12.4. Негативні стани : Психофізіологія : B-ko.com : Книги для студентів

12.4. Негативні стани

До станів, які негативно впливають на життєдіяльність лю­дини, найчастіше відносять такі, як стрес, нервово-психічна напруга, стомлення.

Огрес - це стан, що виникає в результаті невідповідності "внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до неї наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести до зни­ження ефективності діяльності людини та негативних наслідків для її психічного і фізичного здоров'я.

Термін "стрес" у наукову термінологію був введений Г. Сельє, який зробив висновок про існування загального адапта­ційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся автором як неспецифічна відповідь організму на будь-яку нову вимогу, що до нього ставиться.

Загальний адаптаційний синдром характеризується трьома стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобіл­ізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистент­ності) - виникає збільшення стійкості організму до дії стресорів; третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адап­таційних резервів.

У загальному адаптаційному синдромі виділяються ще чо­тири субсиндроми: емоційно-поведінковий, вегетативний, ког- нітивний та соціально-психологічний (Л.О.Китаєв-Смик).

Г. Сельє розмежував поняття "стрес" та "дістрес": стрес є корисним і призводить до адаптації, дістрес - шкідливим і при­зводить до різноманітних психосоматичних захворювань.

Виділяють два види стресу: фізіологічний та психічний. Фізіо­логічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними механізмами, а психічний - психічними процесами оцінки можливої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї. Такий поділ є досить умовним, оск­ільки в фізіологічному стресі є психічні елементи і навпаки.

Впливи, що спричинюють стрес, називаються стресорами. їх теж можна поділити на фізіологічні та психологічні. Фізіо­логічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін. Психологічні стресори - це стимули, які сигналізують про біологічну чи соціальну значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність розв'язання складних завдань та ін.

Залежно від характеру і специфічності виникнення стресу фактори ризику його виникнення умовно поділяють на дві гру­пи: біолого-психологічні і соціально-виробничі.

До біолого-психологічних факторів належать спадково- конституційні, які визначаються особливостями стану ендок­ринно-гуморальної системи. У разі схильності людини до яко­гось захворювання воно виникає при стресі майже завжди. Тому, знаючи цю схильність, можна передбачити засоби проф­ілактики і заходи захисту в умовах дії стрес-фактора. Психо­логічні фактори частіше виникають в осіб, для яких властиві риси характеру, що сприяють формуванню нервового напру­ження (конфліктність, нетерпіння, непорозуміння між близьки­ми людьми, зневіра в собі, агресивність, хронічна тривожність, внутрішня напруженість, інтимно-особистісні проблеми).

До соціально-виробничих факторів ризику виникнення стану стресу належать соціальні зміни (розлучення, смерть близьких), життєві труднощі, тривале емоційне перенапруження, постійне відчуття нестачі часу, хронічне стомлення, поквапливість, порушен­ня режиму праці і відпочинку, втрата особистого престижу, трива­ле очікування в процесі роботи, відсутність взаємодопомоги і взає­морозуміння між співробітниками, хронічна гіпокінезія тощо.

До факторів ризику також належать порушення сну, статеві розлади, нераціональне і незбалансоване харчування, система­тичне вживання алкоголю, наркотиків, паління тютюну тощо.

Існують три основні підходи до розуміння механізму стре­су: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим підходом стрес розуміється як результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем; відповідно до другого - як індиві­дуально-пристосувальна реакція людини на ускладнення ситу­ації; третього - як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції діяльності в утруднених умовах (А.Б. Леонова).

Нервово-психічна напруга розглядається як загальна ре­акція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров'ю [6].

До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-пси­хічної напруги, відносять: психологічну непідготовленість до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різно­го походження; несприятливі умови життя.

Стан нервово-психічної напруги може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для осо­бистості й колективу полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труд­нощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на ви­конанні діяльності).

Виникнення нервово-психічної напруги може бути зумов­лене такими чинниками:

 виконанням складного завдання, пов'язаного з високою відповідальністю;

 дією перешкод;

 появою сильних раптових подразників на фоні впливу шкідливих факторів життєдіяльності;

 роботою в умовах дефіциту часу та інформації, необхід­них для прийняття рішення та організації дій.

 освоєння нових видів діяльності, нестачі чи надміру інформації [6].

Від стану нервово-психічної напруги слід відрізняти стан психоемоційної напруги, який характеризується адекватним ви­раженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності.

