідно 0,82 і-2,9; у Чернівецькій - 0,73 і -3,9; у Волинській - 0,72 і -4,7. Найб-ільше природне скорочення чисельності сільського населеннявідзначається в Чернігівській області - коефіцієнт життєвостісільського населення 0,24, а абсолютне зменшення в розрахун-ку на 1000 жителів - 21,2; у Сумській області - відповідно 0,26і -18,4, у Полтавській - 0,31 та -15,9. В усіх областях просте-жується довгострокова тенденція до природного скороченнячисельності сільського населення, що повинно розглядатися яквкрай негативна тенденція щодо формування трудових ресурсівсільськогосподарського виробництва в цілому і сільськогоспо-дарських підприємств зокрема (табл. 3.19).

Таблиця 3.19

Динаміка середньорічної кількості працівників сільськогос-подарських підприємств в Україні [29, с.78]

Роки

Працівники сільськогогосподарства, тис. чол.

До працівників усіхгалузей економіки, %

1990

4881

20,9

1995

3801

20,8

1996

3465

20,2

1997

3142

19,8

1998

2791

18,5

1999

2615

18,1

2000

2475

18,1

2001

2131

16,5

2002

1774

14,5

2003

1436

12,3

2003 р. у % до:

 

 

2002

80,9

X

2001

67,4

X

2000

58,0

X

1999

54,9

X

1998

51,5

X

1997

45,7

X

1996

41,4

X

1995

37,8

X

1990

29,4

X

За період з 1990 по 2003 рр. чисельність працівниківсільськогосподарських підприємств в Україні скоротилася з4881 тис. чол. до 1436 тис. чол. (більше, ніж утричі). Зменшила-ся і питома вага кількості працівників сільськогосподарськихпідприємств у загальній кількості працівників по всіх галузяхнародного господарства - з 20,9 % (1990 р.) до 12,3% (2003 р.).Скорочення чисельності працівників триває і в пореформенийперіод. Чисельність працівників сільськогосподарськихпідприємств у 2003 р. скоротилася в порівнянні з 2000 р. на 42 %.Особливе занепокоєння викликає дворазове скороченнякількості працюючих спеціалістів у сільському господарствіУкраїні за період з 1990 р. [318, с.434].

Найбільш високими темпами чисельність працівниківсільськогосподарських підприємств скорочувалася в Закар-патській, Івано-Франківській, Запорізькій, Луганській областях,найбільш повільно - у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій,Одеській областях.

Однією з головних причин зменшення чисельності працівниківсільськогосподарських підприємств є несприятлива кон'юнктураринку сільськогосподарської продукції, особливо тваринниць-кої, виробництво якої в останні роки постійно є збитковим.Через це сільгосптоваровиробники скорочують обсяги вироб-ництва тваринницької продукції, а майже в 40 % господарствтваринництво взагалі перестало існувати як галузь [140, с. 8].Основна ж частина трудових ресурсів аграрних підприємств щезовсім недавно була зайнята саме у тваринництві [234, с. 23].

Оцінюючи тенденції зміни чисельності працівниківсільськогосподарських підприємств України, слід мати на увазі,що значна частина сільського населення зайнята в особистихселянських господарствах. Більше того, за досліджуваний пер-іод вона збільшилася у чотири рази. Якщо у 1990 р. чисельністьосіб, які були зайняті в особистих селянських господарствах,становила 0,7 млн чол., то у 2002 р. вона зросла до 2,9 млн, а у2003 р. зменшилася до 2,8 млн чол. [315, 316]. Але все ж такизагальна чисельність працівників сільськогосподарськихпідприємств та осіб, зайнятих в особистих селянських госпо-дарствах скоротилася з 5,6 млн чол. (1990 р.) до 4,2 млн чол.(2003 р.) або на чверть.

