2.1.1. Оцінка географічного положення. : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

2.1.1. Оцінка географічного положення.

Географічне положення - найважливіша категорія регіональної економіки - показує відношення досліджуваного об'єкта до інших, які розташовані на земній поверхні поза його межами, але вплива­ють на його розвиток [4].

При вивченні економіки регіону важливо насамперед визначити його економіко-географічне положення (ЕГП), тобто відношення до того, що знаходиться за його межами й впливає на економічну си­туацію (ринки збуту, торговельні шляхи, великі промислові й тор­гові центри тощо). ЕГП не є стабільним і може змінюватися з часом у той або інший бік, тому одне із завдань регіональної економіки - відслідковувати ці зміни.

Значний внесок до теорії економіко-географічного положення зробив російський економіко-географ М. М. Баранський, який ще в 1939 р. присвятив цьому поняттю програмну статтю в журналі «География в школе». Слідом за цією й іншими його роботами ЕГП стали підрозділяти за масштабом (або територіальним охопленням зв'язків) на мікро-, мезо- і макроположення, а в просторовому ас­пекті - на центральне, периферійне, сусідське, приморське.

М. М. Баранський розглядав насамперед інтегральне ЕГП, але воно складається з окремих компонентів або часткових ЕГП, голо­вним з яких є транспортно-географічне положення. Інший росій­ський економіко-географ І. М. Маєргойз у компонентному ЕГП, крім транспортно-географічного положення, запропонував виділяти:

1) промислово-географічне положення (щодо джерел енергії, цен­трів обробної промисловості й науково-технічних баз);

2) агрогеографічне положення (щодо продовольчих баз і центрів

споживання сільськогосподарської продукції);

3) ринкове положення (щодо ринків збуту товарів);

4) демогеографічне положення (щодо трудових ресурсів і науково-

технічних кадрів);

5) рекреаційно-географічне положення (щодо центрів рекреації) [9].

В умовах ринкової економіки критеріями оцінки економіко- географічного положення (ЕГП) є:

1) корисність (рентабельність) - за мінімумом витрат на підпри­ємницьку діяльність порівняно з витратами в інших регіонах;

2) потенційність - перспективи підприємництва;

3) ринкова позиція - наявність умов створення й підтримки трива­лих конкурентних переваг [12, с. 15].

При вивченні окремих держав як регіонів потрібно знати їхнє геополітичне положення, тобто відношення до інших держав, які впливають на їхній розвиток, місце у світовому співтоваристві й у системі міжнародних зв'язків. Геополітичне положення відповідно до внутрішньої структури геополітики може включати наступні еле­менти:

1) топополітичне положення - положення держави у світі, її місце в міжнародних політичних і економічних зв'язках;

2) морфополітичне положення - положення щодо державних кордонів, найближчого оточення держави, яке сприяє або пе­решкоджає політико-економічним зв'язкам з іншими держава­ми;

3) фізиполітичене положення - місце природних умов і ресурсів країни серед природних багатств інших держав [10]. Кількісним методом оцінки географічного положення регіо­ну є розрахунок коефіцієнтів ієрархічності. Його суть полягає в тому, що доступність будь-якого регіону (населеного пункту, району, області, країни, групи країн) щодо інших оцінюється в умовних одиницях - топологічних відстанях. Наприклад, доступ­ність до регіонів, які безпосередньо межують із досліджуваним, дорівнює 1, доступність до регіонів, які лежать за ними, - 2, 3 і т.д. Підсумовування топологічних відстаней дозволяє виявити ринки, які розміщаються в даній системі найбільш зручно віднос­но інших, а також її центру. Розрахунки здійснюються за форму­лою [13, с. 15]:

Z L.

к =----------------------- ,

Z L

/ ; J.^/1 min

де К - коефіцієнт ієрархічності положення території даного ре­гіону відносно центру, - сума топологічних відстаней від даного до всіх інших регіонів, - мінімальна сума топологічних відстаней (для регіону, який займає центральне положення в даній системі). Чим менше коефіцієнт ієрархічності, тим вигідніше географічне поло­ження.

