3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ <a name=bookmark62>РЕГІОНУ 3.1. Теорія конкурентних переваг Майкла Портера : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ 3.1. Теорія конкурентних переваг Майкла Портера

В умовах глобалізації світовий ринок за своєю природою є рин­ком покупця, де діє безліч суб'єктів підприємництва та високий сту­пінь конкуренції. Тому вивчення конкурентоспроможності регіонів, включених у систему географічного поділу праці, - важливе завдан­ня регіональної економіки. Знаючи сильні та слабкі сторони конку­рентів, можна оцінити їхній потенціал, визначити цілі й стратегію. Майже всі видатні економічні успіхи ґрунтуються на концентрації власних кращих сил на противагу слабких місць конкурентів.

Найбільш фундаментальні праці з теорії конкуренції належать американському економістові Майклу Портеру.

М. Портер стверджує, що конкурентні переваги конкретної фір­ми в певному регіоні (країні) полягають у чотирьох основних влас­тивостях (детермінантах), що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми [3]:

• Факторні умови - ті конкретні фактори (природні ресурси, кваліфіковані кадри, капітал, інформація тощо), властиві регіо­ну, які необхідні для успішної конкуренції в даній галузі;

• Умови попиту - високий чи низький на внутрішньому ринку регіону попит на продукцію або послуги, пропоновані галуззю;

• Споріднені та підтримуючі галузі - наявність або відсутність у регіоні споріднених або підтримуючих галузей, конкуренто­спроможних на світовому ринку. Споріднені галузі - такі, де у фірм є загальні види діяльності, не пов'язані з безпосереднім ви­робництвом (канали збуту, розвиток технології тощо). Примі­ром, виробництво легкових автомобілів, легких вантажівок і ав­тонавантажувачів. Підтримуючі галузі - галузі, що постачають сировину, напівфабрикати та комплектуючі для виробництва даної галузі. Наприклад, виробництво шин для автомобілебуду­вання.

• Стратегія фірм, їх структура та конкуренція - важливо знати, як створюються та керуються фірми, який характер кон­куренції на внутрішньому ринку.

• Регіони мають більше шансів на успіх у тих галузях та їх групах (кластерах), де «національний ромб» (сукупність детермінант

конкурентної переваги як системи) має найбільш сприятливий характер (рис. 3.1).

Крім того, слід ураховувати ще два змінних параметри, що теж впливають на конкурентну обстановку в регіоні:

♦ випадкові події, які керівництво фірм та органи управління ре­гіону не можуть контролювати («прориви» в технологіях, по­літичні катаклізми за кордоном, зміна попиту та пропозиції на зовнішніх ринках тощо);

♦ дії органів управління регіону, у тому числі антимонопольна політика, протекціонізм тощо.

Зростання рівня життя в регіоні прямо залежить від здатності його компаній домагатися продуктивного використання ресурсів, причому постійно збільшуючи ефективність. Фірми повинні безупинно збіль­шувати продуктивність існуючих галузей, підвищуючи якість продук­ції, додаючи їй нових необхідних властивостей та характеристик шля­хом удосконалювання технології та підвищення продуктивності праці.

На думку М. Портера, дешева робоча сила та «сприятливий» об­мінний курс валют не визначають конкурентоспроможність. Будь- яка країна прагне підтримувати високу зарплату та призначати високі ціни на свої товари на міжнародних ринках. Розширюючи експорт за рахунок низької зарплати та слабкої валюти й одночасно імпортуючи

61

складні товари (виробляти які країна не може досить продуктивно, щоб змагатися із закордонними конкурентами), можна досягти зба­лансованої зовнішньої торгівлі та навіть позитивного торговельного сальдо. Але при цьому рівень життя в країні буде падати.

Заснування фірмами даної країни (регіону) закордонних філій може підвищити продуктивність економіки, якщо тільки за кордон пе­реводяться менш продуктивні види виробництва або за кордоном здій­снюється вузькоспеціалізована діяльність (скажімо, обслуговування продукції або її підготування до місцевих умов), яка дозволяє краще закріпитися на закордонному ринку. У такий спосіб можна збільшити експорт і отримувати додатковий прибуток, який уливається в місцеву економіку та підвищує національний (регіональний) доход.

Спираючись на дослідження М. Портера, можна виділити чоти­ри особливі стадії конкурентоспроможності регіональної економіки (рис. 3.2), що відповідають чотирьом основним рушійним силам, або стимулам, які визначають її розвиток в окремі періоди часу. Це стадії факторів виробництва, інвестицій, нововведень і багатства.

На перших трьох стадіях відбувається зростання конкуренто­спроможності економіки, що, як правило, супроводжується зрос­танням добробуту населення. Четверта стадія, на якій головною рушійною силою економіки стає нагромаджене багатство (що має властивість розтрачуватися), означає поступове сповільнення зрос­тання та в кінцевому підсумку падіння.

Згідно з дослідженнями М. Портера, стадії багатства вже дося- гли такі промислово розвинені країни, як США та Великобританія, а також деякі країни Західної Європи.