9.3. Класифікація рухів

магниевый скраб beletage

Рухи можуть бути мимовільними, автоматизованими і дов­ільними. В основу класифікації рухів покладені цільові функції, що їх виконує рухова система:

1) підтримка певної пози;

2) орієнтація на джерело зовнішнього сигналу для його най­кращого сприйняття;

3) локомоція;

4) маніпулювання зовнішніми об'єктами.

Вважається, що поділ на автоматизовані і довільні рухи є досить умовним. Наприклад, у процесі навчання руховим навичкам, що призводить у результаті до практично повної автоматизації виконання рухів, на різних етапах частка цієї "автоматизації" збільшується від початку навчання до його завершення. І досить внести невелику зміну хоча б в один з компонентів автоматизованої навички, щоб виникла не­обхідність у підключенні довільної регуляції руху. Автома­тизованими рухами також є ті з них, що пов'язані з природ­женими центральними поведінковими програмами (наприклад дихальні рухи).

Керування позою являє собою фіксацію певних положень тіла і кінцівок й орієнтацію частин тіла щодо зовнішніх коор­динат (підтримка рівноваги). До нижчих механізмів керування позою відносяться спінальні, шийні, настановні і деякі інші реф­лекси, до вищих - механізми формування "схеми тіла" [6].

"Схема тіла" являє собою систему узагальненої чутливості людиною власного тіла в спокої і при русі, просторових коор­динат і взаємин окремих частин тіла. Статичний образ тіла являє собою систему внутрімозкових зв'язків, що заснована на природжених механізмах і удосконалена в онтогенезі. Викону­ючи ту чи іншу діяльність, людина змінює взаєморозташуван- ня частин тіла, а навчаючись новим руховим навичкам, вона формує нові просторові моделі тіла, що і складають основу ди­намічного обрау тіла. На відміну від статичного динамічний образ тіла має значення лише для даного конкретного моменту часу і певної ситуації, при зміні якої він змінюється на новий. Динамічний образ базується на поточній імпульсації від чутли­вих елементів шкіри, м'язів, суглобів і вестибулярного апарату.

У мозку відбувається постійна взаємодія того й іншого об­разів тіла, здійснюється звірення динамічного образа з його статичним аналогом. У результаті цього формується суб'єктив­не відчуття пози, що відбиває не тільки положення тіла в да­ний момент часу, а й можливі його зміни в безпосередньому майбутньому. Якщо узгодження не досягнуте, то вступають у дію активні механізми перебудови пози [6].

Орієнтаційні рухи пов'язані з орієнтацією тіла в просторі (підтримка рівноваги й ін.) і розташуванням органів чуття, що забезпечує найкраще сприйняття зовнішніх впливів (фіксація погляду, поворот голови у бік джерела звуку, запаху й т.ін.).

Локомоція - це переміщення тіла в просторі. Прикладами локомоції є ходьба чи біг. Для них характерні стереотипні рухи кінцівок. А, наприклад, плазування для людини є локомоцією з нестереотипними рухами. Зусилля, що докладаються при ло­комоції, спрямовані на подолання сили ваги, опору навколиш­нього середовища і сили інерції самого тіла.

Велике значення для локомоції має зворотний зв'язок - от­римання центральною нервовою системою інформації про ре­зультати виконуваного руху. Ця інформація надходить від ру­хових апаратів до відповідних мозкових центрів. На основі зворотного зв'язку рухи постійно коректуються. Чим рух менш автоматизований, тим більшу роль відіграє механізм зворотно­го зв'язку.

Маніпуляторні рухи пов'язані з маніпулюванням зовнішні­ми об'єктами, є локальними і спрямовані на вирішення таких задач: вибір провідної м'язової ланки, компенсація зовнішньо­го навантаження, настроювання пози, співвіднесення коорди­нат мети і положення власного тіла.