4.2. Податкова політика щодоаграрного сектора економіки

магниевый скраб beletage

Історія оподаткування налічує багато тисячоліть. Податко-ва система виникла і розвивалася разом з розвитком держави.„Податки є особливою історичною фінансовою категорією, якавиражає економічні відносини між державою і платникамиподатків з метою створення загальнодержавного централізова-ного фонду грошових коштів, необхідних для виконання дер-жавою своїх функцій" [248, с. 13].

Початок розвитку теорії податків як науки пов'язують з пред-ставниками класичної англійської політекономії Адамом Смітомі Давидом Рікардо. Зокрема вважається, що саме Адам Сміт об-ґрунтував основні принципи оподаткування: громадяни кожноїдержави повинні брати участь у підтримці своєї держави поможливості та відповідно до доходів, які вони одержують підохороною держави; податок, що сплачується громадянами, пови-нен бути точно визначеним, час його сплати та розмір маютьбути відомими платникові й усім, хто захоче це знати; будь-якийподаток повинен стягуватись у зручні для платника час і спосіб;будь-який податок повинен бути побудований так, щоб затратина його вилучення були мінімальними [69, с. 201].

Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування у ХХ ст.здійснив всесвітньо відомий англійський економіст Джон МейнардКейнс. Його теорія [135] сформувалась у той період, коли супереч-ності капіталістичного способу виробництва досягли такої межі, щоістотно впливали на відтворення і погіршували його умови. При-чини економічних негараздів Дж. Кейнс вбачав у недостатності „су-купного попиту". Виходячи з цього він вважав, що держава можесприяти досягненню рівноваги між платоспроможним попитом таобсягами виробництва за допомогою державних видатків, регулю-вання позичкового проценту та податків. Дж. Кейнс був прихиль-ником прогресивності в оподаткуванні. Він вважав, що великі зао-щадження заважають економічному зростанню, отже, їх необхідновилучати за допомогою прогресивних податків.

До 70-х років ХХ ст. основу більшості ринкових теорій по-датків формували саме положення теорії Кейнса. Але розвиток ви-робничих відносин і процес розширеного відтворення у 70-ті рокив країнах з ринковою економікою характеризувався підвищеннямнестабільності. Наслідком цього були глибокі циклічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. на фоні структурних змін у продуктив-них силах. Зміна умов відтворення спричинила „перегляд" еконо-мічних концепцій і на зміну кейнсіанським методам регулюванняприйшла неокласична теорія, зокрема неоконсерватизм [98, с. 31].

На відміну від кейнсіанської теорії, неокласична теорія опо-даткування виходить із забезпечення пропозиції ресурсів і до-статності заощаджень, з чого робиться висновок про не-обхідність значного зниження загального рівня оподаткування.Сучасній податковій теорії та практиці властиве не тільки про-тистояння кейнсіанства та неоконсерватизму, а й певне злиттята взаємопроникнення цих напрямів. Пошук шляхів удоскона-лення теорії та практики оподаткування відбувається і зараз.

т1

У країнах з ринковою економікою система оподаткуваннявиконує такі завдання: перерозподіл фінансових ресурсів від при-ватного сектора до громадського; розподіл витрат уряду по верти-калі між класами одержувачів доходів і по горизонталі між насе-ленням, яке має приблизно однакове економічне становище;стимулювання економічного зростання та стабільності країни, атакож ефективності виробництва [103, с. 9]. Слід звернути особ-ливу увагу на перше та третє завдання. Оскільки перше завданняподаткової системи полягає в перерозподілі фінансових ресурсів,а розподіл і перерозподіл є обов'язковою фазою відтворювально-го процесу в будь-якій сфері економічної діяльності, це автома-тично означає, що податкова система може істотно впливати наформування тенденції розвитку відтворювального процесу в будь-якій галузі економіки. Третє завдання по суті випливає з цієї мож-ливості: впливаючи на тенденції відтворювального процесу задопомогою податків, держава може свідомо чи несвідомо стиму-лювати або не стимулювати стабільність економічного розвитку.Якщо врахувати циклічність економічного розвитку країн з рин-ковою економікою в цілому і зокрема сільського господарства, томожна стверджувати, що податки є одним із важливих антицикл-ічних важелів економічного механізму.

г           т          в          т1        г1

Пі, П2, Пз, П4, П5, П6,П7, П8Пі - податок на додану вартість;П2 - податок на майно;П3 - податок на землю;

П4 - відрахування на соціальне страхування;

П5 - інші податки і податкові платежі, які входять у собівартістьпродукції;

П6 - податок на додану вартість;

П7 - акцизний податок;

Г1 П8 - податок на прибуток.

Важливе значення податків для здійснення відтворюваль-ного процесу в сільському господарстві, а в рівній мірі і в іншихгалузях економіки, визначається тим, що податковий механізмдіє практично на всіх стадіях кругообігу капіталу [98, с.15].

