1.3. Об'єктивна необхідність державногорегулювання відтворювального процесу всільському господарстві в ринкових умовах

магниевый скраб beletage

В економічній літературі тривалий час точаться жваві дис-кусії про роль і місце держави в регулюванні соціально-еконо-мічного розвитку країни в ринкових умовах. Фундатори кла-сичної політичної економії В.Петті, А.Сміт, Ж.-Б.Сей, Д.Рікардопроголошували принцип ринкової рівноваги та заперечуваливтручання держави в регулювання економічних відносин. Подібноїточки зору дотримувалися теоретики маржиналізму та заснов-ники неокласичної теорії Л.Вальрас, А.Маршал, В.Джевонс,

Дж.Б.Кларк та ін. Але світова практика та тенденції економіч-ного розвитку свідчать про серйозні недоліки такого підходу.З 1825 р. капіталістична система з певною періодичністю пере-живає кризи, які виявляються у перевиробництві товарів, не-можливості їх реалізації. Це призводить до спаду виробництва,зростання армії безробітних, зниження рівня життя населенняі т.ін. Найглибша криза охопила капіталістичне господарство у1929-1933 рр. Саме тоді стало абсолютно зрозуміло, що ринко-ва економіка не здатна ні подолати, ні зменшити глибину еко-номічних криз [256, с.388-391]. У той час Дж.М.Кейнсом булазапропонована теорія антициклічного державного регулюван-ня (виділено нами - О.О.), яка сприяє розширенню сукупногопопиту в період спаду виробництва та його обмеженню у фазіпіднесення [135].

Сучасна аграрна політика розвинутих держав з ринковоюекономікою також певною мірою має антициклічну спрямо-ваність. Наприклад, у США у прийнятому Конгресом 13 трав-ня 2002 р. новому сільськогосподарському Законі (2002 FarmSecurity and Rural Investment Act), дія якого передбачається нап'ять років, передбачено антициклічні платежі [113, с. 122].

Як альтернатива кейнсіанству виник монетаризм - теоріямікрорегулю-вання економіки. Згідно з цією теорією, державнерегулювання має обмежуватися контролем над грошовою ма-сою. Монетаризм заперечує необхідність регулювання цін насільськогосподарську продукцію.

Державне регулювання економіки та ринковий механізм неповинні протиставлятися одне одному. Державу та ринок по-єднує те, що вони є регуляторами економіки. У них одна мета -досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попи-ту та пропозиції товарів за обсягом, структурою, якістю. Самеце обумовило не лише одночасне співіснування державного таринкового регулювання, а й доповнення, взаємодію та взаємо-заміну одне одного, створення двомеханізмової моделі регулю-вання економіки [170, с. 69].

У доповіді Світового банку виділяється п'ять основних зав-дань держави, без яких не можливий сталий економічнийрозвиток: утвердження основ законності; підтримка збалансова-ності політичної обстановки, яка б не підлягала спотворенням,включаючи забезпечення макроекономічної стабільності; фінан-сування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтрим-ка незахищених верств населення; охорона навколишнього се-редовища [26, с.3.]. Усі ці завдання є надзвичайно актуальнимидля економіки України в цілому й її аграрного сектора зокрема.

Як відомо, у сучасному світі домінують дві узагальнені моделірегулювання ринку - західна (американська) та японська. Пер-ша ґрунтується на необхідності залучення держави тоді, коливиявляються невдачі ринкового механізму, тому ця модель і на-зивається реактивною. Друга, навпаки, спираючись на історич-ну традицію, орієнтована на превентивні дії, які компенсуютьпевні недосконалості ринку навіть у разі нормального функціо-нування ринкового механізму, і закріплює за державою в особіуряду легітимну роль у розробці та реалізації промислової пол-ітики, при цьому бізнес і держава несуть однакову відпові-дальність за результати національного економічного розвитку[170, с. 69]. Й.Завадський та В.Попова, досліджуючи циклічністьу розвитку української економіки, дійшли висновку, що в сучас-них умовах одним із найбільш актуальних завдань є перехід відреактивного регулюючого механізму державного управління достратегічної спрямованості державного регулювання [120, с. 22].Подібної точки зору стосовно регулювання аграрного сектораекономіки дотримується В.І.Бойко. На його думку в сучаснихумовах посилення ролі держави є об'єктивною необхідністю. Алепоряд із розв'язанням поточних проблем села на часі є визна-чення стратегії його розвитку [59, с.23].

