§ 4. Законодавчі і підзаконні нормативно-правовіакти як джерела екологічного права

Чинні міжнародні договори, угоди та конвенції у сферіекології, ратифіковані Верховною Радою України - частинанаціонального законодавства України і складові її правовоїсистеми. Такими міжнародними нормативно-правовимиактами є: Міжнародна конвенція по запобіганню забруд-ненню моря з суден (1973 р.), Віденська конвенція про охо-рону озонового шару (1985 р.), Рамкова конвенція ООНпро зміну клімату (1992 р.) тощо.

У правовій державі основним джерелом екологічногоправа повинен бути закон. Це означає насамперед, що самев законах мають бути адекватно врегульовані екологічніправа й інтереси людини та громадянина, механізм їх забез-печення та захисту, а також має визначатися основний змістправового регулювання суспільних відносин щодо охоронидовкілля, раціонального використання та відтворення при-родних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Закон - це засіб закріплення державної екологічної по-літики. Він приймається Верховною Радою України та євираженням волі народу у визначенні політики держави всфері взаємодії суспільства і природи. Таким чином, народчерез своїх представників у законодавчому органі має мож-ливість формувати державну екологічну політику.

Особливе місце закону в системі джерел екологічногоправа обумовлене також тим, що всі інші акти як джерелаправа носять підзаконний характер. їхній правовий зміствизначається обов'язковістю відповідності вимогам зако-ну. Підзаконні акти прийняті з порушенням цього правилане можуть використовуватися.

Кодекс - систематизований законодавчий акт, що ре-гламентує однорідну сферу суспільних відносин. Він ха-рактеризується такими ознаками: має високий рівеньупорядкування нормативного масиву; приймається пред-ставницьким органом держави в порядку встановленоїпроцедури; є результатом правотворчості діяльності дер-жави; має нормативний характер; регламентує найважли-віші питання відповідної сфери суспільних відносин; від-різняється властивим йому предметом (видом суспільнихвідносин) та методом (способом упорядкування) право-вого регулювання; породжує юридичні наслідки і займаєпровідне місце в ієрархії нормативно-правових актів галузізаконодавства; має визначену форму та структуру, що пе-редбачає виклад норм за частинами (як правило, загальна

51

та особлива), главами та статтями; містить норми, що за-кріплюють принципи відповідної галузі права та відобра-жають її особливості[68].

Значну роль в системі екологічного законодавства віді-грають Земельний, Лісовий, Водний кодекси України таКодекс України про надра. За своєю структурою приро-доресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного.Пояснюється це, перш за все, наявністю багатьох спільнихрис у предметі й об'єкті правового регулювання. Так, усіприродоресурсові кодекси починаються з преамбули та за-гальних положень, а закінчуються розділами, які передба-чають відповідальність у галузі порушення законодавстваконкретного природного ресурсу. Майже в кожному при-родоресурсовому кодексі у загальній частині визначаєтьсяколо регульованих ним відносин, завдання й принципи.Обов'язковою ознакою даних нормативно-правових актів єзаконодавче закріплення системи та повноважень держав-них органів управління і контролю в галузі використаннявідповідного природного ресурсу.

Неодмінно слід констатувати факт різниці дій природо-ресурсових кодексів залежно від умов використання при-родних ресурсів. Наприклад, земля є основою для здійснен-ня будь-якої діяльності людини, в тому числі й діяльностіщодо використання інших природних ресурсів - надр, вод,лісів, рослинного і тваринного світу. На підставі зазначено-го при використанні цих ресурсів неминуче виникають зе-мельні відносини, які потребують найчіткішого правовогорегулювання. Ст. 19 Земельного кодексу України у перелі-ку категорій земель визначає: в п. е) землі лісового фонду; вп. є) землі водного фонду тощо. Саме тому окремі положен-ня Земельного кодексу України лежать в основі Лісовогокодексу України і Водного кодексу України. Відповідно

Земельний кодекс України серед вказаних законодавчихактів має більш домінуючу юридичну силу.

Чинний Земельний кодекс України був прийнятий 25жовтня 2001 року[69]. Потрібно підкреслити, «що саме цьогож дня, 25 жовтня тільки сімдесят років тому, у 1922 році,було прийнято перший Земельний кодекс тодішньої Укра-їнської Радянської Соціалістичної Республіки. Побудова-ний на зовсім інших, ніж ті, на яких ґрунтується нинішнійКодекс, правових і політичних принципах та засадах, вінврегульовував відносини землекористування протягоммайже півстоліття, аж до 1 січня 1971 року, доки не прий-шов на заміну Земельний кодекс УРСР, прийнятий 8 липня1970 року. Як і його попередник, він встановлював тількиодну форму власності на землю - державну»[70]. НаступнийЗемельний кодекс, прийнятий у 1990 році, так само закрі-плював виключну державну власність на землю. Більшпрогресивною була редакція Земельного кодексу України1992 року, головною відзнакою якої було позбавлення дер-жави монопольного володіння землею. Відповідно до ст. 78Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року зем-ля в Україні може перебувати у приватній, комунальній тадержавній власності.