Тільки на початку кругообігу, коли капітал авансується угрошовій формі, податки відсутні. З перетворенням грошовогокапіталу в елементи продуктивного починає діяти податковиймеханізм. Перш за все підприємство сплачує податок на дода-ну вартість на матеріальні ресурси, які накопичуються для май-бутнього виробництва, має сплачуватися податок на майно,податок на землю. На виробничу стадію сільськогосподарськихпідприємств припадають відрахування на соціальне страхуван-ня та до Пенсійного фонду, інші податкові платежі, які входятьу собівартість продукції. На післявиробничій стадії, коли гото-ва продукція реалізується, господарства сплачують акцизні пла-тежі. У той же час у господарства в складі реалізованої про-дукції надходить податок на додану вартість, і вони одержуютьможливість перерахувати заборгованість з цього податку подат-ковим органам. З останньою, грошовою стадією обігу пов'яза-ний податок з прибутку [98, с. 16].

Оскільки в схемі кругообігу капіталу першим наведено по-даток на додану вартість (ПДВ), розпочнемо з аналізу розвит-ку цього податку та його впливу на відтворювальні процеси всільському господарстві.

Податок на додану вартість - порівняно новий вид податківу світовій практиці. Уперше його запропонував французькийекономіст М.Лоре на початку 50 рр. ХХ ст., і з 1954 р. він вве-дений у Франції. [334, с. 36]. Наприкінці 80-х рр. більш ніж50 країн світу запровадили ПДВ. Нині однією з умов вступудо ЄС є наявність ПДВ.

В Україні ПДВ було введено Законом України „Про пода-ток на добавлену вартість" [11] від 20 грудня 1991 р. У 1992 р.дію цього закону було зупинено і справляння ПДВ регламен-тувалося Декретом Кабінету Міністрів „Про податок на добав-лену вартість" від 26 грудня 1992 року [23]. Слід звернути ува-гу на те, що основна ставка ПДВ складала 21,875 % дооподатковуваного обороту, що відповідає 28 % від ціни товарубез урахування ПДВ. У 1997 році Верховна Радою Україниприйняла закон „Про податок на додану вартість" [12], згідноз яким основна ставка податку знизилася до 20 % від ціни то-вару без ПДВ. Доречно зауважити, що в більшості країн Євро-пейського Союзу, як правило, діє три групи ставок ПДВ: зни-жені (мінімальні) ставки, нормальні (стандартні), підвищені(максимальні). За нормальними ставками оподатковуєтьсяосновна маса товарів, за мінімальними - товари першої необхід-ності, як правило, продукти харчування, за максимальними -предмети розкошу й окремі специфічні товари: тютюнові виро-би, алкогольна продукція, вироби парфумерної промисловостітощо [333, с. 204].

З метою стимулювання сільськогосподарського виробництва,зокрема виробництва тваринницької продукції, з 01.01.1998 р.постачання переробним підприємствам молока та м'яса живоювагою, здійснюване сільськогосподарськими товаровиробникамивсіх форм власності та господарювання, оподатковується за ну-льовою ставкою. Суми податку на додану вартість, сплачувано-го до бюджету переробними підприємствами за реалізовані мо-локо та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти,спрямовуються виключно на виплати дотацій сільськогоспо-дарським товаровиробникам за продані ними переробнимпідприємствам молоко та м'ясо в живій вазі. Верховна Рада дек-ілька разів продовжувала строк дії зазначеної норми законодав-ства про ПДВ і на даний момент його встановлено до 1 січня2006 р.

13 липня 2000 р. Верховна Рада внесла зміни до закону„Про податок на додану вартість", згідно з якими сільськогос-подарські підприємства звільнені від сплати до бюджету ПДВза операції з продажу товарів (робіт, послуг) власного вироб-ництва, включаючи продукцію (за винятком підакцизних то-варів), виготовлену на давальницьких умовах із власноїсільськогосподарської сировини, за винятком операцій з про-дажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою,здійснюваних сільськогосподарськими товаровиробниками не-залежно від організаційно-правової форми та форми власності.Згідно з цим законом зазначені кошти залишаються в розпо-рядженні сільськогосподарських товаровиробників і викорис-товуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсіввиробничого призначення. „Особливий режим справляння по-датку на додану вартість для сільськогосподарських виробниківдає щорічну економію сільському господарству України близь-ко 1,8-2,2 млрд грн." [137, с. 7].

Оскільки ПДВ є непрямим податком і перекладається накінцевих споживачів продукції, то безпосередні виробникитоварів (робіт, послуг) не повинні відчувати тягар ПДВ за ефек-тивного механізму стягнення податку. На важливість надійно-го механізму оподаткування зверталась увага в усі часи. Так, щеу 1856 р. Генрі Джордж зазначав, що „спосіб оподаткуваннябуває не менш важливим, ніж його розмір. Як невеликий ван-таж, незручно покладений, може втомити коня, який міг би злегкістю нести набагато більший вантаж, але належним чиномукладений, так і народ може бути розорений і виробничі силизруйновані податками, які могли б вноситися з легкістю, якщоб вони збиралися іншим способом" [82].