Масштабність державного регулювання економіки не є стаб-ільною. На ранніх етапах розвитку товарного виробництва дер-жавне втручання в економіку було мінімальним. Державне регу-лювання соціально-економічних процесів у країнах з ринковоюекономікою помітно посилилося у період з 30-х по 70-ті рокивключно. Держава уже систематично регулювала розвитокнаціональних економік, поширювався її вплив на розвитокмакроекономічних процесів. Поєднання в товарному госпо-дарстві ринкових і державних форм регулювання, свідоме тапланомірне коригування ринкового механізму дали значні ре-зультати. Показники економічного зростання розвинутих країнпротягом майже трьох післявоєнних десятиліть були вищими,ніж у першій половині ХХ ст., було здійснено перехід від ек-стенсивного до інтенсивного типу економічного розвитку.Зросла продуктивність праці, збільшилася ефективність вико-ристання досягнень НТП, відбулася структурна перебудовагосподарства. Однак на кінець 70-х років у більшості розвину-тих країн економічна стабільність порушилася. Поглибилися еко-номічні спади, прискорилися процеси інфляції, зросло безробіт-тя, знизилися темпи оновлення виробництва. Тому невипадковоу 80-ті роки ХХ ст. у більшості розвинутих країн набрало силитак зване дерегулювання економіки. Держава відмовилася відрегулювання ряду економічних процесів, залишаючи його нарозсуд корпорацій і фірм. Посилилися регулюючі тенденції рин-ку. Однак у 90-ті роки ХХ ст. неоконсервативна хвиля з її „рей-ганомікою" та „тетчеризмом" стихає. Тобто у ряді країн позиціїщодо державного втручання в економічні процеси змінюютьсяз правоконсервативної на більш помірну. Змінюються пріорите-ти централізованого регулювання [170, с. 64].

Такі закономірності зміни інтенсивності державного регулю-вання економіки спонукають до висновку, що не тільки держав-не регулювання впливає на економічний розвиток, а й тенденціїрозвитку економіки визначають ступінь державного регулюван-ня, який залежить від фази циклу розвитку [54, с.9]. Як доводятьу своїх дослідженнях С.М.Меньшиков та Л.А.Клименко, на пер-іод 1938-1974 рр. у більшості країн з розвиненою ринковою еко-номікою припадають відновлення та тривале піднесення, або,іншими словами, підвищувальна хвиля довгого циклу Кондрать-єва. А з 1974 р., на їх думку, розпочалася тривала криза, або по-нижувальна хвиля довгого циклу [188, с.235]. До подібного вста-новлення фаз довгих циклів Кондратьєва спонукають ідослідження В.Г.Клінова, який обчислив середньорічні темпиприросту ВВП у чотирьох найбільш розвинутих країнах світу -США, Великобританії, Франції, Німеччині за останні півторастоліття: в середньому за 1851-1875 рр. вони складали 1,5 %;1876-1895 - 1,2; 1896-1929 - 1,5; 1930-1950 - 0,9; 1951-1973 -3,5; за 1974-1997 рр. - 1,7 % [144, с. 36]. Отже, приблизно30 післявоєнних років припали на підвищувальну хвилю дов-гого циклу Кондратьєва, а середина 70-х років ХХ ст. знамену-вала перехід до понижувальної хвилі. Логічним є висновок, щоперехід від однієї фази циклу до іншої вимагав зміни економі-чної політики з боку держави.

Радикальна аграрна реформа в Україні, вивільнивши енер-гію приватного підприємництва, та ще й на фоні останніх уро-жайних років, у багатьох сформувала ілюзію саморегуляції рин-ку, небезпечної впевненості в тому, що система забезпеченнякраїни продовольством може бути створена за мінімальноїучасті держави, а то і без неї [139, с. 10].

