§ 1. Поняття права землекористування

Наша держава має могутній природно-ресурсний по-тенціал. В Україні зосереджено більше половини світовихзапасів найродючіших ґрунтів - чорноземів, найважливі-шого ресурсу сільського господарства і найбільшого капі-талу країни. Кожний п'ятий гектар - це особливо цінні зем-лі, перелік яких визначено статтею 150 Земельного кодексуУкраїни[176].

Право землекористування - це користування землеюу визначеному законом порядку. Воно є одним із елементівправа власності на землю, а також самостійним правовимінститутом.

В юридичному смислі власність на земельні ресурсиявляє собою результат закріплення суспільних відносинвласності у правових нормах. При цьому характер і змістюридичних норм щодо права власності на землю визнача-ються економічними відносинами власності в суспільстві.За своєю сутністю право власності на землю є правом напривласнення її багатств. При цьому маються на увазі невідносини індивіда до конкретної земельної ділянки, а від-

Екологічне право Україниповідні суспільні відносини, що складаються в процесі при-власнення природних багатств землі[177].

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України правовласності на землю - це право володіти, користуватисяі розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україніможе перебувати у приватній, комунальній та державнійвласності.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних відправа власності, виникають тоді, коли власник заінтересо-ваний у передачі прав на земельну ділянку іншим особам.У цьому разі між власником і такою особою виникаютьправовідносини землекористування, у межах яких оби-дві сторони беруть на себе взаємні права й обов'язки. Цягрупа земельних правовідносин поділяється на дві групи:правовідносини, що мають характер речових прав (правопостійного користування земельними ділянками, земель-ний сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальнийхарактер (оренда)[178].

Право користування землею поділяється на постійне татимчасове.

Право постійного користування земельною ділян-кою - це право володіння і користування земельною ділян-кою, яка перебуває у державній або комунальній власності,без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексуУкраїни).

Право тимчасового користування землею реалізуєть-ся насамперед на підставі укладеного договору оренди.На думку Ю.В. Корнєєва, М.О. Мацелика, в найближчіроки єдиним реальним шляхом створення оптимальнихсільськогосподарських землекористувань ринкового типує оренда землі, оскільки вона виступає одним із дійовихрегуляторів земельних відносин при відсутності вільногоринку земель[179].

Право оренди земельної ділянки - це засноване на до-говорі строкове платне володіння і користування земельноюділянкою, необхідною орендареві для провадження підпри-ємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянкиможе бути короткостроковою - не більше 5 років та довго-строковою - не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексуУкраїни).

На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду зем-лі» в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV[180]відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на якихрозташовані цілісні майнові комплекси підприємств, уста-нов і організацій державної або комунальної власності, атакож заснованих на майні, що належить Автономній Рес-публіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюютьсяцим Законом з урахуванням особливостей, передбаченихЗаконом України «Про оренду державного та комунально-го майна».

У разі набуття права оренди земельної ділянки на кон-курентних засадах підставою для укладення договору орен-ди є результати аукціону.

У разі дострокового припинення договору оренди земліза ініціативою орендодавця земельної ділянки, право орен-ди якої набуто за результатами аукціону, орендодавецьвідшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки,визначені умовами договору та законом, і збитки, які по-несе орендар внаслідок дострокового припинення договоруоренди, якщо інше не передбачено договором оренди.

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути пере-дана в оренду в разі згоди заставодержателя (ст. 6 ЗаконуУкраїни «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орен-дована земельна ділянка або її частина може передаватисяорендарем у суборенду без зміни цільового призначення,якщо це передбачено договором оренди або за письмовоюзгодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орен-додавець не надішле письмового повідомлення щодо своєїзгоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або їїчастина може бути передана в суборенду. Умови договорусуборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умо-вами договору оренди земельної ділянки і не суперечитийому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визна-ченого договором оренди землі. У разі припинення догово-ру оренди чинність договору суборенди земельної ділянкиприпиняється. Договір суборенди земельної ділянки під-лягає державній реєстрації. За згодою сторін він може по-свідчуватися нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких роз-ташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установі організацій державної або комунальної власності, а такожзаснованих на майні, що належить Автономній РеспубліціКрим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарськогопризначення на період дії договору оренди можуть обміню-ватися належними їм правами користування земельнимиділянками шляхом укладання між ними договорів суборен-ди відповідних ділянок, якщо це передбачено договороморенди або за письмовою згодою орендодавця.

Значну новизну щодо правозастосування в земельнійсфері вніс чинний з 1 січня 2002 року Земельний кодекс

України, яким введено нові правові інститути[181]. Одним з та-ких інститутів є право земельного сервітуту.

Право обмеженого користування чужими речами (май-ном) - сервітути - склалося ще в часи Стародавнього Римуі було рецепійовано пізніше іншими правовими системами.Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут українах з розвинутою ринковою економікою. Його доціль-ність і практичність доведені багатовіковим застосуван-ням[182].

Визначення поняття права на сервітут закріплено ци-вільним та земельним законодавством України. Так, у ст.401 Цивільного кодексу України зазначено, що право ко-ристування чужим майном (сервітут) може бути вста-новлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів(земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для за-доволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволенііншим способом. У свою чергу, ст. 98 Земельного кодексуУкраїни закріпила право земельного сервітуту як правовласника або землекористувача земельної ділянки на обме-жене платне або безоплатне користування чужою земель-ною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними (земельнісервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу,підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби влас-ника (користувача) ділянки) і строковими (земельні серві-тути, які встановлюються виключно на певний строк).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбав-лення власника земельної ділянки, щодо якої встановле-ний земельний сервітут, прав володіння, користуваннята розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюєтьсяспособом, найменш обтяжливим для власника земельноїділянки, щодо якої він встановлений.

На підставі ст. 99 Земельного кодексу України власни-ки або землекористувачі земельних ділянок можуть вима-гати встановлення таких земельних сервітутів:

а)         право проходу та проїзду на велосипеді;

б)         право проїзду на транспортному засобі по наявномушляху;

в)         право прокладання та експлуатації ліній електропереда-чі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г)         право прокладати на свою земельну ділянку водопро-від із чужої природної водойми або через чужу земель-ну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусід-ню або через сусідню земельну ділянку;

д)         право забору води з природної водойми, розташованоїна сусідній земельній ділянці, та право проходу до при-родної водойми;

е)         право поїти свою худобу із природної водойми, розта-шованої на сусідній земельній ділянці, та право прого-ну худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж)        право встановлення будівельних риштувань та скла-дування будівельних матеріалів з метою ремонту буді-вель та споруд;

з)         інші земельні сервітути.

Сервітут може бути встановлений договором, законом,заповітом або рішенням суду. Він може належати власни-кові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також ін-шій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договоромміж особою, яка вимагає його встановлення, та власником(володільцем) земельної ділянки.208

Договір про встановлення земельного сервітуту під-лягає державній реєстрації в порядку, встановленому длядержавної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 Зе-мельного кодексу України).