§ 3. Конституційні основи екологічного права : Екологічне право України : B-ko.com : Книги для студентів

§ 3. Конституційні основи екологічного права

Конституція України від 28 червня 1996 року, тобтоОсновний Закон України, має найвищу юридичну силу.Відповідно вона є основним джерелом усіх галузей права,у тому числі й екологічного. Конституційне закріпленняекологічних відносин, перш за все, стосується екологічнихправ людини, її місця в державі та суспільстві.

Потрібно відзначити, що за весь час конституційногорозвитку нашої держави, вперше лише у чинній Консти-туції України було закріплено положення про визнаннялюдини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканостіі безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3Конституції України).

Врегулювання природоресурсових відносин на кон-ституційному рівні передбачається статтями 13 та 14 Кон-ституції України. Так, на підставі ч. 1 ст. 13 КонституціїУкраїни: «земля, її надра, атмосферне повітря, водні таінші природні ресурси, які знаходяться в межах територіїУкраїни, природні ресурси її континентального шельфу,виключної (морської) економічної зони є об'єктами прававласності Українського народу. Від імені Українського на-роду права власника здійснюють органи державної владита органи місцевого самоврядування в межах, визначенихцією Конституцією».

Ч. 2 ст. 13 Основного Закону України наділяє кожногогромадянина правом користування природними об'єктамивідповідно до вимог закону. Важливою конституційноюгарантією є норма, яка встановлює, що власність надає нетільки конкретні повноваження, але й зобов'язує, а тому неповинна використовуватися на шкоду людині і суспільству(ч. 3 ст. 13 Конституції України). У цьому контексті держа-ва повинна забезпечувати захист прав усіх суб'єктів прававласності та господарювання, виходячи з рівності їх передзаконом (ч. 4 ст. 13 Конституції України).

Проголошення у ст. 14 Конституції України землі осно-вним національним багатством, що перебуває під охороноюдержави, створило необхідні умови для зміцнення в Укра-їні законності у сфері земельних відносин, а також зумо-вило необхідність пошуку нових і вдосконалення існуючихзасобів для її забезпечення[66].

Згідно з конституційними положеннями в Україні при-родні ресурси можуть перебувати у праві власності: по-перше, Українського народу (ст. 13 Конституції України);по-друге, громадян (конкретно на землю) (ст. 14 Консти-туції України); по-третє, юридичних осіб (конкретно наземлю) (ст. 14 Конституції України); по-четверте, дер-жави (конкретно на землю) (ст. 14 Конституції Украї-ни); по-п'яте, територіальних громад (ст. 142 КонституціїУкраїни)[67].

Стаття 16 Конституції України визначила забезпеченняекологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги натериторії України, подолання наслідків Чорнобильської ка-тастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збережен-ня генофонду Українського народу обов'язком держави.

Найважливіше положення щодо екологічних прав лю-дини закріплено в ст. 50 Конституції України, яка перед-бачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'ядовкілля та на відшкодування завданої порушенням цьогоправа шкоди. Кожному гарантується право вільного досту-пу до інформації про стан довкілля, про якість харчовихпродуктів і предметів побуту, а також право на її поши-рення. Така інформація ніким не може бути засекречена.Обов'язок кожного громадянина не заподіювати шкодиприроді та відшкодовувати завдані ним збитки регламен-тований статтею 66 Конституції України.

Вищезазначені положення Конституції України є сут-тєвими складовими екологічної політики України, яка на-правлена на покращення стану навколишнього природногосередовища, забезпечення екологічної безпеки людини іпідвищення раціональності використання природних ре-сурсів.