Незважаючи на те, що в Україні аграрна реформа супровод-жувалася запровадженням монетаристського підходу, якийґрунтується на лібералізації економіки та саморегуляції ринку[287, с.15], в останні роки все більшого поширення як середнауковців [36,146, 166], так і серед представників владнихструктур[77, 137] набуває точка зору про необхідність держав-ного регулювання аграрного ринку. Про це свідчить також по-силення в останні роки державної підтримки аграрного секто-ра за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність державного регулювання та фінансовоїпідтримки сільського господарства визначають специфічні умо-ви функціонування АПК і ряд об'єктивних факторів:

різноманітні природнокліматичні умови, які обумовлюютьнеобхідність створення системи захисту сільськогоспо-дарських товаровиробників, страхування їх діяльності;

мінливість цін і доходів в агропромисловому виробництві,що залежить від природних факторів і кон'юнктури ринку;

низька монополізація в сільському господарстві та висо-ка монополізація в ресурсозабезпечуючих і обслуговую-чих сферах;

слабка привабливість інвестування в сільське господар-ство через специфіку відтворювального процесу;

особливості формування соціальної інфраструктури села;

радіаційне забруднення великих площ сільськогосподарсь-ких угідь;

необхідність екологізації сільськогосподарського вироб-ництва [362, с.65].

Практичні заходи щодо регулювання аграрного ринку й аг-рарного виробництва в Україні пов'язуються, як правило, здвома причинами: з великими коливаннями цін на сільськогос-подарську продукцію як у територіальному розрізі, так і в ди-наміці, а також з посиленням диспаритету цін на сільськогос-подарську та промислову продукцію [26, 120, 139]. Саме ціфактори мають вирішальний вплив на тенденції розвиткувідтворювального процесу в сільському господарстві. Розгляне-мо більш детально об'єктивні причини формування диспарите-ту цін та їх циклічних коливань.

Посилення диспаритету цін на сільськогосподарську про-дукцію та продукцію промислових підприємств, яка спожи-вається сільськогосподарськими товаровиробниками, більшістьдослідників пов'язують із слабкою еластичністю попиту на аг-рарну сировину. Через це виникає суперечність між рівнемнауково-технічного прогресу в сільському господарстві та до-ходами сільськогосподарських товаровиробників. З підвищен-ням рівня науково-технічного прогресу значно збільшуєтьсяпропозиція сільськогосподарської продукції при незмінному абонезначному збільшенні попиту на неї, що в свою чергу призво-дить до зниження цін і доходів [344, с. 31]. Цей висновок до-сить яскраво ілюструє рис. 1.5.

Аналізуючи причини зниження цін на сільськогосподарськупродукцію в умовах зростання попиту та пропозиції, слід звер-нути увагу на той факт, що таке зниження обумовлене не тількиі не стільки нееластичністю попиту на сільськогосподарську про-дукцію, скільки тим, що еластичність попиту на сільськогоспо-дарську продукцію нижча за еластичність пропозиції.

Qo

Qi

Для доказу проаналізуємо окремо вплив зміни цін на по-пит і на пропозицію сільськогосподарської продукції. Вироб-ництво збільшить пропозицію відповідної продукції з Q0 до Q1,якщо приріст цін складатиме APS. У той же час для зростанняпопиту в такому ж обсягу ціна має знизитися на величинуАР^Реальна нова рівноважна ціна зміниться на величину комплек-сного впливу зміни попиту та пропозиції APDS яка дорівнюєрізниці між APS і APD. Якщо необхідний приріст ціни з точкизору виробників буде більшим за необхідне зниження ціниз точки зору споживачів, ціна напродукцію зросте. Але такаситуація можлива лише тоді, коли еластичність пропозиції буденижчою за еластичність попиту. У противному разі ціни зни-жуватимуться на продукцію в міру зростання обсягів попитута пропозиції, як це відбувається на аграрному ринку. Отже,зниження цін на сільськогосподарську продукцію обумовленебільш низькою еластичністю попиту на неї в порівнянні з ела-стичністю пропозиції.

Такий висновок викликає певні сумніви щодо високої ела-стичності пропозиції сільськогосподарської продукції, особли-во в умовах України. Але відносно висока еластичність пропо-зиції обумовлена високою універсальністю ресурсів, яківикористовуються в сільськогосподарському виробництві, отже,дуже легким переливанням капіталу в межах сільського госпо-дарства з одних галузей в інші. Під високою універсальністювиробничих ресурсів ми розуміємо можливість використанняодних і тих же земельних ділянок, працівників, матеріально-технічних засобів для виробництва різних видів сільськогоспо-дарської продукції.