Стосовно механізму оподаткування податком на доданувартість слід зазначити, що він в усі часи не враховував спе-цифіку сільськогосподарського виробництва. Зокрема унаслідоксезонності виробництва в сільському господарстві та тривалостівиробничого циклу закупівлі пального, мінеральних добрив,гербіцидів, насіння здійснювалися переважно в першій поло-вині календарного року. Відповідно і сплата ПДВ у складі ціницих товарів здійснювалася в період найменшого надходженнягрошових коштів у вигляді виручки. У той же час, згідно з чин-ним законодавством, датою виникнення податкового зобов'я-зання з ПДВ при постачанні товарів вважається будь-яка зподій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від по-купця (замовника) на банківський рахунок платника податкуяк оплата товарів, які постачаються, або дата відвантаженнятоварів. В умовах значного збільшення обсягів кредиторськоїзаборгованості та значного розриву у строках постачання то-варів та оплати за них, що було досить характерним у 90-х ро-ках ХХ ст., сільськогосподарські товаровиробники, які сплачу-вали ПДВ, були в дуже незручному становищі: відвантажившипродукцію, вони змушені були (але досить часто не мали мож-ливості) сплатити податок до бюджету, оскільки не одержалисвоєчасно грошові кошти за поставлену продукцію. Така недо-сконалість механізму нарахування та сплати ПДВ призводиладо ще більшого погіршення фінансового стану сільськогоспо-дарських підприємств.

Поряд з цим податок на додану вартість має ще декількаістотних недоліків з точки зору розвитку відтворювальногопроцесу. Вони стають особливо помітними, якщо зміни подат-кового законодавства розглядати крізь призму циклічності еко-номічного розвитку, про яку стосовно агрраного сектора еко-номіки йшлося в розділі 3. Нагадаємо, що 90-ті роки ХХ ст.занаменували звужене відтворення в сільському господарствіУкраїни, вимивання обігових коштів унаслідок посилення дис-паритету цін, що в свою чергу значною мірою обумовлене зни-женням купівельної спроможності населення, погіршенням соц-іального стану його більшої частини.

Властивістю ПДВ, як уже зазначалося, є перекладання по-даткового тягара на кінцевого споживача. Це істотно підвищуєціну товарів, особливо широкого вжитку. Унаслідок цього по-гіршується становище соціально незахищених верств населен-ня. Крім того, "ПДВ стримує розвиток виробництва, що змен-шує гнучкість та адаптивність виробництва. Це особливонебезпечно для перехідних економік, які вимагають значнихструктуринх змін. ПДВ в більшій мірі, ніж оборотні податки,зменшує кількість власних оборотних засобів підприємств,вкрай необхідних в сучасних умовах українським підприєм-ствам" [155, с.98].

Отже, можна стверджувати, що введення ПДВ на початку 90-хроків минулого століття мало негативний вплив для розвиткувідтворювального процесу в сільському господарстві. Запровад-ження нульової ставки ПДВ при продажу молока та м'яса пере-робним підприємствам і звільнення від перерахування ПДВ добюджету в кінці 90-х та - на початку 2000-х років певною міроюсприяло подоланню кризової ситуації в сільському господарстві.

Однак і такий механізм оподаткування податком на доданувартість не є досконалим з точки зору забезпечення розшире-ного відтворення в аграрному секторі економіки. Оскільки од-ним із головних чинників, які стримують сталий розвитоксільського господарстві в Україні, є низька купівельна спро-можність населення, а введення ПДВ до ціни товарів призво-дить до зростання цін і ще більшого зниження купівельноїспроможності населення, - доцільно знизити ставки ПДВ напродаж сільськогосподарської продукції. Недоцільно ввестинульову ставку ПДВ на всі види сільськогосподарської про-дукції, оскільки в такому випадку тягар податкових платежівз ПДВ, які виникли на попередніх стадіях виробництва (привиготовленні для сільського господарства сировини та матері-алів), будуть перекладені на сільськогосподарських товарови-робників і повинні будуть відшкодовуватися за рахуноккоштів державного бюджету. Знижена ж ставка ПДВ повин-на бути встановлена на такому рівні, що дозволить відшкоду-вати ці витрати сільськогосподарських товаровиробників зарахунок ціни продажу продукції. У той же час унаслідок зни-ження цін продукція стане більш доступною для кінцевихспоживачів, що в свою чергу сприятиме розширеному відтво-ренню в сільському господарстві.

До податків, які виникають у процесі формування виробни-чих ресурсів, належать податок на майно та плата за землю.Згідно із Законом України „Про систему оподаткування" [14]майнові податки включають в себе податок на нерухоме майно(нерухомість), плату (податок) за землю, податок з власниківтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.Податок на нерухомість в Україні не запроваджено, а плата заземлю та податок з власників транспортних засобів входять доскладу фіксованого сільськогосподарського податку [18] і окре-мо не сплачуються сільськогосподарськими виробниками.

