13.2. Види адаптації : Психофізіологія : B-ko.com : Книги для студентів

13.2. Види адаптації

З метою підкреслення домінування тих чи інших компо­нентів у цілісній системі при здійсненні адаптації, а також з метою зручності при вивченні адаптації людини до певної гру­пи однорідних факторів здебільшого виділяються такі види адаптації, як фізіологічна, психічна, соціально-психологічна, психофізіологічна, професійна.

Фізіологічна адаптація являє собою стійкий рівень актив­ності і взаємозв'язку функціональних систем, органів і тканин, а також механізмів управління, що забезпечує нормальну жит­тєдіяльність організму і трудову активність людини в різних (тому числі і соціальних) умовах існування, здатність до відтво­рення здорового потомства [1].

Психічну адаптацію можна визначити як процес установ­лення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення діяльності, що властива людині, яка дозволяє індивіду задовольняти актуальні потреби і реалі­зовувати пов'язані з ними значущі цілі (при збереженні псих­ічного й фізичного здоров'я), забезпечуючи в той же час відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимо­гам середовища [3].

Соціально-психологічну адаптацію можна розуміти як аспект психічної адаптації, що забезпечує організацію мікросоціальної взаємодії, формування адекватних міжособистісних стосунків, урахування експектацій оточення і досягнення соціально зна­чущих цілей [3].

Поняття адаптації за своєю суттю психофізіологічне. Адже, виходячи з системного розуміння адаптації, адаптаційні про­цеси, що переважно відносять до психічної чи фізіологічної сфери, як правило, невід'ємні один від одного та тісно взає- мопов'язані під час пристосування людини до умов існуван­ня, що постійно змінюються.

Психофізіологічну адаптацію можна визначити як процес, який зумовлений зміною в психофізіологічному стані людини під впливом дезадаптаційних факторів, що потребує одночас­ної та узгодженої взаємоспівдії функціональних підсистем на всіх рівнях цілісної системи "психофізіологічний стан" з метою ефективного забезпечення діяльності в нових умовах.

Психофізіологічна сутність адаптації відбивається у таких її основних компонентах:

1) активаційному (органічні й функціональні витрати, спря­мовані на досягнення значущих для суб'єкта цілей);

2) когнітивному (перебудови когнітивних процесів, спрямо­вані на вироблення найбільш ефективних способів пере­робки інформації, без яких ефективна адаптація немож­лива);

3) емоційному (визначається динамікою емоційних пережи­вань, що є суб'єктивними індикаторами ефективності процесу адаптації);

4) мотиваційно-вольових процесах (забезпечують координа­цію всіх інших компонентів і напрямів реалізації значу­щих для суб'єкта цілей і тим самим надають процесу адап­тації стійкості й безперервності) (С.О. Шапкін).

Професійна адаптація являє собою єдність адаптації люди­ни до фізичних умов професійного середовища (психофізіоло­гічний аспект), адаптації до професійних завдань, операцій, що виконуються, професійної інформації і т.ін. (професійний ас­пект), і адаптації особистості до соціальних компонентів про­фесійного середовища (соціально-психологічний аспект).

Можуть виділятись також інші види адаптації: успадкована і набута, пренатальна й постнатальна, індивідуальна і популяц­ійна (видова), універсальна (широка) і спеціалізована (вузька), специфічна й неспецифічна, одинична і загальна, однобічна і різнобічна, внутрішня і зовнішня, цілісна і часткова, умовна і безумовна, потенційна й актуальна, нормальна і стресова, реак­тивна й активна та ін. [4].

Ще вирізняють такі види адаптації, як термінова (первин­на реакція організму на подразник, що характеризується по­вною мобілізацією фізіологічних резервів) і довгострокова (ком­понується на основі сформованої програми гомеостатичного регулювання - багаторазової реалізації термінової адаптації і набутої нової якості).