Про переливання капіталу з одних галузей сільського гос-подарства в інші певною мірою можна зробити висновок зазмінами посівних площ окремих культур, оскільки зміна по-сівної площі автоматично вимагає відповідної зміни витратна насіння, добрива, гербіциди, пальне, витрат праці тощо.Оскільки основну масу прибутків сільськогосподарських то-варовиробників формує виробництво зернових і соняшни-ку, розглянемо динаміку площ збирання саме цих культур уцілому по Україні (табл. 1.3).

Дані табл. 1.3 переконливо свідчать про переливання кап-італу між галузями зернового виробництва та виробництвасоняшнику. Цей висновок базується на тому, що в жодномуроці досліджуваного періоду (1995-2003 рр.) напрями зміниплощ збирання цих культур не співпадали. Наприклад,збільшення площ соняшнику у 1998-1999 та 2002-2003 рр. суп-роводжувалося зменшенням площ зернових. Найбільш істот-не збільшення площ зернових у 2001 р. супроводжувалосязменшенням площ соняшнику. Кореляційний аналіз взаємоз-в'язку цих змін показав, що збільшення площ соняшнику на1 % у досліджуваному періоді супроводжувалося зменшеннямплощ зернових на 1,1 %.

Таблиця 13

Динаміка площ збирання та рівня рентабельностізернових і соняшнику в Україні

[117, 300-302]

 

Зернові

Соняшник

 

Зібрана площа

Рівень

Зібрана площа

Рівень

 

млн

 

до

рента-

млн

 

до

рента-

Роки

га

поперед-

бель-

га

поперед-

бель-

 

 

нього року

ності,

%

 

нього року

ності,

%

 

 

млн

%

 

млн

%

 

 

га

 

 

 

га

 

 

1995

14,0

X

X

85,6

2,0

X

X

170,9

1996

12,5

-1,5

-10,7

64,6

2,0

0,0

0,0

56,0

1997

14,5

2,0

16,0

37,5

2,0

0,0

0,0

19,4

1998

12,8

-1,7

-11,7

1,9

2,4

0,4

20,0

22,0

1999

12,5

-0,3

-2,3

12

2,8

0,4

16,7

54,5

2000

12,6

0,1

0,8

64,8

2,8

0,0

0,0

52,2

2001

14,7

2,1

16,7

43,3

2,4

-0,4

-14,3

68,7

2002

14,2

-0,5

-3,4

19,3

2,9

0,5

20,8

77,9

2003

11,1

-3,1

-21,8

45,8

4,1

1,2

41,4

64,3

Зміну посівних площ, а відповідно і переливання капіталуміж галузями сільськогосподарського виробництва обумовлю-ють коливання дохідності. Наприклад, найбільшому зростаннюплощ зернових у 1997 та 2001 рр. передувала рентабельністьцієї галузі на рівні 64,6 і 64,8 % відповідно у 1996 та 2000 рр.,що вище рівня рентабельності соняшнику в ці роки. Найбільшістотному збільшенню площ збирання соняшнику у 2003 р.сприяла його висока рентабельність у 2002 р., яка у чотири разиперевищувала рентабельність виробництва зерна.

Отже, відносно висока еластичність пропозиції сільсько-господарської продукції обумовлена високою універсальні-стю виробничих ресурсів, які використовуються в сільсько-му господарстві.

Протилежним є співвідношення еластичності попиту тапропозиції на промислової продукції (рис. 1.6). Як наслідок -для збільшення пропозиції промислової продукції з Q0 до Q1ціна має зрости (APS) в більшій мірі, ніж становить її зменшен-ня (APD), необхідне для відповідного зростання обсягу попиту.Отже, загальна зміна цін на промислову продукцію (АРШ) внас-лідок зростання попиту та пропозиції полягає в їх підвищенні.