Однією з передумов обґрунтованого вивільнення працівниківіз сільського господарства (за умови збереження розширеноговідтворення галузі) є випереджаючі темпи зростання продуктив-ності праці, точніше, випереджаючі темпи зниження трудо-місткості виробництва продукції в порівнянні з темпами вивіль-нення працівників. Як свідчать дані табл. 3.20, за період з 1990по 2003 рр. чисельність працівників сільськогосподарськихпідприємств скоротилася на 60,6 % з 4881 тис. чол. до 1436 тис.Трудомісткість виробництва валової продукції зросла на 17,8 %.

У пореформений період 2000-2003 рр. кількість працівниківсільськогосподарських підприємств зменшилася на 42,8 % (з2475 тис чол. до 1436 тис.). Трудомісткість виробництва вало-вої продукції хоч і знижувалася, але більш повільними темпа-ми - на 34,7 %. Отже, можна зробити висновок, що скорочен-ня чисельності працівників сільськогосподарських підприємствне обумовлене вивільненням працівників унаслідок випереджа-ючого зростання продуктивності праці.

Зниження продуктивності праці відбувається внаслідок зни-ження продуктивної сили праці й її інтенсивності. Продуктивнасила праці скорочується через звужене відтворення основних за-собів, зменшення обсягів застосування мінеральних та органічнихдобрив, насіння високих репродукцій і т.ін. Інтенсивність працізнизилася насамперед унаслідок скорочення часу, протягом яко-го працівники беруть участь у процесі виробництва [246, с. 475].Перехід до ринкової економіки, реформування сільського госпо-дарства на засадах приватної власності повинні були б сприятипідвищенню інтенсивності, а разом з нею і продуктивності праців сільському господарстві [212, 213]. На жаль, зниження мотиваціїдо праці під впливом багатьох причин не дозволило досягти по-зитивних зрушень у динаміці інтенсивності, продуктивної сили тапродуктивності праці в сільському господарстві України. Нега-тивні тенденції в динаміці продуктивності праці неминуче при-звели до звуженого відтворення в сільському господарстві, що вповній мірі підтверджується даними табл. 3.20.

Таблиця 3.20

Динаміка виробництва валової продукції, продуктивності праці та чисельностіпрацівників у сільськогосподарських підприємствах України [301, с. 39; 195, с. 6]

Показники

Роки

1990

1995

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Валова продукція*, всьогомлн грн.

75681,5

37363,7

28600,8

24081,1

21930,4

21150,8

25351,7

24940,0

18782,7

У %до 1990 р.

100,0

49,4

37,8

31,8

29,0

27,9

33,4

33,0

24,8

У % до 2000 р.

357,8

176,7

135,2

113,9

103,7

100,0

119,9

117,9

88,8

Кількість працівників,тис. чол.

4881

3801

3142

2791

2615

2475

2131

1774

1436

У %до 1990 р.

100,0

77,8

64,4

58,2

53,6

50,7

43,7

36,3

29,4

У % до 2000 р.

197,2

153,6

126,9

112,8

105,7

100,0

86,1

71,7

58,0

Виробництво валовоїпродукції на одногопрацівника, грн.

15505

9830

9103

8628

8386

8546

11897

14059

13080

У %до 1990 р.

100,0

63,4

58,7

55,6

54,1

55,1

76,7

90,7

84,4

У % до 2000 р.

181,4

115,0

106,5

101,0

98,1

100,0

139,2

164,5

153,1

Трудомісткість виробництва1 млн грн. валової продукції,чол.

64,5

101,7

109,9

115,9

119,2

117,0

84,1

71,1

76,4

У %до 1990 р.

100,0

157,6

170,4

179,77

184,8

181,4

130,4

110,2

117,8

У % до 2000 р.

55,1

86,9

93,9

99,0

101,9

100,0

70,6

60,8

65,3

* Валова продукція в порівнянних цінах 2000 року.

