§ 1. Історія розвитку екологічного правана Україні

Дореволюційний період. Історичне формування еко-логічної нормативно-правової бази на території Украї-ни розпочалося ще за часів Київської Русі. У ІХ - ХІ ст.ліс України займав майже всю територію: від Дніпрадо Карпат. Вперше про охорону лісів згадується взаконах Ярослава Мудрого «О церковних судах йземських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття.Вона була запозичена з Візантійських лісових законів тане відігравала ефективного лісоохоронного значення уРосії1.

Ярослав Мудрий як представник державного управ-ління в Київській Русі встановив у Руській Правді (ХІ ст.)перші обмеження промислу диких звірів. Практично ці на-станови захищали не стільки звірів, скільки, наприклад,володарів бобрових гонів від браконьєрів. В ХІІІ ст. уВолодимиро-Волинському князівстві на певних територі-ях (наприклад, Біловезька пуща) заборонялося полюванняна всіх тварин.

Пізніше, в другій половині ХУІІ ст. цар Олексій Ми-хайлович також значну свою увагу приділяв полюванню,

особливо соколиному. У своєму указі він встановив строкиполювання на соколів, заборонені для нього зони, привілеїцаря при полюванні, санкції для порушників та інше. Длязбереження місць гніздування соколів-кречетів цар ство-рив заповідник на Семи островах.

Під час царювання Петра І у Росії багато було зробле-но в галузі збереження лісів. Саме він першим створивлісне управління і систему його організації та охорони. В1722 році була видана обервальдмейстерська («вальд» уперекладі з німецької - ліс) інструкція, відповідно до якоїусі ліси Росії підпорядковувалися Адміралтейській колегії.При ній, у першу чергу, була створена вальдмейстерськаканцелярія на чолі з обервальдмейстером[1].

На відміну від багатьох попередніх природних законів,в указах Петра І явно було виражено загальнодержавну за-цікавленість у збереженні лісів, насамперед, для потреб ко-раблебудування.

Цар Петро І заборонив вирубку поміщиками дубовоголісу на їхній території, а також використовувати ліс на дро-ва. Для опалення наказував розробляти торфовище. Одинз його указів передбачав охорону лісів на берегах річок в20-50 верстній смузі. Ці ліси, як водоохоронні і корабельні,були оголошені заповідними[2]. За порушення норм, вста-новлених цим указом, передбачалася відповідальність у ви-гляді штрафу: за порубку всякого дерева, крім дуба - 10 р.за одне дерево, а за порубку дуба і велику порубку іншихзаповідних дерев - смертна кара. Ліси, які належали заво-дам, було наказано поділити на 20-30 лісових ділянок, ізяких дозволялося вирубати кожного року тільки одну приобов'язковому лісовідновленні.

Природоохоронні укази Петра І стосувалися такожі інших природних ресурсів, перш за все водної та назем-ної фауни. Виконання їх здійснювалося з великою суво-рістю, але за наступних царів увага до них послабла. Так,в результаті історичного дослідження охорони природипроф. М.О. Гладков зазначив, що «Екатерина ІІ издаладаже указ, которий, вопреки категорическим установкамПетра І, разрешал помещикам пользоваться (т.е. вирубать)лесами по их усмотрению. Правда, позднее Павел І сноваввел ограничения на рубки леса»[3].

Продовжуючи розпочату справу Ярослава Мудрого тацаря Олексія Михайловича щодо правового регулюванняумов організації й здійснення полювання, Катерина ІІ ви-дала Закон про полювання, який забороняв його весною іна початку літа з 1 березня до 29 червня.

Внаслідок проведеного аналізу архіву Коша Запороз-ької Січі, можна зробити висновок, що охорона природина території Запорозької Січі, насамперед, проявлялася взбереженні і раціональному використанні лісових ресур-сів. Користуватися ними у Запорозькій Січі для власнихпотреб без особливого дозволу мали право тільки козакита піддані Війська Запорозького, а сторонні особи повиннібули обов'язково отримати на це дозвіл Коша або кошовогоотамана.

Найбільшої шкоди, як відзначає І. Грозовський, за-вдавали лісам самовільні порубки дерев. Для затриманнясамовільних порубників лісу призначалися спеціальні ко-манди[4]. їх діяльність не була досить ефективною внаслідоквеличезної масштабності зазначеного правопорушення.

