14.4. Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяльності

магниевый скраб beletage

Психофізіологічне забезпечення діяльності передбачає взає­мопов'язане використання двох основних груп методів: 1) ме­тодів отримання інформації та 2) методів впливу (оптимізації). За допомогою першої групи методів (дослідницькі методи) от­римується необхідна для ефективного забезпечення діяльності інформація (про особливості діяльності, наявні та потенційні адаптаційні можливості, поточний ПФС людини, про наявність і ступінь впливу на людину адаптаційно вагомих факторів і т.ін.). Друга група методів використовується з метою оптимізації адаптаційних можливостей людини в широкому розумінні (включаючи оптимізацію діяльності, соціальних взаємодій, ста­ну людини тощо).

Емпіричні методи, які можуть використовуватись у діагнос­тичних цілях при вирішенні завдань психофізіологічного забез­печення діяльності, можна об'єднати у п'ять основних груп:

 обсерваційні (реєстрація зовнішніх проявів - особливос­тей міміки і пантоміміки, мимовільної скутості м'язів, тре­мору та ін.);

 фізіологічні (електроенцефалографія, електроміографія, шкірно-гальванічна реакція, вимірювання частоти серце­вих скорочень та дихання, вимірювання величини артер­іального тиску, температури шкіри, показників сили, вит­ривалості тощо);

 біохімічні (аналіз біохімічних зрушень на основі аналізу крові, рН слини та ін.);

 психометричні (оцінка успішності виконання певного виду діяльності на основі аналізу показників кількості, якості і швидкості виконання завдань - методи оцінки сприйняття, уваги, пам'яті, мислення та ін., безпосередня оцінка продуктивності різних видів діяльності, визначен­ня порогів чутливості, вимірювання динаміки рухової активності (теппінг-тест), визначення часу реакції, дослі­дження властивостей основних нервових процесів тощо);

 суб'єктивні (опитувальники, суб'єктивне шкалування ха­рактеристик стану, мотивації до діяльності тощо).

Основними принципами вибору діагностичних методів мож­на вважати такі:

 вибір ознак повинен бути цілеспрямованим, відбивати реакцію найважливіших субсистем цілісної функціональ­ної системи;

 не слід намагатися використовувати як можна більше показників, буцімто тим самим забезпечуючи повноту інформації; достатньо обійтись чотирма-п'ятьма показни­ками за умови, що вони відбивають всі необхідні для да­ного стану субсистеми цілісної функціональної системи;

 необхідно збирати анамнез про ставлення людини до даної ситуації, до конкретної діяльності, про її цілі, про способи реагування на ті чи інші обставини; це важливо робити в зв'язку з тим, що відношення людини до діяль­ності, прийоми саморегуляції, які вона може використа­ти, значно змінюють очікувану в зв'язку з ситуацією кар­тину психофізіологічних зрушень (Є.П. Ільїн).