Зроблений висновок підтверджують і дані табл. 3.21. Тру-домісткість виробництва всіх без винятку видів сільськогоспо-дарської продукції в сільськогосподарських підприємствах Ук-раїни у 2003 р. була вищою від аналогічних показників 1990 р.Зокрема трудомісткість виробництва зернових і зернобобовихзросла у 2,7 раза, насіння соняшнику - у 4,7 раза, приростуВРХ - у 2,6 раза.

Таблиця 3.21

Трудомісткість виробництва основних видів продукціїсільського господарства в сільськогосподарськихпідприємствах України [195, с.8, 29, с. 83]

Продукція

Прямі затрати праці на1 ц продукції, люд. - год.

2003 р. у % до

 

1990р.

1995р.

2000р.

2003р.

1990р.

2000р.

Зернові та

зернобобові

(без

кукурудзи)

0,9

1,2

1,8

2,4

266,7

133,3

Кукурудзана зерно

1,2

1,9

1,7

1,6

133,3

94,1

Цукровібуряки

1,2

1,1

1,7

1,2

100,0

70,6

Насіння

 

 

 

 

 

 

соняшнику

0,7

1,9

2,7

3,3

471,4

122,2

Картопля

2,6

7,4

5,7

4,8

184,6

84,2

Овочі

 

 

 

 

 

 

відкритогогрунту

5,3

10,4

8,6

7,4

139,6

86,0

Приріст ВРХ

37,5

82,0

116,2

97,0

258,7

83,4

Прирістсвиней

31,1

84,3

132,6

79,0

254,0

59,6

Молоко

7,0

11,5

15,1

11,9

170,0

78,8

Яйця курячі,на 1000 шт.

4,5

7,8

12,6

6,0

133,3

47,6

Вовна

225,8

362,7

440,8

336,7

149,1

76,4

У порівнянні з 2000 р. трудомісткість виробництва більшостівидів продукції в сільськогосподарських підприємствах у 2003 р.

знизилася, хоч темп зниження трудомісткості (за виняткомтрудомісткості виробництва яєць курячих і приросту свиней)був нижчим від темпу скорочення чисельності працівниківсільськогосподарських підприємств. А по зернових і соняшни-ку, які в сучасних умовах складають основу сільськогосподарсь-кого виробництва, трудомісткість взагалі зросла.

Отже, можна зробити висновок, що скорочення чисельностіпрацівників у сільськогосподарських підприємствах України єневиправданим з економічної точки зору і стало однією з при-чин звуженого відтворення в сільському господарстві. Законо-мірним є запитання: які причини спонукали певну частинупрацівників сільськогосподарських підприємств змінити сферудокладання своєї праці? Відповідь дає аналіз показників соціаль-ної ефективності сільськогосподарського виробництва та соц-іального розвитку сільських населених пунктів.

Одним з основних показників соціальної ефективностісільськогосподарського виробництва є рівень заробітної платинайманих працівників. Як свідчать дані табл. 3.22, номінальнасередньомісячна заробітна плата працівників сільськогоспо-дарських підприємств у 1995-2003 рр. мала чітко виражену тен-денцію до зростання і збільшилася з 38 до 210 грн на місяць.

Середньомісячна заробітна плата працівниківсільськогосподарських підприємств за 1990-2003 рр.

            [304, с. 405]   

Таблиця 3.22

Показники

Крб.

Грн.

1990 р.

1995 р.

2000 р.

2003 р.