Виявлені закономірності зміни цін на сільськогосподарськута промислову продукцію внаслідок зростання попиту та про-позиції абсолютно чітко підтверджуються фактичними статис-тичними даними про зміни цін на окремі види промислової тасільськогосподарської продукції (табл. 1.4). Найвищі ціни набензин склалися в липні-жовтні 2002 р., але саме на цей періодприпадають найбільші обсяги його продажу сільськогосподарсь-ким підприємствам. Кореляційний аналіз показав, що зростан-ня обсягів продажу бензину сільськогосподарським підприєм-ствам на 1 тис. т у 2002 р. супроводжувалося підвищенням йогоціни на 21,27 грн. за 1 т. Подібна закономірність виявлена і поінших видах промислової продукції.

Помісячне надходження в сільськогосподарськіпідприємства бензину та продаж зернау 2002 р. у цілому по Україні [29]

Ціни на зерно, навпаки, найвищими були в січні-червні2002 р., коли обсяги продажу зерна були незначними. Кореля-ційний аналіз свідчить, що зростання обсягів продажу зерна на1 тис. т у 2002 р. супроводжувалося зменшенням його ціни на0,018 грн. Подібні закономірності абсолютно чітко простежують-ся в динаміці цін на соняшник, картоплю, овочі, молоко та наінші види сільськогосподарської продукції.

Таблиця 1.4

Місяці

Надходження бензину

Продаж зерна

Тис.т

Ціна, грн./т

Тис.т

Ціна, грн./т

Січень

28

1250

345

348

Лютий

31

1140

491

355

Березень

40

930

563

373

Квітень

35

960

423

378

Травень

32

1100

360

378

Червень

34

1760

327

376

Липень

57

1795

1796

341

Серпень

46

1810

3651

317

Вересень

47

2010

3405

311

Жовтень

43

2095

2229

310

Листопад

31

1970

1715

312

Грудень

31

1691

3673

312

Отже, глибинною причиною посилення диспаритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію є різнеспіввідношення еластичності попиту та пропозиції відповіднихвидів продукції. Ця причина має об'єктивний характер, а томуподолати її не можна лише ринковим саморегулюванням.

Як буде показано в підрозділі 4.1, короткострокові циклічніколивання цін на сільськогосподарську продукцію також маютьоб'єктивну природу й обумовлені більш низькою еластичністюпопиту на неї в порівнянні з еластичністю її пропозиції. Більшетого, через це короткострокові циклічні коливання цін маютьтенденцію до посилення, що, з одного боку, негативно впливаєяк на виробників сільськогосподарської продукції, так і на їїспоживачів, з іншого - не може бути усунено ринковою само-регуляцією економіки. Цю проблему можна вирішити лишешляхом державного регулювання аграрного ринку.

Вирішення проблем диспаритету цін та їх циклічного коли-вання ускладнюється тим, що сільське господарство та риноксільськогосподарської продукції перебуває немовби в лещатахринку матеріально-технічних ресурсів і ринку продовольства,які за своєю структурою є ринками олігополії, а по окремихвидах матеріально-технічних ресурсів навіть ринками моно-полії [36, с.33]. Наприклад, лише по одному підприємству вУкраїні виробляють сівалки, машини для внесення мінеральнихдобрив, кукурудзозбиральні комбайни, агрегати для збираннябуряків, по три підприємства - трактори, зернозбиральні ком-байни, кормозбиральні машини, плуги [320, с.298].

Посилення диспаритету цін та як наслідок звужене відтво-рення багатьох видів сільськогосподарської продукції супере-чать ідеї розбудови соціально орієнтованої ринкової економі-ки в Україні та забезпеченню продовольчої безпеки держави,оскільки реальні обсяги споживання більшою частиною насе-лення України основних продуктів харчування значно нижчіне тільки від оптимальних медично обґрунтованих норм, а й відмінімальних норм споживання.

З методичної точки зору, посилення диспаритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію виникає внас-лідок випереджаючого зростання цін на продукцію, яка спожи-вається в сільському господарстві, та на продовольчі товари,вироблені із сільськогосподарської сировини. Можливо галузі