В Україні з 1998 р. спочатку як експеримент у трьох адміні-стративних районах, а з 1999 р. для всіх сільськогосподарськихпідприємств, які відповідають цьому статусу, було введенопільгову систему оподаткування, основу якої складає фіксова-ний сільськогосподарський податок (ФСП). Він сплачується врахунок 12-ти податків і зборів, основними серед яких є пода-ток на прибуток підприємства, плата за землю, податок з влас-ників транспортних засобів, збір на обов'язкове соціальнестрахування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхуван-ня та ін. Фіксований сільськогосподарський податок встанов-люється у відсотках від грошової оцінки 1 га відповідних видівсільськогосподарських угідь, яка визначається за методикою,затвердженою Кабінетом Міністрів України. У 1999-2004 рр.для ріллі, сіножатей і пасовищ ФСП складав 0,5 % від грошовоїоцінки землі, для багаторічних насаджень - 0,3 %. Для сільсько-господарських товаровиробників, які здійснюють виробництвоу гірських зонах і на поліських територіях, ставка податку скла-дала відповідно 0,3 та 0,1 %. Згідно з Законом України „Провнесення змін до деяких законів України щодо оподаткуваннясільськогосподарських підприємств" від 23 грудня 2004 р. [1],ставки фіксованого податку зменшено для ріллі, сіножатей тапасовищ до 0,15 %, для багаторічних насаджень - до 0,09 % відгрошової оцінки. Для сільськогосподарських товаровиробників,які здійснюють виробництво у гірських зонах і на поліських те-риторіях ставка податку складає відповідно 0,09 та 0,03 %. Змен-шення ставок фіксованого сільськогосподарського податку по-в'язане з виведенням зі складу ФСП збору на обов'язковедержавне соціальне страхування та збору на обов'язкове дер-жавне пенсійне страхування.

Запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку в Україні, без сумніву, мало ряд позитивних моментів: по-перше, значно знизився податковий тиск на сільськогоспо-дарські підприємства (за оцінками експертів, введення ФСПсприяло зниженню податкового тягаря у три-чотири рази [333,с.263] - на 1,4 млрд грн. щорічно [278, с.28]); по-друге, значноспростився податковий облік і підвищилися його прозорість ідостовірність; по-третє, оптимізовано строки сплати податків(80 % ФСП сплачується сільськогосподарськими товаровироб-никами у ІІІ і IV кварталах року, коли зібрано врожай сільсько-господарських культур та одержано основну частину виручки).

Запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку має і ряд недоліків. Перший недолік криється „в методично-му підході до його запровадження, оскільки його введення вик-лючає можливість застосування в якості об'єктівоподаткування прибутку, праці, власності та інших ресурсів.Практично весь податковий тиск перекладено на землю. Як по-казує досвід багатьох країн світу, це не завжди дає позитивнийефект" [104, с.530]. Доречно зауважити, що внаслідок механічно-го поєднання декількох податків у фіксованому сільськогоспо-дарському податку податковий тягар перемістився на слабкіші векономічному відношенні господарства [261, с. 494].

Другий недолік ФСП полягає в тому, що його сплата незалежить від фінансового стану платника: навіть якщо сільсько-господарське підприємство одержало збитки (що є досить по-ширеною ситуацією в сільському господарстві), воно змушенесплачувати фіксований сільськогосподарський податок. За ста-тистичними даними, у 2000-2003 рр. питома вага збитковихсільгосппідприємств мала чітку тенденцію до збільшення і до-сягла у 2003 р. 47,8 % [288, с.6]. У певної частини сільськогос-подарських товаровиробників сума збитків не перевищує сумусплаченого фіксованого сільськогосподарського податку. Подібнаситуація є характерною в цілому для сільськогосподарськихпідприємств України. Наприклад, сума збитків сільськогосподарсь-ких підприємств у 2002 р. складала 330,8 млн грн., а у 2003 р. -4,6 млн грн.[195, с.10]. Сума нарахованого фіксованого сільсько-господарського податку у 2002 р. склала 455 млн грн. [48, с. 96].Отже, можна стверджувати, що якби сільськогосподарськіпідприємства у 2002 і 2003рр. були звільнені від сплати фіксо-ваного сільськогосподарського податку, вони б мали позитивніфінансові результати та певні передумови для розширеноговідтворення. Але за такої позиції слід розглянути питання прорівномірність податкового тиску на різні галузі економіки, дорозгляду якого повернемося нижче.