Тому на території Запорозьких Вольностей широко прак-тикувалася передача окремих лісових ділянок за відповід-ними «орендами» на охорону козакам - власникам зимів-ників або слобід, які заохочувалися до розведення дерев,особливо плодових порід[5].

На підставі наказів Коша, що регулярно надсилалися намісця, місцева адміністрація мала ретельно стежити за ста-ном лісів, не допускати самовільних порубок лісу, не дава-ти порушникам ніяких поблажок під загрозою втрати чина,тілесних покарань і конфіскації майна.

У Запорозькій Січі рибальські та мисливські угіддябули не менш важливими об'єктами охорони природи. Наїх використання сторонні особи, які не перебували у під-данстві Війська Запорозького, знову ж таки повинні булиотримати спеціальний дозвіл Коша.

Спроби запорожців апелювати в питаннях охорониприроди до центральних і місцевих установ були мало-ефективними.

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. стан природних ресурсівпочав турбувати науковців й окремих поміщиків України.Прогресивні вчені, яких цікавила доля природних багатств,досліджували і висували для практичного розв'язання пи-тання їх охорони. До 1917 року вже були нагромаджені чи-малі матеріали з наукових основ охорони природи, що да-вали змогу розробити широкі природоохоронні заходи. Нажаль, у тогочасний період історії ці можливості не були по-вною мірою використані. Державне законодавство носилоздебільшого обмежений характер, не передбачало активнихзаходів по відновленню підірваних природних ресурсів.

Після Жовтневого перевороту 1917 року впровадженнясоціалістичних методів господарювання під проводом іде-ології тоталітаризму вступило у жорстку суперечність не

Екологічне право Українитільки із розумінням вартості природи, а й з традиційнимита обґрунтованими підходами до природокористування[6].

Радянський період. Одним із перших законів Радян-ської влади був декрет «Про землю»[7], прийнятий 26 жов-тня 1917 року. Він скасовував право приватної власності наземлю, її надра, ліси й води та встановлював на них правовиключної державної власності. Його дія була розповсю-джена на всі радянські республіки. Впровадження декрету«Про землю» на Україні було здійснено резолюцією пер-шого Всеукраїнського з'їзду Рад[8], який відбувся в грудні1917 року.

Проголошення землі і її багатств всенародним надбан-ням поклало початок формуванню державної функції поохороні навколишнього природного середовища, але вонау Радянському Союзі значний проміжок часу не виявляласебе пріоритетною. Підставами цьому були: недостатньоорганізований її механізм; недосконале законодавство тапрактика його застосування.

Радянський період на Україні характеризувався актив-ною нормотворчою діяльністю у галузі охорони природи. Всічні 1918 року В.І. Ленін і Я.М. Свердлов підписали закон«Про соціалізацію землі»[9], а 27 травня 1918 року - декрет«Про ліси»[10]. 26 лютого 1919 року був прийнятий декретРНК УРСР «Про охорону лісів»[11]; 1 квітня 1919 року - де-крет про заповідник «Чаплі» (Асканія Нова), який 8 люто-го 1921 року було перейменовано у Державний степовий за-повідник. 27 травня 1919 року Ленін підписав декрет «Простроки полювання і право на мисливську зброю»[12], 20 липня1920 року - декрет «Про полювання»[13]. З квітня 1920 рокупо вересень 1921 року видано декрети: «Про надра землі»[14],«Про охорону рибних і звіриних угідь у Північному Льодо-витому океані і Білому морі»[15], «Про охорону пам'яток при-роди, садів і парків»[16]. Останній декрет юридично обґрун-тував такі поняття, як «пам'ятка природи», «заповідник»,«природний парк»[17].

16 червня 1926 року в Україні було прийнято важливупостанову ВУЦВК та РНК УРСР «Про пам'ятки культу-ри і природи»[18], відповідно до якої на Народний комісаріатосвіти республіки покладалася вся відповідальність за реє-страцію, вивчення й розподіл пам'яток природи за категорі-ями. Контроль за їх утриманням, охороною і популяризаці-єю закріплювався також за зазначеним органом, при якомудіяв апарат на чолі з головним інспектором охорони при-роди. Йому підпорядковувалися чотири крайові інспекції:у Харкові, Києві, Дніпропетровську та Одесі.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни в радян-ському законодавстві з'явилася тенденція комплексногопідходу до вирішення питань охорони навколишнього серед-овища. Так, 3 червня 1949 року Рада Міністрів УРСР при-йняла постанову «Про охорону природи на території Укра-їнської РСР»[19]. Вона врегулювала низку взаємопов'язанихпитань охорони землі, флори й фауни. У постанові буловідзначено, що питання про охорону природи набуває осо-бливо важливе значення і повинно стати об'єктом турбо-ти радянських, господарських, громадських організацій таусього населення республіки.

