4.1. Психофізіологія уваги

Спільна особливість усіх пізнавальних процесів людини полягає в тому, що вони спрямовані і вибіркові у певний пе­ріод часу. Ця їхня властивість пов'язана з увагою.

Увага являє собою спрямованість і зосередженість свідомості людини на якому-небудь реальному чи ідеальному об'єкті (пред­меті, події, образі, міркуванні тощо), пов'язаної з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Спрямованість виявляється у вибірковості об'єкта уваги; зосередженість - у ступені концентрації на певному об'єкті. Увага може характеризуватися настроюванням вибірковості від вузької до широкої. І ступінь концентрації також може бути різним - від слабкої (з легким відволіканням уваги), до повної (коли людина не реагує на інші стимули).

Увага також характеризується обсягом, розподілом, стійкістю і переключенням.

Обсяг уваги визначається кількістю одночасно чітко усві­домлюваних об'єктів. Це 7-9 стимулів (об'єктів).

Розподіл уваги припускає розподіл його ресурсів для одно­часного виконання двох і більш завдань.

Стійкість уваги характеризує тривалість виконання завдан­ня, що вимагає інтенсивної уваги.

Під переключенням уваги розуміється швидкість переклю­чення уваги з одного об'єкта на інший, чи швидкість (легкість) переходу від одного виду діяльності до іншого.

Згідно із більш ранньою науковою точкою зору, увага розг­лядається як самостійний психічний процес. У зв'язку з цим виділяються такі її модально-специфічні види: сенсорна (зорова, слухова і т.ін.), рухова, інтелектуальна й емоційна. Одним з ос­новних аргументів на користь цієї точки зору є те, що при осе­редкових ураженнях головного мозку ці форми уваги можуть страждати незалежно одна від одної, тобто в їхньому забезпе­ченні беруть участь різні відділи мозку.

Пізніше дістала поширення точка зору, що увага не має сво­го власного особливого змісту, а, у першу чергу, є динамічною характеристикою здійснення пізнавальної діяльності.

Виділяють два основних види уваги: мимовільну і довільну. Обидва види уваги мають різні функції й у їхній основі лежать різні фізіологічні механізми.

Мимовільна увага пов'язана з переключенням уваги на не­сподівану зміну фізичних, часових, просторових характеристик чи стимулів, на появу значущих сигналів. Вона протікає авто­матично і не вимагає спеціальних зусиль.

Довільна (активна) увага характеризується спрямованістю суб'єкта на свідомо обрану мету.

Мимовільна увага пов'язана тільки із теперішнім часом. А довільна увага, крім теперішнього часу, може бути звернена і у минуле, і в майбутнє.

Ще один (третій) вид уваги називається післядовільною. Це увага, що з'являється в процесі захопленості виконуваною діяльністю. Вона не вимагає для своєї підтримки зусиль волі, оскільки підтримується інтересом до діяльності.

Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс - вид безумовного рефлексу, що викликається будь-якою неспо­діваною зміною ситуації. Його поява автоматично викликає довільну увагу, що далі забезпечує обробку стимулу.

Орієнтовний рефлекс виникає не на будь-який новий сти­мул, а тільки на такий, котрий попередньо оцінюється як біо­логічно значущий. З одного боку прояв орієнтаційного рефлек­су тісно пов'язаний з величиною зміни стимулу (його інтенсивності, ступеня новизни), а з іншого - із ступенем зв'яз­ку стимулу з основними потребами людини. Так, високозначу- щий стимул здатний викликати сильний орієнтовний рефлекс навіть при невеликій фізичній інтенсивності.

Орієнтовний рефлекс, крім поведінкових проявів, викликає цілий спектр вегетативних змін, що виявляються в таких ком­понентах цього рефлексу, як: руховий (м'язовий), серцевий, дихальний, шкірно-гальванічний, судинний, зіничний, сенсор­ний, електроенцефалографічний.

Довільна увага - це контрольований і усвідомлюваний про­цес. У зв'язку з обмеженою пропускною здатністю ним забез­печується послідовна (а не паралельна) обробка інформації. Обов'язковою умовою довільної уваги є вольове зусилля, спря­моване на виділення й обробку необхідної інформації.

Практично всі експериментальні дослідження уваги в психо­логії і психофізіології донедавна розвивалися в рамках інформа­ційної парадигми. Відповідно до цієї парадигми викликане сти­мулом збудження проходить через послідовні етапи обробки [6].