Сільське господарство

232

38

111

210

Промисловість

278

89

310

591

Усього по галузях економіки

244

73

230

462

Відношення рівня заробітної

 

 

 

 

плати у сільському

 

 

 

 

господарстві % до рівня: упромисловості

83,4

42,7

35,8

35,5

загалом по

95,1

52,0

48,3

45,5

економіці

 

 

 

 

Але більш важливою є негативна тенденція відставання за-робітної плати сільськогосподарських працівників від заробіт-ної плати працівників промисловості і усього народногоспо-дарського комплексу. Якщо у 1990 р. середня заробітна плата всільському господарстві України складала 83,4 % від заробітноїплати у промисловості та 95,1 % від заробітної плати загаломпо економіці, то ці співвідношення з року в рік погіршувалисяі досягли у 2003 р. відповідно 35,5 та 45,5 %. До цього слід до-дати ще декілька важливих обставин. По-перше, у 2003 р. се-редньомісячна заробітна плата в сільському господарстві буланайнижчою серед усіх галузей економіки. По-друге, заробітнаплата хоч і мала тенденцію до зростання, але залишалася значнонижчою від прожиткового мінімуму. По-третє, у структурі вит-рат на виробництво сільськогосподарської продукції частка вит-рат на оплату праці у 2003 р. становила 14,7 %, що в 2,3 разаменше рівня 1990 р. [325, с.145] По-четверте, більша частиназаробітної плати в сільськогосподарських підприємствах вида-валася в натуральній формі, і якщо припустити, що продукціядля натуральної оплати відпускалася за собівартістю, то вбільшості випадків виявиться не зростання заробітної плати, аїї зниження. Наприклад, якщо у 1995 р. середньомісячна заробі-тна плата в сільському господарстві була еквівалентною 38 грн.на місяць, а середня собівартість 1 ц зерна - 4,41 грн., то номі-нальна заробітна плата була еквівалентна 8,6 ц зерна (38:4,41). У2003 р. собівартість 1 ц зерна складала 36,73 грн., а середньомі-сячна заробітна плата - 210 грн., що еквівалентно 5,7 ц зерна(210:36,73). Еквівалент заробітної плати в насінні соняшникузнизився з 4,7 ц (1995 р.) до 4,1 ц (2003 р.). Стосовно цієї ситу-ації можна пригадати відомого німецького економіста та держав-ного діяча Л.Ерхарда, який підкреслював, що „суть соціальногоринкового господарства тільки тоді можна вважати повністюдосягнутою, коли у відповідності до зростаючої продуктивностіодночасно знижуються ціни, забезпечуючи таким чином дійснепідвищення реальної заробітної плати [366, с. 199].

На жаль, стосовно ситуації в Україні можна стверджувати,що реальна заробітна плата працівників сільськогосподарськихпідприємств у 2003 р. була навіть нижчою від рівня 1995 р.„Оплата праці перестала виконувати свої основні функції -стимулюючу і відтворювальну" [180, с.98]. Тому зовсім не ви-падково, що певна частина працівників сільськогосподарськихпідприємств, які беручи участь у суспільному сільськогосподарсь-кому виробництві, не можуть вирішити свої соціальні проблеми,а саме - забезпечити себе і свою родину засобами існування,створити необхідні умови життя, - залишають суспільний сек-тор, розвивають підсобне господарство або мігрують із села.

На думку К.І.Якуби, заходи щодо поліпшення умов праці всільському господарстві повинні включати: забезпечення своє-часного й якісного обслуговування сільського господарства тех-нікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин ітварин; забезпечення сільського населення малогабаритноютехнікою за доступними цінами для роботи в особистомупідсобному господарстві; розробка та впровадження у вироб-ництво рекомендацій щодо оплати праці в сільському госпо-дарстві з гарантованим мінімальним рівнем оплати за одини-цю відпрацьованого часу; забезпечення належного рівнясоціальної інфраструктури з метою підвищення продуктивностіпраці та створення належних санітарно-гігієнічних умов трудо-вої діяльності [375, с. 42]

Низький рівень стимулювання сільськогосподарської працістворює певною мірою замкнене коло (рис. 3.1).