Третій недолік фіксованого сільськогосподарського податкупов'язаний з тим, що він заміняє поряд з іншими податками ізборами податок на прибуток. З певною мірою умовності мож-на вважати, що сільськогосподарські підприємства сплачуютьподаток на прибуток, одержаний від сільськогосподарськоговиробництва, за нульовою ставкою. Це призводить до того, щоне діє так званий податковий коректор, або податковий щит,отже, не стимулюється залучення у сільськогосподарське вироб-ництво вкрай необхідного позичкового капіталу. За іншихрівних умов податковий коректор дозволяв би здешевити начверть залучення кредитних ресурсів при діючій ставці оподат-кування прибутків. Відсутність податкового щита не сприяєтакож залученню в сільськогосподарське виробництво новоїтехніки через систему лізингових угод, оскільки реальнавартість лізингу виявляється вищою за вартість придбання тех-ніки за рахунок власних коштів [210, с. 63]. Більш детально ціпитання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Четвертий недолік фіксованого сільськогосподарського подат-ку, який справлявся у 1999-2004 рр., пов'язаний з пенсійною ре-формою. Згідно із Законом України „Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування" [3], система пенсійного забезпе-чення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - со-лідарна система загальнообов'язкового державного пенсійногострахування, яка базується на засадах солідарності та субсиду-вання. Другий рівень - накопичувальна система, яка базуєтьсяна засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопи-чувальному фонді. Третій рівень - система недержавного пен-сійного забезпечення, яка базується на засадах добровільноїучасті громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванніпенсійних накопичень.

Через те, що рівень заробітної плати в сільському госпо-дарстві є найнижчим з усіх галузей народного господарства, атакож через те, що в 1999-2004 рр. внески до Пенсійного фон-ду були включені до складу фіксованого сільськогосподарсько-го податку, працівники сільського господарства практично булипозбавлені можливості користуватися другим і третім рівнямипенсійного забезпечення, отже, вони були приречені одержу-вати і найнижчі пенсії, що ніяк не сприяє вирішенню соціаль-них проблем села та відтворенню трудових ресурсів сільськогогосподарства. Згідно з Законом України „Про внесення змін додеяких законів України щодо оподаткування сільськогоспо-дарських підприємств" [1] внески до пенсійного фонду виве-дені зі складу фіксованого сільськогосподарського податку. Длясільськогосподарських товаровиробників з 01.01.2005 р. вста-новлено спеціальний режим оподаткування, який передбачаєнарахування пенсійних внесків на заробітну плату найманихпрацівників, зайнятих у виробництві сільськогосподарськоїпродукції, за спеціальною ставкою, яка складає на 2005-2006 рр.20 % від загальної ставки. А починаючи з 2007 р. ставку слідщорічно збільшувати на 20 %, щоб у 2010 р. перейти на загаль-ну ставку нарахувань плати до Пенсійного фонду. Слід звер-нути увагу на ще одну важливу обставину. Поряд зі спеціаль-ним режимом нарахування внесків до пенсійного фонду назаробітну плату найманих працівників, зайнятих у сільськогос-подарському виробництві, платники ФСП сплачуватимуть завсіх інших найманих осіб внески за загальною ставкою.

З одного боку такі зміни повинні призвести до покращен-ня пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарсь-ких підприємств. Але, як показують розрахунки, приздійсненні такої політики податковий тиск від сплати фіксо-ваного сільськогосподарського податку та внесків до Пенсій-ного фонду в розрахунку на одиницю сільськогосподарськихугідь, з урахуванням тенденцій зміни рівня оплати праці усільському господарстві, підвищиться приблизно у вісім разів[243, с. 16]. При збереженні існуючого рівня цін на сільсько-господарську та промислову продукцію це неминуче призве-де до збільшення кількості збиткових сільськогосподарськихпідприємств і як наслідок - до подальшого звуженого відтво-рення у сільському господарстві.

Крім того, нарахування внесків до Пенсійного фонду назаробітну плату працівників сільськогосподарськихпідприємств, зайнятих у несільськогосподарському вироб-ництві, за загальною ставкою обмежує можливості вертикальноївиробничої інтеграції сільського господарства, можливості роз-витку підсобних і переробних виробництв, які вкрай необхіднідля покращення фінансового стану сільськогосподарськихпідприємств і підвищення їх фінансової стійкості.

Оцінюючи запровадження фіксованого сільськогосподарсь-кого податку та зміни у його адмініструванні крізь призму цик-лічності розвитку аграрного сектора економіки України і з по-зицій подолання економічної кризи 90-х років ХХ ст., слідзазначити, що введення фіксованого податку у 1999р. булоздійснено з точки зору економічної доцільності зі значним запіз-ненням, коли спад сільськогосподарського виробництва досяг най-нижчої межі. Істотне зниження податкового тиску на початку90-х років сприяло б значному зменшенню негативних наслідківекономічної кризи, яка охопила все народне господарство.

