3.3. Конкурентоспроможність економіки України в системі світової економіки

Щоб зрозуміти місце країни в системі глобальної економіки, не­обхідно розглянути показники її зовнішньоекономічної діяльності та насамперед - галузеву структуру експортних поставок.

За даними Державного комітету статистики, зовнішньоторго­вельний товарообіг України в 2007 році склав 109,9 млрд. дол., у тому числі експорт товарів - 49,2 млрд. дол., імпорт - 60,7 млрд. дол. (негативне сальдо - 11,5 млрд. дол.); зовнішньоторговельний обіг послуг за той же період - 13,9 млрд. дол., у тому числі експорт по­слуг - 9,0 млрд. дол., імпорт - 4,9 млрд. дол. (позитивне сальдо - 4,1 млрд. дол.) [7].

У галузевій структурі експорту товарів провідне місце належить металургійному комплексу, на який припадає 42,2% вітчизняних експортних товарних поставок (40,0% - чорна металургія, 2,2% - кольорова металургія). На другому місці знаходиться машинобуду­вання (17,2%), на третьому - хімічна промисловість (10,2%). Потім ідуть харчова промисловість (7,7%), паливно-енергетичний комплекс (5,3%), сільське господарство (5,0%), лісопромисловий комплекс (3,9%), легка промисловість (3,7%), промисловість будівельних мате­ріалів (1,6%).

Таким чином, можна констатувати, що в галузевій структурі експорту України переважають галузі, що постачають на світовий ринок сировину, напівфабрикати та товари низького ступеня тех­нологічної обробки (метал, прокат, нафтопродукти, азотні добрива, зерно, деревина тощо).

Щодо машинобудування, то деяке нарощування експортних поста­вок машин спостерігалося останні 2-3 роки, а до цього часу його частка не перевищувала 12%, що відповідало третьому-четвертому місцю в товарній структурі. Також ще незначними є експортні поставки таких перспективних галузей промисловості, як харчова та легка.

Водночас в індустріально розвинених країнах провідне місце в товарній структурі експорту давно посідає машинобудування, на­самперед його високотехнологічні галузі.

Не кращим чином для України виглядає й галузева структура зовнішньої торгівлі послугами. «Левову частку», а саме 67,9%, усіх експортованих послуг займають транспортні. Причому в структурі транспортних послуг провідне місце (27,0%) належить трубопро­відному транспорту, що здійснює транзит російських енергоносіїв через українську територію в країни Західної Європи. Потім ідуть залізничний (14,0%), повітряний (10,2%), морський (10,1%) та інші види транспорту, в тому числі автомобільний (6,6%).

Зі значним відривом від транспортних в структурі зовнішніх по­слуг виділяються ділові, професійні та технічні послуги (13,8%), ту­ризм (3,7%), фінансові послуги (3,6%) і ремонт (3,6%). Потім ідуть послуги зв'язку (2,7%), комп'ютерні (1,7%), будівельні (1,1%), стра­хові (0,9%), ліцензійні (0,2%) та інші послуги.

Отже, для формування ринку зовнішніх послуг Україна корис­тується головним чином своїм вигідним транзитним транспортно- географічним положенням на шляху з Росії до Західної Європи та існуючою виробничою інфраструктурою (газотранспортною та ін­шими транспортними системами). Водночас прогресивні інформа­ційні послуги, що є головним показником розвитку індустріальних країн, в українському експорті представлені в мізерній пропорції.

Не дивно, що в щорічній Доповіді про глобальну конкурент- ноздатність, що готується для Всесвітнього економічного форуму, Україна показує порівняно низьку конкурентноздатність, зайнявши в 2007 році 73 місце в рейтингу глобального індексу конкурентноз- датності (Global Competitiveness Index) [6]. Згідно з цими даними, Україна перебуває на одному з останніх місць за конкурентноздат- ністю серед країн Європи (випереджаючи лише Румунію, Болгарію, Молдову, Албанію, а також деякі країни колишньої Югославії - Чорногорію, Сербію, Македонію, Боснію та Герцеговину, які ще не­давно були в стані громадянської війни) і знаходиться в другій по­ловині списку країн, що потрапили в рейтинг (усього 131 країна).