Закон УРСР «Про охорону природи»[20] був прийнятийВерховною Радою УРСР 30 червня 1960 року. Він прого-лошував усі природні багатства республіки всенароднимнадбанням. Відповідно до нього державній охороні й регу-люванню використання підлягали: земля, надра, води, лісиі зелені насадження, типові ландшафти, курортні території,рідкісні природні об'єкти, державні заповідники, тварин-ний світ, атмосферне повітря.

Підставою для створення в Українській РСР Держав-ного комітету по охороні природи був указ Президії Верхо-вної Ради УРСР від 25 березня 1967 року[21]. Метою створен-ня даного комітету було виконання правових норм законуУРСР «Про охорону природи». Разом з існуючими інспек-ціями міністерств і відомств Держкомітет по охороні при-роди УРСР здійснював контроль за охороною земельногофонду республіки, раціональним використанням воднихресурсів й охороною їх від забруднення, виконанням за-ходів по запобіганню забруднення атмосферного повітря,станом охорони лісів та інших рослинних ресурсів, пра-вильним веденням мисливського і рибного господарства,дотриманням законоположень про заповідні об'єкти.

Суттєвого розвитку законодавство про охорону природиза Радянської влади зазнало з прийняттям постанови Верхо-вної Ради СРСР «Про заходи по подальшому поліпшеннюохорони природи і раціональному використанню природнихресурсів» (20 вересня 1972 р.), постанов Уряду СРСР «Пропосилення охорони природи і поліпшення використанняприродних ресурсів» (29 грудня 1972 р.) та «Про додатковізаходи по посиленню охорони природи і поліпшенню вико-ристання природних ресурсів» (1 грудня 1978 р.).

На конституційному рівні питання охорони природишироко розкривалися у Конституції СРСР від 7 жовтня1977 року[22] і у Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року[23].Так, ст. 11 Конституції СРСР та ст. 11 Конституції УРСРрегламентували виключну власність держави на землю, їїнадра, води і ліси. Не менш важливою основою тогочас-ного законодавства про охорону природи був зміст ст. 18Конституції Союзу РСР: «В інтересах нинішнього та май-бутніх поколінь у СРСР здійснюються необхідні заходидля охорони і науково-обґрунтованого, раціонального ви-користання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного йтваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води,забезпечення відтворення природних багатств та поліпшен-ня середовища, яке оточує людину». Право громадян СРСРна охорону здоров'я, яке реалізувалося завдяки заходам пооздоровленню навколишнього середовища, гарантувалосяст. 42 Конституції СРСР. Основний закон СРСР покладавна всіх радянських громадян обов'язок берегти природу,охороняти її багатства (ст. 67 Конституції СРСР).

Раціональне використання й відтворення природнихресурсів у Радянському Союзі та в Українській РСР ре-гулювалися чисельними нормативно-правовими актами.Охарактеризуємо деякі з них залежно від виду природнихресурсів:

земельні ресурси. Основи земельного законодавстваСоюзу РСР і союзних республік від 13 грудня 1968 ро-ку[24], Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 року[25],Примірний статут колгоспу, прийнятий 28 листопада1969 року[26], проголошували землю найважливішим ба-гатством радянського суспільства, головним засобомвиробництва в сільському господарстві й просторовимбазисом розміщення та розвитку всіх галузей народно-го господарства. Постанова ЦК КПРС і Ради МіністрівСРСР «Про невідкладні заходи по захисту ґрунтів відвітрової та водної ерозії» (20 березня 1967 р.) й поста-нова Ради Міністрів СРСР «Про заходи по поліпшен-ню організації робіт по захисту ґрунтів від вітрової іводної ерозії» (13 жовтня 1975 р.) затвердили широкусистему науково-технічних заходів для захисту ґрунтіввід водної та вітрової ерозії, обсяги протиерозійних ро-біт, роботи щодо будівництва гідротехнічних споруд;