Незважаючи на збільшення обсягів виробництва валовоїпродукції сільського господарства у 2001, 2002 та 2004 рр. [118],сучасний стан оподаткування сільськогосподарськихпідприємств фіксованим сільськогосподарським податком івнесками до Пенсійного фонду та їх удосконалення не стиму-лює подальше піднесення сільського господарства. Такий вис-новок базується на тому, що збільшення обсягів виробництвасільськогосподарської продукції в Україні супроводжуєтьсяпогіршенням фінансового стану сільськогосподарських товаро-виробників і звуженим відтворенням основних елементів ре-сурсного потенціалу, що було показано у попередніх розділах.Отже, підвищення податкового тиску на сільськогосподарськихтоваровиробників у найближчій перспективі не сприятиме по-доланню циклічності розвитку сільського господарства та ви-ходу з кризи, а, навпаки, може викликати перехід від сприят-ливої фази економічного розвитку до несприятливої.

З метою стимулювання економічного розвитку, подоланняйого циклічності в багатьох країнах світу свого часу вводили-ся податкові інвестиційні знижки, які сприяли збільшенню об-сягів виробничих інвестицій (саме цього не вистачає сільсько-му господарству України) і на цій основі створювалиможливості для подальшого економічного зростання. Більшдетально це питання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Ще одним податком, який виникає на стадії виробництва,є податок з доходів фізичних осіб (донедавна прибутковийподатком з громадян).

У 90-х роках ХХ ст. та до 1.01 2004 р. прибутковий податокз громадян справлявся згідно з Декретом Кабінету МіністрівУкраїні „Про прибутковий податок з громадян" [22] зі заміна-ми та доповненнями. Цей податок утримувався за прогресив-но зростаючою шкалою. У 1996-2003 рр. шкала оподаткуванняне змінювалася, неоподатковуваний мінімум доходів громадянскладав 17 грн. на місяць, а найвища ставка оподаткування -40 % із суми місячного доходу понад 100 неоподатковуванихмінімумів (1700 грн.). Оскільки за період з 1995 по 2003 рр.середньомісячна заробітна плата в сільському господарствіУкраїни зросла з 38 до 210 грн. (у 5,5 раза), питома вага, а відпо-відно і суми нарахованого прибуткового податку із заробітноїплати одного працівника зросли більш ніж у 13 разів.

Незважаючи на те, що платниками прибуткового податкубули окремі громадяни України, а об'єктом оподаткування -сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, джереломстворення доходу, з якого утримувався цей податок, є знов ство-рена вартість у сфері виробництва. Тим більше що утримує, пе-рераховує до бюджету та несе відповідальність за сплату цьогоподатку підприємство. Тому прибутковим податком з громадянпісля запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку та надання пільг з ПДВ здійснювався найбільший податко-вий тиск на сільськогосподарські підприємства. У багатьох гос-подарствах сума цього податку у 2003 р. перевищила сумифіксованого сільськогосподарського податку.

На відміну від фіксованого сільськогосподарського податкумеханізм сплати прибуткового податку з громадян ніяк не вра-ховував специфіку сільськогосподарського виробництва. Зок-рема, згідно з Декретом Кабінету Міністрів Україні „Про при-бутковий податок з громадян", сплата цього податку повиннабула здійснюватися щомісяця не пізніше одержання коштів зрахунку у банку для виплати заробітної плати. Але добре відо-мо, що значна частина витрат у сільському господарстві, в томучислі витрат праці, здійснюється у першій половині року, ос-новна маса грошових надходжень припадає на другу половинукалендарного року. Отже, такий механізм сплати прибутково-го податку в умовах стрімкого вимивання обігових коштів усільськогосподарських товаровиробників ще більше посилювавнестачу цих коштів і створював додаткові труднощі дляздійснення хоча б простого відтворення у сільському.

Ще однією економічною та соціальною проблемою у 2000-2003 рр. було оподаткування прибутковим податком орендноїплати за земельні та майнові паї, яка нараховувалася пенсіоне-рам та іншим не працюючим в господарстві орендаря власни-кам земельних і майнових паїв. У 2003 р. загальна площа зе-мель, переданих в оренду, складала в Україні 21,4 млн га, у томучислі переданих в оренду селянами-пенсіонерами - 10,8 млн га(50,5 % від загальної площі орендованих земель). Середнійрозмір орендної плати за 1 га орендованої землі складав112,3 грн. [29, с. 54]. Якщо виходити з того, що середній розмірземельного паю в Україні дорівнює 4,1 га [205, с.56], то можнаобчислити середній розмір орендної плати, який припадає наодного власника земельного паю, - 460,43 грн. (112,3-4,1).

Оскільки орендна плата за здану в оренду землю вважаласядоходом не за місцем основної роботи, то вона оподатковувала-ся за ставкою 20 відсотків, які орендар повинен був перерахува-ти у грошовій формі до місцевого бюджету протягом місяця післяїї виплати. Сума прибуткового податку з 460 грн орендної платискладала 92 грн. Після здійснення річного перерахунку понад двітретини утриманого прибуткового податку (66,44 грн.) малибути повернені власникам земельних і майнових паїв як надлиш-ково утриманий податок. Але таке повернення було можливе заумови складання пенсіонерами й іншими власниками земельнихті майнових паїв декларації про доходи. Оскільки орендна платане перевищувала три прожиткових мінімуми, то податкові орга-ни не вимагали обов'язкового декларування доходів власника-ми земельних і майнових паїв, а відповідно і не повертали над-лишково утриманий прибутковий податок. Унаслідок цього узведеному бюджеті держави залишалося близько 200-250 млн грн.,які вилучалися з обороту сільськогосподарських підприємств іяких недораховувалися сільські пенсіонери - власники земель-них і майнових паїв.