І і 111 сфер АПК мають певну короткострокову економічнувигоду від цього. Але, як свідчить аналіз більш довготривалихтенденцій розвитку цих галузей, у стратегічному плані вонитакож істотно страждають від порушення паритету цін. Цейвисновок яскраво підтверджується статистичними даними.Якщо виробництво валової продукції сільського господарстваскоротилося у 2003 р. у порівнянні з 1990р. на 47,1 %, у т.ч.продукції рослинництва - на 39,1%, продукції тваринництва -на 55,3 % [29, с. 274; 195, с. 6], то закупівля різних видів сільсько-господарської техніки за цей же період скоротилася у п'ять-де-сять разів [337, с. 25], внесення (відповідно і закупівля) мінераль-них добрив - у 15 разів [337, с. 6], використання засобів захистурослин - більш ніж у 10 разів [29, с. 199], хімічні меліорації ґрунтів(відповідно і закупівля необхідних хімічних препаратів) - більшніж у 30 разів [29, с. 201]. Не менш разючі зміни відбулися і вобсягах виробництва продукції ІІІ сфери АПК (табл. 1.5). По всіхосновних видах продовольчих товарів в Україні скороченняобсягів виробництва було більш істотним, ніж скорочення обсягіввиробництва сільськогосподарської продукції.

У стратегічному плані внаслідок порушення паритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію постраждали нелише сільськогосподарські товаровиробники, а й галузі І і ІІІсфер АПК. А тому подолання дії цих негативних факторів ізабезпечення продовольчої безпеки України „значною міроюзалежить від збалансованого розвитку всіх ланок інтегрова-ного виробництва, забезпечення раціонального співвідношен-ня між цінами та доходами виробничого процесу" [29, с. 199].

Слід визнати, якщо в перші роки незалежності України державніоргани не здійснювали регулюючого втручання в обмінні процесина аграрному ринку, то в останні роки це питання загострюється ізнаходить певне відображення в законодавчих і нормативних ак-тах. Так, Законом України „Про стимулювання розвитку сільсько-го господарства на період 2001-2004 років" [15] було передбаченовведення заставних закупівель і заставних цін - гарантованих дер-жавою цін продукції, які відшкодовують середньогалузеві норма-тивні витрати та забезпечують мінімальний прибуток, достатній

Таблиця 1-5

 

 

 

2003 р.

Продовольчі товари

1990 р.

2003 р.

у % до1990 р.

М'ясо (у т.ч. субпродукти Ікатегорії)

2763

567

20,5

Ковбасні вироби

900

290

32,2

Тваринне масло

444

148

33,3

Продукція з незбираного

 

 

 

молока (у перерахунку намолоко)

6432

1309

20,4

Цукор-пісок

6791

2486

36,6

У т.ч. з цукрових буряків

5388

1457

27,0

Борошно

7671

2819

36,7

Хліб і хлібобулочні вироби

6701

2427

36,2

Крупи

962

245

24,5

Макаронні вироби

360

107

29,7

для відтворення виробництва. У законі „Про зерно та ринок зер-на в Україні" [4], прийнятому Верховною Радою у 2002 р., по-ряд із заставними закупівлями було передбачено введення інтер-венційних операцій із зерном з метою зменшення коливань цінна зерновому ринку України.

І все ж „цінова політика на селі до 2003 року залишаласянайслабшою ланкою державного менеджменту. Залишаючисьпо суті лише стороннім спостерігачем, держава допустила, щоурожай 2001 й особливо 2002 років супроводжувався обваломцін як внутрішніх, так і експортних. Не було впровадженожодного із стабілізуючих ринок засобів, зокрема передбаченихУказом Президента України заставних закупівель, створенняінтервенційного фонду в Держрезерві тощо. Лише у другомупівріччі минулого року (2003 р. - О.О.) ці механізми були зад-іяні новим урядом" [137, с.8].

Виробництво основних продовольчихтоварів в Україні, тис.т [29, 196]

Новим кроком, спрямованим на регулювання аграрногоринку й аграрного виробництва, стало прийняття Верховною

Радою України у червні 2004 р. закону „Про державну підтримкусільського господарства України" [2]. Цей закон визначає основидержавної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, ре-гуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулю-вання виробництва сільськогосподарської продукції та розвиткуаграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки насе-лення. Одним із ключових положень закону є державне регулюван-ня цін на окремі види сільськогосподарської продукції. Як зазна-чається у пункті 1 статті 3 закону, „держава здійснює регулюваннягуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, вста-новлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни". Отже, дер-жавне цінове регулювання спрямоване в першу чергу на обмежен-ня коливань цін на аграрному ринку. Дійсно, як свідчать і нашідослідження [223], динаміка цін на основні види сільськогосподарсь-кої продукції виявляє певну закономірність щодо циклічних коли-вань, які в свою чергу мають тенденцію до посилення. Отже, це та-кож вимагає посилення державного цінового регулювання.