Так, аналіз за допомогою даного методу географічного положен­ня України дозволяє зробити наступні висновки [13, с. 35-39]:

1. У межах макрорегіону, який включає всі європейські країни, а також Казахстан, Середню Азію, Закавказзя, Туреччину, країни Близького Сходу й Північної Африки, Україна характеризуєть­ся одним з найкращих коефіцієнтів ієрархічності (К=1,11). Ана­логічне значення мають ще дві держави - Німеччина й Франція. Краще показники лише в Росії (К=1,0) і Туреччини (К=1,05).

2. У межах власне європейського регіону коефіцієнт ієрархічності України також досить низький (К=1,05), хоча небагато посту­пається цьому показнику для Німеччини, Франції й Польщі (К=1,0).

Отже, географічне положення регіону - це його специфікатор, який показує його особливості порівняно з іншими й місце серед них.

2.1.2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу. Природні ресурси - це компоненти й сили природи, які за да­ного рівня розвитку суспільства та сьогочасного ступеня вивченості використовуються або можуть бути використані для задоволення матеріальних або духовних потреб людини [6, с. 29].

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території являє собою: по-перше, сукупну продуктивність природних ресурсів, виражену в їхній сукупній споживчий вартості; по-друге, сукупність природних ресурсів, які потенційно можуть бути використані для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства з урахуванням тенден­цій науково-технічного прогресу [6, с. 29].

У регіональній економіці при оцінці природно-ресурсного по­тенціалу регіону використовують перше значення ПРП.

Інтегральний (загальний) ПРПрегіону, на основі досліджень українського економіко-географа В. П. Руденка, може бути оцінений як сума споживчої вартості наступних видів природних ресурсів:

1) потенціал мінеральних ресурсів (паливно-енергетичні й метале­ві корисні копалини, нерудна сировина для металургії, гірничо- хімічна сировина, будівельні матеріали) - оцінка заснована на показниках умовної річної продуктивності родовищ, помноже­ної на розрахунковий термін їх експлуатації;

2) потенціал водних ресурсів (поверхневий стік і підземні води) - оцінка здійснюється, виходячи із сумарного економічного ефек­ту, одержуваного від використання води в провідних галузях господарства (зрошуваному землеробстві, промисловому ви­робництві, гідроенергетиці);

3) потенціал земельних ресурсів (землі з урахуванням сільськогоспо­дарського призначення й ґрунтового покриву) - заснований на еко­номічній оцінці сільськогосподарських угідь, що визначається як до­буток середньої величини валової продукції на площу сільгоспугідь;

4) потенціал лісових ресурсів - оцінка проводиться за оптовими цінами 1 кубометра деревини, помноженого на її середньоріч­ний приріст (з урахуванням регіональних відмінностей якості);

5) потенціал фауністичних ресурсів (мисливські, рибні, медоносні ресурси) - в основу оцінки покладено середньорічну продук­тивність цих ресурсів;

6) потенціал природно-рекреаційних ресурсів (рекреаційні терито­рії, мінеральні води й лікувальні грязі) - оцінка природних рекре­аційних угідь може бути розрахована на основі вартості вільно­го робочого часу, що використовується рекреантами, які можуть бути прийняті на відпочинок, а оцінка потенціалу мінеральних вод і лікувальних грязей - на основі їх балансових експлуатацій­них запасів і регіональних приведених витрат [14, с. 78-89].

Т. О. Стеценко пропонує використовувати наступну формулу для економічної оцінки територіального комплексу природних ре­сурсів (ТКПР) регіону:

ЕШКР = max [(R1 + R2 + R3 + ... + Rn) - B], де ЕШКР - економічна оцінка ТКПР регіону, R1t R2, R3,... Rn - еко­номічна оцінка (рента) кожного виду природних ресурсів регіону з урахуванням фактора часу, В - інтегральні витрати природоохорон­ного значення [15, с. 79-80].