Отже, можна стверджувати, що прибутковий податок з гро-мадян і механізм його стягнення у 1996-2003 рр. не стимулю-вали ефективне здійснення розширеного відтворення усільському господарстві.

Не випадково у кінці 90-х - на початку 2000-х років ученіобґрунтовували зниження ставок прибуткового податку з гро-мадян [377, с.27]. Пропозиції щодо оподаткування доходів гро-мадян за ставкою 12-13 % вносилися і нами у 2002 р. [255, с. 181].

З 1 січня 2004 р. податок з доходів фізичних осіб справляєть-ся на підставі Закону України „Про податок доходів з фізичнихосіб" [10]. Згідно з цим законом, основна ставка оподаткуваннядоходів фізичних осіб складатиме у 2004-2006 рр. 13 % від сумиоподатковуваного доходу, а з 1 січні 2007 р. - 15%.

Запровадження 13-відсоткової ставки оподаткування до-ходів фізичних осіб певною мірою вирішило зазначені вищепроблеми. Але якщо врахувати, що і у 2004 р. заробітна плата вбільшості сільськогосподарських підприємств залишалася ниж-че прожиткового мінімуму, то утримання 13 % від доходівфізичних осіб зменшує можливості виконання заробітною пла-тою відтворювальної функції.

Оподаткування прибутків підприємств та організацій в Ук-раїні здійснювалося згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї-ни „Про податок на прибуток підприємств і організацій" № 12-92від 26 грудня 1992 р. [24]. Підприємства звільнялися від сплатиподатку з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогос-подарської продукції. З 1994 рок. справляння податку на прибу-ток підприємств здійснювалося згідно із Законом України „Прооподаткування прибутку підприємств" [6]. У 1997 р. ВерховноюРадою було прийнято нову редакцію цього закону [7].

Як зазначав академік П.Т.Саблук, у середині 90-хї роківсільськогосподарські підприємства усіх форм мали особливовеликі фінансові втрати від двох податків - податку на прибу-ток і податку на додану вартість. Прорахунки при запровад-женні податку на прибуток полягали у встановленні термінуйого сплати: сільськогосподарські підприємства повинні булисплачувати податок щомісяця. Ця методична помилка булаусунута в наступній редакції Закону України „Про оподатку-вання прибутків підприємств" [317, с.37].

Дію Закону України „Про оподаткування прибуткупідприємств" зупинено для сільськогосподарських товаровироб-ників - платників фіксованого сільськогосподарського податкузгідно із Законом України „Про фіксований сільськогосподарсь-кий податок" [18]. Отже, в пореформений період сільськогоспо-дарські підприємства фактично звільнені від сплати податку наприбуток. Це зменшує податковий тиск на ті підприємства, яківедуть своє виробництво прибутково. Разом з тим відсутністьподатку на прибуток має і певні негативні наслідки черезвідсутність ефекту так званого податкового щита, що негативновпливає на можливості залучення позичкового капіталу дляздійснення інвестицій у сільське господарство. Більш детальноці питання будуть розглянуті в підрозділі 6.3.

У цілому оцінюючи податковий тиск на сільськогосподарсь-ких товарови-робників і тенденції його зміни, слід зазначити, щоіз введенням фіксованого сільськогосподарського податку та знаданням інших пільг в оподаткуванні (зокрема по податку надодану вартість) „створені сприятливі податкові умови для аг-раріїв" [137, с. 7]. Разом з тим з огляду на циклічність економіч-ного розвитку аграрного сектора економіки слід погодитися, щовведення пільгового режиму оподаткування в сільському госпо-дарстві здійснено зі значним запізненням, бо падіння обсягіввиробництва сільськогосподарської продукції перевищило дво-разову величину. Надання таких пільг на початку 90-х років,коли в сільському господарстві з'явилися лише перші ознакизвуженого відтворення, без сумніву, сприяло б зменшенню гос-троти економічної кризи, яка охопила сільське господарство, авідповідно і зменшенню амплітуди циклічних коливань.

З точки зору забезпечення сталого розвитку аграрного сек-тора економіки та зменшення амплітуди циклічних коливаньневиправданим є посилення податкового тиску на сільськогос-подарські підприємства шляхом збільшення відрахувань доПенсійного фонду, оподаткування прибутків сільськогоспо-дарськими підприємствами від несільськогосподарського вироб-ництва, скасування пільг з ПДВ на самому початку виходу зекономічної кризи. Це може призвести до формування хроніч-ної напівдепресії в розвитку відтворювального процесу всільському господарстві. У зв'язку з цим дуже актуальним єзауваження Дж.М.Кейнса: „Ефективний засіб боротьби з еко-номічними циклами треба шукати не в усуненні бумів та вста-новленні хронічної напівдепресії, а в тому, щоб усунути кризиі постійно підтримувати стан квазібуму" [135, с. 297].