У чому ж причини порівняно низької конкурентноздатності на світовому ринку багатьох вітчизняних товарів і послуг, що є по­казником рівня розвитку країни?

По-перше, вітчизняна продукція дуже енергоємна внаслідок ви­користання застарілих технологій і зношення основних фондів під­приємств. Досить сказати, що на 1 долар ВВП Україна витрачає в 5,5 разів більше енергоресурсів, ніж держави Центральної та Схід­ної Європи, і в 12 разів більше, ніж країни Західної Європи [2].

По-друге, низький внутрішній попит на багато видів продукції, який спостерігався під час економічної кризи внаслідок відсутності вільних фінансових ресурсів, призвів до простою наявних виробничих потужностей, що збільшило постійні витрати на одиницю продукції.

По-третє, багато великих підприємств (насамперед у машино­будуванні) дотепер утримують на своєму балансі об'єкти соціальної сфери (відомче житло, лікарні, дитячі садки, санаторії тощо), ви­трати на утримання яких закладаються в собівартість продукції, що збільшує кінцеву ціну.

По-четверте, недосконалими є існуючі схеми фінансування ві­тчизняних експортерів, для яких кредитні ресурси обходяться до­рожче, ніж для їхніх західних конкурентів.

По-п'яте, управління підприємствами-експортерами усе ще не відпо­відає критеріям сучасних маркетингу та менеджменту, оскільки профе­сійна система підготовки фахівців подібного профілю тільки формуєть­ся, а керівники найчастіше звикли діяти, виходячи з минулого досвіду.

По-шосте, на державному рівні не налагоджений дієвий меха­нізм дипломатичної підтримки вітчизняних виробників за кордо­ном (посольствами, консульствами, представництвами) з метою просування їхньої продукції.

Подолання перерахованих основних труднощів допоможе підви­щити конкурентноздатність української продукції та диверсифікова- ність українського експорту, для чого є всі потенційні можливості.

По-перше, Україна багата різноманітними мінерально- сировинними ресурсами, хоча на сьогодні використовує за великим рахунком лише ресурси пірометалургійного циклу та вуглеводневу сировину. У надрах України виявлено близько 700 різновидів міне­ралів, на її території ведеться видобуток близько 50 видів корисних копалин з приблизно 200 розвіданих. Володіючи 0,4% світової суші та 0,7% населення світу, Україна виробляє близько 5% світової міне­ральної сировини та продукції її переробки.

По-друге, на Україну припадає чверть площ найбільш родючих ґрун­тів світу - чорноземів, що в сполученні зі сприятливими кліматичними умовами є передумовою для розвитку високоінтенсивного сільського господарства та харчової промисловості. Правда, для виходу на світовий ринок необхідні вкладення в модернізацію існуючих агротехнологій.

По-третє, Україна буде продовжувати використовувати наявну газотранспортну та іншу виробничу інфраструктуру, що дозволяє при її поступовій модернізації розвивати Євразійський транспорт­ний коридор, який пролягає через українську територію.

По-четверте, Україна має значний потенціал у високотехно- логічних галузях машинобудування, що працювали на оборонно- промисловий комплекс СРСР. Це насамперед підприємства ракетно-космічної та авіаційної промисловості.

По-п'яте, рекреаційні ресурси України (насамперед Криму та Кар­пат) дозволяють твердити про розширення сфери міжнародного туриз­му за умови впровадження сучасних туристичних технологій і створен­ня відповідної інфраструктури обслуговування іноземних туристів.

Нарешті, останній за ліком, але перший за значенням фактор успіху - це високий інтелектуальний потенціал населення України. У звіті про глобальну конкурентноздатність Україна зайняла 19 міс­це серед 60 країн світу за рівнем наукової освіти. Але водночас вона перебуває в числі держав, що лідирують за обсягом «відтоку мозків», тобто за «експортом людей» із країни. Таку тенденцію може змінити лише підвищення якості життя в Україні.

Таким чином, інтелектуальний потенціал, традиції науки і технології, існуюча виробнича інфраструктура та природні ресурси є основою для під­вищення конкурентноздатності України на світовому ринку, але за умови створення державою сприятливого економічного клімату для розвитку під­приємництва, зниження рівня корупції та підвищення ефективності дер­жавного управління в усіх сферах соціально-економічного життя країни.