При цьому формула оцінки кожного виду ресурсів, що входить до складу ТПКР, виглядає в такий спосіб:

R. =max Z (P - S )Q ; i = 1, m; t = t, T,

(1 + E)

t=tn

де R - рента, яку приносить i-й ресурс; i - вид ресурсу; T. - пе­ріод експлуатації i-го ресурсу, починаючи з t^-го року; P.t - вартість продукції (включаючи всі види супутніх продуктів), що одержу­ється з одиниці i-го ресурсу, розрахована в кінцевих витратах t-го року; S. - одноразові й поточні витрати, здійснені в t-му році для обробки одиниці i-го ресурсу; Qijt - річний обсяг споживання i-го ресурсу; Е - коефіцієнт дисконтування (норматив обліку фактора часу) [15, с. 77].

2.1.3. Оцінка демографічного потенціалу. Демографічний потенціал регіону відбивають показники насе­лення території з погляду його відтворення.

Населення оцінюється не тільки за кількістю людей, за його щільністю (число жителів на 1 кв. км), але й за допомогою розра­хунків демографічних коефіцієнтів, які являють собою відношен­ня тих або інших демографічних величин до чисельності населення або його певної частини й виражаються у відносних одиницях, від­сотках або проміле (на 1000 чоловік).

Відповідно до специфіки відносин, що ними відбиваються, де­мографічні коефіцієнти розділяють на два класи: «А» - коефіцієнти швидкості зміни (руху) населення та інтенсивності демографічних процесів; «Б» - структурні коефіцієнти [11, с. 111].

У класі "А" виділяють різновиди демографічних коефіцієнтів, які характеризують:

1) швидкість зміни населення в цілому як сукупності людей, що постійно змінюється під впливом демографічних подій, які збільшують або зменшують її;

2) інтенсивність демографічних процесів.

Коефіцієнти руху населення включають коефіцієнти зростан­ня населення, які відбивають співвідношення чисельностей насе­лення на два моменти часу, на дві дати, і коефіцієнти приросту на­селення, які обчислюють як різницю чисельностей населення на дві дати - абсолютний приріст, віднесений до середньорічного населен- 42 ня. Якщо враховувати джерела приросту населення, то розрізняють коефіцієнт природного приросту (різниця кількостей народжень і смертей, віднесена до середньорічного населення) і коефіцієнт мі­граційного приросту (різниця кількостей прибулих і вибулих, від­несена до середньорічного населення).

Серед коефіцієнтів інтенсивності демографічних процесів най­частіше використовуються коефіцієнти народжуваності, смертнос­ті, прибуття, вибуття, шлюбності, розлучуваності (розраховуються на 1000 чоловік усього населення або їх груп).

Структурні коефіцієнти (клас «Б») бувають двох видів:

 показники навантаженості, що вимірюють співвідношення окре­мих частин населення між собою й іншими частинами населен­ня;

 показники частоти демографічних подій у групах населення. До першого виду відносяться коефіцієнти співвідношення ста­тей (кількість чоловіків, що припадає на 1000 жінок), демографіч­ного навантаження (чисельність непрацездатних на 1000 чоловік у працездатному віці), а також індекс дітності (відношення кількості дітей молодшого віку до кількості жінок, які за віком можуть бути їхніми матерями).

До другого виду відносяться, наприклад, коефіцієнти зайнятості (частка зайнятих осіб серед осіб певного віку та статі) і сімейності (кількість родин на 1000 чоловік населення).

Крім того, для аналізу демографічного потенціалу регіонів до­сліджуються показники структури населення, які характеризують відношення частин населення до його загальної чисельності, напри­клад, частки чоловіків або жінок, міського та сільського населення, осіб різних національностей, різного віросповідання тощо.

Результати кількісного аналізу тенденцій відтворення населен­ня широко використовуються при оцінці їх можливого впливу на майбутні чисельність і склад населення, тобто для демографічного прогнозування.

Демографічний прогноз - це науково обґрунтоване передбачен­ня головних параметрів руху населення та майбутньої демографіч­ної ситуації: чисельності, статево-вікової та сімейної структур насе­лення, народжуваності, смертності, міграції, якісних характеристик населення [11, с. 117]. Демографічний прогноз виступає у формі перспективного обчислення показників населення, побудованого на певних гіпотезах щодо майбутньої динаміки народжуваності, смерт­ності й міграції. Найпоширенішим методом демографічного прогно­зування є метод переміщення статевовікових груп населення.