Нова редакція чинного Лісового кодексу Українибула прийнята 8 лютого 2006 року[71]. Він є спеціальнимнормативно-правовим актом, що врегульовує лісові відно-сини. На підставі ст. 2 цього Кодексу лісові відносини - цесуспільні відносини, які стосуються володіння, користуван-

Екологічне право Україниня та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечен-ня охорони, відтворення та стале використання лісових ре-сурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальнихта інших інтересів суспільства.

Врегулювання гірничих відносин в Україні проводить-ся, у першу чергу, відповідно до норм Кодексу Українипро надра[72]. Цей Кодекс був прийнятий Верховною РадоюУкраїни 27 липня 1994 року. Правові приписи спрямова-ні на охорону надр містяться у багатьох розділах КодексуУкраїни про надра, а спеціальним розділом є шостий (ст.56-59).

Основним джерелом водного права є Водний кодексУкраїни від 6 червня 1995 року[73]. В його преамбулі зазначе-но, що «усі води (водні об'єкти) на території України є на-ціональним надбанням народу України». Основою цього по-ложення є стаття 13 Конституції України.

Серед законодавчих актів природоресурсового законо-давства суттєве значення відіграють не тільки природо-ресурсові кодекси, а й закони України: «Про мисливськегосподарство та полювання» від 22 лютого 2000 року №1478-III[74], «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року №2894-III[75], «Про захист тварин від жорстокого поводження»від 21 лютого 2006 року № 3447-IV[76], «Про рослинний світ»від 9 квітня 1999 року № 591-XIV6 тощо.

Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 40.

Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 42.

Природоресурсові кодекси і закони покликані у нашійдержаві стати інтегруючою основою для розвитку відповід-ної підгалузі природоресурсового законодавства.

Базовими складовими природоохоронного законодав-ства в Україні є закони України: «Про охорону навколиш-нього природного середовища» від 25 червня 1991 року №1264-XII[77], «Про природно-заповідний фонд України» від16 червня 1992 року 2456-XII[78], «Про екологічну експер-тизу» від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР[79], «Про Червонукнигу України» від 7 лютого 2002 року № 3055-III[80] та ін.

Щодо джерел антропоохоронного законодавства, токрім зазначених вже законів України у § 2 цього розділу,необхідно звернути увагу також на наступні: «Про захистнаселення і територій від надзвичайних ситуацій техноген-ного та природного характеру» від 8 червня 2000 року №1809-III[81], «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від13 липня 2000 року № 1908-III[82], «Про об'єкти підвищеноїнебезпеки» від 18 січня 2001 року № 2245-III[83] та ін.

Серед підзаконних нормативно-правових актів еколо-гічного законодавства сьогодні особливе значення маютьпостанови Верховної Ради України: «Про земельну рефор-му» від 18 грудня 1990 року № 563-XII[84]; «Про прискоренняземельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня1992 року № 2200-XII[85], «Про Основні напрями державноїполітики України у галузі охорони довкілля, використанняприродних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР[86], «Про стан дотриман-ня вимог природоохоронного законодавства при здійсненнідіяльності, пов'язаної з надрокористуванням в Україні» від20 листопада 2003 року № 1310-IV[87] та ін., а також розпоря-дження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Кон-цепції реформування та розвитку лісового господарства»від 18 квітня 2006 року № 208-р[88], «Про схвалення Концеп-ції національної екологічної політики України на період до2020 року» від 17 жовтня 2007 року № 880-р[89] тощо.

Контрольні питання

Розкрийте поняття джерел екологічного права.

Назвіть види джерел екологічного права.

У чому полягає зміст екологічного законодавства?

Які норми Конституції України безпосередньо регу-люють екологічні відносини?

Охарактеризуйте законодавчі та підзаконнінормативно-правові акти як джерела екологічногоправа.

Розділ ІІІ. Управління природокористуваннямта охороною довкілля

§ 1. Поняття та зміст управління в галузі екології.

§ 2. Принципи державного управління в галузі екології.

§ 3. Методи державного екологічного управління.

§ 4. Функції державного управління в галузі екології.

§ 5. Система органів екологічного управління та їх ком-петенція.

§ 6. Правові засади державної екологічної політики.