10.3. Теорія функціональних систем П.К. Анохіна

Велике визнання в науковому світі набула також розроб­лена у 30-60-ті рр. ХХ ст. теорія функціональних систем П.К. Анохіна. Часто її вважають найбільш завершеною систем­ною теорією в психології і фізіології, оскільки в ній не тільки чітко визначене поняття системи, а й розроблена внутрішня операційна архітектоніка системи та визначені основні прин­ципи її функціонування.

У руслі системного підходу поведінка розглядається як цілісний, певним чином організований процес, спрямований, по-перше, на адаптацію організму до середовища і, по-друге на активне його перетворення,. Пристосувальний поведінковий акт, пов'язаний зі змінами внутрішніх процесів, завжди носить цілеспрямований характер, що забезпечує організму нормаль­ну життєдіяльність. Нині як методологічна основа психофізіо­логічного опису поведінки використовується теорія функціо­нальної системи П.К. Анохіна [5].

Функціональні системи - це динамічні організації, що само­регулюються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму пристосу­вальних результатів (П.К. Анохін).

П.К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем вузлові механізми:

 корисний пристосувальний результат як провідний пункт функціональної системи;

 рецептори результату;

 зворотна аферентація від рецепторів результату до цент­ральних утворень функціональної системи;

 центральна архітектура, що являє собою вибіркове об'єднан­ня нервових елементів різних рівнів;

 виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи, включаючи організовану цілеспрямовану поведінку.

Результат діяльності для кожної функціональної системи її є центральним системоутворюючим фактором. П.К. Анохіним були виділені чотири групи пристосувальних результатів:

1) провідні показники внутрішнього середовища, що визна­чають нормальний метаболізм тканин;

2) результати поведінкової діяльності, що задовольняють основні біологічні потреби;

3) результати стадної діяльності тварин, які задовольняють потреби угрупування;

4) результати соціальної діяльності людини, що задовольня­ють її соціальні потреби, які зумовлені її становищем у певній суспільно-економічній формації.

Центральна архітектура функціональної системи, у свою чергу, теж складається із взаємопов'язаних та організованих у єдине ціле блоків (стадій):

 аферентний синтез - стадія функціонування системи, що ініціюється певною потребою, для задоволення якої і ство­рюється згадана система; на цій стадії вирішується питан­ня "що робити?", який же саме зараз потрібний резуль­тат; до компонентів аферентного синтезу входять - домінуюча на даний момент мотивація, установча аферен­тація, яка також відповідає даному моменту, пускова афе­рентація та пам'ять;

 прийняття рішення - ця стадія характеризується вибором основної для даного моменту "лінії поведінки";

 формування акцептора результату дії - визначає процес формування образу результату або мети системи;

 еферентний синтез - стадія, на якій відбувається динам­ічне об'єднання соматичних і вегетативних функцій для виконання цілеспрямованої дії;

 цілеспрямована дія - динамічна взаємодія соматичних, вегетативних і ендокринних компонентів, спрямована на досягнення мети системи; цілеспрямована дія відбуваєть­ся під постійним контролем відповідних механізмів ак­цептора результату дії за допомогою зворотної аферен­тації, інформації (параметри, образ) про реально отриманий результат; при цьому відбуваються постійне порівняння, оцінка досягнутого та відповідна корекція дії;

 санкціонуюча стадія - якщо порівняння досягнутого ре­зультату через зворотну аферентацію відповідає запрог­рамованим якостям в акцепторі результату дії, то робить­ся висновок про задоволення даної потреби і поведінковий акт завершується.

Вищенаведене схематичне уявлення є певною мірою гіпо­тетичним, оскільки реальних механізмів його здійснення поки що не виявлено. Як не виявлено і конкретних мозкових струк­тур, які відповідають за роботу зазначених блоків. Пошук ме­ханізмів функціональної системи триває.

Крім вищенаведених принципів організації функціональної системи, також існують основні принципи її функціонування:

 взаємоспівдії - системою можна назвати тільки такий комплекс вибірково залучених компонентів, у яких взає­модія та взаємовідношення мають характер взаємоспівдії компонентів для отримання сфокусованого корисного результату (щоб підкреслити основний механізм функц­іонування системи, П.К. Анохін у своїх роботах часто виділяв частку "спів" у слові взаємоСПІВдія);

 динамічності - зумовлює властивість системи бути плас­тичною, раптово міняти свою структуру задля досягнен­ня запрограмованого корисного результату;

 ієрархічності - принцип функціонування та організації си­стеми, який, з одного боку, відображає багаторівневість її внутрішньої реалізації, а з іншого - передбачає, що певна си­стема також входить і до ієрархії системи вищого порядку;

 саморегуляції - принцип функціонування системи, що реалізується на основі механізму зворотної аферентації та апарату акцептора результатів дії задля досягнення зап­рограмованого результату;

 мінімізації - введення до структури функціональної сис­теми лише тих елементів, що необхідні для отримання кінцевого результату, і відкидання всіх інших.

Функціональна система являє собою універсальну модель для розуміння і побудови будь-якої системи в різних класах явищ, включаючи організми, машини й соціально-економічні організації. Перевага теорії функціональних систем перед інши­ми системними теоріями полягає в тому, що вона дає конкретні можливості для системного аналізу різних класів явищ приро­ди й суспільства і є з'єднувальною ланкою між синтетичним і аналітичним рівнем досліджень (К.В. Судаков).

Саме теорія функціональних систем П.К. Анохіна виявила­ся найбільш ефективним та придатним для психологів варіан­том системної методології, бо, на відміну від інших варіантів системного підходу, в ній було розроблено поняття системоут- ворювального фактора. Цей фактор - результат системи, під яким розуміється корисний пристосувальний ефект у співвідношенні організму і середовища, що досягається при реалізації системи. Тому детермінантою поведінки і діяльності у теорії функціональних систем розглядається не минула щодо них подія - стимул, а майбутнє - результат (Ю.І. Александров, В.М. Дружинін).

Визначним проявом впливу теорії функціональних систем на психологічну науку стало створення нового напрямку в пси­хології - системної психофізіології, завданням якої є вивчення систем і міжсистемних відносин, що складають і забезпечують психіку та поведінку людини.