Зниження заробітної плати працівників неодмінно спричи-няє падіння мотивації до праці, згодом - падіння її продуктив-ності та зростання собівартості продукції, що знову ж таки при-зводить до подальшого зменшення обсягів виробництвапродукції та маси прибутку і не дає можливості підвищитирівень оплати праці. Світова практика виробила простий, хоч іболісний варіант виходу з подібної ситуації: скороченнякількості працівників [83, с.22]. Але, як було показано вище,майже чотириразове скорочення чисельності працівниківсільськогосподарських підприємств в Україні за 1990-2003 рр.супроводжувалося зниженням реальної заробітної плати, авідповідно і втратою мотивації до високоефективної праці.

Для більшості колишніх працівників сільськогосподарськихпідприємств основною сферою застосування власної праці сталиособисті селянські господарства, можливості для створення якихпевною мірою розширилися після реформування у 2000 р. сільсько-господарських підприємств на засадах приватної власності.

Розрахунки показують, що продуктивність праці в підсобнихгосподарствах населення приблизно така ж, як і в сільськогоспо-дарських підприємствах. Наприклад, у 2003 р. господарствами на-селення було вироблено валової продукції на 36,5 млрд грн., а чи-сельність зайнятих в селянських господарствах склала 2,8 млн чол.[316] На одного зайнятого вироблялося валової продукції насуму 13 тис. грн., що приблизно відповідає рівню продуктив-ності праці в сільськогосподарських підприємствах України востанні роки (див. табл. 3.19). Але внаслідок того, що господар-ства населення сплачують лише плату за землю і не сплачуютьподаток з доходів громадян (у 2003 р. прибутковий податок згромадян), не здійснюють зі своїх доходів відрахувань до пенсій-ного фонду та фондів соціального страхування, не нараховуютьамортизацію, не мають витрат на управлінський апарат, - до-ходи в розрахунку на одного зайнятого в селянському госпо-дарстві дещо вищі, ніж у суспільному секторі сільського госпо-дарства. Наприклад, якщо припустити, що в структурі доходіві виручки селянських господарств частка доходів для особис-того споживання вдвічі вища, ніж у сільськогосподарськихпідприємствах частка заробітної плати, то виявиться вдвічівищий рівень оплати праці в особистих господарствах. З одногобоку, це робить їх більш привабливими з точки зору окремих пра-цівників сільського господарства, з іншого, залишає невирішенимибезліч проблем. По-перше, рівень доходів працівників більшості осо-бистих селянських господарств залишається нижчим від рівня за-робітної плати у промисловості і в цілому по народному господар-ству. По-друге, не вирішено проблему пенсійного забезпечення тасоціального страхування зайнятих у селянських господарствах. По-третє, селянські господарства дуже неохоче беруть участь у вирі-шенні соціальних проблем сільських населених пунктів.

Усе це спонукає зайнятих в особистих селянських госпо-дарствах шукати не тільки шляхи підвищення ефективностісвоєї праці в сільському господарстві, а й можливості її засто-сування в інших сферах діяльності.

Однією з головних причин звуженого відтворення чисель-ності зайнятих у сільському господарстві є незадовільний станрозвитку соціальної сфери на селі і найголовніше - вкрай не-гативні тенденції його зміни. Соціальний розвиток (якщойдеться саме про розвиток, а не про деградацію) потребує по-стійного здійснення інвестицій у соціальну сферу, що підтверд-жується досвідом розвинених країн світу та науковими досліджен-нями [64, 306]. Як свідчать дані табл. 3.23, обсяги інвестицій восновний капітал соціальної сфери села у 2002 р. скоротилисяв порівнянні з 1991-1995 рр. більш ніж у 8 разів.

Слід звернути особливу увагу на те, що темпи скороченняобсягів інвестицій в основний капітал соціальної сферисільської місцевості вдвічі вищі в порівнянні з темпами скоро-чення обсягів інвестицій для всієї соціальної сфери України.Така ситуація суперечить Закону України „Про пріоритетністьсоціального розвитку села та агропромислового комплексу внародному господарстві" від 17 жовтня 1990 р. № 400-ХІІ, зізмінами і доповненнями [13]: стаття 8 закону передбачає, щоселу надається перевага порівняно з містом (у розрахунку надушу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культу-ри та спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації,водо- й електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальнихоб'єктів, у послугах радіо та телебачення, забезпечуються рівніз містом умови постачання промислових і продовольчих то-варів, а також медичне, культурне, спортивне, комунально-по-бутове, транспортне та торговельне обслуговування за науко-во обґрунтованими нормами.

