2.3.2. Правові основи регіональної економічної політики в Україні.

Що стосується реалій України, то тут у системі територіальної організації влади виділяється чотири рівня управління та реалізації регіональної економічної політики [8, с. 215]:

• загальнодержавний;

• регіональний (область, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь);

• субрегіональний (середньої ланки): район, міський округ, район у місті;

• первинний (низова самоврядна адміністративно-територіальна одиниця).

Управління на загальнодержавному рівні здійснюється через систему вищих і центральних органів державної влади.

Управління на регіональному рівні здійснюється обласними асоціаціями територіальних громад, органами місцевого самовряду­вання регіонального рівня - обласними радами та їх виконавчими органами, відповідними органами АР Крим, обласними державни­ми адміністраціями, державними адміністраціями (префектурами) міст-регіонів.

На субрегіональному рівні управління здійснюється:

1) у районі - районними асоціаціями територіальних громад, ра­йонними радами та їх виконавчими органами;

2) у міському окрузі - територіальною громадою округу та її орга­нами й посадовими особами;

3) у районі в місті - районною в місті радою та її виконавчими ор­ганами (у випадку їх створення за рішенням міського представ­ницького органа місцевого самоврядування) або відповідними районними департаментами загальноміських органів місцевого самоврядування.

На первинному рівні управління здійснюється винятково через систему місцевого самоврядування, тобто в самоврядних адміністративно-територіальних одиницях, де створюються місцеві органи виконавчої влади.

Регіональна економічна політика в Україні здійснюється на основі Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на принципах чіткого роз­поділу завдань, повноважень і відповідальності між органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування.

Головними із законодавчих актів для здійснення регіональної економічної політики є Закони «Про державне прогнозування та розробку програм економічного і соціального розвитку України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні ад­міністрації», «Про основи містобудування».

Концептуальні засади регіональної економічної політики за­кладені в Концепції державної регіональної політики, затвердженій Указом Президента України від 25.05.2001 р. № 341 [1].

Державна регіональна політика, згідно з Концепцією, є скла­довою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України і реалізується шляхом здійснення органами ви­конавчої влади та органами місцевого самоврядування системи за­ходів щодо забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного роз­витку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стан­дартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживан­ня, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підви­щення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика базується на таких принципах:

- конституційність і законність;

- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем;

- комбінація процесів централізації та децентралізації влади, гар­монізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтер­есів;

- максимальне наближення послуг, що надаються органами дер­жавної влади та місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

- диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв і строків, визначених законодав­ством;

- стимулювання тісного співробітництва між органами виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування в розробці та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Для досягнення головної мети державної регіональної політики Концепцією передбачається забезпечення вирішення таких осно­вних завдань:

- впровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішньо­го природного, економічного, наукового, трудового потенціалу кожного регіону, розробка комплексних правових, організацій­них, економічних та інших механізмів його ефективного вико­ристання;

- здійснення на інноваційній основі структурної перебудови еко­номіки регіонів з урахуванням особливостей їх потенціалу;

- поетапне зменшення рівня територіальної диференціації еконо­мічного розвитку регіонів та соціального забезпечення громадян;

- широкий розвиток підприємництва як головного фактора соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, підви­щення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів;

- зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням пе­реваг територіального поділу та кооперації праці, що є одним з головних факторів підвищення конкурентоспроможності дер­жави на міжнародних ринках;

- забезпечення здатності територіальних громад та органів міс­цевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно й відповідально вирішувати питання соціально- економічного розвитку, створення ефективних механізмів за­безпечення їх активної участі в формуванні та проведенні дер­жавної регіональної політики;

- удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, створення чітких критеріїв та ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів;

- досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення демографічної ситуації в державі;

- подальше вдосконалення державної системи охорони навко­лишнього середовища та використання природних ресурсів, ме­ханізмів та інструментів формування та реалізації екологічної політики;

- налагодження міжнародного співробітництва в сфері регіональ­ної політики, наближення національного законодавства в цьо­му питанні до норм і стандартів Європейського Союзу, а також розвиток транскордонного співробітництва як дієвого засобу зміцнення міждержавних відносин і вирішення регіональних проблем.

Пріоритетними шляхами вирішення цих завдань визначені вдо­сконалення державного регулювання в сфері соціально-економічного розвитку регіонів, відповідних правових, організаційних, економіч­них та інших механізмів, а також підвищення ролі й відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання за вирішення покладених на них повноважень і завдань.

Що стосується політики транскордонного співробітництва, то її правові основи закладені Європейською рамковою конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територі­альними громадами або органами влади 1980 р. (Україна приєдна­лася до Конвенції в 1993 р.) і Європейською хартією місцевого само­врядування (ратифікована Верховною Радою України в 1997 р.).

Крім того, в Україні існують Закон України "Про транскордон­не співробітництво", Програма розвитку єврорегіонів (затверджена

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 587) [2] і Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки (затверджена Постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 29.12.2006 р. № 1819) [3].

Транскордонне співробітництво як комплекс дій, спрямованих на встановлення й поглиблення економічних, соціальних, науково- технічних, екологічних, культурних та інших відносин між терито­ріальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громада­ми, відповідними органами влади іноземних держав, здійснюється в рамках угод, укладених між такими суб'єктами транскордонного співробітництва.