§ 2. Джерела міжнародного екологічного права

Джерела міжнародного екологічного права - це су-купність нормативно-правових актів міжнародного еколо-гічного законодавства, які приймаються компетентними нате органами.

Джерела міжнародного екологічного права поділяютьсяна два види - універсальні та регіональні.

Джерелами універсального міжнародного екологічно-го права є:

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і при-родної спадщини (1972 р.). Кожна держава - сторона цієїКонвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлен-ня, охорону, збереження, популяризацію й передачу май-бутнім поколінням культурної і природної спадщини, якаперебуває на її території, покладається насамперед на неї.З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями,максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за не-обхідності, використовувати міжнародну допомогу і спів-робітництво, якими вона може користуватися, зокрема, уфінансовому, художньому, науковому й технічному відно-шеннях (ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культур-ної і природної спадщини).

Декларація ООН з навколишнього середовища (1972р.). Згідно з п. 2 зазначеної Декларації збереження та по-кращення якості навколишнього середовища є важливоюпроблемою, що впливає на добробут народів і економіч-ний розвиток всіх країн світу; це є вираженням волі народувсього світу та обов'язком урядів усіх країн.

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикоїфауни і флори, яким загрожує зникнення (1973р.). ДанаКонвенція включає в себе три додатка.

До додатка I занесені всі види, що знаходяться під за-грозою зникнення, торгівля якими спричинює чи можеспричинити на їхнє існування негативний вплив. Торгівлязразками таких видів має бути особливо суворо врегульо-вана з тією метою, щоб не ставити надалі під загрозу їхнєвиживання, й має бути дозволена лише у виняткових ви-падках.

Додаток II включає:

всі види, які на даний час не обов'язково перебуваютьпід загрозою зникнення, але можуть опинитися під та-кою загрозою, якщо торгівля зразками таких видів небуде суворо регулюватися;

інші види, які мають підлягати регулюванню для того,щоб за торгівлею зразками деяких видів, згаданихв підпункті (а), міг бути встановлений ефективнийконтроль.

Додаток III включає всі види, які за визначенням будь-якої сторони підлягають регулюванню в межах її юрисдик-ції з метою попередження чи обмеження експлуатації тащодо яких існує необхідність співробітництва інших сторінз контролю за торгівлею.

Сторони дозволяють торгівлю зразками видів, занесе-них до додатків I, II, III, тільки відповідно до положень цієїКонвенції.

Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненнюморя з суден (1973 р.). Відповідно до ст. 1 даної Конвен-ції її сторони зобов'язуються здійснювати положення цієїКонвенції і тих додатків до неї, якими вони зв'язані, з ме-тою запобігання забрудненню морського середовища шкід-ливими речовинами або стоками, що містять такі речовини,шляхом їх скидання з порушенням її положень.

Будь-яке посилання на цю Конвенцію, якщо спеціаль-но не передбачено інше, означає одночасно посилання на їїпротоколи і додатки.

На підставі ст. 3 Міжнародної конвенції по запобіганнюзабрудненню моря з суден вона застосовується:

до суден, що мають право плавання під прапором сто-рони Конвенції;

до суден, що не мають права плавання під прапоромсторони Конвенції, але експлуатуються під керуван-ням такої сторони.

Міжнародна конвенція з охорони людського життяна морі (1974р.). Загальні зобов'язання щодо цієї Конвен-ції:

Уряди, що домовляються, зобов'язуються здійснюватиположення даної Конвенції та її додатка, що становитьневід'ємну частину Конвенції. Будь-які посилання надану Конвенцію означають одночасно посилання на їїдодаток.

Уряди, що домовляються, зобов'язуються видавати за-кони, декрети, накази та правила і приймати всі іншізаходи, необхідні для повного здійснення положеньданої Конвенції, з метою забезпечення того, що з точкизору охорони людського життя на морі судно придатнедля того виду експлуатації, для якого воно призначе-но (ст. 1 Міжнародної конвенції з охорони людськогожиття на морі).

Конвенція про заборону військового або іншого воро-жого використання засобів впливу на природне середо-вище (1977р.). Кожна держава - учасниця даної Конвенціїзобов'язується не вдаватися до військового або будь-якогоіншого ворожого використання засобів впливу на природ-не середовище, які мають широкі, довгострокові та серйознінаслідки, в якості способів руйнування, нанесення збитківчи спричинення шкоди будь-якій державі-учасниці.

Кожна держава - учасниця цієї Конвенції зобов'язуєтьсяне допомагати, не заохочувати та не спонукати будь-якудержаву, групу держав чи міжнародну організацію до здій-снення діяльності, що суперечить вищезазначеним поло-женням п. 1 ст. 1 Конвенції про заборону військового або416

Спеціальна частинаіншого ворожого використання засобів впливу на природ-не середовище.

Конвенція ООН з морського права (1982 р.). Вона єосновним джерелом сучасного міжнародного морськогоправа.

Основними принципами сучасного міжнародного мор-ського права, які відображені у цій Конвенції, є:

принцип свободи відкритого моря;

принцип свободи використання просторів із міжна-родним режимом;

принцип поширення національної юрисдикції на суд-на та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здій-сненні правомірної діяльності;

принцип забезпечення безпеки експлуатації суден ілюдського життя на морі та надання допомоги, неза-лежно від національної приналежності;

принцип поширення суверенітету прибережних дер-жав на морські простори, розташовані в межах дії на-ціональної юрисдикції;

принцип неприпустимості підпорядкування націо-нальній юрисдикції просторів із міжнародним режи-мом;

принцип неприпустимості забруднення морського се-редовища;

принцип відповідальності за заподіяння шкоди іншимправомірним користувачам просторів і ресурсів Світо-вого океану;

принцип використання просторів із міжнародним ре-жимом винятково в мирних цілях і на благо всьоголюдства;

принцип обов'язковості реєстрації національних судені штучних споруд у водах Світового океану.

Декларація про збереження флори, фауни та серед-овища їх існування (1988р.). Згідно з п. 6 цієї Декларації

417

уряди країн-членів Європейської економічної комісії по-винні забезпечувати сумісність господарської діяльності зприродним функціонуванням екологічних систем, зокрема,шляхом обліку новітніх екологічних знань у господарськійдіяльності та при прийнятті рішень з соціально-економічнихпитань, включаючи планування землекористування, таздійснювати необхідні адміністративні, фінансові і інші за-ходи з метою охорони флори, фауни та середовища їх пере-бування.

Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє серед-овище та розвиток (1992 р.). У даній Декларації прого-лошено 27 принципів. Основними принципами ДеклараціїРіо-де-Жанейро про навколишнє середовище і розвитокприйнято вважати наступні:

принцип дотримання прав людини у сфері охорони на-вколишнього середовища;

принцип стійкого розвитку людського суспільства;

принцип співробітництва держав у сфері охорони на-вколишнього середовища;

принцип миру і мирного вирішення екологічних спо-рів.

Конвенція про охорону біологічного різноманіття(1992 р.). Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних На-цій і принципів міжнародного права країни мають суве-ренне право розробляти свої власні ресурси відповідно досвоєї політики в галузі навколишнього середовища і не-суть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльністьв рамках їх юрисдикції або під їх контролем не завдавалашкоди навколишньому середовищу інших країн або райо-нів за межами дії національної юрисдикції (ст. 3 Конвенціїпро охорону біологічного різноманіття).

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992р.). Уст. 2 даної Конвенції зазначена її мета, яка полягає у тому, щобдосягти стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфе-418рі на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропо-генного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бутидосягнутий у строки, необхідні для природної адаптації еко-систем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити підзагрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченнюподальшого економічного розвитку на стійкій основі.

Конвенція про ядерну безпеку (1994р.). Ця Конвенціямає наступні цілі:

досягти високого рівня ядерної безпеки в усьому світіна основі зміцнення національних заходів і міжнарод-ного співробітництва, в тому числі, у відповідних ви-падках, на основі технічного співробітництва в галузібезпеки, і підтримувати такий рівень;

створити і підтримувати на ядерних установках ефек-тивні засоби захисту від потенційної радіаційної небез-пеки, з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство вцілому і навколишнє середовище від шкідливого впли-ву іонізуючих випромінювань від таких установок;

відвертати аварії з радіологічними наслідками іпом'якшувати такі наслідки в тому випадку, якщо вониматимуть місце (ст. 1 Конвенції про ядерну безпеку).

Об'єднана конвенція про безпеку поводження з від-працьованим паливом та про безпеку поводження зрадіоактивними відходами (1997 р.). Дана Конвенціязастосовується до безпеки поводження з відпрацьованимпаливом, що утворюється в результаті експлуатації цивіль-них ядерних реакторів. Відпрацьоване паливо, що пере-буває на установках для переробки в рамках діяльності зпереробки, не входить до сфери діяльності Об'єднаної кон-венція про безпеку поводження з відпрацьованим паливомта про безпеку поводження з радіоактивними відходами, завинятком тих випадків, коли сторона, яка домовляється,заявляє, що переробка є складовою частиною поводження звідпрацьованим паливом.

Ця Конвенція застосовується також до безпеки пово-дження з радіоактивними відходами в тих випадках, колирадіоактивні відходи утворюються в результаті цивільноїдіяльності. Однак, вона не застосовується до відходів, щомістять лише природні радіоактивні речовини і не утво-рюються в ядерному паливному циклі, окрім тих випадків,коли вони становлять вилучене з використання закритеджерело чи коли для цілей цієї Конвенції сторона, що до-мовляється, оголосила їх радіоактивними відходами (ст. 3Об'єднаної конвенція про безпеку поводження з відпрацьо-ваним паливом та про безпеку поводження з радіоактивни-ми відходами).

Стокгольмська конвенція про стійкі органічні за-бруднювачі (2001 р.). Ураховуючи принцип ужиття за-побіжних заходів, закріплений у Принципі 15 Ріо-де-Жанейрської декларації з навколишнього середовища тарозвитку, мета цієї Конвенції полягає в охороні здоров'ялюдини й навколишнього природного середовища від стій-ких органічних забруднювачів (ст. 1).

Джерелами регіонального міжнародного екологічногоправа є:

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення(1992 р.). Згідно зі ст. 6 даної Конвенції кожна договір-на сторона запобігає забрудненню морського середовищаЧорного моря з будь-яких джерел речовинами або матеріа-лами, перерахованими в додатку до цієї Конвенції.

Договірні сторони скорочують і зберігають під контр-олем забруднення морського середовища Чорного моря зджерел, що перебувають на суші та запобігають йому від-повідно до Протоколу про захист морського середовищаЧорного моря від забруднення з джерел, що перебуваютьна суші, який є невід'ємною частиною цієї Конвенції (ст. 7Конвенції про захист Чорного моря від забруднення).

Конвенція щодо співробітництва по охороні та ста-лому використанню ріки Дунай (1994р.). Договірні сто-рони цієї Конвенції докладають всіх зусиль для контролюможливої небезпеки, що виникає внаслідок аварій, вклю-чаючи речовини, небезпечні для води, а також повені і кри-ги ріки Дунай. Крім того, вони докладають зусилля щодозменшення навантаження забруднення Чорного моря відджерел на водозбірній площі (ч. 1 ст. 2 Конвенції щодоспівробітництва по охороні та сталому використанню рікиДунай).

Європейська ландшафтна конвенція (2000 р.). Кож-на сторона згідно зі ст. 5 даної Конвенції зобов'язується:

визнавати ландшафти у законі як суттєвий компонентоточення людей, як вираження різноманітності їхньоїспільної культурної та природної спадщини, та якоснову їх ідентичності;

встановлювати та впроваджувати ландшафтну політи-ку, спрямовану на охорону, регулювання і плануванняландшафту шляхом прийняття конкретних заходів;

встановлювати порядок участі широкого загалу, місце-вих і регіональних органів влади та інших сторін, за-інтересованих у визначенні та впровадженні ландшаф-тної політики, згаданої у пункті b вище;

включати ландшафт до власної регіональної і міськоїпланової політики та до її культурної, екологічної,сільськогосподарської, соціальної та економічної по-літики, а також до будь-якої іншої політики, що можебезпосередньо або опосередковано впливати на ланд-шафт.

Рамкова конвенція про охорону та сталий розвитокКарпат (2003р.). На підставі ст. 2 цієї Конвенції сторонипроводять всебічну політику та співпрацюють для охоронита сталого розвитку Карпат з метою, зокрема, поліпшення

Екологічне право Україниякості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збе-реження природних цінностей та культурної спадщини.

Для досягнення зазначених цілей сторони вживаютьвідповідні заходи у сферах, охоплених у статтях 4-13 даноїКонвенції, підтримуючи:

принципи запобігання та застереження;

принцип «забруднювач платить»;

участь громадськості та залучення заінтересованих ор-ганізацій;

транскордонну співпрацю;

інтегроване планування та управління земельними таводними ресурсами;

програмний підхід;

екосистемний підхід.

Вищезазначені переліки джерел міжнародного еколо-гічного права є невичерпні.