Таблиця 3.23Динаміка інвестицій в основний капітална розвиток соціальної сфери у сільськіймісцевості (у порівнянних цінах) [29, с.674]

 

Середнє

 

 

 

 

р.

р

р.

р

 

 

о

г

S £

ьн р

Показники

ччскск

1

ооо

(Nі

699

а

з

 

 

д5е9р9

<0

О і

 

ск

а

з

р.

о

р.

20

2002 р.у % доза 1991

 

(N

20

Інвестиції в основний капітал на

 

 

 

 

 

Розвиток соціальної сфери

1155

345

299

276

 

в Україні, млн грн.

9

1

0

7

24

Інвестиції в основний капітал на

 

 

 

 

 

розвиток соціальної сфери у

 

 

 

 

 

сільській місцевості за рахунок

 

 

 

 

 

усіх джерел фінансування,

 

 

 

 

 

млн грн.

3252

571

411

399

12

Питома вага інвестицій у

 

 

 

 

 

соціальну сферу села до

 

 

 

 

 

загального обсягу інвестицій на

 

 

 

 

 

розвиток соціальної сфери

 

 

 

 

 

України, %

28

17

14

14

х

Інвестиції в основний капітал на

 

 

 

 

 

розвиток соціальної сфери

 

 

 

 

 

у сільській місцевості в

 

 

 

 

 

розрахунку: на один сільський

 

 

 

 

 

населений пункт, тис. грн.

113

35

14

14

12

на одного сільського жителя, грн.

146

35

26

25

17

Цим же законом передбачено, що розмір централізованих ка-піталовкладень на зміцнення матеріально-технічної бази соціаль-ної сфери села й агропромислового комплексу в цілому, маєстановити не менше 1 % від вартості валового внутрішньогопродукту України. Ці капіталовкладення виділяються в держав-ному бюджеті окремим рядком.

Реально загальна сума інвестицій в основний капітал соціаль-ної сфери села за рахунок усіх джерел фінансування у 2002 р.дорівнював 399 млн грн. (0,17 % від валового внутрішньогопродукту України). Недостатній обсяг фінансування розвиткусоціальної сфери села за рахунок бюджетних коштів підтвердже-но і Постановою Верховної Ради України від 11 травня 2004 р.

Наслідком неналежного фінансування соціальних заходівна селі є низька забезпеченість сільських населених пунктівоб'єктами соціальної сфери (табл. 3.24).

Таблиця 3.24

Рівень забезпеченості сільських населених пунктів Україниоб'єктами соціальної сфери станом на 01.01. 2004 року

[196, с.47]

 

Кількість

 

 

населених

Рівень

Показники

пунктів, в яких є

забезпеченості,

 

об'єкти

%

 

соціальної сфери

 

Усього населених пунктів

28597

х

Середні заклади освіти

14565

51

Дошкільні заклади освіти

8275

29

Заклади культури клубного

17146

60

типу

 

 

Дільничні лікарні

734

3

Амбулаторно-поліклінічні

2892

10

заклади

 

 

Фельдшерсько-акушерські

15655

55

пункти

 

 

Водопроводи

6490

23

Газопроводи

8671

30

Під'їзні автомобільні шляхи

28094

98

Такий стан соціального забезпечення сільського населенняне сприяє формуванню передумов хоча б для простого відтво-рення трудових ресурсів сільського господарства.