Але, незважаючи на те, що обмеження коливання цін на аг-рарному ринку певною мірою сприяє його стабілізації, не можнастверджувати, що ці заходи автоматично ведуть і до вирішенняпроблеми диспаритету цін. Важливе наукове і практичне значен-ня має дослідження умов формування сучасного паритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію і визначенняможливої результативності заходів, здійснюваних державою усфері цінового регулювання щодо покращання паритету цін.

„Наростання диспаритету цін, що почалось у 1991 році, булозупинено лише у 1995-му, коли співвідношення індексу цін насільськогосподарську продукцію становило 9 % до рівня 1990року. У подальшому це співвідношення коливалося у межах 17-19 %" [77, с. 9]. Цей висновок у повній мірі підтверджуєтьсяданими табл. 1.6. Аналізуючи ці дані, слід звернути увагу надеякі суперечливі, на перший погляд, факти. Так, незважаючина більш ніж п'ятиразове погіршення паритету цін на сільсько-господарську та промислову продукцію за період з 1991 по1995 рр., лише у 1995 р. рівень рентабельності в сільському гос-подарстві був нижчий, ніж у промисловості, а у 1992 р. він пе-ревищував його більш ніж у три рази. Отже, підтримання в цейперіод паритету цін на рівні 1990 р. за інших рівних умов озна-чало б перевищення рентабельності сільськогосподарського ви-робництва над рентабельністю промисловості в 10-15 і більшеразів. Дуже ймовірно, що така ситуація навряд чи знайшла брозуміння серед представників промисловості.

Ще більш суперечливим є той факт, що найбільш істотнепорушення паритету цін на сільськогосподарську та промисло-ву продукцію (майже у 2,5 раза) відбулося у 1992 р., але цейпроцес супроводжувався підвищенням рентабельності сільсько-господарської продукції, більше того, досягненням найвищого заноміналом показника за весь досліджуваний період. На першийпогляд, такого взагалі не може бути: щоб ціни на сировину зрос-ли у 2,5 раза в порівнянні з цінами на готову продукцію, а рівеньрентабельності при цьому підвищився. Високі значення показ-ників рентабельності у 1992-1994 рр. сформувалися в умовахгіперінфляції і обумовлені певними об'єктивними причинами.По-перше, внаслідок того, що земля як основний засіб виробниц-тва в сільському господарстві не бере прямої участі у процесікругообігу та відтворенні капіталу сільськогосподарськихпідприємств, з одного боку, відбулося зменшення витрат навідтворення родючості земель, з іншого, певна частина виробле-ної сільськогосподарської продукції своїм джерелом мала штуч-ну родючість, створену в попередніх виробничих циклах. Отже,якби у 1992-1995 рр. витрати на відтворення родючості сільсько-господарських угідь здійснювалися хоча б на рівні 1990 р. і всобівартість було включено втрати від зниження родючості зе-мель, то номінальні значення показників рівня рентабельностібули б у декілька разів меншими. По-друге, тривалість виробни-чого циклу для більшості галузей сільського господарства дорів-нює або перевищує один рік, і як наслідок маємо уповільненийобіг оборотних засобів. У поєднанні з методологією бухгалтерсь-кого обліку, яка існувала на той час і згідно з якою списанняматеріалів і сировини на виробництво здійснювалося за цінамиперших надходжень, це призводило до створення так званогоінфляційного, або „паперового", доходу [66, с. 301].