Загальна ідея теорій фільтра полягає в тому, що на шляху проходження електричних імпульсів (збудження) по нервових волокнах від рецепторів, що були піддані впливу зовнішніх подразників, до кори, має місце механізм, який відфільтровує ці імпульси.

Відповідно до першої теоретичної моделі уваги - моделі фільтра Д. Бродмента - інформація від рецепторів надходить у центральну нервову систему через безліч паралельних сенсор­них каналів зв'язку. Але нервова система, незважаючи на безліч входів, може працювати тільки як одиночний комунікаційний канал з обмеженими можливостями. Тому на входах цього ка­налу здійснюється операція селекції (вибирається певна сенсор­на інформація). Селективний фільтр може бути настроєний на прийняття бажаної інформації. Для не необхідної інформації фільтр блокує входи, але вона якийсь час зберігається в блоці короткочасної пам'яті, що знаходиться перед фільтром. Ця інформація може пройти через комунікаційний канал, якщо відбудеться зрушення селективного процесу з одного класу сенсорних подій на інший.

А. Трейсман запропонувала модель двухстадійної фільтрації - на певному рівні нервової системи знаходиться 1-й фільтр, де відбувається виділення за фізичними властиво­стями (голосність, висота, позиція в просторі, колір, яскравість і т.ін.) одного з каналів, по якому сигнали проходять безпе­решкодно, і одночасно відбувається ослаблення сигналів по інших каналах. Ослаблені і неослаблені сигнали проходять через 2-й фільтр - логічний аналізатор (словник), що пред­ставлений спеціалізованими нейронами. Активність кожного такого нейрона пов'язана з певним словом, що складає слов­ник індивіда, і призводить до усвідомлення суб'єктом слів. Ці нейрони активуються неослабленими сигналами, а деякі з них з досить низьким порогом чутливості можуть бути активовані й ослабленими сигналами.

Відповідно до моделі Дж. Дойч і Д. Дойч, усі сигнали дохо­дять до логічного аналізатора, де кожний з них аналізується на предмет специфічності. Чим важливіший є сигнал для організ­му, тим більш виражена активність нейронів логічного аналіза­тора, на які він надійшов, поза залежністю від його вихідної сили. Важливість сигналу оцінюється на основі минулого дос­віду. Робота логічного аналізатора не контролюється свідомістю. Усвідомлюється тільки інформація, що виходить з нього [6].

У підтримці модально-специфічних видів уваги (сенсор­ної, рухової, емоційної й інтелектуальної) беруть активну участь зони кори, безпосередньо пов'язані з забезпеченням відповідних психічних функцій. Найважливішим регулято­ром стану бадьорості в цілому й уваги, як вибіркового про­цесу, є фронтальна кора. Вона модулює в потрібному напрям­ку активність стовбурної і таламічної систем, забезпечуючи керовану коркову активацію.

З погляду фізіологічних механізмів увага може бути зістав­лена з реакцією активації. Цей термін був уведений після відкрит­тя в 1949 р. у середньому мозку ретикулярної формації - неспе­цифічної системи, що регулює рівень активності кори великих півкуль і мозку в цілому. Реакція активації означає збільшення збудливості, лабільності і реактивності тих нервових структур, у яких вона представлена. Ретикулярна формація довгий час вва­жалася головною системою активації з висхідними проекціями, що полегшують сенсорні процеси, і низхідними шляхами, що полегшують моторну активність. Пізніше неспецифічна система активації була знайдена в таламусі.

Відповідно до теорії М. Познера, у мозку людини існує са­мостійна система уваги, яка анатомічно ізольована від систем обробки інформації, що надходить. Увага підтримується за ра­хунок роботи різних анатомічних зон, що утворюють сітьову структуру, і ці зони виконують різні функції, які можна описа­ти в когнітивних термінах. При цьому виділяється ряд функц­іональних підсистем уваги. Вони забезпечують три головні функції: орієнтацію на сенсорні події, виявлення сигналу для фокальної (свідомої) обробки і підтримка пильності, чи стану бадьорості. У забезпеченні першої функції істотну роль відіграє задня тім'яна ділянка і деякі ядра таламуса, другої - латеральні і медіальні відділи фронтальної кори. Підтримка пильності за­безпечується за рахунок діяльності правої півкулі [5].