З точки зору здійснення розширеного відтворення усільському господарстві України однозначну оцінку останніхновацій в податковому законодавстві можна дати лише з ура-хуванням змін усього комплексу елементів економічного меха-нізму його функціонування. З цим пов'язана і оцінка рівняподаткового тиску на сільськогосподарські підприємства.

Рівень номінального податкового тиску (питома вага по-датків у вартості валової та товарної продукції, валової доданоївартості) в сільському господарстві значно нижче, ніж в іншихгалузях економіки. Рівень податкового навантаження у 2005 р.у цілому по економіці склав 39,8 % до ВВП, в той час як уШвеції цей показник дорівнює 58,5 %. З цього співвідношеннязроблено висновок про те, що в Україні є ще колосальний ре-сурс для того, щоб збільшити доходи зведеного бюджету [200].Слід зазначити, що Швеція має один із найвищих у світі рівнівподаткового навантаження на ВВП, а такі країни, як США,Канада, Великобританія, Італія, Японія - нижчий від показни-ка, який склався в Україні [69, с. 221].

Абсолютно очевидно, що питома вага податків і зборів увартості виробленої сільськогосподарської продукції не переви-щує 10 %. Але, аналізуючи показники податкового навантажен-ня на сільське господарство в цілому та на окремі сільськогос-подарські підприємства, слід мати на увазі декілька надзвичай-но важливих обставин. По-перше, оцінка податкового наванта-ження на основі показників питомої ваги податків і зборів увартості валової та товарної продукції є некоректною. З точкизору забезпечення розширеного відтворення податкове наванта-ження в 50 % від вартості товарної продукції за певних умовможе бути легшим, ніж податкове навантаження в 1 %. Наприк-лад, якщо рівень рентабельності складає 125 %, то сплата по-датків і зборів в розмірі 50 % від вартості товарної продукції всеодно залишить підприємству 10 % прибутків для здісненнярозширеного відтворення. Якщо ж виробництво є збитковим, тосплата податків навіть у розмірі 1 % від вартості товарної про-дукції ще більше погіршує фінансовий стан підприємства, а отже,звужує можливості навіть для простого відтворення. Як відомо,за період з 1996 по 2003 рр. виробництво сільськогосподарськоїпродукції було прибутковим у цілому по країні лише у 2001 та2002 рр., але сума одержаних прибутків у ці роки значно меншезбитків, понесених у попередні роки.

По-друге, оцінюючи питому вагу податків і зборів, які спла-чують сільськогосподарські товаровиробники, у валовій доданійвартості, слід враховувати, що „створена в аграрній сфері додат-кова вартість залишається в межах 20 %, а решта 80 % реалі-зується за різними схемами в інших сферах економіки (торгівлі,банках), тоді як дане співвідношення має бути зворотним: 80 %на користь тих, хто створив додаткову вартість, а 20 % - іншим"[286, с.20]. Якщо припустити, що вказану диспропорцію будеусунуто за рахунок подолання диспаритету цін, то сплата по-датків і зборів у розмірах, які будуть дорівнювати навіть по-ловині доданої вартості, що залишатиметься у сільському гос-подарстві, буде менш обтяжливою у фінансовому відношеннідля сільськогосподарських товаровиробників, ніж існуючийподатковий тиск.

По-третє, оптимальний рівень податкового навантаженнядосить часто пов'язується з теорією А.Лаффера, згідно з якоюу міру підвищення ставок оподаткування обсяг сплачених по-датків зростає, але темп зростання уповільнюється і при досяг-ненні певної межі, навіть при підвищенні ставок оподаткуван-ня, суми сплачених податків зменшуються. Наприклад, О.Д.Ва-силик вважає, що прогресія оподаткування, залежно від підви-щення доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму,який дорівнює третині доходу [69, с. 199]. У зв'язку з цим слідзауважити, що А.Лаффер проводив дослідження стосовно оп-тимальної ставки прибуткового податку, який перевищує 30 %у структурі податкових надходжень США, Канади, Швеції тадеяких інших країн. Питома ж вага прибуткового податку вструктурі податкових надходжень України складала у 2003 р.24,9 %. Але підвищення податкової ставки з доходів фізичнихосіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, в сучас-них умовах також є недоцільним, оскільки заробітна плата всільському господарстві є найнижчою серед інших галузей еко-номіки, а в багатьох підприємствах нижче прожитковогомінімуму. Тому збільшення ставки податку з доходів фізичнихосіб ще більш ускладнює виконання заробітною платою відтво-рювальної функції.

Висока ефективність податкової політики стосовно аграр-ного сектора економіки може бути досягнута лише за умовиузгодження цієї політики з іншими елементами економічногомеханізму функціонування галузі.