Таблиця. 1.6

Динаміка рентабельності продукції промисловості та сільського господарства й

індексів цін в Україні [28, 314]

Показники

Роки

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Рівень рентабельності промисловості, %

13,3

27,3

30,3

35,6

24,7

16,6

8,9

Рівень рентабельності сільського господарства, %

37,3

54,9

99,3

92,8

45,8

10,6

-11,2

Індекс цін реалізації с.-г. продукції (до базового 1990 року),разів

1,0

1,92

35,6

1408

9367

40543

66490

Індекс цін реалізації промислової продукції, якаспоживається сільським господарством (до базового 1990року), разів

1,0

1,83

79,0

4469

37048

210805

360476

Співвідношення індексів цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію, яка споживається сільськимгосподарством (номінальний паритет)

1,0

1,04

0,45

0,32

0,25

0,19

0,18

Індекс цін реалізації с.-г. продукції (до попереднього року),разів

1,0

1,92

18,52

39,60

6,65

4,33

1,64

Індекс цін реалізації промислової продукції, якаспоживається сільським господарством (до попередньогороку), разів

1,0

1,83

43,17

56,57

8,29

5,69

1,71

Співвідношення індексів цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію

1,0

1,04

0,43

0,70

0,80

0,76

0,96

Індекс споживчих цін в Україні (грудень до грудняпопереднього року), разів

1,0

3,90

21,00

102,56

5,01

2,82

1,39

Продовження таблиці 1.6

Показники

Роки

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Рівень рентабельності промисловості, %

5,7

6,3

9,1

4,8

3,7

3,3

2,7

Рівень рентабельності сільського господарства, %

-23,9

-28,3

-22,1

-3,0

5,0

-1,9

-0,03

Індекс цін реалізації с.-г. продукції (до базового 1990 року),разів

69881

76869

99315

154732

162468

141997

171248

Індекс цін реалізації промислової продукції, якаспоживається сільським господарством (до базового 1990року), разів

403733

448144

591550

810423

853375

835276

951378

Співвідношення індексів цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію, яка споживається сільським госпо-дарством (номінальний паритет)

0,17

0,17

0,17

0,19

0,19

0,17

0,18

Індекс цін реалізації с.-г. продукції (до попереднього року),разів

1,05

1,10

1,29

1,558

1,05

0,874

1,206

Індекс цін реалізації промислової продукції, якаспоживається сільським господарством (до попередньогороку), разів

1,12

1,11

1,32

1,37

1,053

0,979

1,138

Співвідношення індексів цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію

0,94

0,99

0,98

1,14

1,00

0,89

1,06

Індекс споживчих цін в Україні (грудень до грудняпопереднього року), разів

1,10

1,20

1,19

1,26

1,12

0,99

1,08

ui

ота

&

а;а

Ілїо

О

Більше того, аксіомою фінансового менеджменту є поло-ження, згідно з яким реальна процентна ставка (рівень рента-бельності у даному випадку може розглядатися як похідна відпроцентної ставки) завжди буде мати від'ємне значення, якщотемп інфляції перевищує номінальну процентну ставку [58,с.78]. За даними табл. 1.6, протягом усього досліджуваного пері-оду річний темп інфляції перевищував номінальне значеннярівня рентабельності галузі.

Проведений нами аналіз умов формування диспаритету цінв Україні дозволяє зробити деякі важливі висновки. Найбільшістотне посилення диспаритету цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію відбувалося на фоні гіперінфляції. Вумовах інфляції посилення диспаритету цін може супроводжу-ватися навіть короткочасним підвищенням номінального рівнярентабельності галузі та виробництва окремих видів сільсько-господарської продукції. Державне регулювання аграрного рин-ку є об'єктивною необхідністю, оскільки ринковій економіціоб'єктивно властиві посилення диспаритету цін на сільськогос-подарську та промислову продукцію та короткострокових цик-лічних і сезонних коливань цін, що негативно впливає на тен-денції відтворення сільськогосподарського виробництва і можепризводити до підвищення соціальної напруги в суспільстві.Порушення паритету цін на сільськогосподарську та промисло-ву продукцію, посилення короткострокових циклічних і сезон-них коливань цін на окремі види сільськогосподарської про-дукції обумовлені перш за все більш високою еластичністю їїпропозиції в порівнянні з еластичністю попиту на неї, а томумають об'єктивний характер. Посиленню диспаритету цін насільськогосподарську та промислову продукцію сприяє недо-сконала конкуренція на ринках матеріально-технічних ресурсіві продовольства, які за своєю структурою є ринками олігополії,а по окремих видах матеріально-технічних ресурсів навіть рин-ками монополії.

Розділ 2

ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИВ СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІУКРАЇНИ