1.3.5. Теорія економічних потенціалів. : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

1.3.5. Теорія економічних потенціалів.

Повернутися на початок книги
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109

Вихідною передумовою даної теорії є гравітаційна модель, згід­но з якою інтенсивність ділових зв'язків І., між регіонами i і j пере­буває в прямо пропорційній залежності від добутку їх економічних характеристик (наприклад, ємностей ринків) і в обернено пропо­рційній - від відстані між ними:

г _PfPl

dij

звідки виводиться формула економічного потенціалу регіону:

n t n p

v = уа = ул 1=1 pi 1=1 dij'

де V. - економічний потенціал і-го регіону, Р. - економічний по­казник j-го регіону, d.. - відстань між і-м іj-м регіонами, n - кількість регіонів.

Одним з перших цю модель в 1929 р. використав американський учений У. Рейлі для вивчення питань роздрібної торгівлі. Пізніше (в 1947 р.) американський астрофізик Дж. Стюарт указав на ізо­морфний зв'язок даної концепції з фізичним законом гравітації, за­пропонувавши формулу демографічного потенціалу як показника просторової взаємодії населених пунктів:

n P

v = P + Z-j, j=1rj

де Pj - людність населеного пункту j, r.j - відстань між і-м і j-м населеними пунктами, n - загальна кількість населених пунктів, а - емпіричний параметричний коефіцієнт.

Американський географ Вільям Уорнтц, що працював зі Сюартом, використовуючи гравітаційну модель для вивчення потенціалу населення [6, с. 579-580], влучно відбив її суть у на­ступнім висловлюванні: «...якщо потрібно визначити економічне відношення даного пункту до всього господарського простору в цілому, метод гравітаційного моделювання є незамінним» [20, с. 232].

Використовуючи формулу економічного потенціалу, американ­ський географ Чонсі Харріс запропонував розраховувати потенціа­ли збуту регіональних ринків і застосував цей метод для визначення потенціалів збуту національного ринку США [8]. Ч. Харріс як регіо­нальні ринки розглядав графства США, показником місткості яких він визначив обсяг роздрібної торгівлі, а показником відстані між ними - транспортні витрати за умови доставки товарів із центру од­ного графства в центр іншого.

Унаслідок проведеної роботи Ч. Харріс одержав карту потен­ціалів збуту для США, яка, на його думку, відображає доступність будь-якого графства для загального ринку країни. За його розрахун­ками, високими потенціалами збуту відзначаються графства Про­мислового поясу, який розкинувся від північно-східного узбережжя вглиб країни уздовж Великих озер, а найбільше значення потенціа­лу збуту має місто Нью-Йорк.

Крім того, Ч. Харріс запропонував також формулу для роз­рахунку транспортних витрат за умови доставки товарів з одно­го регіонального ринку на всі інші (інакше кажучи, на загальний ринок):

TG = £Pj • dij,

j=1

де ТСІ - сумарні транспортні витрати г'-го ринку, а всі інші позна­чення ті ж, що й у попередній формулі.

Стосовно загального ринку США пунктом з найменшими тран­спортними витратами виявився Форт-Уейн (штат Індіана). Розбіж­ність ринку з найбільшим потенціалом збуту (Нью-Йорк) і ринку з найменшими транспортними витратами (Форт-Уейн) пояснюється тим, що значення потенціалу збуту ринку певної місткості зі збіль­шенням відповідного відстані зменшується меншою мірою, ніж під­вищуються транспортні витрати. Внаслідок цього «великий ринок, який перебуває на значній відстані від заданого пункту, мало впли­ває на потенціал, який у ньому створюється, але значно підвищує транспортні витрати, пов'язані з обслуговуванням загального рин­ку... з цієї точки» [8, с. 459-460].