Абсолютно очевидно, що вирішення соціальних проблем населі не може бути пов'язане тільки з фінансуванням за раху-нок коштів державного та місцевих бюджетів - воно значноюмірою залежить від рівня економічної ефективності сільсько-господарського виробництва, оскільки цей рівень певною міроювпливає на наповнення місцевих та загальнодержавного бюд-жетів, на формування доходів зайнятих у сільському госпо-дарстві, на можливості фінансування соціальних програм зарахунок коштів сільськогосподарських товаровиробників.

В економічній літературі практично загальновизнаною єточка зору, що соціальна ефективність базується на еко-номічній ефективності. Соціальна ефективність - поняття,яке відображає поліпшення соціальних умов життя людей: по-кращення умов праці та побуту, поліпшення довкілля, підви-щення рівня зайнятості та безпеки життя людей, скороченнятривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати,ліквідація важкої фізичної праці тощо [37, с.399]. „Сучаснаекономічна наука виводить розвиненість соціальної сфери здосягнутого рівня розвитку продуктивних сил, який має бутидостатнім для того, щоб після відповідної винагороди актив-ним економічним суб'єктам залишалась частка продукту, якоївистачить для підтримання достатнього рівня життя пасивноїчастини населення" [282, с.143].

З урахуванням досить істотної різниці в рівнях економіч-ної ефективності сільськогосподарського виробництва в різнихрегіонах України нами було здійснено дослідження територіаль-ного аспекту впливу рівня економічної ефективності на рівеньсоціального розвитку сільських територіальних громад. Оскіль-ки основним джерелом фінансування соціальних заходів зарахунок коштів сільськогосподарських підприємств є їх прибу-ток, ми здійснили ранжирування сільгосппідприємств усіх обла-стей України за розміром прибутку в розрахунку на 100 гасільськогосподарських угідь, а потім по цих областях визнача-ли показники соціально-економічного розвитку та їх зв'язок зпоказниками економічної ефективності.

У табл. 3.25 наведено показники економічної ефективностівиробництва в сільськогосподарських підприємствах і показни-ки соціального розвитку сільських територіальних громад дея-ких областей України. Назви областей розміщено на основі їхранжирування за розміром прибутків на 100 га сільськогоспо-дарських угідь. Найвищої ефективності сільськогосподарсько-го виробництва за цим показником у 1999-2003 рр. досяглисільськогосподарські підприємства Кіровоградської області.Середній розмір прибутку на 100 га сільськогосподарський угідьу них склав 4448 грн. В Закарпатській області сільгосппідприє-мства на кожні 100 гектарів сільгоспугідь по 10108 грн збитків.У середньому по Україні сільськогосподарське виробництвотакож було збитковим.

По показниках соціальної ефективності не виявлено суттє-вого їх взаємозв'язку з показниками економічної ефективності.Наприклад, Закарпатська область випереджає Кіровоградськуза трьома з п'яти наведених показників соціально-економічно-го розвитку. У той же час Кіровоградська область, сільгосппід-приємства якої мають найбільший розмір прибутків на 100 гасільськогосподарських угідь, по жодному з показників соціаль-но-економічного розвитку не досягла найвищого результату.

Більш наглядно зміну показників соціального розвиткусільських територіальних громад у ранжируваному ряду відоб-ражають рис. 3.2-3.5, на яких зображено тенденції зміни показ-ників соціальної ефективності в залежності від економічноїефективності сільськогосподарського виробництва.

Кореляційно-регресійний аналіз взаємозв'язку показниківекономічної ефективності виробництва у сільськогосподарсь-ких підприємствах і показників соціального розвитку сільськихтериторіальних громад показав, що такий зв'язок або взагалівідсутній, або є дуже слабким. Коефіцієнт детермінації для пар-них кореляційно-регресійних моделей, в яких виявлено пря-мий зв'язок між рівнем економічної та соціальної ефективності,жодного разу не перевищив 0,1.

Таблиця 3.25Економічний розвиток сільськогосподарськихпідприємств і соціальний розвиток сільськихтериторіальних громад по деяких областях України