Стомлення являє собою тимчасове зниження працездат­ності під впливом тривалого чи інтенсивного навантаження.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологічним процесом, який супроводжується певними зміна­ми функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його окремі фізіологічні системи й органи від над­мірного перенапруження і можливого, у зв'язку з цим, уражен­ня і виснаження.

Стан стомлення може виявлятися через такі зміни:

 зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні початкового ступеня напруження фізіологічних функцій;

 збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості роботи;

 деяке зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій.

На фізіологічному рівні розвиток стомлення означає висна­ження внутрішніх ресурсів організму, зниження рівня функці­онування, розбалансування відношень між окремими функці­ональними системами та їх компонентами.

Психологічними ознаками стомлення є: відчуття слабосилля, виникнення обтяжливої напруженості, невпевненості в пра­вильності виконуваних дій, бажання припинити роботу; виник­нення розладу уваги; розлад сенсорних процесів; порушення у моторній сфері; погіршення пам'яті та продуктивності мислен­ня; послаблення волі; істотна зміна мотивації діяльності, поси­лення мотивів її припинення; накопичення негативних емоц­ійних реакцій; поява й посилення сонливості (М.Д. Левітов).

Головним фактором, що викликає стомлення, вважається величина навантаження, в якій, у свою чергу, виділяють кілька компонентів: статичний чи динамічний характер на­вантаження, інтенсивність навантаження (розподіл його в часі), постійний і ритмічний характер навантаження.

До додаткових факторів, які самі по собі не призводять до розвитку стомлення, але в поєднанні з дією основного фактора сприяють більш вираженому і ранньому стомленню, відносять три групи :

 порушення режиму праці і відпочинку (недостатність часу відпочинку для повного відновлення сил, неправиль­не використання перерв під час роботи, непродумане планування праці й відпочинку, порушення біоритмів, соціальна ізоляція та ін.);

 фактори зовнішнього середовища (знижений вміст кис­ню і підвищений вуглекислого газу в повітрі, підвищена вологість, висока чи низька температура повітря тощо);

 фактори використання техніки (забруднення повітря га­зами, дія механічних сил, що призводить до вібрації, вплив електромагнітних коливань, ультразвуку, зміна ос­вітленості, незручність робочої пози, гіпокінезія та ін.).

Періоди стомлення є майже тотожними за формою та іден­тичними за суттю періодам працездатності, що наведені у підрозділі 11.5. І це природно, оскільки стомлення можна знач­ною мірою розглядати як протилежність працездатності.

Розрізняють фізичне і розумове, гостре і хронічне стомлен­ня. Хронічне стомлення виникає у випадках, коли тривалість чи повноцінність періодів відпочинку недостатні і відбуваєть­ся накопичення стомлення.

Особливий вид стомлення - стан монотонії - виникає під час виконання монотонної одноманітної роботи. Цей стан суп­роводжується зниженням тонусу кори головного мозку, дрімот­ним станом, зниженням здатності до вольових зусиль, загаль­ним зниженням активності всіх психічних процесів. Відмітною рисою такого стану є його зникнення в результаті зміни роду діяльності, що й відрізняє монотонію від стомлення.

Стомлення вважається нормальним явищем, а яскраво ви­раженим негативним станом для виконання діяльності є пере­втома. Адже стомлення виникає як природна реакція на ви­конання роботи і при адекватній величині не відбивається негативно на ефективності діяльності і стані здоров'я. Навпа­ки, явище стомлення за умови достатнього часу для відпочин­ку й відновлення сил приводить до підвищення працездатності за механізмом адаптації.

У той же час перевтома являє собою стан організму на межі патології, який розвивається під впливом тривалої та невпин­ної роботи в стані втоми або тоді, коли регламентований відпо­чинок між циклами роботи недостатній для відновлення, об­'єктивно-суб'єктивні ознаки втоми зберігаються, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки у роботі [6].

Першими ознаками перевтоми є невротичні симптоми: підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займатися звичайною роботою, порушення сну, го­ловні болі. Клінічні дослідження засвідчили, що явище перевто­ми за симптомами аналогічне для хворих на неврози. Це такі ознаки: підвищений колінний рефлекс, тремтіння вій і пальців витягнутих рук, виразний ортостатичний рефлекс. При пере­втомі, як правило, переважають симпатичні впливи на серцево- судинну і дихальну системи.