водні ресурси. Відповідно до Основ водного законо-давства СРСР і союзних республік від 10 грудня 1970року[27] та Водного кодексу УРСР від 9 червня 1972 ро-ку[28]: зміст правової охорони вод полягає у збережен-ні водних об'єктів від забруднення, засмічення й ви-черпання, тобто явищ, які можуть заподіяти шкодуздоров'ю населення, а також призвести до зменшеннярибних запасів, погіршення умов водопостачання і ін-ших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних,хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їхздатності до природного очищення, порушення гідро-логічного та гідрогеологічного режиму вод. Відпові-дальність за порушення водного законодавства перед-бачалася указом Президії Верховної Ради СРСР «Проадміністративну відповідальність за порушення вод-ного законодавства» (1 жовтня 1980 р.)[29] й постановоюРади Міністрів СРСР «Про відшкодування збитків,завданих державі порушенням водного законодавства»(30 грудня 1980 р.)[30];

надра. На III сесії Верховної Ради СРСР 9 липня 1975року були прийняті Основи законодавства Союзу РСРі союзних республік про надра[31] (з наступними змінамита доповненнями від 20 вересня 1979 року) й постано-ва «Про заходи по подальшому посиленню охоронинадр і поліпшенню використання корисних копалин»[32].Основи законодавства Союзу РСР і союзних республікпро надра та Кодекс УРСР про надра[33], прийнятий 25червня 1976 року, закріпили повне і комплексне геоло-гічне вивчення надр; охорону родовищ корисних копа-лин від затоплення, обводнення та інших факторів, щошкідливо впливають на корисні копалини; при розроб-ці площ залягання корисних копалин було визначеневикористання найбільш раціональних й ефективнихметодів добування корисних копалин тощо. Постано-ва Верховної Ради СРСР «Про заходи по подальшомупосиленню охорони надр і поліпшенню використаннякорисних копалин» проголошувала забезпечення раці-онального, комплексного та економного використаннянадр одним з найважливіших державних завдань;

лісові ресурси. Основи лісового законодавства Союзу

Лісовий кодекс УРСР[34], прийнятий Верховною РадоюУкраїнської РСР 13 грудня 1979 року, регулювали лі-сові відносини з метою забезпечення раціональноговикористання лісів, їхньої охорони й захисту, відтво-рення і підвищення продуктивності для задоволенняпотреб народного господарства та населення в деревиній іншій лісовій продукції, посилення водоохоронних,захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних,оздоровчих і інших корисних природних властивостейлісів. У 1969 році було затверджено Інструкцію пропорядок притягнення до відповідальності за лісопору-шення в лісах СРСР, а у 1971 році - Правила пожеж-ної безпеки в лісах СРСР. З прийняттям у 1968 роціПоложення про колгоспні ліси та Правил ведення гос-подарства в колгоспних лісах значно посилилася увагадо охорони важливої на той час частини державноголісового фонду - колгоспних лісів;- атмосферне повітря. У законі СРСР «Про охоронуатмосферного повітря» від 25 червня 1980 року[35] і ана-логічному законі УРСР від 27 листопада 1981 року[36]вказувалося, що комплекс заходів по охороні чистогоповітря необхідний в усіх сферах суспільного життядержави, а саме при: розміщенні, проектуванні, будів-ництві й введені в експлуатацію підприємств; запро-вадженні відкриттів та винаходів; розробці кориснихкопалин і інших об'єктів, які впливають на стан ат-мосферного повітря. У цих законодавчих актах буливизначені вимоги щодо врегулювання гранично до-пустимих концентрацій забруднюючих речовин й рольдержавних, радянських та громадських організацій вконтролі за якістю атмосферного повітря. В Основахзаконодавства СРСР і союзних республік про охоронуздоров'я (19 грудня 1969 р.)1 відзначалася необхідністьздійснення заходів, що попереджують забруднення ат-мосферного повітря, а також заборонялося введеннянових й реконструйованих підприємств, які не забез-печували ефективність уловлення шкідливих викидів;- фауна. Закон СРСР «Про охорону та використаннятваринного світу» від 25 червня 1980 року2 і анало-гічний закон УРСР від 27 листопада 1981 року3 регу-лювали відносини в галузі охорони та використаннядиких тварин (ссавців, птахів, плазунів, земноводних,риб, молюсків, комах й інших), які живуть у стані при-родної волі на суші, в воді, атмосфері та у ґрунті, по-стійно чи тимчасово населяють територію країни абоналежать до природних багатств континентальногошельфу СРСР. Положення про полювання і мислив-ське господарство Української РСР, затверджене по-становою Ради Міністрів УРСР (8 серпня 1969 р.)4,визначало загальний правовий режим фауни, порядокполювання та систему організації мисливського госпо-дарства.