12.3. Функціональний і психофізіологічний стан : Психофізіологія : B-ko.com : Книги для студентів

12.3. Функціональний і психофізіологічний стан

Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед, для характеристики стану людини, пов'язаного з виконанням пев­ної діяльності. Таким чином, це поняття було відокремлено від різних станів, які до виконання діяльності відношення не мають.

Поняття функціонального стану широко використовується у фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено тим, що в різних сфера життєдіяльності людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психіч­не здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональ­ний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефек­тивність діяльності завжди залежить від функціонального стану.

Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так, люди із сильною нервовою системою менш стійкі до монотон- ічної праці і в них раніше за слабких знижується рівень актив­ності нервових процесів. На формування функціонального ста­ну людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності.

Існує декілька підходів до визначення функціонального ста­ну. Функціональний стан визначають як:

 фізіологічний стан організму і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функці­онування організму в цілому чи окремих його системах, а також саме виконує функції адаптації до даних умов існування);

 фонову активність центральної нервової системи, що суп­роводжує ту чи іншу діяльність; при цьому зміни функц­іонального стану залежать не тільки від збудливості голов­ного мозку, а й від його реактивності, лабільності та інших властивостей;

Останнє визначення можна конкретизувати за допомогою двох підходів:

1) функціональний стан визначається як комплекс взаємо­пов'язаних фізіологічних реакцій;

2) функціональний стан оцінюється за результатами трудо­вої діяльності людини і розглядається як цілісна багато­компонентна характеристика зовнішніх поведінкових та внутрішніх функцій організму людини, за допомогою яких можна оцінити властивий їй у даний момент рівень активності вищих психічних функцій та фізіологічних систем, що зумовлюють виконання трудової діяльності.

Дуже близьким із поняттям функціонального стану є понят­тя "психофізіологічний стан". На відміну від розуміння стану людини як простого комплексу чи сукупності показників, понят­тя психофізіологічного стану відразу почали розглядати вже як єдину систему, спираючись при цьому на методологічну базу теорії функціональних систем. Уявлення про системну органі­зацію психофізіологічного стану знайшли своє підтвердження в експериментальних дослідженнях.

Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за скла­дом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетично­го, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взає- моспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під впливом інтеріоризованих людиною як орган­ізмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середови­ща і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім резуль­татом і системоутворювальним фактором функціональної сис­теми ПФС є досягнення суб'єктом мети діяльності.

Можна навести і більш стислі визначення психофізіологіч­ного стану, в яких він розуміється як цілісна реакція особистості на зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату (Є.П. Ільїн); чи система психофізіологі­чних та психічних функцій, що визначають продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу (Л.Г. Дика).

Системна сутність психофізіологічного стану людини поля­гає у тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефек­тивність. Подібне розуміння психофізіологічного стану по­вністю вбирає в себе і наведений вище зміст різних видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи. При такому підході виді­лені різними авторами види станів не відкидаються, а можуть розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного пси­хофізіологічного стану.