1.3.7. Теорія територіально-виробничих комплексів (ТВК) і промислових кластерів.

Поняття ТВК уведене в науку в 1930-х рр. російським економіко- географом М. М. Колосовським. Згідно з його визначенням, ТВК - це економічна комбінація підприємств в одній точці або районі, за допомогою чого досягається певний економічний ефект завдяки вдалому добору підприємств відповідно до природних і економіч­них умов району, його транспорту й економіко-географічному по­ложенню [11].

В основу виділення ТВК М. М. Колосовський поклав метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). За його допомоги визначаєть­ся технологічна послідовність відтворювальних процесів у регіоні, починаючи з сировини та енергії й закінчуючи (на верхніх «повер­хах» ЕВЦ) готовою продукцією. Спираючись на типові властивості, М. М. Колосовський виділив генералізований ЕВЦ. Під цим термі­ном він розумів структуру, що включає найбільш важливі, сутніс- ні риси всіх реальних циклів даного виду. Очевидно, він це зробив заради досягнення двох цілей: типології ТВК і обґрунтування на­явності в структурі ТВК стійких підсистем - своєрідних великих блоків, модулів. Обидві мети взаємозалежні, виступають як альтер­натива галузевій структурі.

Проаналізувавши всю різноманітність виробничих процесів, М. М. Колосовський обґрунтував вісім ЕВЦ:

1) пірометалургійний чорних металів,

2) пірометалургійний кольорових металів,

3) нафтоенергохімічний,

4) лісоенергетичний,

5) сукупність гідроенергопромислових циклів,

6) сукупність циклів переробної індустрії,

7) сукупність індустріально-аграрних циклів,

8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.

Звичайно, зазначена класифікація ЕВЦ зроблена з урахуванням

стану науково-технічного прогресу на той період. Згодом вона була доповнена послідовниками автора в рамках теорії ТВК (Т. М. Калаш- никовою, Ю.Г. Саушкіним, А.Т. Хрущовим, М.Д. Шаригіним та ін.).

Значимий внесок у розвиток теорії ТВК здійснили російський регіоналіст із Новосибірська М. К. Бандман та представники його наукової школи [22]. Для розвитку теорії ТВК ними широко вико­ристовується математичне моделювання структури, розміщення й динаміки ТВК, що припускає активну організаційну участь держа­ви в їхньому створенні й розвитку за допомогою методу програмно- цільового планування й управління. М. К. Бандман запропонував називати ТВК особливого типу, створювані для вирішення регіо­нальних міжгалузевих проблем загальнодержавного значення в ра­йонах нового освоєння, програмно-цільовими [15, c. 91].

За виробничою спеціалізацією прийнято виділяти ТВК мета­лургійні, машинобудівні, паливно-енергетичні, нафтогазохімічні, лісопромислові, агропромислові та інших галузей спеціалізації (від­повідно до ЕПЦ, що перебувають у їхній основі). За характером тери­торіальної структури ТВК підрозділяють на моноцентричні, що ма­ють у якості ядра один потужний економічний вузол, поліцентричні, які мають два або декілька ядер, та децентричні, що формуються, у яких потужні економічні вузли поки ще відсутні [15, c. 91-92].

В Україні серед робіт з теорії ТВК слід відзначити монографію львівського економіко-географа Ф. Д. Заставного [7].

До теорії ТВК є близькою теорія промислових кластерів, що виникла в західній економічній науці. Промисловий кластер - це група взаємозалежних географічно наближених компаній (постачальники, виробники, посередники) і пов'язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного управління, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері й взаємодо­повнюють одна одну. Таким чином, під кластером розуміється мережа незалежних виробничих та (або) сервісних фірм, вклю­чаючи їх постачальників, творців технологій і ноу-хау (універ­ситети, науково-дослідні інститути, інжинірингові компанії), сполучаючих ринкових інститутів (брокери, консультанти) і споживачів, що взаємодіють між собою у рамках єдиного лан­цюжка створення вартості.

В економічну науку термін уведений американським економіс­том Майклом Портером, на думку якого конкурентоспроможність країни в умовах ринкової економіки слід розглядати через призму міжнародної конкурентоспроможності кластерів - об'єднань фірм різних галузей, причому принципове значення має здатність цих кластерів ефективно використовувати внутрішні ресурси.

Як бачимо, термін «промисловий кластер» близький по суті терміну «територіально-виробничий комплекс», запропонованому М. М. Колосовським в умовах планової економіки СРСР.

Проаналізувавши конкурентні можливості понад 100 галузей у десяти країнах, М. Портер [18] дійшов висновку, що найбільш конкурентоспроможні транснаціональні компанії звичайно не розкидані безсистемно по різних країнах, а мають тенденцію концентруватися в одній країні, а іноді навіть в одному регіоні країни. Пояснюється це тим, що одна або декілька фірм, досяга­ючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширюють свій позитивний вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. А успіхи оточення, у свою чергу, впли­вають на подальше зростання конкурентоспроможності даних компаній. Як результат такого взаємовигідного співробітництва формується кластер - співдружність фірм тісно пов'язаних галу­зей, що взаємно сприяють зростанню конкурентоспроможності одна одної.

Розрізняють три види кластерів: 1) регіональні (регіонально обмежені об'єднання навколо наукового або промислового цен­тру); 2) вертикальні (об'єднання всередині одного виробничого процесу, наприклад, ланцюжок «постачальник - виробник - збу- товик - клієнт»); 3) горизонтальні (об'єднання споріднених га­лузей промисловості в один мегакластер, наприклад, «хімічний кластер» або на ще більш високому рівні агрегації -«агропромис­ловий кластер»). Головна особливість кластера - його іннова­ційна орієнтованість. Досвід США (підтримка й стимулювання створення інноваційних кластерів - феномен Силіконової доли­ни) показує, що інноваційні промислові кластери можуть форму­ватися на рівні регіону, де є висока концентрація взаємозалежних галузей.